ПОЯСНЕННЯ: У цьому вірші описано багатства всесвітньої форми Господа. Тут сказано, що Його рот є джерело різноманітних голосів, а божество, що керує Його ротом,    —     півбог вогню. Шкіра та інші шість покривів Його тіла представляють собою сфери, які породжують сім різновидів ведичних гімнів, як-от ґаятрі. Усі ведичні мантри походять від ґаятрі, як пояснено в першому томі «Шрімад-Бгаґаватам». Усі ці твірні центри становлять різні частини всесвітньої форми Господа, і разом з тим Господь посідає трансцендентну до матеріального творіння форму    —    отже наявність у тілі вірат-пуруші голосу, язика, шкіри тощо передбачає, що Господу в Його трансцендентній формі їх не бракує. Матеріальний голос і здатність їсти відначально походять від Господа. Ця вся діяльність є не що інше, як спотворене відображення її прообразу в трансцендентному бутті, що йому не бракує духовного розмаїття. У духовному світі в довершеній повноті представлено все розмаїття матеріальних спотворених форм у їхній первинній духовній суті. Єдина різниця полягає в тому, що матеріальна діяльність осквернена трьома ґунами матеріальної природи, тоді як всі енерґії в духовному світі чисті, тому що діють у бездомісному трансцендентному любовному служінні Господеві. У духовному світі всім витончено насолоджується Господь, а всі живі істоти служать Йому з трансцендентною любов’ю, цілковито чистою від скверни ґун матеріальної природи. У діяльности в духовному світі немає й тіні бруду матеріального світу, але ні за яку безособистісну порожнечу на духовному рівні йтися не може, всупереч ідеям імперсоналістів. Ось як «Нарада- панчаратра» визначає віддане служіння:

Усі чуття беруть свій початок від Господа    —    джерела всіх чуттів, і тому їхню діяльність в матеріальному світі слід очистити відданим служінням Йому. Отже, досконалости життя можна досягнути, просто очистивши свою теперішню матеріальну діяльність. Очищення починається тоді, коли людина перестає ототожнювати себе з усілякими позначеннями. Кожна жива істота служить комусь: чи то собі, чи то сім’ї, чи то суспільству, країні, чи ще кому    —    проте, на жаль, це все служіння зумовлене прив’язаністю до матеріального. Матеріальні прив’язаності можна просто замінити на служіння Господеві, і тоді само собою жива істота починає одужувати й звільнятись від матеріальних прив’язаностей. Отже, звільнення легше досягнути відданим служінням, аніж будь- якими іншими методами. У «Бгаґавад-ґіті» (12.5) сказано- бо, що той, хто прив’язаний до безособистісного аспекту Всевишнього, зазнає всіляких страждань: клеш́о ’дгікатарас теша̄м авйакта̄сакта-четаса̄м.

ПОЯСНЕННЯ: Слово тіртга̄на̄м іноді перекладають як «місце паломництва», однак за поясненням Шріли Джіви Ґосвамі воно означає «одержання трансцендентного ведичного знання». Проповідників ведичного знання також називають тіртга.

ПОЯСНЕННЯ: Повітря    —    це сила, що приводить у рух всі планети, і тому жертвопринесення, які піднімають людину на відповідні до її заслуг планети, виникають із поверхні Господнього тіла і, природно, являють собою джерело усіх сприятливих нагод.

ПОЯСНЕННЯ: Блискучі нігті Господа створюють електрику, а хмари розміщені у волоссі на Його голові. Отже, у Бога- Особи можна знайти все потрібне для життя, і тому Веди стверджують, що причиною всього створеного є Господь. Господь    —    верховна причина всіх причин.

ПОЯСНЕННЯ: Цей важливий вірш « Шрімад - Бгаґаватам » знаходить підтримку й гарне пояснення у «  Бгаґавад  -  ґіті » (10.41–42):

Є багато могутніх царів, правителів, мудреців, учених, митців, інженерів, винахідників, геологів, археологів, промисловців, політиків, економістів, впливових бізнесменів і багато могутніших божеств, або півбогів, як-от Брахма, Шіва, Індра, Чандра, Сур’я, Варуна та Марут, що всі, кожен на своєму місці, піклуються про підтримку порядку у всесвіті,    —    і кожний з них є невід’ємна частка Верховного Господа, наділена певними повноваженнями. Верховний Господь Шрі Крішна    —    батько всіх живих істот, що їм відведено ті чи інші місця у творінні відповідно до їхніх бажань і прагнень. Деякі з них, за яких, зокрема, йшлося вище, наділені з волі Господа особливими повноваженнями. Людина здорового глузду повинна твердо зрозуміти, що жива істота, нехай яка могутня, не є ні абсолютна, ні незалежна. Живі істоти повинні визнати джерело своєї власної могутности, що про нього йде мова у даному вірші. І якщо вони будуватимуть свою діяльність на цій основі, то, просто виконуючи визначені їм обов’язки, досягнуть найвищої досконалости    —     вічного життя, повного знання і невичерпних благословень. Доки можновладці світу не визнають джерела своєї могутности, тобто Бога-Особи, доти на них буде поширюватись вплив майі (ілюзії). Дія майі виявляється в тому, що могутня особа, введена в оману ілюзорною матеріальною енерґією, помилково вважає себе вінцем світобудови і нехтує розвитком свідомости Бога. Отак весь світ переповнює оманне почуття егоїзму («я» і «моє»), а між людей точиться запекла боротьба за існування. Тому розумний клас людей повинен визнати Господа за відначальне джерело всіх енерґій і віддати належне Господеві за всі блага, даровані нам. Просто визнавши Господа за верховного володаря усього сущого    —    Він бо ним і є,    —    можна досягнути найвищої досконалости життя. Хоч яке місце в суспільстві обіймає людина, якщо вона намагається відповісти взаємністю на любов Верховного Бога- Особи і рада з того, чим Господь її благословив, вона одразу відчуває повне вмиротворення розуму, якого прагнула життя в життя. Вмиротворености розуму, або, сказати інакше, здорового стану розуму, можна досягнути тільки коли розум занурений у трансцендентне любовне служіння Господеві. Невід’ємні частки Господа наділені тими чи іншими силами для того, щоб вони могли служити Йому, так само як сини впливового маґната наділені тими чи іншими повноваженнями, щоб порядкувати його справами. Слухняний син ніколи не йде проти батькової волі і тому живе в мирі та злагоді з головою сім’ї, своїм батьком. Відповідно Господь    —    батько всіх живих істот, і тому всі вони повинні належно виконувати всі свої обов’язки й волю батька, як і належить слухняним синам. Якщо люди просто засвоять такий умонастрій, у людському суспільстві одразу запанує мир і добробут.

ПОЯСНЕННЯ: Для того, щоб мати цілковитий захист від усіх небезпек і все потрібне для життя, ми повинні знайти притулок біля лотосових стіп Господа хоч би де ми перебували    —    на цій планеті, на вищих, нижчих чи райських планетах. Таку цілковиту залежність від лотосових стіп Господа називають чистим відданим служінням, і саме до нього спонукує цей вірш. Ніхто не повинен сумніватись у цьому або звертатись по допомогу до будь-яких півбогів, тому що всі вони залежать єдино від Господа. Усі, крім Самого Господа, залежать від милости Господа; навіть всепронизуюча Наддуша залежить від найвищого аспекту Абсолютної Істини    —     Бгаґавана, Бога-Особи.

ПОЯСНЕННЯ: Тягар сімейних клопотів скрашує тільки насолода ґеніталій під час зачаття. Якби Господь зі Своєї милости не забезпечив дітородні органи особливим покривом, що дозволяє відчувати насолоду, то люди взагалі припинили би породжувати потомство. Цей покрив дає таку сильну насолоду, що вона повністю компенсує страждання від сімейних клопотів. Ця речовина насолоди так принаджує людину, що, зачавши одну дитину, вона не задоволена, і аби знову скуштувати тієї насолоди, примножує кількість дітей, уникаючи думки про те, як важко їх буде прогодувати. Проте ця речовина насолоди не оманна, тому що походить із трансцендентного тіла Господа. Іншими словами, цей покрив    —    реальність, але ця насолода спотворена матеріальним оскверненням. У матеріальному світі статеве життя спричинює численні страждання, що виникають від зв’язку з матерією. Тому до статевих зносин не слід заохочувати понад потребу. У матеріальному світі існує потреба породжувати потомство, але продовжувати рід треба з повною відповідальністю, не забуваючи про духовні цінності. Пізнати духовні цінності за матеріального існування можна тільки в людській формі життя. Тому людина повинна планувати сім’ю з огляду на духовні цінності, і не інакше. Обмежувати ріст сім’ї протизаплідними засобами і т. ін.    —    це ганебний прояв грубого матеріального осквернення. Матеріалісти, що вживають ці засоби, прагнуть штучними способами вичавити з покриву статевих органів усю можливу насолоду, не знаючи про духовне використання сексу. За браком знання про духовні цінності життя, люди невеликого розуму намагаються використовувати ґеніталії тільки задля матеріальної чуттєвої насолоди.

ПОЯСНЕННЯ: Щоб спростувати уявлення про безособистісність Верховного Бога-Особи, у цих віршах послідовно розглянуто фізіологію та анатомію Його трансцендентного тіла. З наведеного опису Господнього тіла (Його всесвітньої форми) знати, що форма Господа відрізняється від звичайних для нас форм у матеріальному світі. У будь-якому разі Він аж ніяк не є безформна порожнеча. Невігластво    —    це спина Господа, і тому невігластво бідних на розум людей також є складовою частиною Його тіла. А що Його тіло    —     довершене ціле, що охоплює все суще, немає ніяких підстав обстоювати, що Він тільки безособистісний. Навпаки, досконалий опис Господа свідчить про те, що Він водночас і безособистісний, і особистісний. Бог-Особа    —    це відначальний аспект Господа, а Його безособистісне сяйво    —    не що інше, як відблиск Його трансцендентного тіла. Ті, кому пощастило споглядати Господа спереду, на силі усвідомити Його особистісний аспект, тоді як зневірені, що тримаються тої сторони Господа, яка уособлює невігластво, або, іншими словами, ті, що дивляться на Господа зі спини, усвідомлюють Його в безособистісному аспекті.

ПОЯСНЕННЯ: У «Бгаґавад-ґіті» (8.17–18) сказано, що за літочисленням людей один день Брахми дорівнює тисячі епохам, кожну з яких складають чотири віки загальною тривалістю в 4 300 000 років, і за підрахунками стільки само триває його ніч. Брахма живе протягом ста таких років, а тоді помирає. Посаду Брахми найчастіше обіймає великий відданий Господа, і після смерти він отримує звільнення з матеріального світу. Зі смертю Брахми всесвіт (що має назву брахманда, тобто «схоже на м’яч царство Брахми») зазнає знищення, а разом з ним гинуть усі жителі всесвіту і кожної планети зокрема. Слово авйакта, вжите у цьому вірші, позначає ніч Брахми, на початку якої всесвіт частково руйнується і всі живі істоти даної брахманди, з усіх планет аж до Брахмалоки, разом з великими океанами і т. п. входять у живіт вірат-пуруші. Коли закінчується Брахмина ніч, знову починається творення, і живі істоти, що спочивали у животі Господа, немов прокидаються від глибокого сну і отримують волю далі грати свої ролі. А що живих істот ніяк не знищити, руйнування матеріального світу не зачіпає буття живих істот, однак доки вони досягнуть звільнення, доти вони будуть змушені знову і знову переходити з одного матеріального тіла в інше. Людське життя призначене на те, щоб вирішити проблему повторних перевтілень і досягнути духовного неба, де все вічне, сповнене знання і блаженства. Іншими словами, тонкі форми живих істот перебувають у серці Вишньої Істоти, а за творення всесвіту ці форми прибирають грубі матеріальні тіла.

ПОЯСНЕННЯ: Верховний Бог-Особа у Своєму частковому прояві Наддуші, заввишки незбільш як двадцять три сантиметри, Своєю могутньою енерґією поширюється у всесвітню форму, що містить у собі все проявлене розмаїття органічної і неорганічної матерії. Отже, все проявлене у всесвіті розмаїття невідмінне від Господа, так само як різні за формою золоті прикраси невідмінні від державного золотого запасу. Іншими словами, Господь    —    це Верховна Особа, що керує усім всесвітом, проте водночас Він залишається верховна незалежна особа, відмінна від усього матеріального творіння. Тому в «Бгаґавад-ґіті» (9.4–5) Його названо Йоґешвара. Усе спочиває на енерґії Господа Шрі Крішни, проте Господь відмінний від усіх і трансцендентний до всього. Про це також свідчить ведична ріґ-мантра    —     «Пуруша-сукта». Цю філософську істину одночасної єдности й відмінности, відому як ачінт’я-бгедабгеда-таттва, проголосив Господь Шрі Чайтан’я Махапрабгу. Брахма, Нарада та всі інші єдині з Верховним Господом і водночас відмінні від Нього. Ми всі єдині з Господом, так само як золоті прикраси якісно єдині з золотом державної скарбниці, проте окрема прикраса кількісно аж ніяк не рівна скарбниці. Золотий запас країни не зникає, скільки прикрас із нього не візьми, бо державний запас    —    пурнам, повний. Навіть якщо від цього пурнам походить інший пурнам, верховний пурнам залишається незмінний. Ця істина для наших теперішніх недосконалих чуттів незбагненна, тому Господь Чайтан’я визначив Свою філософію як ачінт’я(незбагненна). За свідченням «Бгаґавад-ґіти» і «Бгаґаватам», філософія ачінт’я-бгедабгеда-таттви Господа Чайтан’ї    —    це досконале пояснення Абсолютної Істини.

ПОЯСНЕННЯ: Цей вірш з’ясовує природу всесвітньої форми Господа, або Його безособистісного аспекту, що має назву брахмаджйоті, порівнюючи цей аспект до сонячного проміння. Сонячне світло розходиться всім всесвітом, проте джерелом цього світла є планета Сонце, або божество Сур’я-нараяна. Так само Верховний Бог-Особа Господь Крішна    —    джерело безособистісного сяйва брахмаджйоті, безособистісного аспекту Господа. Це підтверджує і «Бгаґавад-ґіта» (14.27). Отже, всесвітня форма Господа    —    це уявний образ Його безособистісної форми, натомість відначальна форма Господа    —    це дворука форма Ш’ямасундари, що грає на Своїй вічній флейті . Сімдесят п’ять відсотків проміння, що виходить з Господа, припадає на духовне небо (тріпад-вібгуті), а весь простір матеріальних всесвітів охоплює лише двадцять п’ять відсотків Його сяйва. Це також засвідчено й пояснено в «Бгаґавад-ґіті» (10.42). Тому сімдесят п’ять відсотків сяйва, що його випромінює Господь, називають Його внутрішньою енерґією, а решту двадцять п’ять    —     зовнішньою енерґією Господа. Живі істоти, що населяють і духовний, і матеріальний світ, належать до Його межової енерґії (татастга-шакті) і на власне бажання можуть існувати або в Його зовнішній, або в Його внутрішній енерґії. Тих, що живуть у духовній енерґії Господа, називають звільнені душі, а тих, що перебувають у Його зовнішній енерґії,    —    зумовлені душі. Ми можемо хоча б у загальному оцінити кількість населення духовного світу порівняно до кількости живих істот, які перебувають у зовнішній енерґії, і легко прийти до висновку, що звільнених душ набагато більше, ніж зумовлених.

ПОЯСНЕННЯ: Господню велич, проявлену в Його внутрішній енерґії трансцендентного світу, на який припадає сімдесят п’ять відсотків Його енерґій, описано в «Падма Пурані» («Уттара-кганда»). Там сказано, що кількість планет в духовному небі, яке складає сімдесят п’ять відсотків енерґії Господа, набагато перебільшує загальну кількість планет у всіх всесвітах, складених із зовнішньої енерґії Господа.

У «Чайтан’я-чарітамріті» сукупність усіх всесвітів у зовнішній енерґії Господа порівняно до казана з гірчичними зернами, а один всесвіт    —    до одної гірчичної насінини. Навіть в одному всесвіті, в якому ми живемо, людині не до снаги підрахувати кількість усіх планет, то ж чи на силі ми уявити загальну кількість планет у всіх всесвітах, що їх як гірчичного насіння в казані? А проте в духовному небі планет щонайменше втричі більше, ніж у матеріальному. Ті планети, духовні за своєю природою, трансцендентні до матеріальних ґун, а отже складені суто з бездомісного добра. На них знаходить свій повний вираз духовне блаженство (брахмананда). Кожна з них вічна, незнищенна і вільна від усілякої скверни, притаманної матеріальному світові. Кожна з них самосяйна і яскравіша за сяйво мільйонів матеріальних сонць разом узятих (якщо це хтось може собі уявити). Жителі тих планет не народжуються, не старіють, не хворіють і не вмирають, і всі посідають повне знання. Всі вони праведні й вільні від будь- яких матеріальних бажань. Їм нічого робити поза трансцендентним любовним служінням Верховному Господеві Нараяні    —    панівному Божеству планет Вайкунтг. Звільнені душі на духовних планетах не перестають співати пісні, згадані в «Сама Веді» (ведаіх̣ са̄н̇ґа-пада-крамопанішадаір ґа̄йанті йам̇ са̄маґа̄х̣). Усі ці душі уособлюють у собі п’ять Упанішад.

Тріпад-вібгуті, сімдесят п’ять відсотків енерґії Господа, званих Його внутрішньою енерґією,    —    це царство Бога, що лежить далеко за межами матеріального неба, а коли кажуть за пада-вібгуті, решту двадцять п’ять відсотків, які припадають на Його зовнішню енерґію, слід розуміти, що йдеться за матеріальний світ. У «Падма Пурані» також сказано, що царство тріпад-вібгуті трансцендентне, а світ пада-вібгуті матеріальний ; тріпад - вібгуті вічне , тоді як пада - вібгуті минуще.

У трансцендентному царстві Господь і всі Його вічні слуги мають вічні тіла, щасливі, довершені, духовні й вічно юні. Інакше сказати, там немає народження, хвороб, старости й смерти. Ця вічна обитель сповнена трансцендентної насолоди, краси і блаженства. Цю істину посвідчує і даний вірш «Шрімад-Бгаґаватам», де трансцендентну природу названо амр̣та. Як сказано у Ведах: ута̄мр̣татвасйеш́а̄нах̣    —     Верховний Господь є повелитель безсмертя, інакше кажучи, Господь безсмертний, а що Він повелитель безсмертя, то може дарувати безсмертя Своїм відданим. У «Бгаґавад-ґіті» (8.16) Господь також запевняє, що той, хто досягає Його обителі безсмертя, ніколи не повернеться до цієї вмирущої оселі троїстих страждань. Господь не схожий на цьогосвітніх панів. Правителі чи пани цього світу ніколи не насолоджуються нарівні зі своїми підданими, ба більше: вони ні самі безсмертні, ні спроможні дарувати безсмертя своїм підлеглим. Верховний Господь    —    провідник усіх живих істот    —     може наділити Своїх відданих усіма Своїми якостями, і безсмертям та духовним блаженством також. У матеріальному світі у серцях живих істот постійно живе тривога й страх, але Господь    —    найвище втілення безстрашности    —    наділяє тією самою якістю безстрашшя і Своїх чистих відданих. Страх закладено у самій природі матеріального існування, тому що народження, хвороби, старість і смерть у всіх тілах тримають живу істоту у лабетах повсякчасного страху. У матеріальному світі завжди дається взнаки вплив часу, що раз у раз змінює все. Тому жива істота, що за своєю природою незмінна (авікара), гостро страждає від усіх змін, які відбуваються під впливом часу. Нетлінне царство Бога відзначається відсутністю змін, які спричиняє вічний час, а звідси зрозуміло, що духовний світ вільний від впливу часу, а отже й страху.

У матеріальному світі так зване щастя є наслідок праці. Працюючи в поті чола, можна забагатіти, проте таке важкозароблене щастя завжди супроводжують страхи і сумніви щодо його тривкости. Натомість у царстві Бога, щоб бути щасливому, не потрібно жодних зусиль. Щастя закладене в самій природі духу, як сказано у «Веданта-сутрах»: а̄нандамайо ’бгйа̄са̄т    —    дух за своєю природою сповнений щастя. У духовній природі щастя постійно зростає, а його відчуття чимраз гострішає. Про зменшення блаженства там не може бути й мови. Такого нічим не затьмареного духовного блаженства не знайти ніде в межах матеріального всесвіту, навіть на планетах Джаналоки чи й на планетах Махарлоки і Сат’ялоки  , як на те  , адже навіть Господь Брахма влягає законам корисливої діяльности і народження та смерти. Тому в цьому вірші вжито прикметника дуратйайах̣: навіть великі брахмачарі і санн’ясі, що гідні вступити на планети понад раєм, не можуть уявити собі духовного щастя у вічному царстві Бога. Тобто Господня велич така велика, що її неспроможні уявити навіть великі брахмачарі і санн’ясі, але Його божественною милістю цього щастя насправді досягають бездомісні віддані Господа.

ПОЯСНЕННЯ: Одна чверть усіх проявів Господньої енерґії сандгіні припадає на матеріальний світ, а три чверті    —    на духовний. Енерґія Господа має три складові: сандгіні, самвіт і хладіні. Іншими словами, Він уособлює повноту буття, знання і блаженства. У матеріальному світі буття, знання й насолоду відчутно вкрай слабко. У звільненому стані усі живі істоти, невід’ємні часточки Господа, на силі якоюсь незначною мірою насолоджуватись усвідомленням свого буття, знання й блаженства, тоді як у зумовленому стані матеріального існування вони ледве чи й спроможні відчути, що то є справжнє, вічне, чисте і сповнене знання щастя. Звільнені душі, куди численніші за ті, що в матеріальному світі, наочно пересвідчуються у могутності вищезгаданих Господніх енерґій    —    сандгіні, самвіт і хладіні    —    проявлених як безсмертя, безстрашність і свобода від старости й хвороб.

У матеріальному світі планетні системи розміщено у трьох сферах, що їх називають трілока, або Сварґа, Март’я і Патала, і всі вони становлять лише одну чверть сукупної енерґії сандгіні. Понад тим, за межами семи матеріальних оболонок всесвіту, простягається духовне небо з планетами Вайкунтги. На жодній планетній системі трілоки неможливо пізнати стан безсмертя, повного знання і повного блаженства. Планети трьох вищих планетних систем називають саттвіка, тому що вони надають змогу жити довше і мати відносну свободу від старости й хвороб, а також страху. Великі мудреці і святі піднімаються понад райськими планетами на Махарлоку, але й там не знайти цілковитої безстрашности, тому що наприкінці калпи Махарлока зазнає знищення і її жителі змушені переселятись на ще вищі планети. Однак навіть на тих планетах ніхто не убезпечений від смерти. Життя там порівняно довше, знання глибше і щастя повніше, але справжні безсмертя, безстрашність і свобода від старости, хвороб і т. ін. можливі лише поза оболонками матеріального неба. Усе це лежить на голові (адга̄йі мӯрдгасу).

ПОЯСНЕННЯ: Цей вірш « Шрімад - Бгаґаватам » вказує на мету, яка вивінчує життя у суспільстві варнашрама-дгарми (санатана-дгарми). Найвище благо, яке можна дарувати людині,    —    це виховати в ній байдужість до статевого життя, адже саме статеві стосунки змушують зумовлену живу істоту знову і знову народжуватись у матеріальному світі. Суспільство, у якому люди не стримують статевого потягу,    —    це суспільство четвертого сорту, тому що в такому середовищі душа позбавлена можливости вирватися з клітки матеріального тіла. Народження, старість, хвороби і смерть мають стосунок до матеріального тіла    —    вони не мають нічого спільного з духовною душею. Але доки в людині заохочують плотську прив’язаність до чуттєвого задоволення, доти індивідуальна духовна душа змушена залишатись у коловороті народження і смерти у різних матеріальних тілах, що їх порівнюють до одягу, приреченого на зношення.

Щоб дарувати людям найвище благо людського життя, послідовників системи варнашрами вже з рівня брахмачарі навчають утримуватись від статевого життя. Життя брахмачарі призначене виховувати в учнів цілковите утримання від сексу. Юнакам, що не пізнали смаку статевого життя, неважко дотримуватись обітниці безшлюбности, а хто утвердився в цьому, тому дуже легко йти далі до рівня найвищої досконалости і досягнути царства, яке складають три чверті Господньої енерґії. Як ми вже пояснювали, у космосі, який складають три чверті Господньої енерґії, немає ні смерти, ні страху, і там душа живе блаженним життям у щасті і знанні. Домогосподарю, прив’язаному до сімейного життя, неважко буде відмовитись від статевих втіх, якщо раніше його навчено жити як брахмачарі. Писання радять домогосподарю на схилі п’ятдесяти років піти з дому (пан̃чаш́ордгвам̇ ванам̇ враджет) і оселитись у лісі. Тоді, цілковито звільнившись від сімейних прив’язаностей, він може зректися світу і стати санн’ясі, повністю присвятивши себе служінню Господеві. Будь-яка форма релігії, що вчить своїх послідовників дотримуватись обітниці целібату, сприятлива для людини, тому що покласти край жалюгідному існуванню в матеріальному світі можуть тільки ті, кого виховано в такому дусі. Принципи досягнення нірвани, які дав Господь Будда, також покликані звільнити людей від стражденного існування в матерії. Цей метод у його найвищій формі радить даний вірш «Шрімад- Бгаґаватам», даючи ясно зрозуміти найвищий ступінь досконалости, хоча у своїй основі методи буддистів, послідовників Шанкари і вайшнав не відрізняються один від одного. Щоб послідовники будь-якої з цих течій могли піднятись на найвищий рівень досконалости    —    звільнитись від народження і смерти, неспокою і страху,    —    їм заборонено порушувати обітницю безшлюбности.

Домогосподарі та всі, хто свідомо порушує обітницю безшлюбности, не можуть увійти у царство безсмертя. Доброчесні домогосподарі, впалі йоґи чи впалі трансценденталісти можуть піднятись до вищих планет у матеріальному світі (що становить одну чверть Господньої енерґії), але їм не вдасться вступити у царство безсмертя. Абр̣хад-врата    —    це ті, що зламали обітницю безшлюбности. Ванапрастги, що покинули сімейне життя, і санн’ясі, що зреклися світу, не можуть ламати обітницю безшлюбности, якщо хочуть досягнути успіху на своєму шляху. Брахмачарі, ванапрастги і санн’ясі    —     це ті, хто не збирається народжуватися знову (апраджа), і насолода сексом не для них, ні вочевидь, ні потай. Якщо хтось падає з духовного шляху, він матиме можливість знову народитись людиною в порядній сім’ї вчених брахман або заможних торговців і знову спробувати піднятись. Але найліпше    —    досягнути найвищої досконалости безсмертя, щойно одержано людське тіло, інакше все життя людини буде змарноване. Господь Чайтан’я ставив Своїм послідовникам дуже суворі вимоги щодо целібату. Один з Його особистих супутників, Чгота Харідаса, порушив целібат, і Господь за це суворо його покарав. Отже, якщо трансценденталіст прагне піднятись до царства свободи від матеріальних страждань, для нього свідомо насолоджуватись статевим життям    —    гірше за самогубство, а надто коли він склав обітницю зречення. Секс після відречення    —    найпотворніше явище в релігійному житті, і таку заблукалу людину може врятувати тільки випадок, звівши її з чистим відданим.

ПОЯСНЕННЯ: У цьому вірші варте уваги слово віш́ван̇. Того, хто має вільний приступ до будь-якого поля діяльности, називають пуруша або кшетраґ’я. Ці два визначення, пуруша і кшетраґ’я, однаково пасують і до індивідуальної душі, і до Вишньої Душі, Господа. У «Бгаґавад-ґіті» це так пояснено:

Кшетра означає «місце», а того, хто знає дане місце, називають кшетраґ’я. Індивідуальна душа знає своє, обмежене, поле діяльности, проте Верховній Душі, Господу, відоме безмежне поле діяльности. Індивідуальна душа знає тільки свої думки, почуття і бажання, але Наддуші    —    Параматмі, верховному владиці, присутньому повсюдно,    —    відомі думки, почуття й бажання кожного. Тобто індивідуальна жива істота є дрібний господар своїх власних справ, тоді як Верховний Бог-Особа    —    це повелитель справ усіх і кожного, в минулому, теперішньому і майбутньому (веда̄хам̇ саматіта̄ні...). Тільки невіглас не розуміє цієї відмінности між Господом і живими істотами. Живі істоти, на противагу матерії, що не має свідомости, за своєю пізнавальною здібністю якісно рівні з Господом, проте живій істоті ніколи не зрівнятися з Ним у повноті знання про минуле, теперішнє і майбутнє.

Через те, що знання живої істоти часткове, вона іноді забуває, хто вона насправді. Проявляється це забуття у полі діяльности екапад-вібгуті, тобто в матеріальному світі, але у полі діяльности тріпад-вібгуті, у духовному світі Господа, забуття немає. Там живі істоти вільні від усілякої скверни, породженої з забуття. Матеріальне тіло уособлює грубу і тонку форми забуття, тому весь матеріальний світ називають авід’я, незнання, тоді як середовище духовного світу називають від’я, сповнене знання. Існують різні ступені авід’ї: вони мають назви дгарма, артга і мокша. Ідея мокші, або звільнення, що її висувають моністи і суть якої полягає у єднанні живих істот з Господом через остаточне злиття в одне ціле,    —    це найвищий ступінь розвитку матеріалізму, тобто того самого забуття. Знання про якісну єдність душі і Наддуші часткове і також змішане з невіглаством, бо, як зазначено вище, не враховує кількісної відмінности між душею і Наддушею. Індивідуальна душа ніколи не може зрівнятися з Господом у знанні, інакше вона не потрапляла б у стан забуття. Індивідуальні душі, тобто живі істоти, можуть впадати в забуття, а тому між ними й Господом є глибока відмінність, схожа на відмінність між частиною і цілим. Частина аж ніяк не може бути рівною цілому. Тому думка про абсолютну рівність живої істоти з Господом    —    також невігластво.

У полі незнання діяльність спрямована на те, щоб панувати над творінням. Тому кожен громадить матеріальні багатства, щоб стати паном у матеріальному світі. Через це в матеріальному світі завжди є чвари і розчарування, що є ознаками невігластва. Проте у полі знання діяльність виливається у віддане служіння Господу (бгакті). Тому у звільненому стані відданого служіння немає небезпеки осквернитись впливом невігластва або забуття (авід’ї). Господь володіє і полем незнання, і полем знання, а за живою істотою залишено вибір, у якому з двох світів вона воліє жити.

ПОЯСНЕННЯ: У попередньому вірші найвищу істину визначено як пурушу, або пурушоттаму, Верховну Особу. Абсолютна Особа    —    це ішвара, верховний повелитель, що керує Своїми різноманітними енерґіями . Екапад - вібгуті, проявлення матеріальної енерґії Господа, подібне до однієї з Його численних коханих, до якої Господа не надто вабить, про що свідчить вислів у «Ґіті»    —    бгінна̄ пракр̣тіх̣. Проте область тріпад-вібгуті, що являє собою чисте духовне проявлення Господньої енерґії, так би мовити, привабливіша для Нього . Тому, запліднюючи матеріальну енерґію , Господь створює матеріальні світи, а тоді у кожному з них Він поширює Себе у вигляді велетенської форми вішва-рупи. Вішва-рупа, показана Арджуні, не відначальна форма Господа. Його відначальна форма    —    це трансцендентна форма Пурушоттами, тобто Сам Крішна. Даний вірш дуже добре пояснює, що Господь поширює Себе подібно до сонця. Сонце поширює себе у формі сильного жару і сліпучого сяйва, проте завжди залишається незалежне від свого світла і тепла. Імперсоналіст бере до уваги тільки проміння Господа, не знаючи нічого про реальну, трансцендентну, вічну форму Господа    —    Крішну. Тому Крішна у Своїй верховній особистісній формі, з двома руками і флейтою, незбагненний для імперсоналістів, що на силі уявити собі тільки велетенську вішва-рупу Господа. Їм слід зрозуміти, що сонячне проміння проти самого сонця має другорядне значення, і так само велетенська безособистісна форма Господа другорядна проти особистісної форми Пурушоттами. Це доводить «Брахма- самхіта» (5.37):

«Верховний Бог-Особа, Ґовінда, що сяйвом Свого тіла дарує радість чуттям усіх істот, перебуває у Своїй трансцендентній обителі    —    Ґолоці. Проте водночас Він присутній в кожному куточку Свого творіння у формі блаженного духовного проміння, рівного могутністю Його власній енерґії насолоди». Отже, завдяки Своїй незбагненній енерґії Він поєднує в Собі одночасно особистісні й безособистісні риси, тобто Він єдиний незрівнянний Господь, що являє довершену єдність у розмаїтті матеріальних і духовних проявів. Він відмінний від усього, однак ніщо не відмінне від Нього.

ПОЯСНЕННЯ: Господа Брахму, творця космічного проявлення, називають Сваямбгу    —    «народжений без батька і матері». Загалом, живі істоти з’являються на світ унаслідок парування представників чоловічої та жіночої статі (батька та матері), але Брахма, першонароджена жива істота, народився з лотоса, що виріс з живота Маха-Вішну, повного поширення Господа Крішни. Лотос, що виріс з живота Господа,    —    це частина Його тіла, і Брахма народився з цього лотоса. Отже Господь Брахма також частина Господнього тіла. З’явившись у величезній порожнині всесвіту, Брахма не побачив нічого    —    тільки пітьму. Тоді Господь із серця надихнув розгубленого Брахму вдатись до аскез, що дають змогу отримати все потрібне для жертвопринесень. Але крім них двох    —    Маха-Вішну і самого Брахми, що народився з Господнього тіла,    —    у всесвіті не було нічого. Для жертвопринесень потрібно багато складових, передусім тварин. Тварин приносять у жертву не для того, щоб забити їх, а для того, щоб успішно досягнути мети жертвопринесення. Тварина, принесена в жертву на вогні, так би мовити, гине, проте наступної ж миті ведичні гімни, що їх рецитують досвідчені жерці, дають їй нове життя. Якщо таких досвідчених жерців немає, офірувати тварин на вогонь жертовника заборонено. Отже, навіть складові жертвопринесення Брахма створив з частин тіла Ґарбгодакашаї Вішну. Це свідчить про те, що космос упорядкував Брахма. Крім того, немає нічого, що було б створене з порожнечі,    —    все створене з Господнього тіла. У «Бгаґавад-ґіті» (10.8) Господь каже: ахам̇ сарвасйа прабгаво маттах̣ сарвам̇ правартате    —    «Все створене з частин Мого тіла, і тому Я є відначальне джерело усіх творінь».

Імперсоналісти запевняють, що немає сенсу поклонятись Господеві, коли все суще є не що інше, як Сам Господь. Однак той, хто знає Господа як особистість, з почуття глибокої вдячности поклоняється Йому, використовуючи створені з частин Господнього тіла компоненти. Плоди і квіти породжує і зрощує тіло Землі, проте розважливий відданий поклоняється матері Землі, підносячи їй те, що вона ж народила. Так само матері Ґанзі поклоняються, пропонуючи їй воду з неї самої, але однаково це поклоніння приносить добрі плоди. Господеві також поклоняються підношеннями, створеними з частин Його тіла, і все таки вірний    —    сам частка Господа    —    отримує плоди відданого служіння Господу. Імперсоналіст приходить до помилкового висновку, що він сам і є Бог, натомість персоналіст із глибокої вдячности поклоняється Господеві у відданому служінні, добре знаючи, що немає нічого відмінного від Господа. Тому відданий намагається все застосувати на служіння Господеві, знаючи, що все належить Господу і ніхто не має права проголошувати щось своєю власністю. Таке досконале розуміння єдности допомагає відданому з любов’ю служити Господеві, тоді як імперсоналіст зі своєю безпідставною пихою назавжди залишається невідданим, і Господь ніколи не визнає його.

ПОЯСНЕННЯ: Для успіху жертвопринесення потрібні принаймні чотири досвідчені жерці: жрець, що пропонує жертву (хота); жрець, що промовляє мантри (удґата); жрець, що запалює жертовний вогонь без допомоги іншого вогню (адгвар’ю); і жрець, що наглядає за перебігом офіри (брахма). Такі жертвопринесення проводили від народження Брахми, першого живого створіння, і аж до часів царювання Махараджі Юдгіштгіри. Проте за нинішньої доби чвар і занепаду досвідчені брахмани-жерці    —    велика рідкість, тому для цієї доби радять тільки яґ’ю оспівування святого імені Господа. Священні писання приписують:

ПОЯСНЕННЯ: Жертвопринесення відносять до розряду діяльности заради її плодів, що вимагає дуже наукового підходу. Успіх жертвопринесень залежить головно від утворення певних звукових вібрацій із точним розміщенням наголосів. Це велика наука, але через те, що за браком досвідчених брахман її вже понад чотири тисячі років не застосовували як належить, такі жертвопринесення більше не мають сили. Ба їх і не радять виконувати за нашої епохи занепаду. Якщо нині хтось і приносить жертви, назагал це просто ошуканство, яке спритні жерці влаштовують про людське око. Але такі показні жертви нікому не приносять користи. Нині корислива діяльність спирається на матеріальну науку і незначною мірою на грубу фізичну працю, але матеріалістам ще треба досягнути витонченішої форми матеріального проґресу, опанувавши засновану на звукових вібраціях методику ведичних гімнів. Груба матеріальна наука неспроможна заступити людині шлях до істинної мети життя. Науковці можуть одно що побільшити штучні потреби людини, ніяк не вирішивши проблем життя. Через це матеріалістичний спосіб життя формує неправильний тип цивілізації. Вища мета життя    —    пізнати дух, тому Господь Чайтан’я радив звертатись безпосередньо до повторення святого імені Господа, за що йшлося вище, і люди сучасної доби можуть легко скористатися з цього простого методу, щонайприступнішого за складних суспільних умов сьогодення.

ПОЯСНЕННЯ: У цьому вірші увагу зосереджено на особі Верховного Господа, а не на безособистісному брахмаджйоті, адже саме Він є джерело всіх здобутків. Мета всіх жертвопринесень    —    Нараяна, Верховний Господь, тому всі ведичні гімни в підсумку призначені для досягнення цієї мети. Отож успіх людського життя полягає в тому, щоб задовольнити Нараяну і отримати право ввійти до Його особистого товариства у духовному царстві Вайкунтги.

ПОЯСНЕННЯ: Усе людство прагне до душевного спокою або всесвітнього миру, проте не знає, як досягнути цього ідеалу. Встановити такий мир у всьому світі можна тільки приносячи жертви і вдаючись до аскез. У «Бгаґавад-ґіті» (5.29) сказано:

«Як відомо карма-йоґам, всіма жертвопринесеннями і аскезами насолоджується насправді Верховний Господь, і підтримує їх також Він. Крім того, вони знають, що Господь    —     верховний володар усіх планет і справжній друг усіх живих істот. Завдяки цьому знанню карма-йоґи поступово у товаристві бездомісних відданих самі перетворюються на чистих відданих Господа і дістають нагоду звільнитися з матеріального рабства».

Складати жертву навчив нас Брахма, відначальна жива істота в матеріальному світі. Слово «жертва» вказує на посвяту власних інтересів задля задоволення когось іншого. Так відбувається будь-яка діяльність. Кожна людина жертвує чимось заради інших, нехай то буде заради сім’ї, товариства, громади, країни або й усього людства. Але досконалими всі такі жертви стають тільки тоді, коли їх виконують задля Верховної Особи, Господа. Господь    —    володар усього сущого, Він    —    друг усіх живих створінь, це Він підтримує життя жертводавця, і Він же постачає його всім потрібним для проведення цих офір    —    а отже всі жертви слід складати тільки для того, щоб удовольнити Його, і нікого іншого.

Свою енерґію жертвують усі: на розвиток освіти, соціальний та економічний проґрес, на заходи загального поліпшення людського добробуту, проте йти на жертви заради Господа, як вчить «Бгаґавад-ґіта», не хоче ніхто. Тому миру на землі немає. Якщо люди бажають-таки миру, їм слід складати жертви верховному володарю і другу всіх живих істот.

ПОЯСНЕННЯ: Проявлені особи    —    це півбоги, як-от повелитель небесного царства Індра зі своїм оточенням, а непроявлена особа    —    це Сам Господь. Проявлені особи    —    це матеріальні розпорядники всесвіту, тоді як непроявлений Бог-Особа трансцендентний і перебуває за межами матеріального середовища. За нинішньої доби Калі проявлених півбогів побачити теж не вдасться, тому що космічні подорожі повністю припинились. Тому для очей сучасної людини однаково закриті і могутні півбоги, і Верховний Бог-Особа. Сучасні люди все хочуть бачити на власні очі, дарма що потрібних для цього якостей їм брак, тому вони не ймуть віри в існування півбогів і Верховного Господа. Замість бездумно вірити своїм недосконалим очам, дивитись на світ треба крізь призму авторитетних писань. Навіть за наших днів Бога можна побачити, але досконалими очима, які змащені бальзамом любови до Нього.

ПОЯСНЕННЯ: Дайт’ї    —    це віддані півбогів. Вони поклоняються півбогам, щоб отримати від них якнайбільше матеріальних вигод. Віддані Господа є ека-ніштги: вони без решти віддали себе служінню Господеві. Тому у них практично немає часу на пошуки матеріальних вигод. Вони усвідомили свою духовну природу, і тому їх більше цікавить духовне звільнення, а не матеріальні зручності.

ПОЯСНЕННЯ: Цим віршем Брахма відповідає на запитання Наради про те, хто підтримує матеріальне творіння. Матеріальні причини і наслідки, що їх можуть поверхово спостерігати вчені-матеріалісти, не становлять найглибшої, остаточної істини, яка була б на силі пояснити творення, підтримання та знищення всесвіту. Матеріальна енерґія    —     це одна з Господніх енерґій, яка проявляється в часі, прибираючи трьох якостей (добра, страсти і невігластва), що їх уособлюють Вішну, Брахма і Шіва. Отже, матеріальна енерґія підпорядкована верховній владі Його Господньої Милости, хоча Господь завжди трансцендентний до будь-якої матеріальної діяльности. Заможна людина може збудувати великий будинок, просто давши на це свою енерґію у формі грошових коштів, і так само вона руйнує його, просто скерувавши на це свої кошти; проте підтримує свій дім вона особисто. Господь    —    найбагатший з усіх багатіїв, адже Він завжди сповнений шістьох багатств. Тож Йому не треба робити щось Самому    —    все в матеріальному світі відбувається з Його волі і наказу. Отже, весь матеріальний прояв перебуває в Нараяні, Верховному Богові-Особі. Уявлення про верховну істину як про щось безособистісне постає єдино за браком знання, що зрозуміло пояснив Брахмаджі, а він, як відомо, створив цей всесвіт. Брахмаджі    —    це найвищий авторитет з ведичної мудрости, і тому його думка в цьому питанні    —    це остаточна істина.

ПОЯСНЕННЯ: Цей вірш не залишає сумнівів, що Господь один і іншого немає. Цей єдиний    —    Господь Ва̄судева, і всі різноманітні прояви так у матеріальному, як і в духовному світах підтримують тільки Його енерґії і поширення. У матеріальному світі також Господь Ва̄судева є все, і про це свідчить «Бгаґавад-ґіта» (7.19): ва̄судевах̣ сарвам іті    —    усе суще є Ва̄судева, і тільки Він. Ведичні гімни також Всевишнім іменують Ва̄судеву. У Ведах сказано: ва̄судева̄т паро брахман на ча̄нйо ’ртго ’сті таттватах̣    —    поправді немає істини, вищої за Ва̄судеву. Те ж саме Господь Крішна підтверджує у «Бгаґавад-ґіті» (7.7): маттах̣ паратарам̇ на̄нйат    —    «Нічого немає вищого за Мене [Господа Крішну]». Отже, концепцію єдности, якій імперсоналісти присвячують стільки уваги, віддані особистісної форми Господа визнають також. Різниця полягає лише в тому, що імперсоналіст зрештою заперечує особистісну природу Господа, тимчасом як відданий надає більшого значення Богові-Особі. «Шрімад-Бгаґаватам» у даному вірші роз’яснює цю істину: Господь Ва̄судева    —     один і іншого немає, але що Він всемогутній, то може поширюватись і проявляти Свої всемогутні енерґії. Тут Господа названо всемогутнім повелителем трьох енерґій (трі-ш́акті- дгр̣к). Три основні енерґії Господа    —    це внутрішня, межова і зовнішня енерґії. Зовнішня енерґія також проявляється у трьох якостях: добра, страсти і невігластва. Так само внутрішня енерґія проявляється у формі трьох духовних якостей: самвіт, сандгіні та хладіні. Межова енерґія, тобто живі істоти, також духовна (пракр̣тім̇ віддгі ме пара̄м), але живі істоти ніколи не рівні Господеві. Господь є ніраста-са̄мйа-атіш́айа, інакше кажучи, вищого за Верховного Господа або рівного Йому немає. Тому всі живі істоти, у тому числі навіть такі великі особистості, як Господь Брахма і Господь Шіва, підвладні Господеві. У матеріальному світі, у Своїй вічній формі Вішну, Він підтримує і скеровує діяльність усіх півбогів, з Брахмою й Шівою включно.

ПОЯСНЕННЯ: Усі матеріальні і духовні прояви енерґій Господа у космосі діють спочатку як причина, а потім як наслідок. Але першопричина всього    —    Верховний Бог-Особа. Наслідки відначальної причини стають причинами інших наслідків, і так усе    —    і постійне, і тимчасове    —    виступає у ролі причини і наслідку. А що Господь є відначальна причина всіх осіб та енерґій, Його називають причина всіх причин, що потверджено у «Брахма-самхіті», а також у «Бгаґавад- ґіті». «Брахма-самхіта» (5.1) свідчить:

А в «Бгаґавад-ґіті» (10.8) сказано:

Отже, відначальна причина всього    —    це віґраха, особа, а безособистісне духовне сяйво, брахмаджйоті, також є наслідок , причина якому    —    Верховний Брахман (брахман̣о хі пратішт̣га̄хам), Господь Крішна.

ПОЯСНЕННЯ: Перший, хто відкрив ведичну мудрість    —    це Господь Брахма; Нарада, котрому він передав це трансцендентне знання, просто поширив його всім світом через своїх численних учнів, як-от В’ясадева та інші. Послідовники Вед визнають твердження Брахмаджі за святу істину, і так з непам’ятних часів, від початку творіння, трансцендентне знання передають ланцюгом учнівської послідовности. Господь Брахма    —    довершена звільнена жива істота в матеріальному світі, і кожен щирий дослідник трансцендентної науки повинен визнавати слова Брахмаджі як непохибні. Ведичне знання непохибне, бо воно сходить безпосередньо від Верховного Господа, що вклав його у серце Брахми, а Брахмаджі, як найдовершеніша жива істота, не відхиляється від істини ні на йоту. Адже Господь Брахма    —    великий Господній відданий, який щиро визнав лотосові стопи Господа за верховну істину. У своїй «Брахма-самхіті» Брахмаджі щоразу повторює рядок: ґовіндам а̄ді-пурушам̇ там ахам̇ бгаджа̄мі    —    «Я поклоняюсь відначальному Богові-Особі, Ґовінді, передвічному Господеві». Отже все, що він каже, думає або робить зі своєю постійною відданістю Крішні, слід вважати за істину з огляду на його безпосередній і дуже тісний зв’язок із Ґовіндою, передвічним Господом. Шрі Ґовінда, що милостиво приймає трансцендентне любовне служіння Своїх відданих, за всіх обставин захищає істинність їхніх слів і вчинків. У «Бгаґавад- ґіті» (9.31) Господь проголошує: каунтейа пратіджа̄ніхі    —     «Сину Кунті, сміливо сповіщай це». Він прохає проголошувати це Арджуну, але ж чому? Тому що обітниці Ґовінди приземленим створінням видаються іноді суперечливі, але про відданого Ґовінди ці матеріалісти ніколи не зможуть сказати, що його слово розходиться з ділом. Господь особисто піклується про непохибність Своїх відданих. Тому віддане служіння завжди починається із служіння відданому, що належить до учнівської послідовности. Віддані завжди звільнені, проте це не означає, що вони безособистісні. Господь    —     вічно особа, і Його відданий також вічно є особа. Через те що навіть у звільненому стані відданий має органи чуття, він завжди залишається особа. А що Господь цілковито приймає служіння відданого й відповідає на нього взаємністю, то Господь також особа у довершеному духовному тілі. Чуття відданого, залучені до служіння Господеві, ніколи не падають жертвою спокусливої омани матеріальних насолод. Задумів відданого ніколи не спіткає поразка, і то через те, що він відданий служінню Господеві. Ця прив’язаність і знаменує рівень досконалости і звільнення. Будь-кого    —    чи то Брахмаджі, чи то просту людину    —    щиросерда прив’язаність до Верховного Господа Шрі Крішни, передвічного Господа, одразу ставить на шлях звільнення. Господь підтверджує це у «Бгаґавад-ґіті» (14.26):

Отже, слова і вчинки кожного, хто щирим серцем прагне близьких стосунків з Богом-Особою у трансцендентному любовному служінні, завжди будуть непохибні. Причина цього в тому, що Верховний Господь є Абсолютна Істина, а все, щиро присвячене Абсолютній Істині, набуває таких само трансцендентних якостей. З другого боку, скільки не розумуй, спираючись суто на матеріальне знання й матеріальну науку без реального зв’язку з Абсолютною Істиною, плоди цього приречені залишатись прозаїчною безсилою нісенітницею просто через брак доступу до Абсолютної Істини. Таким безбожницьким, підступним словам і діям ніколи не слід вірити попри всі їхні матеріальні достоїнства. Ось така суть цього важливого вірша: крихта відданости дорожча за тонни безвір’я.

ПОЯСНЕННЯ: Брахма    —    найвища з усіх живих істот у всесвіті    —    зізнає свою неспроможність збагнути Верховного Господа попри всю широчінь своєї обізнаности з ведичною мудрістю, попри свої аскези, подвижництво, містичні сили і самоусвідомлення і незважаючи на те, що йому поклоняються великі Праджапаті, прабатьки живих істот. Отже, цього всього ще не досить для того, щоб пізнати Верховного Господа. Брахмаджі спромігся збагнути Господа лише незначною мірою, коли щирим серцем намагався служити Йому (хр̣дауткан̣т̣гйавата̄), тобто коли перебував у настрої відданого служіння. Отже, Господа можна пізнати тільки маючи щире, палке бажання служити Йому    —    Господа не вдасться пізнати силою жодних матеріальних досягнень у науці, умоглядній філософії чи містиці. Це ясно потверджено у «Бгаґавад-ґіті» (18.54–55):

Тільки самоусвідомлення, що приводить до вищезгаданих чеснот    —    знання ведичної мудрости, аскетичности і т. ін.,    —     на силі допомогти людині просуватися шляхом відданого служіння. Але без відданого служіння людина залишиться недосконала, тому що навіть усвідомивши себе неможливо поістині пізнати Господа. Усвідомивши себе, людина здобуває право стати відданим, і тільки відданий, прагнучи служити Господу (бгактйа̄), може поступово пізнати Бога- Особу. Не слід, однак, хибно тлумачити слово віш́ате («входить»), як опис злиття з існуванням Всевишнього. Навіть у матеріальному світі ми занурені у Господнє буття. Жоден матеріаліст неспроможний вивільнитись із тенет матерії, тому що його «я» занурене в зовнішню енерґію Господа. Як голіруч не відділити масла від молока, так само чисто матеріальним доброчестям не вивільнити занурену в матерію душу. Віш́ате, якого досягають відданим служінням (бгактйа̄), означає здобути змогу особисто спілкуватися з Господом. Виконувати бгакті, віддане служіння Господеві, означає звільнитись від пут матерії і ввійти до царства Бога, ставши подібним до Нього. Втрата своєї особистости не становить мети бгакті-йоґи і відданих Господа. Існує п’ять типів звільнення, один з них має назву саюдж’я-мукті    —    злиття з існуванням або тілом Господа. Здобуваючи інші форми звільнення, душа зберігає свою індивідуальність як частка Бога і занурюється у повсякчасне трансцендентне любовне служіння Господеві. Отже, слово віш́ате, вжите у цих віршах «Бгаґавад-ґіти», стосується до відданих, які взагалі не прагнуть жодного типу звільнення. Незалежно від обставин віддані задоволені просто з того, що служать Господеві.

Господь Брахма    —    перша жива істота, що пізнала ведичну мудрість безпосередньо від Самого Господа (тене брахма хр̣да̄ йа а̄ді-кавайе). Хто ж тоді може знати веданту глибше за Господа Брахму? Проте сам він визнає, що попри своє довершене знання Вед, не здатний збагнути велич Господа. А що ніхто не може перевершити Господа Брахму, як же тоді можуть досконало пізнати Абсолютну Істину так звані ведантисти? Доки так звані ведантисти не опанують науку бгакті-веданти, тобто веданти в поєднанні з бгакті, вони не зможуть увійти в Господнє буття. Веданта означає самоусвідомлення, а бгакті    —    усвідомлення Бога-Особи, наскільки це можливо. Ніхто не може пізнати Бога-Особу повністю, але принаймні до певної міри Абсолютну Істину, Бога-Особу, можна зрозуміти, віддавшись Йому і присвятивши себе на служіння Йому, але ніяк не інакше. У «Брахма-самхіті» також сказано: ведешу дурлабгам    —    просто вивчаючи веданту, ледве чи вдасться встановити існування Бога-Особи, однак Господь разом з тим адурлабгам а̄тма- бгактау    —    легкодосяжний для Свого відданого. Тому Шріла В’ясадева не дістав задоволення, коли уклав самі «Веданта- сутри»    —    щоб зрозуміти істинну суть веданти, він за порадою свого духовного вчителя, Наради, уклав ще й «Шрімад- Бгаґаватам». Тому «Шрімад-Бгаґаватам»    —    це абсолютний засіб пізнання Абсолютної Істини.

ПОЯСНЕННЯ: Господь Брахма      —      найвизначніший з усіх вчених, найвизначніший з усіх жерців, найвизначніший аскет і найвизначніший свідомий себе містик,    —    як найвищий духовний вчитель усіх живих істот, радить нам просто віддатись лотосовим стопам Господа. Тільки тоді ми зможемо досягнути успіху в усьому    —    ми зможемо навіть звільнитись від страждань матеріального існування і прийти до всесприятливого духовного буття. Господа Брахму називають пітамаха    —    батьків батько. Юнак радиться щодо своїх обов’язків з батьком. Це природно, адже батько має досвід і може дати добру пораду. Але Господь Брахма    —    батько всіх батьків. Він є батько батька Ману, що є прабатьком людей на всіх планетах всесвіту. Тому людям нашої незначної планети варто прислухатись до настанов Брахмаджі. Для нас самих корисніше віддатися лотосовим стопам Господа замість намагатись визначити обсяг і широчінь Господніх енерґій. Як підтверджено у Ведах , Його енерґії незмірні: пара̄сйа ш́актір вівідгаіва ш́рӯйате сва̄бга̄вікı̄ джн̃а̄на-бала- крійа̄ ча («Шветашватара Уп.» 6.8). Господь    —    найбільший з усіх, і решта всі живі істоти (навіть найвизначніша з них, Брахмаджі) визнають, що для нас найліпше буде віддатись Господеві. Тому тільки дуже бідні на розум люди проголошують себе панами всього, що бачать. Та й що ж вони спроможні бачити? Вони не здатні охопити оком навіть широчіні маленького неба в одному маленькому всесвіті. Так звані вчені-матеріалісти кажуть, що політ ракетою до найвищої планети у всесвіті потребував би життя у сорок тисяч років. Це звичайна утопія, адже марно сподіватись, що хтось проживе сорок тисяч років. Крім того, навіть якщо комусь вдасться здійснити таку подорож, до його повернення на Землю не залишиться нікого з його друзів, щоб влаштувати гідний прийом для великого космонавта, як це повелось серед заблудлих сучасних вчених. Один такий науковий діяч, що не вірив у Бога, завзято планував своє майбутнє матеріальне існування і навіть відкрив лікарню, щоб рятувати життя іншим. Проте за півроку після її відкриття він помер. Тому людське життя, отримане після зміни багатьох- багатьох тіл у круговерті 8 400 000 видів життя, не слід марнувати на гонитву за вигаданим матеріальним щастям, в ім’я науки й економічного розвитку штучно збільшуючи свої потреби. Замість цього треба просто віддатись стопам Господа, щоб покласти край усім стражданням. Цього навчає Сам Господь Крішна в «Бгаґавад-ґіті», і цю саму настанову дає в «Шрімад-Бгаґаватам» Брахмаджі    —    верховний батько всіх живих істот.

Якщо хтось відмовляється впокоритись Господеві, відкинувши пораду «Бгаґавад-ґіти», «Шрімад-Бгаґаватам» і, як на те, всіх авторитетних писань, він буде змушений впокоритись законам матеріальної природи. Жива істота за своєю природою не є незалежна. Вона повинна коритись    —    як не Господеві , то матеріальній природі . Матеріальна природа також не є незалежна від Господа, адже Сам Господь називає матеріальну природу мама ма̄йа̄    —    «Моя енерґія» (Б.-ґ. 7.14) і ме бгінна̄ пракр̣тір ашт̣адга̄    —    «Моя відокремлена енерґія, що має вісім складових» (Б.-ґ. 7.4). Отже, матеріальна природа також підвладна Господеві , про що Він каже у «Бгаґавад-ґіті» (9.10). Майа̄дгйакшен̣а пракр̣тіх̣ сӯйате са-чара̄чарам    —    «Матеріальна природа діє під Моїм керівництвом, і саме так рухається все суще». І живі істоти, як енерґія, вища за матеріальну, можуть на власний розсуд вибирати, кому коритись    —    Господеві чи матеріальній енерґії. Той, хто віддався Господу, щасливий і вільний, натомість, віддавшись матеріальній природі, жива істота страждає. Отже, щоб покласти край усім стражданням треба віддатись Господеві, бо віддане служіння саме по собі бгава-ччгідам (порятунок від усіх матеріальних страждань), свастй-айанам (відчуття повного щастя) і суман̇ґалам (джерело всього добра).

Отож, свободи, щастя і талану можна зажити тільки віддавшись Господеві, тому що Він є довершена свобода, довершене щастя і довершене добро. До того ж ці свобода і щастя безмежні. Їх порівняно тут до неба, хоча такі свобода й щастя безмежно більші за небо. У своєму нинішньому стані, почувши порівняння чогось із небом, ми розуміємо, що це щось величне. Небо виходить за межі всіх наших мірок, але щастя і свобода, які отримують у спілкуванні з Господом, набагато більші за небо. Це духовне щастя таке велике, що його неможливо зміряти навіть для Самого Господа, що вже казати за інших.

У писаннях сказано: брахма-саукгйам̇ тв анантам    —    духовне щастя безмежне. У цьому вірші сказано, що навіть Господь не може зміряти такого щастя. Проте це не означає, що Господь нездатний його зміряти і тому недосконалий. Насправді Господь на силі його зміряти, але щастя, що його відчуває Господь, має природу абсолютного знання і тотожне Йому. Отже Господь може зміряти щастя, що походить від Нього, але воно одразу ж зростає. Господь знову змірює його, але тоді щастя зростає ще більше. Він змірює його знову і знову, і так ці ріст і міра щастя вічно змагаються одне з одним. І це змагання ніколи не припиняється, триваючи безмежно    —    ад инфинитум. Духовне щастя    —    це а̄нанда̄мбудгі-вардганам, океан щастя, який постійно зростає. Матеріальний океан сталий, натомість духовний океан постійно зростає. У «Чайтан’я-чарітамріті» («Аді», глава четверта) Кавіраджа Ґосвамі прекрасно описує динамічний ріст океану духовного щастя Шріматі Радгарані, трансцендентної особи, що втілює енерґію насолоди Господа Крішни.

ПОЯСНЕННЯ: Ми неодноразово згадували імена дванадцяти вибраних авторитетів (двадаша-махаджана), з яких Брахма, Нарада і Господь Шіва очолюють перелік відповідно як перший, другий і третій за глибиною свого знання серед тих, кому щось відомо про Верховного Господа. Інші півбоги, другорядні півбоги, ґандгарви, чарани, від’ядгари, люди і асури просто нездатні досконало зрозуміти Абсолютного Господа, Шрі Крішну. Головні й другорядні півбоги, ґандгарви та ін.    —    це дуже розумні істоти на вищих планетах, люди населяють середні, а асури    —    нижчі планети. Усі вони розуміють і трактують Абсолютну Істину по-своєму, як, прикладом, вчені і філософи-емпірики в людському суспільстві. Усі ці живі істоти    —    створіння матеріальної природи, і тому їх збиває з пантелику дивовижна гра трьох ґун матеріальної природи. За це сказано у «Бгаґавад-ґіті» (7.13). Трібгір гун̣амайаір бга̄ваір ебгіх̣ сарвам ідам̇ джаґат    —    кожна істота, від Брахми і аж до мурашки, по-своєму оманена трьома ґунами матеріальної природи: добром, страстю і невіглаством. Кожен, дивлячись на проявлений всесвіт через призму своїх особистих можливостей, гадає, що крім цього всесвіту нічого не існує. Отак, вчені у людському суспільстві двадцятого століття визначають початок і кінець всесвіту, виходячи зі своїх здогадів. Але що можуть знати вчені? Сам Брахма якось упав в оману, вирішивши, що він один такий улюбленець Господа. Тільки згодом з милости Господа він довідався про безліч інших, набагато могутніших, Брахм у всесвітах, набагато більших за цей. Усі ці всесвіти разом складають екапад-вібгуті    —    одну чверть проявлення твірної енерґії Господа. Решта три чверті Його енерґії проявляються в духовному світі. То що може знати про Абсолютного Бога-Особу, Господа Крішну, крихітний вчений зі своїм крихітним мозком? Тому Господь каже: мохітам̇ на̄бгіджа̄на̄ті ма̄м ебгйах̣ парам авйайам    —    в омані ґун матеріальної природи, вони не на силі зрозуміти, що поза цими проявами стоїть Верховна Особа, абсолютний повелитель усього сущого. Брахма, Нарада і Господь Шіва знають про Господа чимало, тому треба не задовольнятися своїм крихітним мозком з його іграшковими винаходами на кшталт космічного корабля та інших досягнень науки, а діяти за настановами цих великих особистостей. Як матір являє собою єдиний авторитет, здатний відкрити дитині, хто її батько, так і мати Веда, що її представляють визнані авторитети, як- от Брахма, Нарада і Шіва, являє собою єдине авторитетне джерело знання про Абсолютну Істину.

ПОЯСНЕННЯ: Сказано , що трансцендентне ім’я , форма , якості, ігри, атрибути, особистість і т. ін. неприступні грубим матеріальним чуттям. Але коли відданий очищує свої чуття, слухаючи, оспівуючи, пам’ятаючи святі імена і поклоняючись лотосовим стопам священного Божества і т. д., Господь відкриває Себе відданому до міри, якою той вдосконалив своє віддане служіння (йе йатга̄ ма̄м̇ прападйанте). На Господа не слід дивитись як на виконавця наших наказів, що повинен з’являтись перед нами на наше бажання. Ми повинні бути готові взяти на себе визначені обов’язки відданого служіння, ставши на шлях, який вказали наші попередники в учнівській послідовності від Брахми, Наради та інших авторитетів. З поступовим очищенням чуттів відданого у схваленому відданому служінні Господь відповідно до рівня духовного поступу відданого відкриває йому Свою особу. Але той, хто не береться до відданого служіння, навряд чи зможе пізнати Господа за допомогою голих філософських теорій. Попри всі свої зусилля і вміння приваблювати слухачів грою слів, така особа не зможе пізнати Верховного Бога-Особу в Його особистісному аспекті. У «Бгаґавад-ґіті» Господь ясно каже, що пізнати Його можна тільки відданим служінням. Ніхто не зможе усвідомити Господа, самовпевнено кидаючи Йому виклик, натомість смиренний відданий своїм щирим служінням на силі вдовольнити Господа. Відповідно до його зусиль Господь відкриває Себе йому. Тому Господь Брахма, як істинний духовний вчитель, шанобливо схиляється перед Господом і радить нам взятись до шраванам і кіртанам. Просто вдавшись до цього методу, тобто просто слухаючи про славетні діяння Господніх втілень і оспівуючи їх, безперечно, можна побачити у своєму серці Бога-Особу. Ми вже казали про це у Першій пісні «Шрімад-Бгаґаватам», пояснюючи ось цей вірш:

Висновок з цього такий, що не існує методу, за яким би можна було повністю усвідомити Верховного Бога-Особу, але Його присутність можна частково відчути і зрозуміти у відданому служінні, котре починається слуханням, повторенням і т. д.

ПОЯСНЕННЯ: Творіння невідмінне від Господа , а проте Сам Він перебуває поза творінням. Це пояснено у «Бгаґавад- ґіті» (9.4):

Безособистісний аспект Абсолютної Істини    —    це також форма Господа, що має назву ав’якта-мурті. Мурті означає «форма», але через те, що безособистісний аспект Господа непізнаванний для наших обмежених чуттів, цю Його форму називають ав’якта-мурті. На цій незбагненній формі Господа спочиває все творіння. Інакше кажучи, усе творіння є Сам Господь, воно невідмінне від Нього, але водночас Він у формі відначального Бога-Особи Шрі Крішни стоїть осторонь проявленого творіння. Імперсоналісти зосереджують свою увагу на безособистісному аспекті чи вияві Господа, не вірячи в те, що Він є відначальна особа, але вайшнави визнають відначальну форму Господа, одним з аспектів якої є безособистісна форма. Безособистісний і особистісний аспекти Господа існують водночас, і цей факт ясно висвітлено у «Бгаґавад-ґіті», «Шрімад-Бгаґаватам», а також в інших ведичних писаннях. Цю ідею, незбагненну для людського інтелекту, треба просто визнати, поклавшись на авторитет писань. Практично усвідомити її можна тільки з поступом у відданому служінні Господеві і аж ніяк не розумуванням чи логічними умовисновками. Імперсоналісти більшою чи меншою мірою спираються на висхідну логіку, і тому завжди залишаються у пітьмі невігластва щодо відначального Бога- Особи Шрі Крішни. Їхні уявлення про Крішну туманні, хоча Його ясно і докладно описано в усіх ведичних писаннях. За браком знання вони нездатні осягнути, як Господь, що перебуває в усьому сущому, існує у відначальній особистісній формі. Причина цієї хиби полягає головно в матеріалістичному уявленні про те, що річ, розділена на частини, не може більше існувати у своїй відначальній формі.

Відначальний Бог-Особа (а̄дйах̣), Ґовінда, поширює Себе у втілення Маха-Вішну і лягає на води Причинового океану, що його Сам і створив. Це засвідчує «Брахма-самхіта» (5.47):

Господь Брахмаджі каже у «Брахма-самхіті»: «Я поклоняюсь передвічному Господеві Ґовінді, що в постаті Своєї довершеної частки, Маха-Вішну, лежить в Причиновому океані, занурений у містичний сон вічности, тимчасом як із пор Його трансцендентного тіла виходять незліченні всесвіти».

Отже, Маха-Вішну    —    перше втілення у всесвіті, і з Нього походять усі всесвіти, а також, одне по одному, усі матеріальні прояви. Причиновий океан    —    це махат-таттва, що її Господь створює у формі хмари в духовному небі, і він становить лише частку Його різноманітних проявів. Духовне небо    —    це сяйво, що його випромінює особистість Господа, але хмара махат-таттви    —    це теж Він. Він лягає в неї і Своїм диханням породжує всесвіти, а тоді, входячи у кожний з них в образі Ґарбгодакашаї Вішну, для підтримання всесвіту створює Брахму, Шіву та багатьох інших півбогів. Потім Він знову поглинає це все у Себе, як те потверджено в «Бгаґавад-ґіті» (9.7):

«О сину Кунті, коли калпа, тобто життя Брахми закінчується, усе створене входить у Мою пракріті (енерґію), а коли Я бажаю, з Моєї енерґії знову виникає таке саме творіння».

Висновок полягає у тому, що весь світ є не що інше, як прояв незбагненних енерґій Господа, які ніхто не на силі вичерпно усвідомити. Це питання ми вже обговорювали.

ПОЯСНЕННЯ: З цього опису видно , що Господь стоїть окремо від Своєї трансцендентної діяльности у минущих матеріальних творіннях. Філософи майаваді обстоюють, що, коли Господь приходить у Своїх втіленнях, Він влягає скверні, приймаючи матеріальне тіло. Однак немає жодних підстав нав’язувати Господу якісь матеріальні впливи і цей вірш повністю спростовує такі вигадки, пояснюючи, що Господь незаймано чистий за будь-яких обставин. За філософією майавади духовну душу називають джіва поки вона вкрита невіглаством, а звільнившись від такого невігластва, або незнання, вона розчиняється в безособистісному бутті Абсолютної Істини. Але тут сказано, що Господь вічно уособлює повне і досконале знання. У цьому полягає особливість Господа    —    незмінна свобода від матеріальної скверни. Це відрізняє Господа від звичайних індивідуальних істот, піддатливих впливові невігластва і матеріальному самоототожненню, що його накидає невігластво. У Ведах сказано, що Господь віджн̃а̄нам а̄нандам    —    сповнений знання і блаженства. Зумовлені душі ніколи не слід рівняти до Нього, бо вони схильні влягати скверні. Хоча, звільнившись, жива істота поєднується з буттям, якісно однаковим із буттям Господа, її відрізняє від Господа схильність осквернятись, якої ніколи не має Господь. У Ведах сказано: ш́уддгам апа̄па- віддгам    —    індивідуальна атма занечищує себе гріхом, але Господа гріх ніколи не торкається. Господа порівнюють до сонця з його могутністю. Сонце настільки могутнє, що його не може заразити жодна скверна. Навпаки, своїм промінням воно само знезаражує будь-який бруд. Так само, Господь ніколи не оскверняється гріхом, навпаки, стикаючись із Господом, очищуються грішники. Господь всепронизуючий, як сонце, і тому в даному вірші вжито слова пратйак. Немає нічого, що не охоплювали б Господні енерґії. Господь присутній у всьому і охоплює все, не зазнаючи впливу дій індивідуальних душ. Тому Він безмежно великий, а живі істоти    —    безмежно малі.

У Ведах сказано, що не існує нічого попри Господа і всі в своєму існуванні залежать від Нього. Він    —    джерело життєвої енерґії кожного, Він    —    Верховна Істина усіх основоположних істин. Він    —    джерело достоїнств та багатств кожного, і тому ніхто не може зрівнятися з Ним у багатстві. Сповнений усіх щедрот: багатства, слави, сили, краси, знання і зречення,    —    Він, безперечно, є Верховна Особа. А що Він особа, то має багато особистісних якостей, хоча Він трансцендентний до матеріальних якостей. Ми вже обговорювали вислів іттгам̇-бгӯта-ґун̣о харіх̣ (Бгаґ. 1.7.10). Його трансцендентні якості такі привабливі, що зачаровують навіть звільнених душ (атмарам). Проте, посідаючи всі особистісні якості, Господь разом з тим всемогутній і нічого не мусить робити    —    за Нього все роблять Його всемогутні енерґії. Це підтверджують ведичні мантри: пара̄сйа ш́актір вівідгаіва ш́рӯйате сва̄бга̄вікı̄ джн̃а̄на-бала-крійа̄ ча. З цього всього випливає, що Він має певну духовну форму, неприступну матеріальним чуттям. Його можна побачити тільки тоді, коли чуття очищені відданим служінням (йам еваіша вр̣н̣уте тена лабгйах̣). Отже, між Господом та живими істотами, як не подивись, пролягає докорінна різниця. Як проголошують Веди, ніхто не може зрівнятися з Господом (екам ева̄двітı̄йам̇ брахма, дваіта̄д ваі бгайам̇ бгаваті). Господь не має суперників, Йому годі боятись когось іншого і Йому не може бути рівних. Хоча Він основа усіх інших істот, між ними та Господом існує суттєва різниця. Інакше не треба було б стверджувати в одному з попередніх віршів, що ніхто не може повністю пізнати Його таким, який Він є (на йам̇ віданті таттвена). У даному вірші також сказано, що ніхто не може повністю усвідомити Господа, але тут згадано за якості, потрібні для того, щоб до певної міри пізнати Його. Пізнати Господа значною мірою можуть тільки праш́а̄нта, Його бездомісні віддані. Річ у тім, що вони не бажають нічого в житті    —    єдино бути покірними слугами Господа. Натомість всі решта: філософи-емпірики, містики і корисливі трудівники    —    зрештою мають якісь бажання і тому не можуть заспокоїтись. Корисливі трудівники хочуть плодів своєї праці, містики    —    певної досконалости в житті, а філософи- емпірики прагнуть розчинитись у бутті Господа. Так чи так, а доки людина бажає задовольняти свої чуття, вона нездатна стати вмиротвореною, а зайві сухі розумування, з іншого боку, все спотворюють, віддаляючи нас від розуміння Господа. Одне що, дотримуючись засад аскетизму й покути, умоглядні мислителі можуть до певної міри пізнати безособистісний аспект Господа. Але вони не мають змоги усвідомити Його найвищу форму    —    Ґовінду. Тільки амалатмани, цілком безгрішні люди, можуть взятися до відданого служіння, як сказано в «Бгаґавад-ґіті» (7.28):

ПОЯСНЕННЯ: Тут уже неодноразово було сказано, що матеріальне творіння не є вічне. Матеріальне творіння    —    це просто минущий прояв матеріальної енерґії Всемогутнього Бога. Цей матеріальний прояв потрібний для того, щоб дати шанс зумовленим душам, які не бажають спілкуватися з Господом у стосунках любовного трансцендентного служіння. Зумовленим душам не вільно входити до царства свободи духовного буття, тому що в глибині серця вони не бажають служити. Навпаки, вони прагнуть насолоджуватись, удаючи з себе богів. За своєю природою живі істоти    —    вічні слуги Господа, але деякі з них, надуживши своєї незалежности, не бажають служити. Тому їм дано можливість насолоджуватись матеріальною природою, що її називають майа, тобто ілюзія. Її називають ілюзією тому, що живі істоти в кігтях майі насправді не насолоджуються, хоча в омані майі гадають, що насолоджуються. Такі оманені живі істоти час від часу отримують нагоду позбутись спотвореної свідомости лжеповелителів матеріальної природи. Наприклад, Веди вчать їх про їхні вічні стосунки з Верховним Господом Крішною (ведаіш́ ча сарваір ахам ева ведйах̣).

Отже, тимчасове матеріальне творіння    —    це прояв матеріальної енерґії Господа, і щоб керувати цією виставою, Верховний Господь втілюється в образі Каранарнавашаї Вішну, так само як уряд на деякий час уповноважує війта керувати округою. Каранодакашаї Вішну проявляє матеріальне творіння, поглянувши на Свою матеріальну енерґію (са аікшата). У Першій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» ми вже почасти пояснили це в поясненні до вірша джаґр̣хе паурушам̇ рӯпам... Одна ява в ілюзорній виставі матеріального творіння називається калпа, і, як ми вже говорили, кожної калпи відбувається нове творення. Втілившись у всесвіті, Господь дією Своїх енерґій проявляє всі складові творіння: час, простір, причини, наслідки, розум, грубі та тонкі елементи, три типи їхніх природних взаємодій (добро, страсть та невігластво), а тоді чуття і їхню основу, велетенську всесвітню форму в образі другого втілення пуруші    —    Ґарбгодакашаї Вішну, а також усіх рухомих і нерухомих живих істот, що виходять з другого втілення пуруші. Зрештою, усі ці твірні елементи і саме творіння є не що інше, як прояв енерґій Верховного Господа. Немає нічого непідвладного Верховній Істоті. Перше втілення в матеріальному світі, Каранарнавашаї Вішну, це довершена частка відначального Бога-Особи, Шрі Крішни, описаного в «Брахма-самхіті» (5.48):

Уся безліч усесвітів існує лише протягом одного віддиху Маха-Вішну, тобто Каранарнавашаї Вішну, що є тільки довершена частка Ґовінди, відначального Бога-Особи, Господа Крішни.

ПОЯСНЕННЯ: Перелічені тут особи: спочатку Брахмаджі, перша жива істота у всесвіті, тоді Господь Шіва, Господь Вішну, Нарада та інші могутні півбоги, люди, надлюди, мудреці, ріші, а також нижчі створіння незвичайної сили чи достоїнств, у тому числі мерці, нечиста сила, злі духи, джини, мешканці вод, птахи і звірі,    —    можуть скидатися на Верховного Господа, але насправді жоден з них не є Верховний Господь. Кожен з них наділений лише часткою Його могутніх енерґій. Людей слабшого розуму вражають дивовижні явища матеріальної природи, так-от дикуни тремтять перед величчю блискавки, велетенського баньянового дерева або височезної гори в джунґлях. Таких нерозвинених людей заворожує найменший прояв Господньої енерґії. Людину на вищому щаблі розвитку зачаровує могутність півбогів та півбогинь. Тих, кого вражає могутність Господніх створінь, але хто не має достовірних знань щодо Самого Господа, називають шактами, тобто шанувальниками великої могутности. Сучасних вчених також зачаровують дивовижні причинно-наслідкові зв’язки природних явищ, і тому вони теж шакти. Поступово такі примітивні люди піднімаються до рівня сауріїв (що поклоняються богові сонця) і ґанапат’їв (що в особі Ґанапаті поклоняються людському загалу, маючи людей за джаната-джанардан, дарідра-нараян і т. д.). Далі в пошуках вічносущої душі вони приходять на рівень поклоніння Господу Шіві, а тоді    —    до поклоніння Господеві Вішну, Наддуші, чи іншому прояву Господа Крішни, нічого не знаючи про Нього Самого, Ґовінду, відначального Вішну. Існують також ті, що поклоняються своїй расі, національності, птахам, звірям, злим духам, чортам і т. ін. Серед загалу побутує теж поклоніння Шанідеві, повелителю скрути, та Шіталадеві, богині віспи. Є багато нетямущих людей, що поклоняються людському загалові або бідноті. Отже, різні люди, громади і прошарки суспільства поклоняються тим чи іншим проявам Господньої сили, хибно визнаючи якусь могутню істоту за Бога. Але в цьому вірші Брахмаджі роз’яснює, що жоден з них не є Верховний Господь. Вони пишаються пір’ям, позиченим у відначального Всемогутнього Господа Шрі Крішни. Коли Господь Крішна радить у «Бгаґавад-ґіті» поклонятись Йому одному, треба розуміти, що, поклоняючись Господеві Крішні, ми само собою поклоняємось також усім, кого згадано в даному вірші, бо Він, Господь Крішна, охоплює Собою все.

Коли у ведичних писаннях Господа описано як безформного, треба розуміти, що всі вищезгадані форми, які пізнають у межах всесвіту, являють собою лише різні прояви трансцендентних енерґій Господа, і жодна з них насправді не становить трансцендентної форми Господа. Проте коли Господь справді сходить на Землю чи деінде у всесвіті, бідні на розум люди хибно визнають Його за одного з-поміж себе і через те уявляють собі Трансцендентну Реальність безформною або безособистісною. Насправді Господь не безформний, і Його форма аж ніяк не належить до розмаїття форм у межах всесвіту. Треба намагатись усвідомити істину про Господа, дотримуючись настанов Брахмаджі.

ПОЯСНЕННЯ: Як сказано на початку « Шрімад - Бгаґаватам» (1.5.8), ніщо не задовольнить повністю слух людини, доки вона не отримає змогу слухати про трансцендентні діяння Господа. Тому в цьому вірші Брахмаджі також намагається підкреслити важливість оповідей про трансцендентні ігри Господа, що їх Він являє, сходячи на планети матеріального світу. Кожна жива істота має схильність слухати приємні вісті, і тому майже всім подобається слухати огляди новин та виступи на радіо. Але біда в тому, що ніхто, слухаючи ці передачі, не відчуває задоволення у серці. Причина такої незадоволености полягає в тому, що зміст цих усіх передач не знаходить відгуку в глибині живої душі. Це трансцендентне писання Шріла В’ясадева уклав за настановою Шрі Наради Муні для того, щоб оповідями про Господні діяння повністю задовольнити всіх людей. Діяння Господа поділяють на дві категорії. Першу складають прояви Його твірної енерґії в матеріальному світі, а другу    —    розваги Його різноманітних втілень, явлені різного часу і в різних місцях. Втіленням Господа немає ліку, як хвилям, що напливають на берег річки і відкочуються. Бідних на розум людей більше цікавлять самі твірні сили Господа, що діють в матеріальному світі. Втративши зв’язок із Господом, вони в ім’я наукового пошуку висувають численні теорії про походження всесвіту. Натомість відданим Господа добре відомо, як причинно-наслідкові закони матеріальної енерґії Господа впорядковують діяльність твірних сил. Тому їх більше цікавлять трансцендентні діяння Господа, які Він являє, втілюючись у матеріальному світі. «Шрімад-Бгаґаватам»    —    це історія Господніх діянь, і люди, цікаві слухати «Шрімад-Бгаґаватам», очищують свої серця від накопиченого в них матеріального бруду. Книжковий ринок переповнює літературна базгранина всіх відмін, але той, хто зацікавився «Шрімад-Бгаґаватам», цілковито байдужіє до такого друкованого сміття. Тому Шрі Брахмаджі прагне розповісти про основні втілення Господа, щоб дати Нараді змогу насолодитись нектаром цих оповідей.