ШБ 2.6.39

ПОЯСНЕННЯ: Творіння невідмінне від Господа , а проте Сам Він перебуває поза творінням. Це пояснено у «Бгаґавад- ґіті» (9.4):

Безособистісний аспект Абсолютної Істини    —    це також форма Господа, що має назву ав’якта-мурті. Мурті означає «форма», але через те, що безособистісний аспект Господа непізнаванний для наших обмежених чуттів, цю Його форму називають ав’якта-мурті. На цій незбагненній формі Господа спочиває все творіння. Інакше кажучи, усе творіння є Сам Господь, воно невідмінне від Нього, але водночас Він у формі відначального Бога-Особи Шрі Крішни стоїть осторонь проявленого творіння. Імперсоналісти зосереджують свою увагу на безособистісному аспекті чи вияві Господа, не вірячи в те, що Він є відначальна особа, але вайшнави визнають відначальну форму Господа, одним з аспектів якої є безособистісна форма. Безособистісний і особистісний аспекти Господа існують водночас, і цей факт ясно висвітлено у «Бгаґавад-ґіті», «Шрімад-Бгаґаватам», а також в інших ведичних писаннях. Цю ідею, незбагненну для людського інтелекту, треба просто визнати, поклавшись на авторитет писань. Практично усвідомити її можна тільки з поступом у відданому служінні Господеві і аж ніяк не розумуванням чи логічними умовисновками. Імперсоналісти більшою чи меншою мірою спираються на висхідну логіку, і тому завжди залишаються у пітьмі невігластва щодо відначального Бога- Особи Шрі Крішни. Їхні уявлення про Крішну туманні, хоча Його ясно і докладно описано в усіх ведичних писаннях. За браком знання вони нездатні осягнути, як Господь, що перебуває в усьому сущому, існує у відначальній особистісній формі. Причина цієї хиби полягає головно в матеріалістичному уявленні про те, що річ, розділена на частини, не може більше існувати у своїй відначальній формі.

Відначальний Бог-Особа (а̄дйах̣), Ґовінда, поширює Себе у втілення Маха-Вішну і лягає на води Причинового океану, що його Сам і створив. Це засвідчує «Брахма-самхіта» (5.47):

Господь Брахмаджі каже у «Брахма-самхіті»: «Я поклоняюсь передвічному Господеві Ґовінді, що в постаті Своєї довершеної частки, Маха-Вішну, лежить в Причиновому океані, занурений у містичний сон вічности, тимчасом як із пор Його трансцендентного тіла виходять незліченні всесвіти».

Отже, Маха-Вішну    —    перше втілення у всесвіті, і з Нього походять усі всесвіти, а також, одне по одному, усі матеріальні прояви. Причиновий океан    —    це махат-таттва, що її Господь створює у формі хмари в духовному небі, і він становить лише частку Його різноманітних проявів. Духовне небо    —    це сяйво, що його випромінює особистість Господа, але хмара махат-таттви    —    це теж Він. Він лягає в неї і Своїм диханням породжує всесвіти, а тоді, входячи у кожний з них в образі Ґарбгодакашаї Вішну, для підтримання всесвіту створює Брахму, Шіву та багатьох інших півбогів. Потім Він знову поглинає це все у Себе, як те потверджено в «Бгаґавад-ґіті» (9.7):

«О сину Кунті, коли калпа, тобто життя Брахми закінчується, усе створене входить у Мою пракріті (енерґію), а коли Я бажаю, з Моєї енерґії знову виникає таке саме творіння».

Висновок полягає у тому, що весь світ є не що інше, як прояв незбагненних енерґій Господа, які ніхто не на силі вичерпно усвідомити. Це питання ми вже обговорювали.