ШБ 3.25.11

ПОЯСНЕННЯ: Філософія санкг’ї, як відомо, аналізує пракріті та пурушу. Пурушею називають або Верховного Бога-Особу, або того, хто Його імітує, намагаючись незалежно насолоджуватися, а пракріті означає «природа». У матеріальному світі пуруші, або живі істоти, експлуатують матеріальну природу. Клубок заплутаних стосунків між пракріті і пурушею, тобто між об’єктом насолоди і шукачем насолоди, називається самсарою, чи матеріальним рабством. Девахуті хотіла зрубати дерево матеріального рабства і знайшла найліпше знаряддя для цього в Капілі Муні. Дерево матеріального існування пояснено в п’ятнадцятій главі «Бгаґавад-ґіти», де його описано як дерево ашваттга, корені якого ростуть вгору, а гілки    —    вниз. «Бгаґавад-ґіта» закликає зрубати це дерево матеріального існування сокирою неприв’язаності. Що таке прив’язаність? Прив’язаність виникає між пракріті й пурушею. Живі істоти намагаються панувати над матеріальною природою. Зумовлені душі вважають матеріальну природу за об’єкт своєї насолоди, а себе    —    за тих, хто повинен насолоджуватися, і тому їх називають пурушами.

Девахуті звернулася до Капіли Муні, тому що знала, що тільки Він здатний розірвати її прив’язаність до матеріального світу. Всі живі істоти в матеріальному світі, прибираючи подобу чоловіків та жінок, намагаються насолоджуватися матеріальною енерґією, і тому, в певному сенсі, всіх тут можна вважати за пуруш, бо пуруша означає «той, хто насолоджується», а пракріті означає «об’єкт насолоди». У матеріальному світі що так звані чоловіки, що так звані жінки    —    всі імітують справжнього пурушу. Справжній володар усієї насолоди, в трансцендентному розумінні,    —    це Верховний Бог-Особа, а всі інші    —    це пракріті. Всіх живих істот відносять до категорії пракріті. У «Бгаґавад-ґіті» матерію визначено як апара, тобто нижчу природу, і сказано, що над нижчою природою існує інша, вища природа    —    живі істоти. Живі істоти теж являють собою пракріті, тобото об’єкт насолоди, але під ілюзорним покровом майі живі істоти прагнуть посісти неприродне для себе становище тих, хто насолоджується. В цьому криється причина самсара-бандги, зумовленого життя. Девахуті хотіла вирватися з пут зумовленого життя і поставити себе в повну залежність від Господа. Господа називають ш́аран̣йа, тобто «єдиною особою, якій варто повністю віддатися», тому що Господь сповнений всіх багатств. Для кожного, хто бажає звільнитися від усіх турбот, найліпше віддатися Верховному Богові-Особі. Також Девахуті називає тут Господа сад-дгарма-віда̄м̇ варішт̣гам. Це вказує на те, що найліпша з усіх форм трансцендентної діяльності    —    це виконувати вічне любовне служіння Верховному Богові-Особі. Слово дгарма перекладають іноді як «релігія», але це не досить точне тлумачення. Дгарма насправді означає «те, чого неможливо позбутися» або «невід’ємна властивість». Тепло    —    невід’ємна властивість вогню, отож його називають дгармою, чи природою, вогню. Відповідно, сад-дгарма означає «вічна природна діяльність істоти». Вічна діяльність живої істоти    —    це трансцендентне любовне служіння Господу. Мета філософії санкг’ї Господа Капіладеви полягає в тому, що залучати якомога більше людей до чистого, неоскверненого відданого служіння, і тому Девахуті тут називає Капілу найбільшим авторитетом серед усіх, кому відома суть трансцендентної діяльності живої істоти.