Віддане служіння

Раніше Кр̣шн̣а вже пояснив Свій особистісний, імперсональний та всесвітній аспекти і описав усі категорії відданих і йоґів. Звичайно трансценденталістів поділяють на два класи: персоналістів та імперсоналістів. Той, хто поклоняється особистісному аспектові Господа, з усіх сил служить Верховному Господеві. Імперсоналіст також служить Кр̣шн̣і, але не безпосередньо, а розмірковуючи про безособистісний Брахман, непроявлене.

З цієї глави ми дізнаємось, що серед різних способів усвідомлення Абсолютної Істини найвищим є бгакті-йоґа, або віддане служіння. Якщо людина прагне спілкуватись з Верховним Богом-Особою, їй слід звернутись до відданого служіння.

Тих, хто безпосередньо поклоняється Верховному Господеві й віддано служить Йому, називають персоналістами, а зайнятих роздумами про безособистісного Брахмана — імперсоналістами. І Арджуна запитує тут, хто із них перебуває в ліпшому становищі. Існують різні шляхи усвідомлення Абсолютної Істини, але Кр̣шн̣а в цій главі вказує, що бгакті-йоґа, тобто віддане служіння Йому, є найкращим з усіх. Це — найпряміший шлях і найлегший спосіб досягти спілкування з Богом.

У другій главі Бгаґавад-ґı̄ти Верховний Господь пояснив, що жива істота не є матеріальним тілом, але іскрою духовного. Абсолютна ж Істина є духовне ціле. У сьомій главі Він описує живу істоту як невід’ємну частку верховного цілого й радить цілком перенести свою увагу на це верховне ціле. У восьмій главі повторюється, що той, хто, покидаючи тіло, думає про Кр̣шн̣у, одразу ж переноситься на духовне небо, в обитель Кр̣шн̣и. Наприкінці шостої глави Господь прямо каже, що найдосконалішим з усіх йоґів є той, хто постійно спрямовує свій внутрішній погляд на Кр̣шн̣у. Чи не кожна глава закінчується підсумком, що людині слід прихилитися до особистісної форми Кр̣шн̣и, бо це — найвищий ступінь духовної реалізації.

Однак, існують люди, яких не приваблює особистісна форма Кр̣шн̣и. Вони настільки байдужі до Нього, що навіть складаючи коментарі до Бгаґавад-ґı̄ти, намагаються відвернути інших людей від Кр̣шн̣и і перенести всю їхню відданість на безособистісне брахмаджйоті. Вони вважають за краще розмірковувати про безособистісний невиявлений аспект Абсолютної Істини, який перебуває за межами чуттєвого сприймання.

Отже, існують два класи трансценденталістів, які йдуть різними шляхами, і Арджуна намагається вирішити питання про те, який з двох способів ліпший і трансценденталісти якої категорії досконаліші. Іншими словами, Арджуна хоче з’ясувати для себе своє власне становище, тому що він був прихильний до особистісної форми Кр̣шн̣и, а не до безособистісного Брахмана. Він хоче впевнитись в надійності своєї позиції. Медитація на імперсональний вияв як матеріального, так і духовного світу Верховного Господа — справа непроста. Справді, неможливо цілком осягнути безособистісний аспект Абсолютної Істини. Отож, Арджуна бажає запитати, чи варто марнувати час на це. В одинадцятій главі він наглядно переконується, що краще бути прихильним до особистісної форми Кр̣шн̣и, тому що таким чином можна пізнати й усі інші Його вияви, і це не заважатиме його любові до Кр̣шн̣и. Важливе питання, поставлене Арджуною, дозволяє з’ясувати різницю між імперсональним та особистісним уявленням про Абсолютну Істину.

Відповідаючи на питання Арджуни, Кр̣шн̣а заявляє, що того, хто зосереджується на Його особистісній формі й поклоняється Йому з вірою та відданістю, слід вважати найдосконалішим йоґом. Для людини в такій свідомості Кр̣шн̣и не існує матеріальної діяльності, тому що вся її діяльність спрямована на Кр̣шн̣у. Чистий відданий постійно зайнятий: іноді він оспівує Господні імена, іноді слухає або читає книги про Кр̣шн̣у, іноді він готує праса̄дам або йде на базар, щоб купити що-небудь для Кр̣шн̣и, або прибирає в храмі чи миє посуд — все, що він робить, кожна мить його життя присвячена Кр̣шн̣і. Таку діяльність виконують в стані справжнього сама̄дгі.

Ті, хто безпосередньо не поклоняються Верховному Богові, Кр̣шн̣і, але роблять спроби досягти того ж призначення обхідним шляхом, зрештою теж досягають тієї ж самої мети, Ш́рı̄ Кр̣шн̣и. «Після численних народжень мудрець шукає притулок в Мені, пізнавши, що Ва̄судева є всім». Коли, після багатьох народжень, людина досягає довершеного знання, вона віддається Господу Кр̣шн̣і. Якщо людина йде до Бога шляхом, який описано в цьому вірші, їй необхідно оволодіти своїми чуттями, служити кожній істоті й діяти на благо всіх. Із сказаного випливає, що людині треба наблизитись до Господа Кр̣шн̣и, інакше вона не досягне досконалого знання. Часто людині доводиться накладати на себе численні покути, перше ніж цілком віддатися Йому.

In order to perceive the Supersoul within the individual soul, one has to cease the sensual activities of seeing, hearing, tasting, working, etc. Then one comes to understand that the Supreme Soul is present everywhere. Realizing this, one envies no living entity – he sees no difference between man and animal because he sees soul only, not the outer covering. But for the common man, this method of impersonal realization is very difficult.

Клас трансценденталістів, які звертаються до незбагненного, невиявленого, безособистісного аспекту Верховного Господа, називають класом джн̃а̄на-йоґів, а тих, хто повністю перебуває в свідомості Кр̣шн̣и й з відданістю служить Господу, називають бгакті-йоґами. Ось тепер чітко з’ясовано різницю між джн̃а̄на-йоґою та бгакті-йоґою. Джн̃а̄на-йоґа, хоча і приводить людину врешті-решт до тієї ж мети, дуже складна, тоді як шлях бгакті-йоґи, безпосереднього відданого служіння Верховному Богові-Особі — легший і більш відповідає природі втіленої душі. Індивідуальна душа є втіленою з давніх-давен. Їй важко збагнути, навіть теоретично, що вона не є тіло. Тому бгакті-йоґа використовує мӯртı̄ Кр̣шн̣и як об’єкт поклоніння, бо так можна застосувати тілесну концепцію, яка закріпилась в нашому розумі. Поклоніння Верховному Богові- Особі в храмі перед Його мӯртı̄ зовсім не є ідолопоклонство. Ведична література свідчить, що поклоніння може бути двояким: саґун̣а і нірґун̣а, тобто поклоніння Всевишньому, який має або не має Своїх атрибутів. Поклоніння мӯртı̄ в храмі — це поклоніння типу саґун̣а, тобто поклоніння Господеві, що виражений матеріальними елементами. Але насправді мӯртı̄ Господа не є матеріальне, хоча і явлене в матеріальних елементах: камені, дереві, олійних фарбах. Такою є абсолютна природа Верховного Господа.

Можна навести грубий приклад. На вулиці встановлено поштові скриньки, і якщо ми вкидаємо до них наші листи, їх, певна річ, буде доставлено за призначенням. Але будь-яка інша скринька, хай навіть і дуже схожа на поштову, але яку не встановило відділення зв’язку, не придатна для цього. Так само, існує узвичаєна форма, яка представляє Бога у вигляді арча̄-віґрахи. Арча̄-віґраха — це втілення Верховного Господа. Через цю форму Бог прийматиме служіння. Господь всемогутній та всесильний, і тому може прийняти любовне служіння Свого відданого через Своє втілення в арча̄-віґрасі, щоб полегшити поклоніння для людини, яка живе обумовленим життям.

Отже, відданому зовсім неважко одразу й безпосередньо наблизитись до Верховного Господа, але тим, хто йде до духовного усвідомлення шляхом імперсоналізму, це дуже трудно. Вони повинні усвідомити невиявлений аспект Всевишнього за допомогою такої ведичної літератури, як Упанішади, тобто їм необхідно вивчити мову, збагнути абстрактні відчуття й пройти усім шляхом до кінця, а то є справа нелегка для звичайної людини. Але той, хто з відданістю служить Господу в свідомості Кр̣шн̣и, лише виконуючи вказівки істинного духовного вчителя і просто реґулярно шанобливо схиляючись перед мӯрті Кр̣шн̣и, просто слухаючи про славу Господа, просто приймаючи залишки їжі, запропонованої Господу, може без труднощів пізнати Верховного Бога-Особу. Безсумнівно, імперсоналісти без потреби йдуть дуже важким шляхом і, зрештою, ризикують так і не досягти Абсолютної Істини. Персоналісти ж наближаються до Верховного Бога-Особи безпосередньо, без ризику, зайвого клопоту та великих труднощів. В Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам є подібний уривок: якщо людина врешті-решт має намір вручити себе Верховному Богові-Особі (цей спосіб називають бгакті), але натомість бере на себе тягар усвідомлення Брахмана й того, що не є Ним і витрачає на це все своє життя, то результатом буде тільки клопіт. Тому тут і не рекомендовано ставати на такий складний шлях самореалізації, бо невідомо, яким ще буде кінцевий результат.

Жива істота вічно є індивідуальною душею, і якщо вона бажає розчинитись в духовному цілому, то цим вона може завершити усвідомлення аспектів вічності й знання, що притаманні їй, але аспекту блаженства вона не осягне. Милістю якого-небудь відданого трансценденталіст, що обізнаний з джн̃а̄на-йоґою, може впритул підійти до бгакті-йоґи, або відданого служіння. Але тривале захоплення імперсоналізмом також стає джерелом труднощів, бо тоді людина вже не може позбутись імперсональних ідей. Отже, обумовленій душі завжди важко мати справу з невиявленим, як під час занять джн̃а̄на-йоґою, так і тоді, коли вона вже усвідомлює його. Кожна душа має часткову незалежність, і людина повинна чітко з’ясувати для себе, що реалізація невиявленого суперечить її духовній, сповненій блаженства сутності. Тому не слід вдаватись до цього. Для кожної індивідуальної живої істоти шлях свідомості Кр̣шн̣и або відданого служіння є найкращий шлях. На тих, хто нехтує відданим служінням, чигає небезпека стати атеїстом. Отже, як відмічено в цьому вірші, спосіб, що полягає в зосередженні уваги на невиявленому, незбагненному, на тому, що перебуває поза чуттєвим сприйманням, ніколи не слід підтримувати, особливо в нашу епоху. Господь Кр̣шн̣а не радить цього.

Тут чітко визначено, що відданим дуже щастить, бо Господь негайно визволяє їх з матеріального існування. Чисте віддане служіння приводить до розуміння величі Бога й підлеглого становища індивідуальної душі. Служити Верховному Господеві — обов’язок індивідуальної душі, інакше вона служитиме ма̄йі.

Як стверджувалося раніше, лише віддане служіння дає можливість гідною мірою оцінити Верховного Господа. Отже, треба цілком довіритись Йому. Щоб досягнути Кр̣шн̣у, треба закріпити на Ньому свій розум і працювати лише для Нього. Немає значення, яку роботу виконує людина, аби вона виконувала її для Кр̣шн̣и. Такою є суть відданого служіння. Відданий не прагне ніяких досягнень, крім тих, що приносять задоволення Верховному Богові-Особі. Смисл життя відданого полягає в тому, щоб догоджати Кр̣шн̣і, й заради задоволення Кр̣шн̣и він може пожертвувати всім, як це зробив Арджуна на полі бою Курукшетра. Це не складно: людина може виконувати свої обов’язки й водночас постійно співати маха̄-мантру Харе Кр̣шн̣а, Харе Кр̣шн̣а, Кр̣шн̣а Кр̣шн̣а, Харе Харе / Харе Ра̄ма, Харе Ра̄ма, Ра̄ма Ра̄ма, Харе Харе. Такий трансцендентний спів привертає відданого до Верховного Бога-Особи.

Верховний Господь запевняє, що Він не забариться вирятувати з океану матеріального існування чистого відданого, який діє таким чином. Хто вдосконалив себе за допомогою йоґи, може за своїм бажанням перенести душу, тобто себе, на будь-яку вподобану ним планету, хтось використовує інші можливості, але щодо відданого, то тут чітко стверджується, що Господь Сам піклується про нього. Відданому нема потреби набувати якоїсь особливої кваліфікації, щоб перенестись у духовний світ.

У Вара̄ха Пура̄н̣і є такий вірш:

Зміст цього вірша в тому, що відданому нема потреби вдаватись до ашт̣а̄н̇ґа-йоґи, щоб перенестись, як душа, на духовні планети. Сам Верховний Господь піклується про це. Він запевняє тут недвозначно, що Він Сам доставляє його туди. Дитина перебуває в безпеці, тому що батьки цілком опікуються нею. Так само відданому непотрібно докладати зусиль, щоб за допомогою йоґи перенестися на інші планети. Радше, Верховний Господь, зі Своєї великої ласки, з’явиться негайно, сидячи на Своєму носієві, птахові Ґаруді, й просто вирятує відданого з матеріального існування. Хоча людина, яка впала в океан, може бути гарним плавцем, все ж таки, скільки б вона не силкувалась, сама вона вже не врятується. Але якщо хто-небудь прийде на допомогу й витягне її з води, — вона перебуватиме в безпеці. Так само й Господь витягує відданого з матеріального існування. Людина повинна просто дотримувати нескладних настанов свідомості Кр̣шн̣и й цілком присвятити себе відданому служінню. Кожна розумна людина повинна скористатися з переваг відданого служіння. На̄ра̄йан̣ı̄йа підтверджує:

Зміст цього вірша полягає в тому, що людині не слід присвячувати себе якимсь різновидам кармічної діяльності або, поринувши в спекулятивні роздуми, нарощувати знання. Той, хто присвятив себе Верховній Особі, може отримати всі блага, що їх здобувають за допомогою інших способів йоґи, роздумів, обрядів, добродійності, жертвопринесень тощо. Таким є особливе благословення відданого служіння.

Просто повторюючи святі імена Кр̣шн̣и — Харе Кр̣шн̣а, Харе Кр̣шн̣а, Кр̣шн̣а Кр̣шн̣а, Харе Харе / Харе Ра̄ма, Харе Ра̄ма, Ра̄ма Ра̄ма, Харе Харе — відданий Господа може легко й радісно досягти верховного призначення. Жодним іншим шляхом, на які вказують релігії, неможливо прийти до цієї вищої мети.

У вісімнадцятій главі підсумовується зміст Бгаґавад-ґı̄ти:

Людині слід облишити всі інші шляхи самореалізації й просто присвятити себе відданому служінню в свідомості Кр̣шн̣и. Так вона зможе досягти найвищої досконалості життя. Людині не треба зважати на свої минулі гріховні вчинки, тому що Верховний Господь повністю перебирає на Себе піклування про неї. Отже, не слід марно витрачати сили в пошуках духовного самоусвідомлення. Хай кожен знайде опіку у верховного всемогутнього Бога, Кр̣шн̣и. Це і є найвища досконалість життя.

Той, хто присвятив себе відданому служінню Господеві Кр̣шн̣і, перебуває в безпосередніх стосунках з Верховним Господом і його становище, безумовно, є трансцендентним з самого початку. Відданий не живе на матеріальному рівні, — він живе в Кр̣шн̣і. Немає різниці між святим іменем Господа й Самим Господом, і якщо відданий співає Харе Кр̣шн̣а, то Кр̣шн̣а і Його внутрішня енерґія танцюють у нього на язиці. Коли відданий підносить Кр̣шн̣і їжу, Кр̣шн̣а безпосередньо приймає її; коли ж відданий споживає залишки такої їжі, він ніби проймається Кр̣шн̣ою. Людина, що не вдається до такого служіння, не може зрозуміти, як це відбувається, хоча сам спосіб рекомендовано в Бгаґавад-ґı̄ті та інших ведичних творах.

У цьому вірші вказано на два різні способи бгакті-йоґи. Перший придатний для тих, хто через трансцендентну любов насправді розвинув у собі прив’язаність до Кр̣шн̣и, Верховного Бога-Особи. А другий — для тих, хто ще не досяг такого стану. Тим, хто належить до другої групи, визначено різні правила й засади на впорядковування життя, яких слід дотримувати, щоб, зрештою, піднятись на ступінь відданості Кр̣шн̣і.

Бгакті-йоґа — це очищення чуттів. На даному етапі, в умовах матеріального існування, чуття людини завжди нечисті, бо зайняті самозадоволенням. Але за допомогою бгакті-йоґи чуття очищуються і безпосередньо сприймають Верховного Господа. В матеріальному житті я можу служити якомусь хазяїну, але це не означатиме, що я служу йому залюбки. Я служу йому лише заради грошей. Хазяїн також не відчуває до мене ніякої любові: він приймає моє служіння і платить за це. Отже, тут не йдеться про любов. Але духовне життя починається зі ступеня чистої любові і її можна досягти, здійснюючи віддане служіння за допомогою наших теперішніх чуттів.

Любов до Бога дрімає зараз в серці кожного. І в кожній людині ця любов, забруднена нині матеріальними зв’язками, проявляється по-різному. Необхідно очистити серце від матеріального спілкування, і тоді прихована природна любов до Кр̣шн̣и відродиться. Таким є цей шлях.

Щоб дотримуватись засад бгакті-йоґи на впорядкування життя, необхідно, під керівництвом досвідченого духовного вчителя, виконувати певні приписи: вставати вдосвіта, обмиватись, йти до храму, промовляти молитви й співати Харе Кр̣шн̣а, збирати квіти й підносити їх Божествам, готувати їжу, щоб запропонувати її Кр̣шн̣і, приймати праса̄дам й т. ін. Існують й інші правила та приписи, яких слід дотримуватись. Крім того, необхідно постійно слухати Бгаґавад-ґı̄ту й Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам із уст чистих відданих. Така практика допоможе людині піднятися до рівня істинної любові до Господа, і тоді вона може бути впевненою, що потрапить у духовне царство Бога. За допомогою бгакті-йоґи та її життєвих засад, дотримуючи настанов духовного вчителя, людина неодмінно підніметься на ступінь любові до Бога.

Людина, яка не здатна дотримуватись засад бгакті-йоґи, здійснюваної під керівництвом духовного вчителя, все ж таки може досягти досконалості, якщо працюватиме в ім’я Верховного Господа. Про те, як виконувати таку роботу, вже було сказано в п’ятдесят п’ятому вірші одинадцятої глави. Треба сприяти поширенню свідомості Кр̣шн̣и. Багато відданих поширюють свідомість Кр̣шн̣и, і вони потребують допомоги. Якщо ж хтось не здатний безпосередньо дотримуватись життєвих засад бгакті-йоґи, він може намагатись допомагати діяльності поширення свідомості Кр̣шн̣и. Будь-яка справа вимагає землі, грошей, організації та праці. Як для кожного підприємства потрібні приміщення, певні гроші, праця й організаційні заходи, так само і в служінні Кр̣шн̣і необхідне все це. Відмінність полягає в тому, що в матеріальному житті працюють заради задоволення своїх чуттів, але якщо ту ж саму роботу виконувати на вдоволення Кр̣шн̣и, то така діяльність вже буде духовною. Якщо хтось має багато грошей, він може допомогти в будівництві храму або приміщення для поширення свідомості Кр̣шн̣и, або допомогти в публікації літератури. Існує багато сфер діяльності во ім’я Кр̣шн̣и, треба лише цікавитись нею. Якщо людина не може жертвувати плодами своєї діяльності, то принаймні вона може віддавати справі поширення свідомості Кр̣шн̣и якийсь процент від своїх прибутків. Таке добровільне служіння допоможе людині стати досконалою і, врешті-решт, сягнути вищого ступеня любові до Бога.

Може так статись, що соціальні, сімейні, релігійні міркування або які-небудь перепони іншого характеру заважатимуть людині навіть просто сприяти свідомості Кр̣шн̣и. Трапляється, що безпосередній зв’язок з діяльністю в свідомості Кр̣шн̣и не схвалюють члени родини, буває й багато інших труднощів. Людині, перед якою постали такі проблеми, радять жертвувати накопичені плоди своєї праці на гідні цілі. Подібні дії описано в збірках ведичних законів. Існують описи багатьох жертвопринесень та особливих функцій пун̣йі, — певної діяльності, виконуючи котру, людина може скористатися наслідками своїх попередніх дій. Таким шляхом людина поступово підніметься до ступеня істинного знання. Часом трапляється й таке, що людина, яку не цікавить діяльність в свідомості Кр̣шн̣и, жертвує кошти на лікарню чи інший суспільний заклад і таким чином відмовляється від важкоздобутих плодів своєї праці. Це також рекомендовано тут, тому що відмова од плодів своєї праці поступово очищує розум людини і вона зрештою зможе довідатись про свідомість Кр̣шн̣и. Звичайно, свідомість Кр̣шн̣и не залежить від чийогось досвіду, бо сама вона здатна очистити розум людини, але якщо щось заважає перейнятись свідомістю Кр̣шн̣и, то людина може спробувати відмовитись од плодів своєї діяльності. З такого погляду служіння державі, служіння суспільству, служіння нації, принесення себе в жертву своїй країні й т. ін. стають прийнятними, бо з часом людина зможе досягти стану чистого відданого служіння Верховному Господеві. В Бгаґавад-ґı̄ті (18.46) ми знаходимо твердження: йатах̣ правр̣ттір бгӯта̄на̄м — «якщо людина вирішила пожертвувати чимсь задля вищої мети, навіть не знаючи, що вищою причиною є Кр̣шн̣а, то шляхом жертвопринесень вона поступово дійде розуміння того, що саме Кр̣шн̣а є верховна причина».

Як було сказано в попередніх віршах, існують два способи відданого служіння: перший — дотримуватись засад, що впорядковують життя, і другий — у цілковитій любові віддатись Верховному Богові-Особі. Для тих, хто насправді не може дотримуватись засад свідомості Кр̣шн̣и, краще вдосконалювати свої знання, тому що знання допоможе їм зрозуміти своє справжнє становище. Знання поступово розвивається й переходить в медитацію. Шляхом медитації людина зможе з часом осягнути Верховного Бога- Особу. Існують способи, за допомогою яких можна відчути самого себе Всевишнім, і навіть такий різновид медитації прийнятний, якщо людина не може вдатись до відданого служіння. Якщо ж і така медитація не підходить, тоді лишається виконувати фахові обов’язки, які ведична література визначила для бра̄хман̣, кшатрій, вайш́ і ш́ӯдр; їх опис ми зустрінемо в останній главі Бгаґавад-ґı̄ти. Але в кожнім випадку слід відмовлятись од наслідків або плодів своєї праці, тобто застосовувати результати карми в добрих справах.

Підсумовуючи, можна сказати, що досягнути найвищу мету, Верховного Бога-Особу, можна двома шляхами: шляхом поступового розвою і прямим шляхом. Віддане служіння в свідомості Кр̣шн̣и — це прямий шлях, а шлях поступового розвитку полягає у відмові од плодів своєї діяльності. Таким чином можна піднятись до рівня знання, далі перейти до стану медитації, ще далі усвідомити Наддушу, а вже потім піднятись до розуміння Верховного Бога-Особи. Можна обрати поступовий процес, тобто йти, зупиняючись на кожному кроці, а можна просто й прямо йти до мети. Прямий шлях доступний не кожному, тому непрямий — також прийнятний. Але слід розуміти, що Арджуні було вказано на прямий шлях, тому що він вже перебував на рівні відданого любовного служіння Верховному Господеві. Кружний шлях — для тих, хто не досяг такого ступеня; їм необхідно слідувати шляхом поступового відречення, розвитку знання, медитації та осягнення Наддуші й Брахмана. Щодо Бгаґавад-ґı̄ти, то вона особливо рекомендує прямий шлях. Кожній людині вона радить йти прямим шляхом і вручити себе Верховному Богові-Особі, Кр̣шн̣і.

У цих двох віршах Господь знову звертається до чистого відданого служіння і описує трансцендентні якості чистого відданого. Чистий відданий зберігає спокій за будь-яких обставин й нікому не заздрить. Він не стає ворогом свого ворога, бо думає: «Ця людина стала моїм ворогом внаслідок моїх же минулих помилок. Тому краще страждати, ніж обурюватися». В Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам (10.14.8) сказано: тат те ’нукампа̄м̇ су-самı̄кшама̄н̣о бгун̃джа̄на ева̄тма-кр̣там̇ віпа̄кам. Завжди, коли відданий у відчаї або потрапляє в скрутне становище, він приймає це за вияв Господньої милості. Він думає: «Внаслідок своїх минулих помилок я мусив би страждати набагато більше, і лише з Господньої ласки я не дістав кари, якої заслужив. Лише з милосердя Верховний Бог-Особа злегка карає мене». Тому відданий, попри скруту, завжди спокійний, терплячий і скромний. Він приязний до всіх, навіть до своїх ворогів. Слово нірмама вказує, що він не приділяє особливої уваги болю й турботам, які стосуються тіла, тому що напевне знає, що він не є матеріальне тіло. Він не ототожнює себе з тілом, і тому він вільний од концепції оманного его і врівноважений у щасті й стражданні. Він терплячий і вдоволений тим, що приходить до Нього з ласки Верховного Господа. Він не прагне досягти чогось, пов’язаного з великими труднощами, і тому він завжди радісний. Він — досконалий містик, бо непохитно дотримує настанов свого духовного вчителя. І він сповнений рішучості, бо володіє своїми чуттями. Його не можна збентежити оманливими доказами, бо ніхто не може відвернути його від твердого наміру віддано служити Кр̣шн̣і. Він цілком усвідомлює, що Кр̣шн̣а є вічний Господь, і ніхто не може похитнути його. Всі ці якості дозволяють йому спрямувати свій розум та інтелект виключно на Верховного Господа. Такий рівень відданого служіння зустрічається, звичайно, дуже рідко, але відданий утверджується на ньому, дотримуючись засад бгакті-йоґи. Більше того, Господь каже, що такий відданий дуже дорогий Йому, бо Господь завжди вдоволений усією його діяльністю, яка здійснюється в цілковитій свідомості Кр̣шн̣и.

Тут Господь продовжує описувати якості відданого. Відданий ніколи нікому не завдає клопоту, не вселяє почуття страху чи незадоволення й нікому не стоїть на перешкоді. Відданий зичить добра кожному, отже, його вчинки нікого не турбують. Водночас відданий зберігає спокій, якщо хтось турбує його. З Господньої милості він навчився не підпадати зовнішнім впливам. А що він завжди заглиблений у свідомість Кр̣шн̣и, то матеріальні обставини не можуть вивести його з рівноваги. Звичайно, людина з матеріалістичною свідомістю дуже радіє, отримуючи нагоду задовольнити свої чуття і тіло, а бачачи, що хтось задовольняє свої чуття тим, чого немає в неї, вона сумує й заздрить. Очікуючи помсти від свого ворога, вона постійно боїться і занепадає духом, якщо не може здійснити чогось. Але відданий, що завжди трансцендентний до таких перешкод, дуже дорогий Кр̣шн̣і.

Money may be offered to a devotee, but he should not struggle to acquire it. If automatically, by the grace of the Supreme, money comes to him, he is not agitated. Naturally a devotee takes a bath at least twice in a day and rises early in the morning for devotional service. Thus he is naturally clean both inwardly and outwardly. A devotee is always expert because he fully knows the essence of all activities of life and he is convinced of the authoritative scriptures. A devotee never takes the part of a particular party; therefore he is carefree. He is never pained, because he is free from all designations; he knows that his body is a designation, so if there are some bodily pains, he is free. The pure devotee does not endeavor for anything which is against the principles of devotional service. For example, constructing a big building requires great energy, and a devotee does not take to such business if it does not benefit him by advancing his devotional service. He may construct a temple for the Lord, and for that he may take all kinds of anxiety, but he does not construct a big house for his personal relations.

Чистого відданого не радують і не засмучують матеріальні прибутки й втрати, він не дуже прагне мати сина або учня і не турбується, коли їх нема. Якщо відданий втратить щось дуже дороге для нього, він не вболіває за ним, і якщо він не досягає бажаного, це не засмучує його. Він трансцендентний як до всієї сприятливої діяльності, так і до будь-яких несприятливих, гріховних вчинків. Він готовий як завгодно ризикувати задля вдоволення Верховного Господа. Ніщо не може перешкодити йому служити Господеві. Такий відданий дуже дорогий Кр̣шн̣і.

Відданий ніколи не підпадає впливові поганого товариства. Інколи людину вихваляють, а іноді гудять — такою є природа людського суспільства. Відданий же завжди трансцендентний щодо штучної слави й ганьби, щастя й страждань. Він дуже терплячий. Все, що він говорить, пов’язане з Кр̣шн̣ою, і тому його називають мовчазним. Це не означає, що він не повинен говорити, радше, він не повинен вести порожніх балачок. Треба говорити лише про істотне, а найістотніша розмова для відданих — це бесіда про Верховного Господа. Відданий щасливий за будь-яких умов. Іноді він їсть дуже смачні страви, а буває що й ні, але він задоволений в обох випадках. Також не турбується він про побутові блага. Іноді він може жити під деревом, а іноді — в розкішному приміщенні, але ні те, ні інше не приваблює його. Його називають непохитним, бо він укріпився в своїй рішучості й знанні. Ми можемо знайти деякі повторення в описі якостей відданого, але це робиться на те, щоб наочно показати, яких рис характеру повинен набути відданий. Якщо людина не матиме гарних якостей, вона не зможе стати чистим відданим. Нара̄в абгактасйа куто махад-ґун̣а̄х̣ — «невідданий позбавлений чеснот». Якщо хтось хоче, щоб його вважали відданим, він повинен розвивати в собі позитивні якості. Але це не означає, що йому слід докладати до цього надмірних зусиль — діяльність в свідомості Кр̣шн̣и й віддане служіння допомагають розвинути ці якості.

У цій главі, починаючи з другого вірша, зі слів майй а̄веш́йа мано йе ма̄м («спрямовуючи свої думки на Мене») й до йе ту дгарма̄мр̣там ідам («релігія вічної діяльності»), Верховний Господь пояснює шляхи трансцендентного служіння, які ведуть до Нього. Таке служіння дуже любе Господеві, і Він приймає людину, яка служить Йому. На питання Арджуни, хто кращий — той, хто йде шляхом пізнання безособистісного Брахмана, чи той, хто служить Верховному Богові-Особі, Господь відповідає вичерпно й недвозначно, — віддане служіння Верховному Богові-Особі є найкращим з усіх шляхів духовного усвідомлення. Тобто, в цій главі сказано, що людина, спілкуючись з відданими, починає прагнути чистого відданого служіння, і тому вона приймає істинного духовного вчителя, під керівництвом якого починає слухати про Господа й оспівувати Його імена, а також з вірою, прихильністю й відданістю дотримуватись засад служіння Господеві, й відтак залучається до трансцендентного служіння Господу. Саме такий спосіб рекомендовано в даній главі і тому нема ніяких сумнівів, що віддане служіння — єдиний абсолютний шлях до пізнання своєї сутності й досягнення Верховного Бога-Особи. Як з’ясовано в цій главі, імперсональне уявлення про Верховну Абсолютну Істину потрібне лише доти, доки людина не присвячує себе самоусвідомленню. Іншими словами, доки людина позбавлена можливості спілкуватись з чистими відданими, поняття про безособистісне теж матиме користь. Приймаючи безособистісну концепцію Абсолютної Істини, людина працює без бажання насолоджуватись плодами своєї праці, думає й розвиває знання про дух і матерію. Це необхідно аж доки людина не почне спілкуватись з чистим відданим. І якщо їй пощастить розвинути чисте бажання безпосередньо служити в свідомості Кр̣шн̣и, їй не треба крок за кроком долати шлях духовного вдосконалення. Віддане служіння, як це описано в Бгаґавад-ґı̄ті в главах із сьомої по дванадцяту, найбільш притаманне людині. В неї нема потреби турбуватись про матеріальні речі, щоб підтримувати душу в тілі, бо з Господньої милості все приходить саме по собі.