ШБ 3.31.29
Devanagari
सह देहेन मानेन वर्धमानेन मन्युना ।
करोति विग्रहं कामी कामिष्वन्ताय चात्मन: ॥ २९ ॥
करोति विग्रहं कामी कामिष्वन्ताय चात्मन: ॥ २९ ॥
Verse text
саха дехена ма̄нена
вардгама̄нена манйуна̄
кароті віґрахам̇ ка̄мі
ка̄мішв анта̄йа ча̄тманах̣
вардгама̄нена манйуна̄
кароті віґрахам̇ ка̄мі
ка̄мішв анта̄йа ча̄тманах̣
Synonyms
Translation
Чим більше росте тіло живої істоти, тим більше росте і її гординя, що, вкупі з гнівом, губить її душу і штовхає її до ворожнечі з такими самими рабами хтивості.
Purport
ПОЯСНЕННЯ: У «Бгаґавад-ґіті» (3.36) Арджуна запитує в Крішни про те, що становить причину хтивості в живій істоті. Згідно з духовною наукою, жива істота вічна і якісно єдина з Верховним Господом. Чому ж тоді вона стає жертвою матеріального впливу і чинить численні гріхи? Відповідаючи на це запитання, Господь Крішна сказав, що жива істота втрачає своє піднесене становище й потрапляє в жахливі умови матеріального існування через хіть. Під впливом зовнішніх обставин ця хіть перетворюється в гнів. І хіть, і гнів розвиваються на ґрунті ґуни пристрасті. Хіть — це породження ґуни пристрасті, яке, не знайшовши задоволення, перетворюється у гнів, прояв ґуни невігластва. Коли душу покриває невігластво, вона скочується до найжахливіших умов пекельного життя.
Для того, щоб піднятися з пекельного життя до найвищого рівня духовного знання, треба трансформувати цю хіть у любов до Крішни. Шрі Нароттама даса Тгакура, великий ачар’я вайшнавської сампрадаї каже: ка̄ма кр̣шн̣а-карма̄рпан̣е — хтивість породжує в нас безліч бажань, скерованих на задоволення чуттів, але ту саму хтивість можна очистити й трансформувати, якщо всі наші бажання будуть присвячені задоволенню Верховного Бога-Особи. Гнів теж можна застовувати на служіння Богові-Особі, скеровуючи його на людей безбожних і вороже налаштованих щодо Господа. Ми впали в темницю матеріального існування через хіть і гнів, але ті самі дві якості можна використати для того, щоб розвинути свою свідомість Крішни і повернутися до свого чистого, високого духовного становища. Тому Шріла Рупа Ґосвамі вчить, що, живучи в матеріальному світі й потребуючи для підтримання свого тіла численних об’єктів чуттєвого задоволення, ми повинні не прив’язуватися до них і використовувати їх з метою задовольнити чуття Крішни. Це справжня відреченість.