ШБ 1.8.37

ПОЯСНЕННЯ: Пандавам надзвичайно пощастило : вони , попри прихильність долі, цілковито залежали від Господньої ласки. В матеріальному світі залежність від чиєїсь милости є ознакою найбільшої недолі, однак коли йдеться за наші трансцендентні стосунки з Господом, жити в цілковитій від Нього залежності    —    це найбільше щастя. Причиною матеріальної хвороби є прагнення ні від чого не залежати. Те, що називають матеріальним проґресом експериментальної науки    —    це марні намоги стати незалежними від суворих законів природи. Це марне прагнення незалежности від законів природи рухає всім матеріальним світом. Ще починаючи від Равани, що хотів побудувати сходи на райські планети, і донині люди не облишають спроб перемогти закони природи. За наших часів далеких планетних систем намагаються дістатись за допомогою електронізованих механічних засобів. Але найвища мета людської цивілізації    —    наполегливо й самовіддано працювати під проводом Господа і бути цілковито залежним від Нього. Це найвище досягнення досконалої цивілізації. Пандави були ідеальними представниками цивілізації цього типу. Безсумнівно, вони цілковито залежали від доброї волі Господа Шрі Крішни, і водночас не були неробами, що жили Його коштом. Як особистості вони мали винятково піднесені якості, і їхні вчинки відповідали цим якостям. Проте вони завжди шукали Господньої милости, бо знали: істота за природою залежна, а отже досконалість життя полягає в тому, щоб стати залежним від волі Господа замість бути оманно незалежним у матеріальному світі. Тих, хто хоче оманної незалежности від Господа, називають анатга    —    «ті, хто не має захисту», тоді як тих, що цілковито залежать від волі Господа, називають санатга    —    «ті, в кого є захисник». Отож, аби мати повсякчасний захист від нещасть матеріального існуваннями, ми мусимо докласти зусиль, щоб стати санатга. Під впливом оманної енерґії зовнішньої матеріальної природи, ми забуваємо, що життя в умовах матерії неодмінно пов’язане з небажаними труднощами. Тому «Бгаґавад-ґіта» (7.19) навчає: по численних народженнях рідкісні щасливці усвідомлюють, що Ва̄судева є все суще і що найліпший шлях у житті    —    це жити, цілковито Йому віддавшися. Таке усвідомлення є відмітною ознакою махатми. Всі члени родини Пандав були махатми і водночас домогосподарі. Махараджа Юдгіштгіра був головним серед них, а цариця Кунтідеві була їхньою матір’ю. Повчання «Бгаґавад-ґіти» і всіх Пуран (особливо «Бгаґавата Пурани») тому неодмінно пов’язані з історією махатм Пандав. Для них розлучитися з Господом було все одно, що для риби опинитись без води. Для серця Шріматі Кунтідеві ця розлука була наче удар грому, і цариця молиться до Крішни лише про те, щоб Господь лишився з ними. Хоча в битві на Курукшетрі ворожі царі були вбиті, ще залишалися їхні сини та онуки, і Пандавам малося мати справу з ними. Не лише Пандави жили серед ворогів    —    всі ми повсякчасно перебуваємо у ворожому середовищі, і тому найліпше    —    жити, цілковито залежачи від Господньої волі, і так подолати всі труднощі матеріального існування.