Шрімад-бгаґаватам (бгаґавата пурана) 2.6.36

ПОЯСНЕННЯ: Господь Брахма      —      найвизначніший з усіх вчених, найвизначніший з усіх жерців, найвизначніший аскет і найвизначніший свідомий себе містик,    —    як найвищий духовний вчитель усіх живих істот, радить нам просто віддатись лотосовим стопам Господа. Тільки тоді ми зможемо досягнути успіху в усьому    —    ми зможемо навіть звільнитись від страждань матеріального існування і прийти до всесприятливого духовного буття. Господа Брахму називають пітамаха    —    батьків батько. Юнак радиться щодо своїх обов’язків з батьком. Це природно, адже батько має досвід і може дати добру пораду. Але Господь Брахма    —    батько всіх батьків. Він є батько батька Ману, що є прабатьком людей на всіх планетах всесвіту. Тому людям нашої незначної планети варто прислухатись до настанов Брахмаджі. Для нас самих корисніше віддатися лотосовим стопам Господа замість намагатись визначити обсяг і широчінь Господніх енерґій. Як підтверджено у Ведах , Його енерґії незмірні: пара̄сйа ш́актір вівідгаіва ш́рӯйате сва̄бга̄вікı̄ джн̃а̄на-бала- крійа̄ ча («Шветашватара Уп.» 6.8). Господь    —    найбільший з усіх, і решта всі живі істоти (навіть найвизначніша з них, Брахмаджі) визнають, що для нас найліпше буде віддатись Господеві. Тому тільки дуже бідні на розум люди проголошують себе панами всього, що бачать. Та й що ж вони спроможні бачити? Вони не здатні охопити оком навіть широчіні маленького неба в одному маленькому всесвіті. Так звані вчені-матеріалісти кажуть, що політ ракетою до найвищої планети у всесвіті потребував би життя у сорок тисяч років. Це звичайна утопія, адже марно сподіватись, що хтось проживе сорок тисяч років. Крім того, навіть якщо комусь вдасться здійснити таку подорож, до його повернення на Землю не залишиться нікого з його друзів, щоб влаштувати гідний прийом для великого космонавта, як це повелось серед заблудлих сучасних вчених. Один такий науковий діяч, що не вірив у Бога, завзято планував своє майбутнє матеріальне існування і навіть відкрив лікарню, щоб рятувати життя іншим. Проте за півроку після її відкриття він помер. Тому людське життя, отримане після зміни багатьох- багатьох тіл у круговерті 8 400 000 видів життя, не слід марнувати на гонитву за вигаданим матеріальним щастям, в ім’я науки й економічного розвитку штучно збільшуючи свої потреби. Замість цього треба просто віддатись стопам Господа, щоб покласти край усім стражданням. Цього навчає Сам Господь Крішна в «Бгаґавад-ґіті», і цю саму настанову дає в «Шрімад-Бгаґаватам» Брахмаджі    —    верховний батько всіх живих істот.

Якщо хтось відмовляється впокоритись Господеві, відкинувши пораду «Бгаґавад-ґіти», «Шрімад-Бгаґаватам» і, як на те, всіх авторитетних писань, він буде змушений впокоритись законам матеріальної природи. Жива істота за своєю природою не є незалежна. Вона повинна коритись    —    як не Господеві , то матеріальній природі . Матеріальна природа також не є незалежна від Господа, адже Сам Господь називає матеріальну природу мама ма̄йа̄    —    «Моя енерґія» (Б.-ґ. 7.14) і ме бгінна̄ пракр̣тір ашт̣адга̄    —    «Моя відокремлена енерґія, що має вісім складових» (Б.-ґ. 7.4). Отже, матеріальна природа також підвладна Господеві , про що Він каже у «Бгаґавад-ґіті» (9.10). Майа̄дгйакшен̣а пракр̣тіх̣ сӯйате са-чара̄чарам    —    «Матеріальна природа діє під Моїм керівництвом, і саме так рухається все суще». І живі істоти, як енерґія, вища за матеріальну, можуть на власний розсуд вибирати, кому коритись    —    Господеві чи матеріальній енерґії. Той, хто віддався Господу, щасливий і вільний, натомість, віддавшись матеріальній природі, жива істота страждає. Отже, щоб покласти край усім стражданням треба віддатись Господеві, бо віддане служіння саме по собі бгава-ччгідам (порятунок від усіх матеріальних страждань), свастй-айанам (відчуття повного щастя) і суман̇ґалам (джерело всього добра).

Отож, свободи, щастя і талану можна зажити тільки віддавшись Господеві, тому що Він є довершена свобода, довершене щастя і довершене добро. До того ж ці свобода і щастя безмежні. Їх порівняно тут до неба, хоча такі свобода й щастя безмежно більші за небо. У своєму нинішньому стані, почувши порівняння чогось із небом, ми розуміємо, що це щось величне. Небо виходить за межі всіх наших мірок, але щастя і свобода, які отримують у спілкуванні з Господом, набагато більші за небо. Це духовне щастя таке велике, що його неможливо зміряти навіть для Самого Господа, що вже казати за інших.

У писаннях сказано: брахма-саукгйам̇ тв анантам    —    духовне щастя безмежне. У цьому вірші сказано, що навіть Господь не може зміряти такого щастя. Проте це не означає, що Господь нездатний його зміряти і тому недосконалий. Насправді Господь на силі його зміряти, але щастя, що його відчуває Господь, має природу абсолютного знання і тотожне Йому. Отже Господь може зміряти щастя, що походить від Нього, але воно одразу ж зростає. Господь знову змірює його, але тоді щастя зростає ще більше. Він змірює його знову і знову, і так ці ріст і міра щастя вічно змагаються одне з одним. І це змагання ніколи не припиняється, триваючи безмежно    —    ад инфинитум. Духовне щастя    —    це а̄нанда̄мбудгі-вардганам, океан щастя, який постійно зростає. Матеріальний океан сталий, натомість духовний океан постійно зростає. У «Чайтан’я-чарітамріті» («Аді», глава четверта) Кавіраджа Ґосвамі прекрасно описує динамічний ріст океану духовного щастя Шріматі Радгарані, трансцендентної особи, що втілює енерґію насолоди Господа Крішни.