Шрімад-бгаґаватам (бгаґавата пурана) 2.6.40-41

ПОЯСНЕННЯ: З цього опису видно , що Господь стоїть окремо від Своєї трансцендентної діяльности у минущих матеріальних творіннях. Філософи майаваді обстоюють, що, коли Господь приходить у Своїх втіленнях, Він влягає скверні, приймаючи матеріальне тіло. Однак немає жодних підстав нав’язувати Господу якісь матеріальні впливи і цей вірш повністю спростовує такі вигадки, пояснюючи, що Господь незаймано чистий за будь-яких обставин. За філософією майавади духовну душу називають джіва поки вона вкрита невіглаством, а звільнившись від такого невігластва, або незнання, вона розчиняється в безособистісному бутті Абсолютної Істини. Але тут сказано, що Господь вічно уособлює повне і досконале знання. У цьому полягає особливість Господа    —    незмінна свобода від матеріальної скверни. Це відрізняє Господа від звичайних індивідуальних істот, піддатливих впливові невігластва і матеріальному самоототожненню, що його накидає невігластво. У Ведах сказано, що Господь віджн̃а̄нам а̄нандам    —    сповнений знання і блаженства. Зумовлені душі ніколи не слід рівняти до Нього, бо вони схильні влягати скверні. Хоча, звільнившись, жива істота поєднується з буттям, якісно однаковим із буттям Господа, її відрізняє від Господа схильність осквернятись, якої ніколи не має Господь. У Ведах сказано: ш́уддгам апа̄па- віддгам    —    індивідуальна атма занечищує себе гріхом, але Господа гріх ніколи не торкається. Господа порівнюють до сонця з його могутністю. Сонце настільки могутнє, що його не може заразити жодна скверна. Навпаки, своїм промінням воно само знезаражує будь-який бруд. Так само, Господь ніколи не оскверняється гріхом, навпаки, стикаючись із Господом, очищуються грішники. Господь всепронизуючий, як сонце, і тому в даному вірші вжито слова пратйак. Немає нічого, що не охоплювали б Господні енерґії. Господь присутній у всьому і охоплює все, не зазнаючи впливу дій індивідуальних душ. Тому Він безмежно великий, а живі істоти    —    безмежно малі.

У Ведах сказано, що не існує нічого попри Господа і всі в своєму існуванні залежать від Нього. Він    —    джерело життєвої енерґії кожного, Він    —    Верховна Істина усіх основоположних істин. Він    —    джерело достоїнств та багатств кожного, і тому ніхто не може зрівнятися з Ним у багатстві. Сповнений усіх щедрот: багатства, слави, сили, краси, знання і зречення,    —    Він, безперечно, є Верховна Особа. А що Він особа, то має багато особистісних якостей, хоча Він трансцендентний до матеріальних якостей. Ми вже обговорювали вислів іттгам̇-бгӯта-ґун̣о харіх̣ (Бгаґ. 1.7.10). Його трансцендентні якості такі привабливі, що зачаровують навіть звільнених душ (атмарам). Проте, посідаючи всі особистісні якості, Господь разом з тим всемогутній і нічого не мусить робити    —    за Нього все роблять Його всемогутні енерґії. Це підтверджують ведичні мантри: пара̄сйа ш́актір вівідгаіва ш́рӯйате сва̄бга̄вікı̄ джн̃а̄на-бала-крійа̄ ча. З цього всього випливає, що Він має певну духовну форму, неприступну матеріальним чуттям. Його можна побачити тільки тоді, коли чуття очищені відданим служінням (йам еваіша вр̣н̣уте тена лабгйах̣). Отже, між Господом та живими істотами, як не подивись, пролягає докорінна різниця. Як проголошують Веди, ніхто не може зрівнятися з Господом (екам ева̄двітı̄йам̇ брахма, дваіта̄д ваі бгайам̇ бгаваті). Господь не має суперників, Йому годі боятись когось іншого і Йому не може бути рівних. Хоча Він основа усіх інших істот, між ними та Господом існує суттєва різниця. Інакше не треба було б стверджувати в одному з попередніх віршів, що ніхто не може повністю пізнати Його таким, який Він є (на йам̇ віданті таттвена). У даному вірші також сказано, що ніхто не може повністю усвідомити Господа, але тут згадано за якості, потрібні для того, щоб до певної міри пізнати Його. Пізнати Господа значною мірою можуть тільки праш́а̄нта, Його бездомісні віддані. Річ у тім, що вони не бажають нічого в житті    —    єдино бути покірними слугами Господа. Натомість всі решта: філософи-емпірики, містики і корисливі трудівники    —    зрештою мають якісь бажання і тому не можуть заспокоїтись. Корисливі трудівники хочуть плодів своєї праці, містики    —    певної досконалости в житті, а філософи- емпірики прагнуть розчинитись у бутті Господа. Так чи так, а доки людина бажає задовольняти свої чуття, вона нездатна стати вмиротвореною, а зайві сухі розумування, з іншого боку, все спотворюють, віддаляючи нас від розуміння Господа. Одне що, дотримуючись засад аскетизму й покути, умоглядні мислителі можуть до певної міри пізнати безособистісний аспект Господа. Але вони не мають змоги усвідомити Його найвищу форму    —    Ґовінду. Тільки амалатмани, цілком безгрішні люди, можуть взятися до відданого служіння, як сказано в «Бгаґавад-ґіті» (7.28):