Шрімад-бгаґаватам (бгаґавата пурана) 2.7.26

ПОЯСНЕННЯ: Цей вірш присвячений появі Господа Шрі Крішни та Його першого поширення, Господа Баладеви. І Господь Крішна, і Господь Баладева    —    це один і той самий Верховний Бог-Особа. Бувши всемогутній, Господь поширює Себе у безліч форм та енерґій, і все разом як одне ціле складає один Верховний Брахман. Поширення Господа можна розділити на дві відміни: особисті та відокремлені. Особисті поширення називають вішну-таттва, а відокремлені    —    джіва-таттва. І серед усіх поширень Господь Баладева    —    найперше поширення Крішни, Верховного Бога- Особи.

У «Вішну Пурані», і так само у «Махабгараті», зазначено, що Крішна, як і Баларама, навіть у старі літа мав чудове чорне волосся. Господа називають анупалакшйа-ма̄рґах̣, або, ще конкретнішим ведичним терміном, ава̄н̇-манаса̄ ґочарах̣    —     «невидимий і недоступний для обмеженого чуттєвого сприйняття пересічного люду». У «Бгаґавад-ґіті» (7.25) Господь Сам каже: на̄хам̇ прака̄ш́а̄х̣ сарвасйа йоґама̄йа̄-сама̄вр̣тах̣. Це означає, що Господь залишає за Собою право не відкривати Себе перед першим-ліпшим. Тільки істинні віддані можуть розпізнати Його за Його відмітними рисами, і одну з величезного числа таких відмітних рис згадано в даному вірші: Господь є сіта-кр̣шн̣а-кеш́ах̣, тобто Його завжди прикрашає чудове чорне волосся. І Господь Крішна, і Господь Баладева мають чорне волосся, тому навіть за похилого віку Вони виглядали як шістнадцятирічні юнаки. Це особливість Бога- Особи. У «Брахма-самхіті» сказано, що, хоча Господь найстаріший з усіх живих істот, Він завжди виглядає свіжим юнаком. Це ознака духовного тіла. Матеріальне тіло відзначають народження, смерть, старість і хвороби, але духовному тілу властивий повний брак цих явищ. Живі істоти, які живуть вічним і сповненим блаженства життям на Вайкунтгалоках, мають таке саме, як у Господа, духовне тіло, що не знає старости. «Бгаґаватам» (Шоста пісня) у розповіді про те, як Вішнудути звільняли Аджамілу від слуг Ямараджі, змальовує Вішнудутів юнаками на вигляд, наводячи такий опис, як у цьому вірші. Отже, поза сумнівом, на Вайкунтгалоках духовні тіла і Господа, і решти жителів геть відрізняються від матеріальних тіл жителів цього світу. Тому коли Господь сходить з того світу в цей, Він сходить у Своєму духовному тілі, складеному з атма-майі, внутрішньої енерґії, і вільному від будь-якого дотику бахіранґа-майі, тобто зовнішньої, матеріальної, енерґії. Припущення про те, що нібито безособистісний Брахман приймає матеріальне тіло і тоді з’являється в матеріальному світі,    —    повна нісенітниця. Коли Господь приходить сюди, Він приходить не в матеріальному, а в Своєму духовному тілі. Безособистісне брахмаджйоті    —    це лише яскраве сяйво Господнього тіла, і за своєю природою тіло Господа і безособистісний промінь сяйва Господа, брахмаджйоті, невідмінні між собою.

Виникає запитання: чому Господь, що є всемогутній, Сам приходить у матеріальний світ задля того, щоб звільнити світ від надмірного тягаря безчесних царів. Звісно ж, задля цього Господу немає потреби приходити сюди власною особою, однак Він сходить-таки, аби явити Свої трансцендентні діяння і таким чином дати радість Своїм чистим відданим, що прагнуть насолоджуватись життям, оспівуючи Господа. У «Бгаґавад-ґіті» (9.13–14) сказано, що махатми, великі віддані Господа, насолоджуються, оспівуючи Господні діяння. Усі ведичні писання покликані повернути увагу людини до Господа та Його трансцендентних діянь. Так, Господні дії в Його стосунках з людьми цього світу стають предметом обговорення для чистих відданих.