ТЕКСТ 12
ВІРШ 12
Текст
Текст
свабха̄во джӣва эва ча
йад-ануграхатах̣ санти
на санти йад-упекшайа̄
свабга̄во джіва ева ча
йад-ануґрахатах̣ санті
на санті йад-упекшайа̄
Пословный перевод
Послівний переклад
дравйам — матеріальні елементи; карма — діяльність; ча — і; ка̄лах̣ — час; ча — також; сва-бга̄вах̣ джівах̣ — живі істоти; ева — безперечно; ча — також; йат — чиєю; ануґрахатах̣ — милістю; санті — існують; на — не; санті — існують; йат- упекшайа̄ — коли припиняє дбати.
Перевод
Переклад
Необходимо твердо знать, что материальные компоненты творения, деятельность, время, гуны, а также живые существа, созданные, чтобы наслаждаться всем этим, существуют только по милости Господа, и, как только Он перестает заботиться о них, все это уходит в небытие.
Треба знати, що всі матеріальні елементи, діяльність, час, ґуни, а також живі істоти, що їм дано насолоджуватись цим всім, існують тільки з Його милости, і щойно Він припиняє дбати про них, все зникає в небуття.
Комментарий
Коментар
Живые существа наслаждаются материей, временем, гунами и пр., поскольку стремятся господствовать над материальной природой. Однако Верховным наслаждающимся является Господь, а назначение живых существ — помогать Господу в Его наслаждениях, тем самым участвуя во всеобщем трансцендентном наслаждении. Наслаждение испытывает и тот, кем наслаждаются, и тот, кто наслаждается, но живые существа, введенные в заблуждение иллюзорной энергией, сами хотят стать такими же наслаждающимися, как Господь, хотя и не созданы для этого. В «Бхагавад-гите» говорится, что дживы (живые существа) принадлежат к высшей природе Господа, пара пракрити. То же самое утверждает и «Вишну-пурана». Таким образом, живые существа ни при каких обстоятельствах не могут быть пурушами, наслаждающимися, и, следовательно, стремление наслаждаться, присущее живым существам в материальном мире, не соответствует их истинной природе. Живые существа, находящиеся в духовном мире, пребывают в своем естественном, чистом состоянии и потому принимают участие в наслаждениях Верховного Господа. В материальном мире под воздействием законов природы живые существа постепенно утрачивают стремление наслаждаться плодами своей деятельности (кармы), и тогда иллюзорная энергия начинает нашептывать обусловленным душам, что им необходимо слиться с Господом. Это — последняя ловушка иллюзорной энергии. Когда по милости Господа живое существо избавляется и от этой иллюзии, оно возвращается в свое изначальное состояние и обретает истинное освобождение. Чтобы предоставить живым существам возможность выпутаться из сетей материи, Господь Своей волей создает материальный мир, поддерживает его в течение некоторого времени (тысячу Своих лет, как говорилось в предыдущем стихе) и затем вновь уничтожает его. Таким образом, живые существа полностью зависят от милости Господа, и все их так называемые наслаждения и удобства, создаваемые современной наукой, по первому Его желанию рассыпаются в прах.
ПОЯСНЕННЯ: Живі істоти насолоджуються матеріальними елементами, часом, ґунами і т. ін., тому що хочуть владарювати над матеріальною природою. Господь — це верховний, хто насолоджується, а живі істоти призначені допомагати Господеві насолоджуватись і таким чином прилучатись до трансцендентної насолоди. Насолоду відчуває і той, хто насолоджується, і той, хто насолоджує. Проте, оманені ілюзорною енерґією, живі істоти прагнуть насолоджуватись як Господь, дарма що не призначені для цього. У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що джіви, живі істоти, належать до вищої природи Господа, або пара пракріті. За це саме йдеться у «Вішну Пурані». Тому живі істоти аж ніяк не пуруші, тобто не ті, хто насолоджується сам. Отож, дух насолоди, притаманний живим істотам у матеріальному світі, оманний. У духовному світі живі істоти чисті за своєю природою і тому долучаються до насолоди Верховного Господа. Дух насолоди своєю діяльністю (кармою), що властивий для живих істот у матеріальному світі, під впливом законів природи поступово притуплюється, і ілюзорна енерґія нашіптує на вухо зумовленим душам, що вони повинні злитися з Господом. Це остання пастка ілюзорної енерґії. Коли з ласки Господа розвіюється також і ця остання ілюзія, жива істота повертається до свого відначального становища і стає істинно вільна. Саме для того, щоб жива істота звільнилася з матеріального рабства, Господь створює матеріальний світ, підтримує його якийсь час (як сказано в попередньому вірші, тисячу років за Його ліком), а тоді з власної волі знову знищує його. Отже, живі істоти повністю залежать від Господньої ласки, і всі їхні так звані насолоди й поліпшення, яких вони домагаються силою науки, обертаються в порох, коли забажає Господь.