ШБ 2.10.12

ПОЯСНЕННЯ: Живі істоти насолоджуються матеріальними елементами, часом, ґунами і т. ін., тому що хочуть владарювати над матеріальною природою. Господь    —    це верховний, хто насолоджується, а живі істоти призначені допомагати Господеві насолоджуватись і таким чином прилучатись до трансцендентної насолоди. Насолоду відчуває і той, хто насолоджується, і той, хто насолоджує. Проте, оманені ілюзорною енерґією, живі істоти прагнуть насолоджуватись як Господь, дарма що не призначені для цього. У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що джіви, живі істоти, належать до вищої природи Господа, або пара пракріті. За це саме йдеться у «Вішну Пурані». Тому живі істоти аж ніяк не пуруші, тобто не ті, хто насолоджується сам. Отож, дух насолоди, притаманний живим істотам у матеріальному світі, оманний. У духовному світі живі істоти чисті за своєю природою і тому долучаються до насолоди Верховного Господа. Дух насолоди своєю діяльністю (кармою), що властивий для живих істот у матеріальному світі, під впливом законів природи поступово притуплюється, і ілюзорна енерґія нашіптує на вухо зумовленим душам, що вони повинні злитися з Господом. Це остання пастка ілюзорної енерґії. Коли з ласки Господа розвіюється також і ця остання ілюзія, жива істота повертається до свого відначального становища і стає істинно вільна. Саме для того, щоб жива істота звільнилася з матеріального рабства, Господь створює матеріальний світ, підтримує його якийсь час (як сказано в попередньому вірші, тисячу років за Його ліком), а тоді з власної волі знову знищує його. Отже, живі істоти повністю залежать від Господньої ласки, і всі їхні так звані насолоди й поліпшення, яких вони домагаються силою науки, обертаються в порох, коли забажає Господь.