ПОЯСНЕННЯ: Цей вірш знов-таки підтверджує досконалість системи парампари    —    системи учнівської послідовности. У попередній главі з’ясовано, як Брахмаджі, першонароджена жива істота , отримав знання безпосередньо від Верховного Господа і достоту передав його своєму учневі, Нараді. Нарада прагнув осягнути це знання, і Брахмаджі у відповідь на Нарадине прохання відкрив його синові. Отже, суть системи учнівської послідовности полягає в тому, щоб запитувати гідну особу про трансцендентне знання і належно слухати відповідь. Саме такий метод радить «Бгаґавад-ґіта» (4.2). Щоб отримати трансцендентне знання, учень, котрий шукає істини, повинен звернутися до істинного духовного вчителя, віддатися йому, смиренно розпитувати його і служити йому. Знання, що приходить через смиренні розпити і служіння, варте багато більше за знання, яке отримують в обмін на гроші. Духовний вчитель з ланцюга учнівської послідовности, що йде від Брахми та Наради, не вимагає ніяких грошей. Щоб опанувати знання про природу індивідуальної душі та Наддуші і взаємини між ними, справжній учень повинен задовольнити вчителя своїм щирим служінням.

ПОЯСНЕННЯ: У запитаннях Наради Муні про те, що лежить в основі причинно-наслідкових зв’язків цього світу, видно прояв гострого розуму. Атеїсти, проте, висувають численні теорії, які вигадують самі і які навіть не торкаються причин та наслідків. Атеїстам і досі не вдалося пояснити експериментальними методами проявлений світ чи духовну душу, дарма що вони невтомно висувають все нові теорії, породжені їхніми плодовитими мозками. Але, байдужий до вимудруваних пояснень творення світу, Нарада Муні прагнув дізнатись не про всілякі теорії, а про факти щодо цього.

Трансцендентне знання про душу і Наддушу містить у собі також знання про явлений світ і про джерело його виникнення. Кожна мисляча людина здатна вирізнити у світі явищ три складові: живі істоти, сам проявлений світ та вищу владу над ними. Для мудрої людини зрозуміло, що ні живі істоти, ні творіння не виникли випадково. Впорядкованість творіння і причинно-наслідкових зв’язків у ньому свідчить про те, що в основі всього цього лежить накресл чийогось інтелекту, і щирий шукач істини може знайти цю найвищу причину, звернувшись до того, кому ця істина справді відома.

ПОЯСНЕННЯ: Брахма    —    безпосередній творець проявленого всесвіту і всього сущого в ньому, отже йому відомо все, що відбувалось у минулому, що відбуватиметься у майбутньому і що відбувається нині. Три складові творіння    —    жива істота, космічне проявлення та їхній повелитель    —    завжди перебувають у русі, існуючи в минулому, теперішньому й майбутньому, і тому, хто безпосередньо керує цією діяльністю, відомі всі її причинно-наслідкові зв’язки, так само як волоський горіх відкритий очам того, хто тримає його на долоні. Фабрикант якогось продукту мусить знати, як він навчився його робити, звідки дістав матеріали, як налагодив виробництво і як виникає кінцевий продукт. Брахма    — першонароджена жива істота, тому він, природно, мусить знати все про творення всесвіту.

ПОЯСНЕННЯ: Шрі Нараді Муні було відомо, що Господь Брахма здобув силу творити ціною суворих аскез. З цього Нарада зробив висновок, що є ще хтось вищий за Брахмаджі, хто наділив Брахму силою творити. Тому він поставив перед батьком ці всі запитання. Це наводить на думку про те, що заслуга великих наукових відкриттів належить не самим тільки вченим. Учений пізнає те, що вже існує, і робить це він своїм дивовижним мозком, який створив не він. Хоча вчений використовує в своїй праці дарований йому мозок, сам він не спроможний відтворити власний мозок чи подібний до нього. Отже, ніхто не має права вважати себе за незалежного творця, і жодне творення не відбувається саме по собі.

ПОЯСНЕННЯ: Найліпший приклад самодостатности  —  сонце. Воно не потребує світла інших небесних тіл, навпаки, сонце своїм світлом допомагає іншим джерелам світла, котрі зі сходом сонця тьмяніють. Нарада порівнює Брахму до самодостатнього павука, що без сторонньої допомоги творить своє поле діяльности, використовуючи слину    —    перетворену енерґію власного тіла.

ПОЯСНЕННЯ: Проявлений світ заселений різноманітними створіннями, що належать до 8 400 000 видів життя. Серед них одні перебувають на вищому рівні, інші    —    на нижчому. У людському суспільстві заведено вважати, що людина    —     то найвища жива істота, проте й серед людей трапляються особи різні: добрі, лихі, подібні до нас та ін. Однак для Наради Муні було очевидно, що всі ці істоти створив не хто інший, як його батько, Брахмаджі. Тому він хотів докладно дізнатися про них від Господа Брахми.

ПОЯСНЕННЯ: Приклад Шрі Наради Муні вчить не вважати сліпо свого духовного вчителя за Самого Бога. Духовного вчителя треба шанувати нарівні з Богом, проте якщо вчитель називає себе Богом, від нього слід одразу відмовитись. Нарада Муні, вражений розмахом твірної діяльности Брахми, вважав його за Всевишнього, однак коли Нарада побачив, що Господь Брахма також поклоняється якійсь вищій силі, у нього постали сумніви щодо цього. Всевишній    —     вищий за всіх, і Він не поклоняється ніякій вищій силі. Аханґрахопасіта, тобто той, хто поклоняється собі, щоб стати Богом, зайшов на манівці. Кмітливий учень одразу зрозуміє, що Верховний Господь, для того щоб стати Богом, не має потреби поклонятись нікому, навіть Собі Самому. Можливо, аханґрахопасана і становить один з методів пізнання трансцендентного, однак аханґрахопасіта ніколи не зможе стати Самим Богом. Богом не стають на шляху пізнання трансцендентного. Нарада Муні вважав Брахмаджі за Верховну Особу, однак, побачивши, що Брахмаджі сам пізнає трансцендентне, засумнівався. Тому він хотів усе чітко з’ясувати.

ПОЯСНЕННЯ: Запитання Наради Муні дуже важливі для всіх, хто шукає істину, і тому Нарада попрохав Брахмаджі поставитись до них поважно, щоб усі послідовники в низці учнівської послідовности Брахма-сампрадаї також могли легко знайти правильні відповіді на них.

ПОЯСНЕННЯ: Вислухавши запитання Нарададжі, Брахмаджі похвалив його, тому що відданих завжди надихають запитання про Всемогутнього Бога-Особу. З цього знати чистого відданого Господа. Бесіди про трансцендентні діяння Господа очищують саму атмосферу в тому місці, де їх проводять, і тому віддані, відповідаючи на запитання, відчувають натхнення. Ці бесіди очищують і тих, хто запитує, і тих, хто відповідає. Чисті віддані не задовольняються, просто пізнавши Господа, вони прагнуть також передати це знання іншим, жадаючи, щоб слава Господа була відома всім. Тому відданий дуже радий, коли йому трапляється така нагода. Цей принцип лежить в основі проповіді.

ПОЯСНЕННЯ: Коли говорять про «логіку колодязної жаби», мають на увазі, що жаба, життєвий простір котрої обмежений стінками колодязя, не здолає уявити розміри та глибину велетенського океану. Якщо таку жабу повідомити про величезний обшир океану, вона спочатку не пойме віри у його існування; а якщо таки вдасться переконати її, що океан існує, жаба, силкуючись уявити його розміри, почне роздиматись, аж нарешті її крихітне черевце лусне і нещасне створіння сконає, так і не дізнавшись, який же океан насправді. Так само і вчені-матеріалісти хочуть заперечити існування незбагненної енерґії Господа, вимірюючи Його за допомогою своїх жаб’ячих мізків та наукових досягнень, але в кінці кінців вони, наче та жаба, просто помирають, так ні на що і не здобувшись.

Подеколи люди, що не знають, який Бог є насправді, визнають за Бога чи за Його втілення могутню з матеріального погляду людину. За такого матеріалістичного підходу пошук найвидатнішої істоти не зможе сягнути вище за Брахмаджі, найвищу живу істоту всесвіту, з такою великою тривалістю життя, що вчений-матеріаліст навіть не годен собі уявити. Як свідчить найдостовірніше джерело знання    —    «Бгаґавад- ґіта» (8.17),    —    одна доба Брахмаджі триває сотні тисяч років за літочисленням нашої планети. «Колодязна жаба», можливо, й не повірить, що хтось може стільки жити, однак люди, котрі усвідомили істини, викладені у «Бгаґавад-ґіті», визнають існування великої особистости, яка створює все розмаїття всесвіту. З явлених писань відомо, що Брахмаджі нашого всесвіту молодший від інших Брахм, які керують численними всесвітами поза межами нашого, проте жоден з них не є рівний Богові-Особі.

Нарададжі    —    одна із звільнених душ. Ім’я «Нарада» він отримав після того, як досяг звільнення. До того він був син простої служниці. Слушно запитати, чому Нарададжі не знав про існування Верховного Господа і чому помилково вважав за Всевишнього Брахмаджі, що Богом не є. Звільнена душа ніколи не може помилятися щодо цього. Чому ж Нарададжі поставив запитання, які пасують звичайній, бідній на знання людині? Так само помилявся і Арджуна, дарма що він вічний супутник Господа. І Арджуна, і Нарада були спантеличені з волі Господа, щоб дати нагоду усвідомити істину і набути справжнє знання про Бога іншим живим істотам, які ще не звільнені. Сумніви щодо всемогутности Брахмаджі, які постали в розумі Наради, повинні змусити замислитись «колодязних жаб». Не можна брати за Бога-Особу нікого іншого поза Ним Самим, навіть таку могутню особу, як Брахма, не кажучи за звичайних людей, що видають себе за Бога чи Боже втілення. Всевишній завжди лишається Всевишнім, і, як ми вже неодноразово зазначали у своїх поясненнях, жодна жива істота, навіть на рівні Брахми, не має права називати себе Богом. Якщо людський загал, схильний когось обожнювати, поклоняється якійсь великій людині після її смерти як Богу, це не повинно збивати нас з пантелику. Було багато царів, які не поступалися Господу Рамачандрі, царю Айодг’ї, проте жодного з них явлені писання не називають Богом. Щоб бути Рамачандрою, ще не досить бути добрим царем. Щоб називатись Богом-Особою, треба бути такою великою особистістю, як Крішна. Дослідивши вдачу всіх, хто брав участь у битві на Курукшетрі, ми помітимо, що Махараджа Юдгіштгіра як цар не поступався праведністю Господу Рамачандрі і був порядніший, ніж Господь Крішна. Коли Господь Крішна попрохав Махараджу Юдгіштгіру збрехати, той відмовився. Однак це не означає, що Махараджу Юдгіштгіру можна прирівняти до Господа Рамачандри чи Господа Крішни. Великі авторитети мають Махараджу Юдгіштгіру за доброчесну людину, однак Господа Раму або Крішну вони визнають за Бога-Особу. Отже, Господь за будь-яких обставин відмінний від живих істот, і тому ідея антропоморфізму до Нього незастосовна. Господь завжди Господь, і звичайній живій істоті з Ним ніколи не зрівнятись.

ПОЯСНЕННЯ: Господь Брахмаджі підтвердив правильність припущення Наради про те, що Брахма не є верховний повелитель у творінні. Іноді в людей невеликого розуму складається хибне враження, ніби Господь Брахма є причина всіх причин. Але Нарада прагнув, щоб це питання з’ясував сам Брахмаджі, найвищий авторитет у всесвіті. Як у судочинстві вирок верховного суду вважають остаточним, у ведичному методі пізнання остаточним визнають судження Брахмаджі, найвищого авторитета у всесвіті. Як ми вже зазначили у поясненні до попереднього вірша, Нарададжі був звільнена душа, а отже він не був один з тих невігласів, які приймають оманного бога чи богів на підставі своїх власних вигаданих критеріїв. Вдаючи нерозумного, він, проте, цілком розумно поділився своїми сумнівами з вищим авторитетом, щоб той їх розвіяв. Нарада дбав про необізнаних людей, прагнучи привернути їхню увагу і наділити достовірним знанням щодо складного питання про творіння і творця.

У цьому вірші Брахмаджі спростовує хибні уявлення менш розумних людей і з’ясовує, що він творить розмаїття всесвіту вже після того, як його потенційно створило сліпуче сяйво Господа Шрі Крішни. Брахмаджі зазначає це також у самхіті, яка відома як «Брахма-самхіта» (5.40), де він каже:

«Я слугую Верховному Богові-Особі Ґовінді, відначальному Господеві, що трансцендентне сяйво Його тіла    —    безмежне, невичерпне та всепронизуюче брахмаджйоті    —    становить причину творення безлічі планет з усім розмаїттям життєвих умов на них і особливостями їхньої атмосфери».

Таке саме твердження подибуємо у «Бгаґавад-ґіті» (14.27). Там сказано, що Господь Крішна    —    це основа брахмаджйоті ( брахман̣о хі пратішт̣га̄хам ) . Ведичний словник « Нірукті » визначає слово пратішт̣га̄ як « те , що установлює ». Отже, брахмаджйоті не існує незалежно від Господа і не є самодостатнє. У підсумку, Господь Крішна    —    творець брахмаджйоті, яке у даному вірші названо сва-рочіша̄, сяйво трансцендентного тіла Господа. Брахмаджйоті проникає скрізь, і творення стає можливим завдяки його енерґії. Тому ведичні гімни проголошують , що все суще спочиває на брахмаджйоті (сарвам̇ кгалв ідам̇ брахма). Отже енерґетичне сім’я всього творіння    —    це брахмаджйоті, а воно, безмежне і невичерпне, походить із Господа. Отже, Господь (Шрі Крішна) є зрештою найвища причина всього створеного (ахам̇ сарвасйа прабгавах̣).

Не треба думати, що Господь творить, наче той коваль,   —     молотом чи іншими грубими знаряддями. Господь творить Своїми енерґіями . Він має різноманітні енерґії ( пара̄сйа ш́актір вівідгаіва ш́рӯйате). Як у маленькій насінині баньянового плоду закладено енерґію , потрібну для розвитку величезного дерева баньян , так у надрах Своєї енерґії брахмаджйоті (сва-рочіша̄) Господь засіває насінини майбутніх творінь, а Брахма та подібні до нього, поливаючи ці насінини, пророщують їх. Брахма не спроможний створити насіння, проте він може виростити з такого сімені дерево, як садівник вирощує рослини та дерева в саду, поливаючи їх водою. Порівняння з Сонцем, що його наведено у даному вірші, дуже влучне. У матеріальному світі Сонце є джерелом усього світла    —    нехай то буде світло вогню, електричне світло, місячне сяйво абощо. Усі небесні світила породжує Сонце. Сонце виникає із брахмаджйоті, а брахмаджйоті    —     це сяйво Господа. Отже, відначальною причиною творіння є Господь.

ПОЯСНЕННЯ: Як буде пояснено докладніше у наступному вірші, ілюзорна енерґія Господа вводить в оману недалеких людей, і вони під її впливом вважають Брахмаджі або, як на те пішло, будь-кого іншого за Верховного Господа. Але Брахмаджі не погоджується, щоб його називали Верховним Господом, і в цьому вірші сам складає шанобливі поклони Господу Ва̄судеві    —    Богові-Особі, Шрі Крішні, що Його він уже вшанував у «Брахма-самхіті» (5.1):

«Верховний Господь    —    це Бог-Особа Шрі Крішна, предвічний Господь, що має трансцендентне тіло. Він    —    найвища причина всіх причин, відначальний Господь Ґовінда, і я Йому поклоняюсь».

Брахмаджі усвідомлює своє справжнє становище і розуміє, що недалекі люди під впливом ілюзорної енерґії Господа готові визнати за Бога кого завгодно. Відповідальна особа, як оце Брахмаджі, ніколи не дозволить учням чи підлеглим називати себе Верховним Господом; натомість дурні, що їх вихваляють люди з вдачею собак, свиней, верблюдів та віслюків, тішаться, коли їх називають Верховним Господом. Чому такі люди насолоджуються з того, що їх називають Богом, і з якої причини їхні нетямущі шанувальники так їх називають, пояснює наступний вірш.

ПОЯСНЕННЯ: Оманна енерґія Бога-Особи, наділена нездоланною могутністю,    —    третя енерґія, що представляє невігластво,    —    на силі ввести в оману всіх живих істот у творінні, однак вона неспроможна стати перед очі Верховного Господа. Невігластво ховається за спиною у Бога-Особи: там йому вистачає могутности збивати з пуття живі істоти. Головна ознака людей, введених в оману,    —    це нісенітні розмови. Ведичні писання не заохочують безглузді балачки, і найбільше безглуздя    —    проголошувати: «Це я, це моє». Безбожна цивілізація керується суто такими хибними ідеями, і люди, не маючи правдивого розуміння Бога, беруть за Бога якогось ошуканця, або проголошують Богом себе, збиваючи на манівці тих, кого вже і так запаморочила ілюзорна енерґія. На противагу цьому ті, хто став перед Господа, хто віддався Йому, не влягають чарові оманної енерґії. Тому вони вільні від хибних уявлень «це я», «це моє», а отже не визнають лжебогів і не вдають із себе рівних Верховному Господеві. У цьому вірші виразно наведено ознаки людини, яка перебуває в омані.

ПОЯСНЕННЯ: Проявлений світ навколо нас    —    це безособистісний прояв Ва̄судеви, тому що і складники творіння, і їхня взаємодія, і жива істота, що насолоджується плодами цієї взаємодії, породжені із зовнішньої та внутрішньої енерґій Господа Крішни. Це потверджено в «Бгаґавад- ґіті» (7.4–5). Стихії, тобто земля, вода, вогонь, повітря та небо, а також матеріальне самоототожнення, інтелект і розум породжені із зовнішньої енерґії Господа. Жива істота, що насолоджується взаємодією вищезгаданих грубих і тонких елементів, приведених у рух під впливом вічного часу, являє собою відгалуження внутрішньої енерґії і має свободу вибирати між матеріальним та духовним світом. У матеріальному світі живу істоту зачаровує омана невігластва, але в духовному світі вона перебуває у своєму природному, вільному від ілюзії, стані духовного буття. Живу істоту називають межовою енерґією Господа. Однак за жодних обставин ні матеріальні елементи, ні духовні частки не мають незалежности від Бога-Особи Ва̄судеви, тому що все суще, всі породження зовнішньої, внутрішньої чи межової енерґій    —    просто прояви одного й того Господнього сяйва, як світло, жар і дим    —     це прояви вогню. Світло, жар і дим від вогню не відняти, і вогнем називають все це разом. Так само всі явища цього світу, а також сяйво тіла Ва̄судеви,    —    це Його безособистісні прояви, тоді як Сам Він вічно існує у Своїй трансцендентній формі, що називається сач-чід-ананда-віґраха і що засадничо відмінна від усіх вищезгаданих матеріальних складників.

ПОЯСНЕННЯ: Як сказано у «Веданта-сутрі» (ш́а̄стра-йонітва̄т), Верховний Господь    —    автор усіх явлених писань і всі священні писання існують на те, щоб допомогти пізнати Його. Слово веда означає «знання, що веде до Бога». Веди створено саме для того, щоб дати можливість зумовленим душам відродити свою відначальну забуту свідомість, а тому будь-який твір, який не призначено для відродження свідомости Бога, віддані на̄ра̄йан̣а-пара відкидають. Такі безглузді книжки, які не провадять до Нараяни,    —    це навіть не знання, а грища для вороння, що його цікавлять покидьки цього світу. Будь-яка книга знання (наукова чи художня) повинна вести до усвідомлення Нараяни, а інакше її треба відкинути. Це шлях пізнання. Верховне Божество, якому слід поклонятися, є Нараяна. Поклоніння півбогам другорядне, і якщо його радять, то тільки в поєднанні з поклонінням Нараяні, тому що півбоги    —    це руки Господа, які допомагають Йому врядувати всесвітом. Царських урядовців шанують тільки тому, що вони перебувають на службі у царя, і так само півбогам поклоняються через те, що вони слугують Господу. Поклоніння півбогам, яке не пов’язане з поклонінням Господеві, суперечить приписам (авідгі-пӯрвакам), і виконувати його так само безглуздо, як зрошувати листя та гілля дерева, не підливаючи його кореня. Інакше сказати, півбоги також залежать від Нараяни.

Локи, різноманітні планети, привабливі лише тому, що розмаїттям форм життя та насолод вони проявляють до тої чи іншої міри якусь частку сач-чід-ананда-віґрахи. Усі жадають вічного життя у знанні та блаженстві. У матеріальному світі більшою мірою зрозуміти вічне життя, сповнене знання та блаженства, можна на вищих планетах. Але коли істота потрапляє туди, у неї виникає бажання досягнути більшого, рухаючись далі шляхом повернення до Бога. Чим вище розташована планета, тим довше триває там життя і тим більші там знання та блаженство. На деяких планетах тривалість життя сягає тисяч, ба й сотень тисяч років, проте на жодній з них не живуть вічно. Однак той, хто потрапляє на найвищу планету (планету Брахми), може сподіватись досягнути планет у духовному небі, де життя вічне. Отже, найвище досягнення для мандрівника, що поступово підіймається з однієї планети на іншу,    —    це верховна планета Господа (мад-дгама), де життя вічне і сповнене знання та блаженства. Усі різноманітні жертви приносять тільки для задоволення Господа Нараяни з метою прийти до Нього, і найліпше жертвопринесення, рекомендоване для нинішньої епохи Калі,    —    це санкіртана-яґ’я, головна опора відданого служіння, яке виконує відданий на̄ра̄йан̣а-пара.

ПОЯСНЕННЯ: Існує дві системи медитаційної йоґи    —    аштанґа-йоґа та санкг’я-йоґа. Аштанґа-йоґа вчить зосереджувати розум, припинивши будь-яку діяльність за допомогою методів медитації, концентрації, сидячих поз, впорядкування внутрішньої циркуляції повітря та ін. Санкг’я-йоґа розвиває вміння відрізняти істину від минущих химер. Але мета обох цих систем    —    усвідомити безособистісний Брахман, що являє собою лише частковий прояв Нараяни, Бога-Особи. Як ми вже пояснили вище, безособистісне сяйво Брахмана    —     це лише частка Бога-Особи. Безособистісний Брахман походить з Верховного Бога-Особи і тому являє велич Бога- Особи. Це доводить «Бгаґавад-ґіта» і «Матс’я Пурана».

Слово ґаті означає «найвища мета», або «вершина звільнення». Злиття з безособистісним брахмаджйоті не є найвищий рівень звільнення    —    вище за нього стоїть піднесене спілкування з Богом-Особою на одній з незліченних духовних планет у небі Вайкунтги. З цього всього випливає, що найвища мета всіх систем йоґи й усіх форм звільнення    —    це Нараяна, Бог-Особа.

ПОЯСНЕННЯ: Навіть Брахма, творець усесвіту, визнає, що він не є справжній творець і що він, отримуючи натхнення від Господа Нараяни, створює під Його наглядом те, що вже створив Він, Наддуша всіх живих істот. Навіть найвизначніший авторитет у всесвіті визнає, що в живій істоті перебувають дві особи    —    індивідуальна душа та Наддуша. Наддуша    —    це Верховний Господь, Бог-Особа, а індивідуальна душа    —    вічна Господня слуга. Господь надихає індивідуальну душу творити те, що Він уже створив, і так милістю Господа той, хто щось відкриває в матеріальному світі, заживає слави першовідкривача. Колумба називають першовідкривачем Західної півкулі, але цю частину землі створив не Колумб. Цей величезний суходіл, що його створив всемогутній Верховний Господь, існував задовго до Колумба, але за якесь служіння Господу в минулому, Господь дарував Колумбу лаври першовідкривача Америки. І ніхто не може нічого створити без Господнього дозволу, тому що кожен обмежений своїми здібностями. А здібностями наділяє людину Господь відповідно до її бажання служити Йому. Тому кожен повинен сам прагнути служити Господу, і тоді Господь наділить його могутністю до тої міри, до якої він віддається Господнім лотосовим стопам. Господь Брахма    —    великий відданий Господа, і тому Господь уповноважив його і надихнув творити весь цей всесвіт, який простягається перед нами. Так само Господь надихнув Арджуну воювати в битві на Курукшетрі, промовивши до нього:

Битва на Курукшетрі, а також і всі інші битви, що де- небудь і коли-небудь відбуваються, відбуваються з волі Господа, тому що без Господнього дозволу ніхто не може влаштувати таке масове знищення людей. Коли велику віддану Крішни, Драупаді, скривдили прибічники Дурйодгани, вона закликала на допомогу Господа і всіх тих, хто мовчки спостерігав це неподобство. Згодом Господь наказав Арджуні стати до бою і покрити себе славою, тому що Дурйодгана з його поплічниками однаково вже приречений на смерть волею Господа. Тому Господь порадив Арджуні стати знаряддям у Його руках і здобути славу переможця, подолавши таких великих воїнів, як Бгішма та Карна.

У ведичних писаннях, зокрема у «Катга Упанішаді», Господа описано як сарва-бгӯта-антара̄тма̄, чи Бога-Особу, що перебуває в тілі кожного і в усьому скеровує віддану Йому душу. Турботу про душі, які не віддаються Господу, доручено матеріальній природі (бгра̄майан сарва-бгӯта̄ні йантра̄рӯд̣га̄ні ма̄йайа̄), тобто їм дано змогу діяти на власний ризик і розплачуватись за наслідки своєї діяльности самостійно. Натомість такі віддані, як Брахма та Арджуна, нічого не роблять свавільно. Як цілковито віддані Господеві душі, вони завжди чекають на Його вказівки, і тому беруться до того, що звичайним людям видається дивовижним. Одне з імен Господа    —    Урукрама, «вершитель дивовижних, немислимих для живої істоти діянь». Тому й дії відданих Господа іноді здаються дивовижними, адже їх скеровує Сам Господь. Як свідок усіх дій живої істоти, Господь у Своєму трансцендентному становищі спостерігає за тим, що відбувається у розумі кожного, починаючи від Брахми, найрозумнішої живої істоти у всесвіті, і закінчуючи найнезначнішою мурашкою. Розумна людина, яка здатна стежити за своєю психічною діяльністю, тобто за думками, почуттями і бажаннями, відчуває непомітну присутність Господа.

ПОЯСНЕННЯ: Верховний Господь є володар зовнішньої енерґії, що проявлена у трьох матеріальних ґунах: добрі, страсті та невігластві,    —    тому, як повелитель цієї енерґії, Господь непідвладний її омані. Натомість, джіви, живі істоти, схильні підпадати під вплив ґун матеріальної природи і зазнають його на собі. У цьому полягає різниця між ними та Господом. Живі істоти коряться впливові цих ґун, дарма що відначально вони якісно єдині з Господом. Іншими словами, ґуни матеріальної природи, як утвори енерґії Господа, безперечно пов’язані з Ним, однак цей зв’язок схожий на стосунки пана і прислуги. Верховний Господь є повелитель матеріальної енерґії, а живі істоти, що заплутались у тенетах матеріального буття, не можуть ні підкорити її собі, ні керувати нею. Навпаки, ця енерґія сама підкорює живих істот і керує ними. Насправді Господь вічно перебуває у Своїй внутрішній, духовній, енерґії, наче променисте сонце у чистому небі, однак часами Він створює матеріальну енерґію, як іноді сонце створює хмару у чистому небі. Як Сонце, що осяває своїми променями простори всесвіту, ніколи не затьмарює хмара, так і безмежного Господа не заторкує темрява матеріальної енерґії, що часами проявляється десь у безмежжі брахмаджйоті, Господнього сяйва.

ПОЯСНЕННЯ: Вічно трансцендентні живі істоти посідають проміжне становище між внутрішньою та зовнішньою енерґіями, тому їх називають межовою енерґією Господа. Насправді живі істоти не створені підвладними матеріальній енерґії, однак, зваблені оманним почуттям зверхности над нею, вони потрапляють під її вплив і їх зумовлюють три ґуни матеріальної природи. Ця зовнішня енерґія Господа вкриває чисте знання живої істоти про її вічний зв’язок з Господом, і цей покрив такий давній, що видається, ніби жива істота перебуває в невігластві вічно. Така дивовижна дія майі, зовнішньої енерґії, що створює враження, ніби все породжене з матерії. Засліплений матеріальною енерґією, вчений-матеріаліст не на силі прозирнути глибше за матеріальні причини, однак насправді суть матеріальних явищ становлять чинники адгібгута, адг’ятма та адгідайва, невидимі для зумовленої істоти в ґуні невігластва. Адгібгута проявляється як круговерть народжень та смертей, пов’язаних нерозривно із старістю та хворобами, прояв адг’ятма зумовлює духовну душу, а прояв адгідайва    —    це система нагляду за істотою. Так проявляється закон причини та наслідку, що визнає відповідальність зумовлених душ за їхні дії. Загалом це все різні прояви зумовлености, і найвища досконалість людського життя полягає в тому, щоб звільнитися від цього зумовленого стану.

ПОЯСНЕННЯ: У «Бгаґавад-ґіті» (7.24–25) Господь проголосив дуже ясно, що імперсоналіст, який надає більшої ваги трансцендентному промінню Господа у формі брахмаджйоті і тримається думки, що Абсолютна Істина в кінцевому підсумку безособистісна і проявляє форму тільки за потреби, поступається на розумі персоналісту попри всі свої студії «Веданти». По суті такі імперсоналісти вкриті трьома ґунами матеріальної природи, за які йшлося вище, і тому неспроможні наблизитись до трансцендентного Бога-Особи. Досягнути Господа може не кожен, тому що Він прихований заволокою Своєї енерґії йоґамайі. Проте з цього не слід робити хибний висновок, ніби Господь спочатку був непроявлений, а потім проявив Себе у людській подобі. Хибне уявлення про безформність Верховного Бога-Особи постає через те, що Господь вкритий завісою йоґамайі, і розвіяти це уявлення можна тільки з Вишньої Волі, коли зумовлена істота віддається Господеві. Віддані Господа, котрі трансцендентні до вищезгаданих трьох ґун матеріальної природи, можуть бачити всеблаженну трансцендентну форму Господа очима любови, в чистому відданому служінні.

ПОЯСНЕННЯ: Матеріальний світ, у якому зумовлені душі отримують змогу діяти за дозволом Верховного Господа, знову й знову проходить через знищення, а тоді творення. Матеріальне творіння подібне до хмари у безкрайому небі. Справжнє небо    —    це небо духовне, вічно осяяне промінням брахмаджйоті, і частину цього безмежного неба вкриває хмара махат-таттви    —    матеріального творіння. Тут зумовленим душам, що прагнуть владарювати над світом всупереч волі Господа, дозволено грати ролі, які вони бажають, залишаючись під наглядом зовнішньої енерґії Господа, що діє як Його представник. За словами «Бгаґавад- ґіти» (8.19), матеріальне творіння з Господньої волі знову й знову виникає і знищується, так само як рік у рік надходить і відходить сезон дощів. Отже, Господь періодично творить і знищує матеріальні світи, щоб дати можливість зумовленим душам грати обрані ролі і так творити власну долю. Ця доля змушує їх з’являтися знову, у новій формі, створеній відповідно до їхніх незалежних бажань на момент знищення всесвіту. Творіння починається певного моменту в історії (спираючись на свій крихітний досвід, ми звикли все аналізувати саме з погляду початку). Однак загалом цей ланцюг творення й знищення називають анаді: він не має початкової точки відліку в часі, тобто дати першого творення, адже навіть частковий цикл творення триває 8 640 000 000 років. У ведичних писаннях, щоправда, наведено закон безнастанного творення і знищення матеріального світу через певні проміжки часу відповідно до волі Господа.
Увесь матеріальний і навіть духовний світ являє собою прояв енерґії Господа, так само як світло та тепло    —    це різні прояви енерґії вогню. У поширенні Своєї енерґії Господь існує в безособистісній формі, і на цьому безособистісному аспекті Господа спочиває все творіння. Проте разом з тим Він, як пурнам (довершений), відмінний від Свого творіння, і тому не слід помилково вважати, що особистісний аспект Господа не перестає існувати, коли Він поширює Себе у формі безмежного безособистісного аспекту. Безособистісне поширення    —    це прояв Його енерґії, але Сам Він, незважаючи на існування у формі безособистісних енерґій Своїх безмежних поширень, завжди існує у Своєму особистісному аспекті (Б.-ґ. 9.5–7).

Людському інтелектові дуже важко осягнути, як усе творіння спочиває на поширенні Його енерґії, однак у «Бгаґавад-ґіті» Господь наводить хороший приклад: хоча в безмежних просторах неба, що подібне до вмістища всіх матеріальних утворів, перебуває безліч атомів повітря, саме небо не змішується з ними і не зазнає їхнього впливу. Так само, незважаючи на те, що Верховний Господь поширенням Своєї енерґії підтримує все створене, Він завжди залишається відокремленим від Свого творіння. Це визнає навіть Шанкарачар’я, ревний прибічник безособистісних уявлень про Абсолют. Він каже: на̄ра̄йан̣ах̣ паро ’вйакта̄т    —    Нараяна існує окремо, осторонь від безособистісної твірної енерґії. Під час знищення все творіння занурюється в тіло трансцендентного Нараяни, а потім знову виходить з Його тіла з тими самими незмінними категоріями долі та індивідуальних характерів. Індивідуальних живих істот, невід’ємні частки Господа, іноді називають атмами, вказуючи на їхню якісну єдність із духовною природою Господа. Але разом з тим живі істоти схильні принаджуватись до матеріального творіння, бажаючи діяти в ньому та насолоджуватись, і це відрізняє їх від Господа.

ПОЯСНЕННЯ: Під впливом всемогутньої енерґії Господа усе матеріальне творіння розвивається через низку послідовних перетворень та змін, і під тим самим всемогутнім впливом всі ці утвори один по одному розпадаються і зберігаються у тілі Всевишнього. Кала (час)    —    це синонім природи. Час є перетворений прояв первоначал матеріальної природи, що дає підстави вважати його за першопричину творіння. Перетворення природи проявляють різноманітну діяльність матеріального світу. Цю діяльність можна вважати за природну схильність кожної живої істоти і навіть неодухотворених предметів, і коли ця діяльність проявляється, виникає велике розмаїття об’єктів та бічних утворів, що мають ту саму природу. Відначальна причина цього всього    —    Верховний Господь, тому «Веданта-сутри» і «Бгаґаватам» з початку визначають Абсолютну Істину як джерело всіх творінь (джанма̄дй асйа йатах̣).

ПОЯСНЕННЯ: Будь-яке матеріальне явище тою чи іншою мірою породжує ґуна страсти (раджас). Махат-таттва    —     це основа матеріального творіння, і коли вона з волі Всевишнього збуджується, спочатку в ній переважають ґуни страсти та добра, але згодом через різноманітну матеріальну діяльність отримує перевагу ґуна страсти, і таким чином живі істоти чимдалі більше заплутуються в невігластві. Брахма представляє ґуну страсти, Вішну    —    ґуну добра, а батько матеріальної діяльности, Господь Шіва,    —    ґуну невігластва. Матеріальну природу називають матір’ю, а батько, що дає початок матеріальному життю,    —    це Господь Шіва. Отже все, що створюють живі істоти в матеріальному світі, бере початок з ґуни страсти. З плином часу, за кожної епохи, вплив ґун поступово змінюється. За доби Калі (коли найбільше переважає ґуна страсти) люди в ім’я поступу цивілізації вдаються до різноманітної матеріальної діяльности, все глибше забуваючи свою істинну сутність    —    духовну природу. Навіть незначний розвиток якостей добра дає людині якесь уявлення про духовну природу, однак коли набирає сили ґуна страсти, вона занечищує ґуну добра. Це не дає людині вийти за тісні рамки матеріальних ґун. Тому живим істотам, навіть якщо вони різними методами розвинули більшість якостей ґуни добра, дуже важко усвідомити Господа, що завжди трансцендентний до ґун матеріальної природи. Грубу матерію інакше називають адгібгута, її підтримання    —    адгідайва, а того, хто спонукує матеріальну діяльність,    —    адг’ятма. Основу матеріального світу становлять ці три аспекти: твірні складники, система їхнього постачання та їхнє використання в різноманітних матеріальних утворах для чуттєвого задоволення заблукалих істот.

ПОЯСНЕННЯ: Матеріалістичне его, тобто ототожнення себе з матерією, зосереджене суто на собі самому і не має чіткого знання про існування Бога. Саме егоцентричність становить причину того, що матеріалістичні живі істоти стають зумовлені всіма іншими проявами матерії і не можуть визволитись з ув’язнення в матеріальному світі. У «Бгаґавад- ґіті» цей егоцентризм чудово пояснено в сьомій главі (вірші 24–27). Егоцентричний імперсоналіст, не маючи чіткого уявлення про Бога-Особу і спираючись тільки на свій власний обмежений досвід , вирішує , що , коли Бог - Особа приходить з певною місією, Він проявляється із Свого відначального безособистісного існування і прибирає матеріальної форми. Егоцентричний імперсоналіст міцно тримається цього хибного уявлення про Верховного Господа, навіть якщо про людське око він дуже цікавиться ведичними писаннями, як-от «Брахма-сутри» та інші наукові джерела піднесеної думки.

Причиною такого неуцтва щодо особистісного аспекту Господа є невігластво, що постає через суміш різних ґун.Через покрив цих ґун імперсоналіст неспроможний навіть припустити думку про існування духовної форми Господа, сповненої вічного знання, блаженства та буття. Господь-бо лишає за Собою право не відкриватися невідданому, що, навіть ретельно дослідивши писання, як ото «Бгаґавад-ґіта», чисто з упертости залишається імперсоналістом. Ця впертість постає під впливом йоґамайі, особистої енерґії Господа, що, граючи роль Господнього ад’ютанта, вкриває зір затятого імперсоналіста. Таку збиту з пантелику людину називають мудга    —    повний невіглас, адже він нездатний зрозуміти, що трансцендентна форма Господа ненароджена і незмінна. Якби Господь прибирав матеріальної форми чи тіла, відначально бувши безособистісний, це означало б, що Він народжується і змінюється    —    з безособистісного на особистісного. Але ж Він незмінний і на відміну від зумовленої душі ніколи не народжується. Зумовлена душа з народження в народження отримує нове тіло тому, що вона зв’язана законами матеріальної природи. Однак самозакохані імперсоналісти через своє глибоке невігластво та егоцентризм вважають Господа за одного з-посеред себе попри все своє так зване глибоке знання «Веданти». Господь, перебуваючи в серці кожної індивідуальної живої істоти, досконало знає, чого зумовлені душі прагли, прагнуть і прагнутимуть, тоді як заблудшій зумовленій душі нелегко пізнати Господа в Його вічній формі. Тому, навіть усвідомивши такі аспекти Господа, як Брахман та Параматма, імперсоналіст з Господньої волі залишається в невігластві щодо Його вічного особистісного аспекту предвічного Нараяни, трансцендентного до матеріального творіння.

Причина такої темноти матеріаліста криється в тому, що він весь час штучно нарощує свої матеріальні потреби. Щоб усвідомити Верховного Бога-Особу, треба очистити матеріалістичні чуття відданим служінням. Такому усвідомленню духовного сприяє ґуна добра, тобто брахманічна культура, що її радять ведичні писання. Тому рівень ґ’яна-шакті для зумовленої душі порівняно сприятливіший від інших двох    —     драв’я-шакті та крія-шакті.Матеріальна цивілізація проявляється в нагромадженні величезних матеріальних ресурсів, або, іншими словами, промислової сировини, а промислові підприємства (крія-шакті) виникають через те, що люди нічого не знають про духовне життя. Щоб вивести матеріалістичну цивілізацію, засновану на принципах драв’я-шакті та крія-шакті, з цього вкрай нездорового стану, треба вдатись до методу відданого служіння Господеві, дотримуючись засад карма-йоґи, поданих у «Бгаґавад-ґіті» (9.27):

«О сину Кунті, хоч би що ти робив, хоч би що їв, хоч би що офірував і віддавав, а також хоч би які аскези виконував,    —     роби це все як підношення Мені».

ПОЯСНЕННЯ: П’ять елементів: небо, повітря, вогонь, вода та земля    —    це не що інше, як різні прояви темряви оманного его. Це означає, що оманне его в махат-таттві (загальній сукупності матеріальних елементів) постає від дотику межової енерґії Господа, і це оманне егоїстичне прагнення панувати над матеріальним творінням породжує елементи, що потрібні для ілюзорних насолод живої істоти. Насолоджуючись матеріальними елементами, жива істота, фактично, панує над ними, але за цим всім стоїть Верховний Господь. Насправді, нікого не можна назвати тим, хто насолоджується, крім Господа,    —    але в омані жива істота бажає насолоджуватись сама. Це й породжує оманне его. Коли в оманеної живої істоти виникає таке бажання, тоді з волі Господа виникають елементи темряви і живі істоти отримують можливість гнатися за утвореним з цих елементів міражем.

Сказано, що насамперед створено звук, тан-матру, а тоді вже небо, і даний вірш підтверджує це. Звук    —    це тонка форма неба, і відмінність між ними така, як між споглядачем та об’єктом споглядання. Звук несе образ реального об’єкта; так звучання опису якого-небудь об’єкта дає уявлення про сам об’єкт. Отже звук є тонка форма об’єкта. Так само, звуковий образ Господа за своїми якостями являє собою довершену форму Господа    —    таку саму, яку споглядали Васудева та Махараджа Дашаратга, батьки Господа Крішни і Господа Рами. Звуковий образ Господа невідмінний від Самого Господа, тому що і Господь, і Його образ у звуці    —    абсолютне знання. Господь Чайтан’я пояснив, що у святе ім’я Господа, у Його звуковий образ, вкладено всі Господні енерґії. Тому чиста вібрація святого імені, звукового образу Господа, дає змогу безпосередньо насолоджуватися товариством Господа. Перед чистим відданим при цьому одразу постає образ Самого Господа. Тому чистий відданий навіть на мить не розлучається з Господом. Тож відданому, що прагне весь час спілкуватися з Верховним Господом, шастри радять весь час оспівувати святе Господнє ім’я: Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе    /    Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе. Той, хто таким чином може спілкуватися з Господом, неодмінно звільниться з темряви створеного світу, посталого з оманного его (тамасі ма̄ джйотір ґама).

ПОЯСНЕННЯ: Усе творення являє собою поступовий розвиток  і перетворення одного елементу в інший, внаслідок чого врешті-решт виникає усе розмаїття форм на землі: дерева, інші рослини, гори, річки, плазуни, птахи, тварини та люди різних типів. Об’єкти чуттєвого сприйняття також проходять кілька щаблів розвитку: спочатку з’являється звук, тоді дотик, що згодом перетворюється в форму. Виникають також смак та запах, а одночасно з цим усім з перебігом низки перетворень виникає небо, повітря, вогонь, вода та земля. Кожний з цих елементів виникає з попереднього і є причиною наступного, але відначальна причина всіх їх    —     Сам Господь у формі Своєї довершеної частки, Маха-Вішну, що лежить на причинових водах махат-таттви. Тому у «Брахма-самхіті» Крішну описано як причину всіх причин, і це саме доводить «Бгаґавад-ґіта» (10.8):

Земля має всі якості, що їх сприймають чуття, а в інших елементах проявлені тільки деякі з них. У небі є тільки звук, тоді як у повітрі    —    і звук, і дотик. У вогні є звук, дотик і форма, а у воді є крім усього цього (звуку, дотику та форми) ще й смак. У землі ж є всі вищезгадані якості і ще одна до того    —    запах. Тому саме на землі сповна проявлене все розмаїття живого, що бере початок із стихії повітря. Фізичні хвороби виникають через те, що у складеному з землі тілі живої істоти порушується циркуляція повітря. Психічні захворювання є також наслідком особливих порушень циркуляції повітряних потоків. Тому йоґічні вправи дають людині велику користь, підтримуючи належний рух життєвого повітря і дозволяючи звести практично нанівець усі хвороби тіла. Якщо ці вправи виконувати як належить, можна також збільшити тривалість життя і навіть запанувати над смертю. Досконалий йоґ може керувати смертю і покинути тіло за своїм бажанням найліпшого часу, коли йому під силу перенестись на потрібну йому планету. Натомість бгакті-йоґ перевершує всіх йоґів, тому що, з огляду на його віддане служіння, Господь    —    повелитель усього сущого    —    Своєю верховною волею Сам підносить відданого понад сферу матеріального світу, на якусь із планет духовного неба.

ПОЯСНЕННЯ: Вайкаріка    —    це стадія, коли творіння перебуває ще в нейтральному стані, теджас    —    це поштовх до творення, а тамас    —    це повний розквіт матеріального творіння, огорнутого пітьмою невігластва. Виробництво «насущно-потрібних товарів» на заводах і фабриках, що бурхливо розгортається за епохи Калі, епохи машин,    —    це найповніший вираз пітьми. Промислові підприємства належать до проявів ґуни темряви у людському суспільстві, тому що у виробництві товарів широкого вжитку насправді немає потреби. Насамперед люди потребують їжі, щоб підтримувати своє існування, даху над головою, щоб спати, засобів оборони та об’єктів задоволення чуттів. Як те буде пояснене в наступному вірші, наявність чуттів свідчить про присутність життя. Людська цивілізація призначена очистити чуття людини, і тому вона має бути забезпечена об’єктами чуттєвої втіхи настільки, наскільки це реально потрібно, а не настільки, щоб це збільшувало штучні запити чуттів. Їжа, притулок, оборона та задоволення чуттів    —    це потреби, пов’язані тільки з матеріальним існуванням, натомість у своєму чистому, неоскверненому стані відначального буття жива істота не має таких потреб. Отже, ці потреби штучні і відсутні на рівні чистого життя. Тому побільшувати свої штучні запити, домагатись матеріального збагачення, як ведеться в матеріальній цивілізації,    —    це діяльність у мороці невігластва. У такій діяльності людина просто марнує свою енерґію. Адже людська енерґія призначена насамперед на те, щоб очистити чуття і тоді залучити їх до задоволення чуттів Верховного Господа. Верховного Господа, верховного володаря духовних чуттів, називають повелителем чуттів, Хрішікешею. Хр̣шіка означає «чуття», а іш́а    —    «повелитель». Господь не слуга чуттів, тобто Він не кориться диктатові чуттів, натомість зумовлені душі, індивідуальні живі істоти,    —    слуги власних чуттів. Ними керують забаганки чуттів, а тому матеріальна цивілізація цілком зводиться просто до задоволення чуттів. Мета справжньої людської цивілізації полягає в тому, щоб вилікувати людину від цієї хвороби, від прагнення тішити чуття, а цього можна досягнути просто ставши знаряддям для задоволення духовних чуттів Господа. Діяльности чуттів не зупинити, натомість чуття треба очистити, залучивши до чистого служіння чуттям повелителя чуттів. Це суть повчань усієї «Бгаґавад-ґіти». Арджуна спочатку хотів задовольнити власні чуття і вирішив не битися зі своїми родичами та друзями, але Господь Шрі Крішна, щоб очистити Арджуну від бажання чуттєвої насолоди, виклав йому «Бгаґавад-ґіту». Тоді Арджуна погодився задовольняти чуття Господа і став до бою на Курукшетрі, як того бажав Господь.

Веди закликають нас вибратися з пітьми і рушити шляхом світла (тамасі ма̄ джйотір ґама). Іти шляхом світла означає задовольняти чуття Господа. Люди, що за браком розуму збились на манівці, йдучи шляхом самоусвідомлення, нехтують приклад Арджуни та інших відданих Господа і не чинять жодної спроби задовольнити чуття Господа. Навпаки, вони намагаються штучно припинити діяльність чуттів (у системі йоґи) або заперечують, що Господь має трансцендентні чуття (у системі ґ’яни). Проте віддані перебувають вище за йоґів та ґ’яні, тому що чисті віддані не заперечують існування чуттів Господа    —    вони прагнуть задовольнити їх. Тільки через темряву свого невігластва, йоґи та ґ’яні не визнають Господніх чуттів і тому силкуються опанувати діяльність своїх хворих чуттів штучними методами. У хворому стані чуття головно шукають дедалі більших матеріальних втіх. Людину, яка зрозуміла, як невигідно потурати чуттям, називають ґ’яні. Того, хто практикою йоґи намагається припинити діяльність чуттів, називають йоґом. Але того, хто повністю усвідомив, що Господь має трансцендентні чуття, і хто намагається задоволити їх, називають відданим Господа. Віддані Господа ніколи не намагаються спростувати, що Господь має чуття, і ніколи не намагаються штучно припинити діяльність чуттів. Натомість вони за прикладом Арджуни доброхіть залучають свої очищені чуття до служіння повелителеві чуттів і таким чином легко сягають досконалости    —    задовольняють Господа. Це становить найвищу мету усіх шляхів самовдосконалення.

ПОЯСНЕННЯ: Життєві умови в матеріальному світі до певної міри залежать від інтелектуального рівня та життєвої енерґії живої істоти. Інтелектові у важкій боротьбі за існування допомагають пізнавальні чуття, а життєва енерґія підтримує себе, керуючи діяльними органами, як-от руками та ногами. Однак загалом боротьба за існування    —    це вияв ґуни страсти. Тому всі органи чуттів, на чолі з інтелектом та життєвою енерґією, праною, суть прямі й побічні утвори другої ґуни природи, що має назву страсть. Щодо самої ґуни страсти, то, як мовилося, вона постає з елементу повітря.

ПОЯСНЕННЯ: Різні за будовою тіла живих істот достоту схожі на різні марки автомобілей, що їх збирають з окремих деталей. Коли машина готова, водій сідає в неї і кермує за власним бажанням. Це саме порівняння наводить і «Бгаґавад - ґіта » (18.61): жива істота ніби сидить у машині тіла, і ця машина рухається під орудою матеріальної природи, так само як потяг рухається під орудою диспетчера. Але живі істоти не тіла    —    вони відмінні від цих машин. Щоправда, бідні на розум вчені-матеріалісти неспроможні збагнути, яким чином з’єднуються складові тіла: чуття, розум та якості матеріальних ґун.

Кожна жива істота    —    духовна іскра, невід’ємна частка Вишньої Істоти, а що Отець завжди добрий до Своїх синів, Господь милостиво дає індивідуальним живим істотам деяку незалежність, що дозволяє їм діяти відповідно до їхнього бажання панувати над матеріальною природою. Як батько дає розплаканій дитині іграшки, щоб мале заспокоїлось, так само ціле матеріальне творіння виникає з волі Господа, щоб дати можливість заблудлим живим істотам орудувати матеріальними об’єктами, як їм заманеться (одне що під наглядом представника Господа). Живі істоти чисто наче малі діти, що бавляться на майданчику матеріального світу під наглядом служниці Господа    —    природи. Вони вважають, що крім майі (служниці) немає більше нічого й нікого, і тому приписують Верховній Істині жіночу природу (уявляючи Верховну Істину богинею Дурґою і т. д.). За своєю дитячою нетямущістю матеріалісти нездатні навіть уявити собі щось вище за цю служницю, матеріальну природу, натомість змудрілі дорослі сини Господа добре розуміють, що матеріальна природа у всіх своїх діях підпорядковується Господеві, так само як служниця підпорядковується панові, батькові незрілих дітей.

Частини тіла, як-от чуття та ін., з’являються з махат- таттви, а коли волею Господа вони з’єднуються, виникає матеріальне тіло, і жива істота одержує право використовувати це тіло й діяти в ньому. Це пояснено у наступному вірші.

ПОЯСНЕННЯ: У цьому вірші чітко сказано, що Верховний Бог-Особа вкладає в творіння Свої різноманітні енерґії,    —     Сам Він не перетворюється на матеріальні творіння. Він поширює Себе через Свої різноманітні енерґії, а також через Свої довершені частки. Десь окрай духовного неба брахмаджйоті часами виникає духовна хмара , і вкрита частина неба має назву махат - таттва. Тоді Господь у Своїй довершеній частці, Маха-Вішну, лягає на води махат-таттви, що їх називають Причиновий океан (Карана-джала). В той час з віддихом Маха-Вішну, що спить на водах Причинового океану, виходять незліченні всесвіти. Вони плавають по всій поверхні Причинового океану й існують доти, доки триває один віддих Маха-Вішну. Той самий Маха-Вішну входить у сферу кожного всесвіту у формі Ґарбгодакашаї Вішну і лягає там на Своє подібне до змія втілення Шешу. З Його пупа виростає лотос, і на його квітці народжується Брахма, володар цього всесвіту. Брахма створює у всесвіті все розмаїття форм живих істот відповідно до всієї гами бажань у всесвіті. Також він створює Сонце, Місяць та півбогів.

Отже, головний будівничий матеріального творіння    —   це Сам Господь, що потверджує і «Бгаґавад-ґіта» (9.10). Це Він і тільки Він скеровує матеріальну природу у створенні всіх рухомих та нерухомих істот.

Матеріальне творення відбувається на двох рівнях: творення загальної сукупности всесвітів, що його, як зазначено вище, здійснює Маха-Вішну, і творення кожного окремого всесвіту. І те, і те здійснює Господь    —    ось як постає всесвіт такий, як ми бачимо.

ПОЯСНЕННЯ: У цьому вірші Господа названо джіва, тому що Він головний серед усіх інших джів (живих істот). Веди описують Його як ніт’я, проводаря всіх інших ніт’їв, вічних. Господні стосунки з живими істотами схожі на стосунки батька з синами. Сини якісно рівні батькові, однак батько ніколи не стане сином, як і син не може стати батьком, що зачав його. Отже, як зазначено вище, Господь у формі Ґарбгодакашаї Вішну, або Хіран’яґарбги (Наддуші), входить у кожний всесвіт і вдихає у нього життя, зачинаючи живі істоти в лоні матеріальної природи. Такий самий опис дає «Бгаґавад-ґіта» (14.3). По загладі матеріального творіння всі живі істоти занурюються в тіло Господа, а коли постає нове творіння, Господь знову запліднює ними матеріальну природу. Отже, матеріальна енерґія в матеріальному світі виступає матір’ю живих істот, а Господь    —    батьком. Коли Господь оживляє усесвіт, живі істоти під чарами часу та енерґії знову беруться до своєї звичної діяльности, і так проявляється все розмаїття живих істот. Отже саме Господь є першопричина життя в матеріальному світі.

ПОЯСНЕННЯ: Усі планетні системи кожного з матеріальних всесвітів розміщені у різних частинах вірат-рупи (всесвітньої форми Господа). Їх описано в дальших віршах.

ПОЯСНЕННЯ: У цьому вірші варто звернути увагу на слово калпайанті, «уявляють». Вірат, всесвітня форма Абсолюту,    —    це витвір уяви умоглядних філософів, котрим не під силу збагнути, як може існувати вічна дворука форма Господа Шрі Крішни. Хоча всесвітня форма, як її уявляють собі великі філософи, становить один з аспектів Господа, до певної міри вона уявна. Сказано, що сім вищих планетних систем розташовані вгору від попереку всесвітнього тіла, а нижчі планетні системи    —    вниз. Смисл цього твердження в тому, що Верховний Господь свідомий кожної частини Свого тіла, і ніде у творінні немає нічого, що було б поза Його наглядом.

ПОЯСНЕННЯ: Усі живі істоти окреслено як невід’ємні частки Верховного Господа, а які саме, пояснено в даному вірші. Чотири стани людського суспільства, а саме інтелектуальний клас (брахмани), керівний клас (кшатрії), торговий клас (вайш’ї) та робітничий клас (шудри), належать до різних частин Господнього тіла. У цьому розумінні всі вони невідмінні від Господа. І рот, і ноги    —    частини одного тіла, однак рот або голова за своїми якостями важливіші за ноги. Але водночас всі разом    —    рот, ноги, руки й стегна    —    складають одне тіло. Члени Господнього тіла призначені служити єдиному цілому. Рот потрібний, щоб говорити та їсти, руки    —     щоб тіло захищати, ноги    —    щоб його носити, а черево    —     підтримувати в ньому життя. Тому представники інтелектуального суспільного стану повинні говорити від імені всього тіла, а також споживати їжу, щоб погамувати його голод. Голод Господа полягає у бажанні споживати плоди жертвопринесень, тому брахмани, що належать до класу розумних людей, повинні добре знатися на принесенні жертв, а представники підпорядкованих класів повинні прилучатися до цих жертвопринесень. Говорити задля Верховного Господа означає уславлювати Господа, поширюючи істинне знання про Нього, звістуючи Його справжню природу та справжнє становище частин цілого тіла. Тому брахмани мусять знати Веди, найвище джерело знання. Веда означає «знання», а анта    —    його вершина. Як сказано у «Бгаґавад-ґіті», Господь є джерело всього (ахам̇ сарвасйа прабгавах̣), а тому вершина всього знання (веданта) полягає в тому, щоб пізнати Господа, усвідомити наші стосунки з Ним і неухильно діяти відповідно до них. Частини тіла нерозривно зв’язані з тілом, тому й жива істота мусить знати свої стосунки з Господом. Людське життя насамперед призначене для цього: усвідомити справжні стосунки кожної живої істоти з Верховним Господом. Якщо людина не збагнула їх, її життя змарноване. Тому клас розумних людей (брахмани) передусім відповідає за те, щоб поширювати знання про наші стосунки з Господом і скеровувати загал на шлях істини.

Керівник покликаний захищати живі істоти, щоб вони мали змогу прийти до зазначеної мети людського життя. Торговий клас покликаний вирощувати збіжжя і розподіляти його по всьому суспільстві, щоб усі могли жити в добробуті і виконувати обов’язки, які накладає людське життя. Крім того, торговому класу покладено піклуватися про корів, щоб було доволі молока та молочних продуктів, що самі по собі можуть дати людям фізичні та розумові сили, потрібні для підтримання культури, цілковито присвяченої на усвідомлення вишньої істини. А представники робітничого класу, що не відзначаються ні інтелектом, ні силою, можуть своєю фізичною працею допомагати вищим класам і з цієї співпраці отримувати користь для себе. Отже всесвіт, що пов’язаний такими стосунками з Господом, являє собою довершене ціле, тоді як у суспільстві, де такі стосунки з Господом втрачено, панує безладдя і люди не знають ні миру, ні процвітання. Сказане тут спирається на Веди: бра̄хман̣о ’сйа мукгам а̄сід, ба̄хӯ ра̄джанйах̣ кр̣тах̣.

ПОЯСНЕННЯ: У всесвіті є чотирнадцять рівнів планетних систем. Нижчі системи називають Бгурлока, середні    —    Бгуварлока, а вищі системи, аж до Брахмалоки, найвищої планетної системи у всесвіті,    —    Сварлока. Усі вони розміщені на тілі Господа. Іншими словами, у всесвіті немає нікого, хто б не був пов’язаний з Господом.

ПОЯСНЕННЯ: На цих сторінках ми неодноразово описували духовні планети, розміщені за межами матеріального неба, і даний вірш знову підтверджує сказане вище. Велику вагу тут має слово сана̄тана. Цю ідею вічности, як і тут, висловлено в «Бгаґавад-ґіті» (8.20), де сказано, що поза матеріальним творінням існує духовне небо і там усе вічне. Планету Сат’ялока, що на ній живе Брахма, іноді називають Брахмалокою. Однак Брахмалока, за яку йдеться в цьому вірші, не є планетна система Сат’ялока. Ця Брахмалока вічна, на відміну від планетної системи Сат’ялока. І щоб розрізнити їх, тут вжито прикметник сана̄тана. На думку Шріли Джіви Ґосвамі, Брахмалока, за яку згадано в цьому вірші,    —     це лока (обитель) Брахмана, Верховного Господа. У духовному небі всі планети невідмінні від Самого Господа. Господь повністю духовний, і Його ім’я, слава, діяння, якості, розваги тощо невідмінні від Нього, тому що Він абсолютний. Тож планети в Господньому царстві також невідмінні від Нього. На цих планетах немає різниці між тілом та душею, і час, що ми йому підвладні у матеріальному світі, не має там ніякого впливу. Крім того, що планети Брахмалоки непідвладні часу, вони, з огляду на їхню духовну природу, ніколи не підлягають знищенню. Усе розмаїття на духовних планетах також невідмінне від Господа. У цій вічній (сана̄тана) атмосфері духовного розмаїття сповна розкривається зміст ведичного афоризму екам ева̄двітійам. Матеріальний світ    —     це лише примарна тінь духовного царства Господа, і, як тінь, цей світ не може бути вічний. Розмаїття матеріального світу, світу двоїстости (духу й матерії), не йде в порівняння до розмаїтости духовного світу. За браком знання недалекі люди іноді помилково гадають, що умови життя в примарному світі не відрізняються від умов життя у духовному, і тому рівняють Господа та Його розваги в матеріальному світі до зумовлених душ з їхньою діяльністю. У «Бгаґавад- ґіті» (9.11) Господь засуджує таких бідних на розум людей:

Щоразу, коли Господь приходить як втілення, Він з’являється у Своїй довершеній внутрішній енерґії (а̄тма-ма̄йа̄), але бідні розумом люди помилково приймають Його за одну з матеріальних істот.

Пояснюючи цей вірш, Шріла Шрідгара Свамі слушно зауважує, що Брахмалока, згадана тут, це Вайкунтга, царство Бога. Воно є сана̄тана, вічне, і тому відрізняється від описаних вище матеріальних творінь. Всесвітня форма Господа, вірат,    —    це уявна форма, призначена для людей матеріального світу. Вона не має нічого спільного з духовним світом, царством Бога.

ПОЯСНЕННЯ: Сучасні сміливці (охочі до космічних мандрівок) можуть дізнатися з «Шрімад-Бгаґаватам», що у космосі є чотирнадцять рівнів планетних систем. За точку відліку беруть земну планетну систему, звану Бгурлока. Над Бгурлокою розташована Бгуварлока, а найвища планетна система має назву Сат’ялока. Так розміщені сім вищих лок, планетних систем. Так само існує сім нижчих планетних систем, чи лок: Атала, Вітала, Сутала, Талатала, Махатала, Расатала та Патала. Усі ці планети розпорошені простором всесвіту, що простягається вгору і вшир більш як на три мільярди кілометрів. Сучасні космонавти здатні подолати лише декілька тисяч кілометрів від Землі, а тому у своїх потугах подорожувати небом вони скидаються на малюків, що бавляться на березі неозорого океану. Місяць належить до третього рівня вищих планет, а з П’ятої пісні «Шрімад- Бгаґаватам» ми зможемо точно довідатись про величезні відстані, що відділяють різноманітні планети, розпорошені у неозорому матеріальному просторі. Крім всесвіту, в який нас приміщено, є безліч інших, і всі ці матеріальні всесвіти вкривають лише якусь незначну частину духовного неба, яке в попередньому вірші названо вічною (сана̄тана) Брахмалокою. У «Бгаґавад-ґіті» (8.16) Верховний Господь ласкаво запрошує розумних людей повернутись додому, до Бога:

Усі планети, починаючи від Сат’ялоки, найвищої планети у всесвіті, що вона, як про те йшлося вище, розташована одразу під вічною Брахмалокою,    —    матеріальні, і на будь- якій з численних планет матеріального світу жива істота однаково кориться законам матеріальної природи: народжується і вмирає, старіє та хворіє. Однак від усіх зазначених матеріальних страждань можна повністю звільнитися, вступивши у вічний (сана̄тана) світ Брахмалоки, царства Бога. Тому звільнення — мрія умоглядних філософів та містиків —     можливе лише тоді, коли жива істота віддається Господеві. Невідданий не на силі увійти в царство Бога. Потрапити до царства Бога може лише той, хто розвинув у собі трансцендентне прагнення служити Господеві. Тому для того, щоб отримати звільнення, умоглядним мислителям та містикам треба спочатку розвинути потяг до відданого служіння.

ПОЯСНЕННЯ: Тут ідеться про три категорії планетних систем у всесвіті. Іноді планетні системи поділяють на чотирнадцять рівнів, і це також пояснено вище.