ШБ 2.5.34

ПОЯСНЕННЯ: У цьому вірші Господа названо джіва, тому що Він головний серед усіх інших джів (живих істот). Веди описують Його як ніт’я, проводаря всіх інших ніт’їв, вічних. Господні стосунки з живими істотами схожі на стосунки батька з синами. Сини якісно рівні батькові, однак батько ніколи не стане сином, як і син не може стати батьком, що зачав його. Отже, як зазначено вище, Господь у формі Ґарбгодакашаї Вішну, або Хіран’яґарбги (Наддуші), входить у кожний всесвіт і вдихає у нього життя, зачинаючи живі істоти в лоні матеріальної природи. Такий самий опис дає «Бгаґавад-ґіта» (14.3). По загладі матеріального творіння всі живі істоти занурюються в тіло Господа, а коли постає нове творіння, Господь знову запліднює ними матеріальну природу. Отже, матеріальна енерґія в матеріальному світі виступає матір’ю живих істот, а Господь    —    батьком. Коли Господь оживляє усесвіт, живі істоти під чарами часу та енерґії знову беруться до своєї звичної діяльности, і так проявляється все розмаїття живих істот. Отже саме Господь є першопричина життя в матеріальному світі.