ШБ 1.11.4-5
Devanagari
तत्रोपनीतबलयो रवेर्दीपमिवादृता: ।
आत्मारामं पूर्णकामं निजलाभेन नित्यदा ॥ ४ ॥
प्रीत्युत्फुल्लमुखा: प्रोचुर्हर्षगद्गदया गिरा ।
पितरं सर्वसुहृदमवितारमिवार्भका: ॥ ५ ॥
आत्मारामं पूर्णकामं निजलाभेन नित्यदा ॥ ४ ॥
प्रीत्युत्फुल्लमुखा: प्रोचुर्हर्षगद्गदया गिरा ।
पितरं सर्वसुहृदमवितारमिवार्भका: ॥ ५ ॥
Verse text
татропаніта-балайо
равер діпам іва̄др̣та̄х̣
а̄тма̄ра̄мам̇ пӯрн̣а-ка̄мам̇
ніджа-ла̄бгена нітйада̄
равер діпам іва̄др̣та̄х̣
а̄тма̄ра̄мам̇ пӯрн̣а-ка̄мам̇
ніджа-ла̄бгена нітйада̄
прітй-утпгулла-мукга̄х̣ прочур
харша-ґадґадайа̄ ґіра̄
питарам̇ сарва-сухр̣дам
авіта̄рам іва̄рбгака̄х̣
харша-ґадґадайа̄ ґіра̄
питарам̇ сарва-сухр̣дам
авіта̄рам іва̄рбгака̄х̣
Synonyms
татра — тоді; упаніта — піднісши; балайах̣ — дари; равех̣ — сонцю; діпам — лампаду; іва — наче; а̄др̣та̄х̣ — вшанований; а̄тма-а̄ра̄мам — самодостатньому; пӯрн̣а-ка̄мам — цілковито задоволеному; ніджа-ла̄бгена — Своїми енерґіями; нітйа- да̄ — той, хто безперервно постачає; пріті — прихильність; утпгулла-мукга̄х̣ — радісні обличчя; прочух̣ — говорили; харша — радісно; ґадґадайа̄ — екстатичною; ґіра̄ — мовою; пітарам — батькові; сарва — всі; сухр̣дам — друзі; авіта̄рам — опікунові; іва — наче; арбгака̄х̣ — підопічні діти.
Translation
Жителі міста вийшли стрінути Господа кожен зі своїми дарами. Вони підносили їх тому, хто Сам є цілковито вдоволений та самодостатній і Своєю енерґією безнастанно забезпечує всім усіх істот. Вітати тими дарами Господа було все одно що пропонувати світильник сонцеві. Однак жителі в екстазі вітали Господа радісною мовою, як діти вітають свого опікуна і батька.
Purport
У цьому вірші про Верховного Господа Крішну сказано, що Він — а̄тма̄ра̄ма. Крішна самодостатній, а отже Йому не потрібно шукати щастя десь поза Самим Собою. Він самодостатній, бо саме Його трансцендентне буття є всеохопне блаженство. Він існує вічно; Він знає все і завжди перебуває в повному блаженстві, а тому Йому не потрібні ніякі, хай і найкоштовніші, підношення. Проте, бажаючи добра всім і кожному, Він приймає від будь- кого будь-що, якщо підношення зроблене з почуттям чистої відданости. Це не означає, що Йому бракує тих речей: вони самі утворені з Його енерґії. У вірші наведено таке порівняння: підносити Господеві щось все одно, що пропонувати богові Сонця світильник. Будь-який вогонь і будь-яке світло — це поширення енерґії Сонця, однак ритуал поклоніння богові Сонця вимагає піднести йому світильник. Той, хто поклоняється Сонцю, завжди просить чогось у нього, натомість у відданому служінні Господеві немає мови ні за які вимоги з боку відданого чи за якийсь примус з боку Господа. Вся ця діяльність є виявом прив’язаности й чистої любови між Господом і відданим.
Господь є верховний отець всіх живих істот, тому ті, хто свідомі свого незбутнього життєвого зв’язку з Богом, можуть на правах сина звертатися до батька з різними проханнями, і батько радо буде задовольняти вимоги слухняних дітей. Господь — наче дерево бажань, і з Його безпричинної ласки будь-хто може отримати від Нього все, що завгодно. Однак, бувши верховний батько, Господь не дає чистому відданому того, що може стати на заваді його відданому служінню. Завдяки трансцендентній привабливості Господа ті, хто взявся до відданого служіння Йому, мають змогу піднестися на рівень бездомісного відданого служіння.