Під час подій, пов’язаних з битвою на Курукшетрі, найукоханіший Господь був відсутній у Своїй процвітаючій столиці Двараці досить довго, і через розлуку з Господом її жителів огорнув смуток. Коли Господь сходить на Землю, то з Ним, наче почет із царем, приходять також і Його вічні супутники. Ці супутники Господа    —    вічно вільні душі, і вони так люблять Господа, що навіть миттєва розлука з Ним для них нестерпна. Жителі Двараки перебували у смутку і все ждали, коли Господь приїде. Тому вітальні звуки благословенної мушлі Господа підбадьорили їх і розвіяли їхній смуток. Вони ще сильніше запрагли побачити Господа знову в своєму місті і всі заходилися готувати Йому гідну зустріч. Так виявляється спонтанна любов до Бога.

Те , що біла мушля , торкнувшись вуст Господа , порожевіла ,    —    символ , сповнений глибокого духовного смислу. Господь є цілковито духовний, а матерія    —    то незнання Його духовного буття. Насправді для духовно просвітленої особи немає нічого матеріального, і таке просвітлення приходить, щойно людина стикається з Верховним Господом Шрі Крішною. Господь присутній у кожній часточці, і проявити Свою присутність Він може в кожній живій істоті. Від палкої любови до Господа та відданого служіння Йому, іншими словами, від духовного спілкування з Господом все набирає духовности, як набуває рожевого відтінку мушля, коли Господь бере її в руку. Парамахамса, тобто людина з розвинутим інтелектом, подібний до лебедя, що плаває у водах духовного блаженства, вічною окрасою яких є лотос Господніх стіп.

Вже сказано, що всі, хто жив у Двараці за присутности в ній Господа Крішни, були звільнені душі, і вони зійшли на Землю разом з Господом як Його почет. Мавши міцний духовний зв’язок з Господом, вони ніколи з Ним не розлучалися, а проте всім нетерпілося побачити Його. Ґопі Вріндавани, коли Крішна йшов пасти корови, весь час думали про Нього, і так само безнастанно думали про Крішну жителі Двараки, коли Він залишив її, щоб бути на полі битви Курукшетра. Певний відомий бенґальський письменник висунув теорію, що Крішна у Вріндавані    —    це одна особистість, у Матгурі    —    інша, а у Двараці    —    ще інша. Але ця теорія не узгоджується з фактами, які свідчать, що Крішна на Курукшетрі та Крішна у Двараці    —    це одна й та сама особистість.

Коли Господа не було в Його трансцендентному місті, дварачани сумували за Ним, як сумують вночі за сонцем. Тож звук, що ним Господь Крішна оповістив Свій приїзд, був наче вісник ранкової зорі. Сонце Крішни піднялося з-за виднокраю, і всі жителі Двараки наче прокинулися відо сну і, прагнувши Його побачити, чимдуж кинулися Йому назустріч. Для відданих Господа є тільки один захисник    —    Господь.

Як ми вже старалися пояснити, становище Господа недвоїсте, а тому звук, що пов’язаний з Господом, тотожний Йому Самому. Наше теперішнє матеріальне існування сповнене страху. З чотирьох проблем матеріального існування, а саме проблем їжі, притулку, страху та парування, найбільше нас турбує страх. Ми завжди сповнені страху, не знаючи, які біди нас чекають. Існування у матеріальному світі сповнене нещасть, і тому проблема страху завжди найзначніша. Причиною цього є наш зв’язок з ілюзорною енерґією Господа майею, чи зовнішньою енерґією, однак страх безслідно гине, щойно залунає звук, що пов’язаний з Господом і представлений через Його святе ім’я    —    шістнадцять слів, які повторював Господь Чайтан’я:

Слухаючи ці звуки, ми зможемо остаточно звільнитися від страху перед проблемами матеріального існування.

У цьому вірші про Верховного Господа Крішну сказано, що Він    —    а̄тма̄ра̄ма. Крішна самодостатній, а отже Йому не потрібно шукати щастя десь поза Самим Собою. Він самодостатній, бо саме Його трансцендентне буття є всеохопне блаженство. Він існує вічно; Він знає все і завжди перебуває в повному блаженстві, а тому Йому не потрібні ніякі, хай і найкоштовніші, підношення. Проте, бажаючи добра всім і кожному, Він приймає від будь- кого будь-що, якщо підношення зроблене з почуттям чистої відданости. Це не означає, що Йому бракує тих речей: вони самі утворені з Його енерґії. У вірші наведено таке порівняння: підносити Господеві щось все одно, що пропонувати богові Сонця світильник. Будь-який вогонь і будь-яке світло    —    це поширення енерґії Сонця, однак ритуал поклоніння богові Сонця вимагає піднести йому світильник. Той, хто поклоняється Сонцю, завжди просить чогось у нього, натомість у відданому служінні Господеві немає мови ні за які вимоги з боку відданого чи за якийсь примус з боку Господа. Вся ця діяльність є виявом прив’язаности й чистої любови між Господом і відданим.

Господь є верховний отець всіх живих істот, тому ті, хто свідомі свого незбутнього життєвого зв’язку з Богом, можуть на правах сина звертатися до батька з різними проханнями, і батько радо буде задовольняти вимоги слухняних дітей. Господь    —    наче дерево бажань, і з Його безпричинної ласки будь-хто може отримати від Нього все, що завгодно. Однак, бувши верховний батько, Господь не дає чистому відданому того, що може стати на заваді його відданому служінню. Завдяки трансцендентній привабливості Господа ті, хто взявся до відданого служіння Йому, мають змогу піднестися на рівень бездомісного відданого служіння.

«Бгаґавад-ґіта», «Брахма-самхіта» та інші авторитетні ведичні писання свідчать , що Господь Шрі Крішна    —    це Верховний Господь . Немає нікого рівного Йому чи вищого від Нього, і то остаточний висновок усіх писань. Залежні живі істоти, що всі є невід’ємні частки Верховного Господа, перебувають під впливом часу й простору. Живі істоти    —    це підпорядкований Брахман, тимчасом як Верховний Господь є панівний, Абсолют. Щойно ми забуваємо цю очевидну істину, ми опиняємось в ілюзії і зазнаємо троїстих страждань, як той, хто потрапив у непроглядну темряву. Чиста свідомість наділеної знанням живої істоти    —     це свідомість Бога, маючи яку, істота за всіх обставин схиляється перед Ним.

Всеблагий Бог-Особа не тільки творить усесвіти, але й дбає про добро всіх добрих живих істот у них. Господь радить добрим істотам додержувати Його добрих порад, і, слідуючи цим порадам, вони досягають успіху у всіх сферах життя. Немає потреби поклонятися жодному божеству, крім Самого Господа. Господь всемогутній, і якщо Він задоволений нашою покорою Його лотосовим стопам, Він готовий дарувати будь-які благословення, щоб ми мали успіх і в матеріальному, і в духовному житті. Людська форма життя    —    це можливість усвідомити свої вічні стосунки з Богом і піднятися до духовного існування. Наші стосунки з Ним вічні, їх не розірвати й не знищити. Нині ми їх, можливо, забули, але ласкою Господа ці стосунки можна відродити. На це треба дотримуватись Господніх настанов, що їх відкривають нам писання всіх часів і всіх країн.

Бачити Господа в Його вічній особистісній формі можуть лише чисті віддані. Господь аж ніяк не безособистісний, Він    —    Верховний Абсолютний Бог-Особа, і віддане служіння дає змогу побачити Його віч-на-віч, що неприступно навіть жителям вищих планет. Коли у Брахмаджі й інших півбогів виникла потреба спитати ради в Господа Вішну, повної частки Господа Крішни, вони мусили прийти до молочного океану, посеред якого на Білому Острові (Шветадвіпі) лежить Господь Вішну, і чекати там відповіді. Молочний океан і планета Шветадвіпа в нашому всесвіті є точним відтворенням Вайкунтгалоки. Вступити на цей острів, Шветадвіпу, не мають змоги ні Брахмаджі, ні менші півбоги, як-от Індра    —    вони можуть одне що прийти на берег молочного океану і передати Господеві Вішну, кого називають Кшіродакашаї Вішну, своє послання. Отже, бачити Господа їм доводиться рідко. Однак жителі Двараки, а вони є чисті віддані, не занечищені корисливою діяльністю чи емпіричним філософським пошуком, завдяки ласці Господа можуть бачити Його віч-на-віч. Таким є відначальне становище живих істот, і досягти Його можна, якщо повернутись у свій відначальний, природний стан, а це можливе тільки через віддане служіння.

Ми пишаємося своїми матеріальними чуттями і дослідним шляхом намагаємось з’ясувати, чи існує Бог. Але ми забуваємо, що самі наші чуття не абсолютні    —    вони здатні діяти лише за певних умов. Візьмімо наші очі: поки світить сонце, вони до певної міри помічні, але коли його немає, вони стають сліпі. Шрі Крішну, хто є відначальний Господь, Верховна Істина, порівнюють із сонцем. Без Нього все наше знання хибне або неповне. Протилежне до сонця    —    це темрява, а протилежне до Крішни    —    це майа, ілюзія. Господь Крішна випромінює світло, і тому відданий Господа бачить усе таким, як воно є. З ласки Господа чистий відданий ніколи не опиняється в темряві невігластва. Тому нам потрібно намагатися бути перед очима Господа Крішни, щоб бачити і себе, і Господа з Його різноманітними енерґіями. Коли сонця немає, ми нічого не бачимо, і так само без правдивої присутности Господа, ми нездатні побачити нічого, навіть себе самих. Без Нього все наше знання вкрите ілюзією.

Привабливість Господа Крішни така велика, що той, хто вже привабився до Нього, не на силі зносити розлуку з Ним. Чому це так? Тому що між кожним з нас і Господом існує вічний зв’язок, так само як існує вічний зв’язок між сонячним промінням і сонячним диском. Сонячне проміння складається з корпускул, які випромінює сонце, і тому сонячне проміння невіддільне від сонця. Коли їх розділяють хмари, це роз’єднання вимушене і тимчасове, нав’язане; щойно хмара зникне і з’явиться сонце, сонячне проміння знову проявляє своє природне сяйво. Аналогічно й живі істоти є корпускули цілісного духу, і від Господа їх відділяє лише вимушений покров майі, ілюзорної енерґії. Ту ілюзорну енерґію, чи запону майі, слід усунути. Тоді жива істота зможе побачити Господа віч-на-віч, і всім її стражданням настане край. Кожен хоче позбутися страждань у своєму житті, але як це зробити, не знає. І ось у цьому вірші вказано засіб, а застосуємо ми його чи ні, вирішувати нам.

Планета Наґалока розташована під Землею, і відомо, що сонячне проміння туди не потрапляє. Темряву на тій планеті розсіють самоцвіти на головах наґів (райських зміїв). Сказано, що для насолоди наґів там є прекрасні сади, струмки і таке інше. З даного вірша постає, що жителі тої планети надійно її захищають. А місто Двараку надійно захищали нащадки Врішні, що не поступалися на силі Господу (в тих межах, в яких Він проявляв Свою силу на Землі).

Людська цивілізація може стати досконалою, якщо буде застосовувати дари природи за призначенням. Як видно з описів щедрот Двараки, скрізь у місті можна було побачити квітники, сади й ставки з чудовими лотосами. У вірші не згадано за заводи й фабрики, які існують завдяки бойням і без яких не знайти сьогодні жодного великого міста. Але навіть сучасну цивілізовану людину вабить до природних дарів. Ті, хто обіймає посади керівників у сучасному суспільстві, будують собі житло серед красивої природи, там, де сади і водойми. Звичайні люди натомість змушені жити в переповнених містах, де немає ні парків, ані садів. Картина Двараки, як постає з цього опису, звісно, інша. З вірша дізнаємося, що всю дгаму, тобто житлові квартали, оточували сади з водоймами, в яких росли лотоси. Неважко зрозуміти, що тодішні люди залежали від дарів природи    —     плодів і квітів, а не від промислових підприємств, що вони женуть людей жити в брудних халупах міських нетрів. За поступ цивілізації свідчить не ріст кількости заводів і фабрик, за якого людина дедалі більше черствіє душею, а плекання прихованих духовних якостей людини, що дає їй можливість повернутися до Бога. Розвиток заводів і фабрик    —    то уґра- карма, злоякісна діяльність. Така діяльність руйнує піднесені почуття в кожній окремій людині й у цілому суспільстві, перетворюючи світ на в’язницю демонів.

У вірші згадано, що у Двараці росли доброчесні дерева, які своєї пори року давали квіти й плоди. Недоброчесні дерева    —    то лише непотрібні хащі, і використовувати їх можна хіба що на дрова. В сучасному світі такі дерева заведено висаджувати краями доріг. Людську енерґію слід застосовувати правильно, що саме і становить сенс життя. Для розвитку тонких тканин людського тіла потрібні плоди, квіти, гарні сади, парки й водойми з качками й лебедями, що бавилися б між лотосів, а також корови, що давали б доволі молока й масла. На противагу цьому в людях, що працюють у темницях шахт, фабрик і майстерень, розвиваються демонічні нахили. Промислові маґнати процвітають коштом робітничого класу, внаслідок чого між ними знову і знову виникають жорстокі сутички. З опису Дварака-дгами ми можемо зрозуміти, якою має бути ідеальна цивілізація.

Прикраси для свят теж робили з дарів природи    —    різних плодів та квітів, листя бананових і манґових дерев. Манґові й бананові дерева, кокосові пальми нині також вважають за сприятливі. На згаданих тут прапорах традиційно малюють Ґаруду чи Ханумана, двох великих слуг Господа. Віддані подосі люблять такі зображення і, знаючи, що це подобається Господу, вони виказують Його слугам шану навіть більшу, ніж Йому Самому.

Дороги, вулиці й провулки Дваракадгами були зрошені духмяною водою, яку готували з екстракту таких квітів, як троянди і кеори. Усі вулиці, а також базар і майдани були чисто прибрані. З цього опису випливає, що Дваракадгама було порівняно велике місто з численними широкими дорогами, вулицями і майданами, а також парками та садами з водоймами, і все прикрашали чудові квіти й плоди. А на вітання Господа по всіх громадських місцях ще були розсипані квіти, фрукти й нерозщеплене зерно. Нерозщеплене зерно чи зав’язі плодів вважали за сприятливі знаки; на свята в Індії їх використовують і понині.

Ведичний звичай вітати гостей ніколи не був сухою формальністю. Господа в Двараці вітали не тільки тим, що заздалегідь прикрасили дороги й вулиці, як зазначено вище; жителі ще робили Господеві всілякі підношення    —     куріння, лампади, квіти, солодощі, фрукти і всілякі смачні страви, які тільки могли зготувати. Все це підносили Господеві, а залишки їжі роздавали жителям міста, що зібрались з приводу події. Отже, то не мало нічого спільного з сучасними офіційними прийомами. У кожному домі були готові так само пишно зустріти Господа, і тому з усіх осель для людей виносили на дороги і вулиці їжу, що лишалася. Свято було чудове. Без роздачі їжі ніяке свято не можна вважати за довершене    —    так заведено у ведичному суспільстві.

ПОЯСНЕННЯ: Васудева. Син царя Шурасени, чоловік Девакі і батько Господа Шрі Крішни. Він брат Кунті і батько Субгадри. Субгадра була дружиною свого брата в перших Арджуни; такі шлюби й нині не рідкість у деяких частинах Індії. Васудева був призначений на посаду міністра Уґрасени і за деякий час одружився з вісьмома дочками Деваки, брата Уґрасени. Девакі    —    одна з них. Камса був його шваґер, і Васудева добровільно пішов у Камсину в’язницю, причому була домовленість, що він віддасть Камсі восьмого сина Девакі. Але Крішна повернув усе на Своє. Васудева був дядько Пандав по матері і тому брав діяльну участь в їхніх очисних обрядах. То саме він послав по жерця Каш’япу до Шаташрінґа Парвати, і той відправив усі обряди. Крішна з’явився на світ у Камсиній в’язниці, а тоді Васудева переніс Його в Ґокулу до дому Нанди Махараджі. Нанда Махараджа став названим батьком Крішни. Крішна з Баладевою покинули цей світ до того, як помер Васудева, і тому обов’язок виконати похоронний обряд над тілом Васудеви взяв на себе Арджуна, небіж Васудеви.

Акрура. Головнокомандувач армії династії Врішні і великий відданий Господа Крішни. Акрура досяг успіху у відданім служінні Господеві завдяки одній лише чинності у відданому служінні    —    просто підносячи до Крішни молитви. Він був чоловіком Сутані, дочки Ахуки. Акрура допомагав Арджуні, коли той згідно з волею Крішни викрав Субгадру. Крішна разом з Акрурою відвідали Арджуну по тому, як йому вдалося викрасти Субгадру. Після того обидва від себе дали Арджуні посаг за нею. Акрура був присутній також на весіллі Абгіман’ю, сина Субгадри, коли той одружувався з Уттарою, майбутньою матір’ю Махараджі Парікшіта. Ахука, Акрурин тесть, був з Акрурою в поганих стосунках. Однак і той, і той були Господні віддані.

Уґрасена. Один з могутніх царів роду Врішні і двоюрідний брат Махараджі Кунтібгоджі. Інше ім’я його    —    Ахука. Васудева був його міністром, а могутній Камса був його сином. Цей Камса ув’язнив свого батька Уґрасену і став царем Матгури. Милістю Господа Крішни та Його брата Баладеви Камса був вбитий, і Уґрасена знову сів на трон. Коли на Двараку напав Шалва, Уґрасена бився дуже хоробро й зумів відбити напад ворога. Уґрасена звертався до Нарададжі з запитаннями про божественність Господа Крішни. Коли рід Яду от-от мав загинути, Уґрасені доручили зробити щось із шматком заліза, який вийшов з тіла Самби. Він розрізав те залізо на шматки, стер на порох і змішав з морськими водами на узбережжі в Двараці. Далі він запровадив у Двараці і всьому царстві повну заборону на алкогольні напої. По смерті він отримав звільнення.

Баладева. Божественний син Васудеви від його дружини Рохіні. Тому Його ще називають Рохіні-нандана, улюблений син Рохіні. Опікуватися Ним та Його матір’ю доручили також Нанді Махараджі, коли Васудева за згодою з Камсою пішов у його в’язницю. Так Нанда Махараджа став названим батьком не лише Крішні, а й Баладеві. Господь Крішна і Господь Баладева, хоча й зведені брати, були нерозлучні від самого дитинства. Баладева    —    це повне проявлення Верховного Бога-Особи, і тому Він не поступається на силі та інших якостях Господу Крішні. Він    —    вішну-таттва, тобто належить до категорії Бога. Разом з Крішною Баладева був присутній на церемонії сваямвари Драупаді. Коли Арджуна за планом Шрі Крішни викрав Субгадру, Баладева дуже розгнівався на Арджуну і хотів одразу ж убити його. Але Шрі Крішна заради Свого дорогого друга впав Господу Баладеві в ноги, благаючи погамувати гнів, і Шрі Баладева заспокоївся. Також одного разу Він дуже розгнівався на Кауравів і хотів був скинути все їхнє місто в Ямуну, однак Каурави віддались Його божественним лотосовим стопам і тим Його задовольнили. Насправді Баларама був сьомий син Девакі, що народився перед Господом Крішною, але Господньою волею, щоб сховати Його від лютого Камси, Він був перенесений до лона Рохіні. Через це Його ще називають Санкаршаною, іменем повної частки Шрі Баладеви. Він так само могутній, як і Господь Крішна, і може дарувати відданим духовну силу, за що Його й називають Баладевою. У Ведах сказано також, що без ласки Баладеви Верховного Господа не пізнати. Бала    —    це не фізична, а духовна сила. Дехто з менш розумних людей тлумачить слово бала як «сила тіла». Але фізична сила не дає змоги прийти до духовного самоусвідомлення. Коли грубе тіло помирає, йде геть і фізична сила, натомість сила духовна супроводжує духовну душу в наступне тіло, і тому сила, яку дає Баладева, ніколи не зникає. Та сила є вічна, і тому Баладева    —    це первинний духовний вчитель усіх відданих.

Шрі Баладева був також шкільним товаришем Господа Крішни, коли Вони обоє навчалися в Сандіпані Муні. За Свого дитинства Він разом із Шрі Крішною вбив багатьох асур, зокрема Дгенукасуру в Талавані. Баладева не брав участи в битві на Курукшетрі і робив усе можливе, щоб тої битви не допустити. Він прихильно ставився до Дурйодгани, однак незважаючи на те від участи в битві ухилився. Він був присутній при тому, як Дурйодгана з Бгімасеною билися на булавах, і коли Бгімасена вдарив Дурйодгану в стегно, тобто нижче пояса, Баладева розгнівався і хотів одразу скарати Бгімасену за нечесний вчинок. Від гніву Господа Баладеви врятував Бгімасену Господь Крішна. Однак Баладева, відчувши до Бгімасени відразу, негайно покинув те місце, і коли Він пішов, Дурйодгана простягся на землі і помер. Баладева здійснив поховальний обряд над тілом Абгіман’ю, сина Арджуни, бо доводився Абгіман’ю дядьком по матері. Жодний з Пандав того зробити не міг, бо всі вони були пригнічені горем. Баладева покинув цей світ так: Він випустив з рота великого білого змія Шешанаґу, і той забрав Його.

Прад’юмна. Втілення Камадеви чи, за іншими джерелами, Санат-кумари. Він народився як син Бога-Особи Господа Шрі Крішни та головної цариці Крішни у Двараці Лакшмідеві, Шріматі Рукміні. Він був серед тих, хто привітав Арджуну, коли той одружився з Субгадрою. Він був одним з великих полководців, що билися з Шалвою. Під час бою він знепритомнів, і колісничий відвіз його до табору, через що Прад’юмна, чувшись дуже прикро, сильно побивався і картав колісничого. Однак він негайно знову став до бою з Шалвою і отримав над ним перемогу. Прад’юмна вислухав від Нарададжі детальну оповідь про всіх півбогів. Він    —    одне з чотирьох повних поширень Господа Шрі Крішни, а саме третє поширення. Він прохав Свого батька, Шрі Крішну, розповісти про славу брахман. Під час братовбивчої війни між нащадками Яду він загинув від руки Бгоджі, іншого царя династії Врішні. Зі смертю він повернувся до свого відначального становища.

Чарудешна. Ще один син Господа Шрі Крішни й Рукмінідеві. Він теж був на сваямварі Драупаді. Чарудешна був великий воїн, як його брати й батько. Він бився з Вівінідгакою і у двобої вбив його.

Самба. Один з великих витязів династії Яду, син Господа Шрі Крішни від Джамбаваті. Він навчався від Арджуни військового мистецтва стрільби з лука. За врядування Махараджі Юдгіштгіри він став одним із членів царської ради. Самба був присутній на Раджасуя-яґ’ї Махараджі Юдгіштгіри. Про його славетні подвиги розповідав Сат’яка перед Господом Баладевою, коли всі Врішні зібралися на Прабгаса-яґ’ю. Він був зі своїм батьком Господом Шрі Крішною також на Юдгіштгіриній ашвамедга-яґ’ї. Якось він перебрався вагітною жінкою і, прийшовши разом з братами до ріші, запитав у них жартома, хто в нього народиться. Ріші відповіли, що він народить шматок заліза, через який в родині Яду спалахне братовбивча війна. Наступного ранку Самба породив величезний шматок заліза, і те залізо віддали Уґрасені, щоб він ужив якихось заходів. Але провіщена братовбивча війна таки сталася, і Самба знайшов у ній свою смерть.

Отож, сини Господа Крішни облишили все, що робили    —     відпочивати, сидіти чи обідати    —    і, вийшовши з палаців, кинулися назустріч своєму великому батькові.

Коли за ведичним звичаєм вітають велику особистість, створюється атмосфера пошани, просякнута любов’ю та благоговінням. Благодатна атмосфера пошани виникає завдяки описаним вище влаштуванням, де свою роль грають квіти, мушлі, куріння, слони в оздобах і гімни з ведичних писань, що їх співають брахмани. На таких вітаннях почуття і того, хто вітає, і того, кого вітають, дуже щирі.

Навіть до повії слід ставитися терпимо, якщо вона віддана Господа. У великих містах Індії навіть нині є багато повій, щиро відданих Господеві. Буває, що примхи долі змушують людину вдатися до роду занять, який суспільство не дуже схвалює, однак це не закриває їй шлях до відданого служіння Господу. Стати на заваді відданому служінню не може ніщо і ні за яких обставин. З цього вірша видно, що повії були навіть п’ять тисяч років тому, та ще й у Двараці, в місті, в якому жив Сам Господь Крішна. Це означає, що повії потрібні в суспільстві, бо їхня наявність допомагає підтримувати лад. Хоча уряд відкриває крамниці з алкогольними напоями, це не означає, що уряд заохочує громадян пити вино. Річ у тім, що є певний клас людей, які будуть пити хоч там що, і, як показує досвід, у великих містах сухий закон призводить до підпільної торгівлі алкогольними напоями. Так само є і чоловіки, які не вдовольняються статевими стосунками із законною дружиною, і якщо немає повій, такі негідні люди змушують ставати проститутками інших жінок. Тому для збереження чистоти в суспільстві ліпше, якщо за гроші можна знайти повій. Ліпше утримувати окремий клас проституток, аніж створювати умови, за яких розпуста охоплює ціле суспільство. Справжній розв’язок проблеми    —    це просвіщати всіх людей, щоб вони ставали відданими Господа. Це усуне всі причини розкладу суспільства.

Шрі Білваманґала Тгакура, великий ачар’я вайшнавської школи Вішнусвамі, живши домогосподарем, був дуже прив’язан̣ий до одної повії, що була відданою Господа. Якось Тгакура прийшов до дому цієї Чінтамані вночі під час сильної грози й зливи. Повію вразило, що він прийшов до неї такої жахливої ночі, перепливши бурхливу, вкриту піною річку. Чінтамані сказала Тгакурі Білваманґалі, що його любов, об’єктом якої є плоть і кістки незначної жінки, як-оце вона, знайшла б належне використання, якби застосувати її у відданому служінні Господеві    —    щоб полюбити трансцендентну красу Господа. Це перевернуло життя Тгакури. Слова повії скерували його до духовного усвідомлення. Пізніше Тгакура визнав повію за свого духовного вчителя. В деяких місцях своїх літературних праць він уславлює ім’я Чінтамані, що вказала йому правильну путь.

У «Бгаґавад-ґіті» (9.32) Господь каже: «Сину Прітги! Навіть низьконароджені чандали й ті, хто народився у сім’ях невіруючих, ба навіть повії, неодмінно досягнуть досконалости життя, якщо приймуть притулок у бездомісному відданому служінні Мені. Ні низьке народження, ні низьке ремесло не на силі стримати відданого служіння. Шлях відданого служіння відкритий для всіх, хто згоден іти ним».

Можна зрозуміти, що всі повії Двараки, які жадали побачити Господа, були Його бездомісні віддані. Якщо взяти до уваги вищезгаданий вірш із «Бгаґавад-ґіти», всі вони були на шляху до звільнення. Отже, для поліпшення стану суспільства потрібно єдино вдатися до планомірних заходів, які допоможуть перетворити громадян на відданих Господа. Тоді в них самі собою проявляться всі добрі якості жителів райських планет. Натомість невіддані добрих якостей не мають, хоч би які розвинуті вони були на матеріальний погляд. Різниця в тому, що віддані Господа прямують шляхом звільнення, а невіддані дедалі більше заплутуються у путах матерії. Критерій поступу цивілізації    —    це те, наскільки людям відома наука звільнення і наскільки вони наблизилися до нього.

Даний вірш свідчить, що і п’ять тисяч років тому суспільство потребувало акторів, художників, танцюристів, співаків, істориків, знавців родоводів, промовців тощо. Танцюристи, співаки й театральні актори здебільшого були з громади шудр, тимчасом як вчені історики, знавці родоводів і промовці були з громади брахман. Кожна людина належала до певної касти і навчалася мистецтва у своїй родині. Головне місце в своєму мистецтві актори, танцюристи, співаки, історики, знавці родоводів і оратори віддавали не звичайним подіям, а надлюдським діянням Господа в різні часи й епохи. Їх не дуже турбувала хронологія змальовуваних подій. Пурани викладають історичні події у їхньому зв’язку з діяльністю Верховного Господа, тимчасом як самі події відбуваються в різні часи й епохи і до того ж на різних планетах. Тому хронологічного порядку в оповіданнях немає, і сучасні історики, не в змозі простежити послідовности подій, безпідставно твердять, ніби Пурани    —    то лише книги міфів.

Ще якихось сто років тому в Індії головною темою всіх театральних вистав були надлюдські діяння Верховного Господа. Дивитися ті драматичні вистави для звичайних людей була велика втіха, і групи-ятри ставили чудові спектаклі про надлюдські діяння Господа. Завдяки цьому навіть неписьменні селяни, що не мали ніякої академічної освіти, долучались до викладеної в писаннях ведичної науки. Отже, щоб просвіщати звичайний люд, конче потрібні вмілі актори, танцюристи, співці, промовці та інші. Знавці генеалогії складали повне генеалогічне дерево для будь-якої родини на замовлення. Навіть тепер у різних місцях прощі в Індії провідники складають для прибулого гостя повну генеалогічну таблицю. Нерідко до святих місць людей приваблює ще й ця дивовижна нагода отримати значущі відомості.

Верховний Господь Бог-Особа не є ані безособистісний, ані бездіяльний чи нездатний відповідати на почуття Своїх відданих. У вірші дуже важливим є слово йатга̄-відгі, що означає «як належить». Господь відповідає на почуття Своїх різних відданих і прихильників як належить. Звичайно, що всі чисті віддані належать до одної категорії, адже всі вони служать Господу і тільки Йому. Тому Він відповідає на служіння чистих відданих як належить: Він з великою увагою ставиться до всього, що пов’язане з Його чистим відданим. Є такі, що вважають Його за безособистісного    —    то Господь не дає їм жодної особистої уваги. Він вдовольняє кожного відповідно до ступеня розвитку його духовної свідомости. Різні люди, що прийшли вітати Господа, є прикладом таких взаємин з Ним.

Зустрічати Господа Шрі Крішну вийшли представники всіх верств населення    —    від Васудеви, Уґрасени й Ґарґамуні (батька, діда й вчителя) аж до повій та чандал, які вживають в їжу собачатину. Господь щиро привітав кожного відповідно до його рівня та становища. Всі живі істоти у своєму відначальному стані є відокремлені невід’ємні частки Господа, тож всі вічно пов’язані з Господом і ніхто не чужий Йому. Ці живі істоти, відначально чисті, поділені на різні групи відповідно до ступеня занечищення ґунами матеріальної природи, але Господь любить всі Свої невід’ємні частки однаково, не вважаючи на матеріальні розрізнення. Він сходить лише для того, щоб закликати матеріалістичних живих істот назад до Свого царства, і розумні люди не марнують нагоди, що її дає всім живим істотам Бог-Особа. Господь нікому не забороняє вступити до Свого царства, а вже піти туди чи не піти, має вирішувати сама жива істота.

ПОЯСНЕННЯ: Брахмани ніколи не накопичували грошей на старість. Коли вони робилися старі й немічні, вони просто йшли до царського зібрання оспівувати славетні діяння царя і так забезпечували і себе, і своїх дружин усім потрібним для життя. Брахмани не були, так би мовити, підлабузниками царя    —    царі і справді були славні своїми діяннями, а від того, що гідні брахмани вихваляли царя, цар чув щире бажання і далі чинити праведно. Господь Шрі Крішна гідний найвищої хвали, тож брахмани й усі, хто підносив молитви во славу Господа, вкривали славою і себе.

Побачити Господа    —    це, безсумнівно, велике свято, і жіноцтво столичного міста Двараки було певне цього. Побожні жінки в Індії йдуть за прикладом цих жінок і понині. І сьогодні храми Господа, в яких поклоняються Його трансцендентній формі, заповнюють численні жінки, а надто на свята Джгулан-ятра чи Джанмаштамі. Трансцендентна форма Господа, що її встановлено в храмі, невідмінна від Самого Господа. Таку форму Господа називають арча- віґраха, тобто втілення арча; і Господь поширює Себе за допомогою Своєї внутрішньої енерґії, щоб Його незліченні віддані, які перебувають у матеріальному світі, мали змогу віддано служити Йому. Матеріальними чуттями не збагнути духовної природи Господа, і тому Господь прибирає форми арча-віґраха, яка видається зроблена з матеріальних елементів, як-от глина, дерево, камінь, але насправді не осквернена матерією. Господь є кайвал’я (єдиний)    —    в Ньому немає нічого матеріального. Всемогутній Господь єдиний і іншого немає, а тому Він може з’являтися в будь-якій формі і водночас лишатися вільним від скверни матеріальних концепцій. Тож сучасні свята, які відзначають у храмі Господа, не відрізняються від свят у Двараці п’ять тисяч років тому, коли Господь був проявлений там. Істинні ачар’ї, що досконало знають науку поклоніння Господу, відповідно до приписів засновують Його храми, щоб допомогти звичайним людям. Однак люди менш розумні, тої науки не знаючи, хибно вважають цю велику справу за ідолопоклонство. Вони сунуть свого носа в речі, що недоступні для них. Отже, жінки чи чоловіки, що збираються на свята у храмах Господа просто щоб подивитися на Його трансцендентну форму, гідні шани в тисячу разів більшої, ніж ті, що в трансцендентну Господню форму не вірять.

З цього вірша випливає, що всі жителі Двараки мали великі палаци. Це вказує на те, що місто було дуже багате. Щоб подивитися на хід і на Самого Господа, жінки піднялися на дахи. Додержуючи пристойности, вони не пішли в натовп на вулицю. За тих часів не існувало штучної «рівности» жінок та чоловіків. Тримаючись осібно від чоловіків, жінка має змогу найвишуканіше зберігати жіночу гідність. Жінки й чоловіки не мають спілкуватись без ніяких обмежень.

Коли жінки у Двараці піднялись на дахи своїх палаців, жодній не спало на думку, що вона вже бачила прекрасне тіло непохибного Господа багато разів. Це свідчить, що споглядання Господа ніколи не пересичувало їх. Будь-що матеріальне, якщо ми бачимо його кілька разів, за законом пересичення врешті набридає. Цей закон пересичення діє в царині матеріального, але в царстві духовного йому немає місця. У вірші велику вагу має слово «непохибний», бо хоча Господь милостиво зійшов на Землю, Він лишається непохибний. Усім живим істотам властиво помилятися, адже коли вони стикаються з матеріальним світом, вони забувають свою духовну сутність, і їхнє отримане в матерії тіло за законами природи мусить народжуватися, рости, змінюватися, підтримувати своє існування, занепадати і вмирати. Тіло Господа не таке. Він приходить такий, як Він є, і Він ніколи не кориться законам ґун природи. Його тіло    —    джерело всього сущого і вмістище краси, що такої нам навіть не уявити. Тому насититися, споглядаючи трансцендентне тіло Господа, неможливо, бо воно повсякчас робиться красивішим. Трансцендентні ім’я, форма, якості, оточення тощо    —    це все вияви духовного, і тому повторення святих імен Господа ніколи не пересичує. Не пересичує і обговорення якостей Господа та всього, що оточує Його, бо вони безмежні. Він    —    джерело всього, і ніщо Його не обмежує.

Державну службу несуть крихітні «боги»-службовці, а на чолі різних ділянок космічного уряду стоять правителі-півбоги. Вони завжди бояться суперників, але якщо вони попрохають Господа захистити їх Своїми руками, Господь має силу оборонити їх від усіх ворогів. Якщо керівну посаду посідає вірний слуга Господа, то він є ідеальним головою виконавчої влади і здатний захищати інтереси людського загалу найліпше. Інші так звані керівники    —    це уособлення дикунства, і за такої влади люди змушені сильно страждати. Якщо урядовців захищають руки Господа, їм ніщо не загрожує. Суть усього    —    Верховний Господь, тому Його називають са̄рам, а того, хто оспівує Його чи говорить про Нього, називають са̄ран̇ґа, тобто чистий відданий. Чистих відданих завжди вабить до лотосових стіп Господа, і мед цих лотосів дає відданим трансцендентну насолоду. Вони наче бджоли, що невпинно шукають мед. Шріла Рупа Ґосвамі, великий відданий, ачар’я Ґаудія-вайшнава-сампрадаї, в одній зі своїх пісень писав про мед цих лотосів, порівнюючи себе з бджолою: «Господи Крішно, дозволь здійняти до Тебе молитву. Мій розум, наче бджола, прагне меду. Тож зласкався, дай моєму розуму-бджолі місце біля Твоїх лотосових стіп, що є джерелом усього трансцендентного меду. Я знаю, що навіть великі півбоги, як-от Брахма, попри довгі роки глибокої медитації не здатні побачити сяйво від нігтів на Твоїх лотосових стопах. Однак, о непохибний, я все одно прагну цього, бо знаю, що Ти дуже милостивий до відданих, які впокорилися Тобі. О Мадгаво, я також знаю, що в мені немає справжньої ревности до служіння Твоїм лотосовим стопам. Але могутність Твоєї Господньої Милости незбагненна, і тому Тобі під силу навіть неможливе. Проти Твоїх лотосових стіп і райський нектар    —    ніщо, і тому вони нездоланно ваблять мене до себе. О верховна вічна особо, молю, дозволь моєму розумові зосередитись на Твоїх лотосових стопах, аби я міг вічно насолоджуватись смаком трансцендентного служіння Тобі». Віддані задоволені і коли просто отримують місце біля лотосових стіп Господа; тоді вони вже не прагнуть бачити Його прекрасного обличчя чи мати захист Його сильних рук. Вони смиренні з природи, і Господь радий мати товариство таких смиренних відданих.

Сонце, місяць, райдуга і блискавка ніколи не з’являються в небі водночас. Коли на небі сонце, місячного світла не видно, а якщо на небі хмари та райдуга, в ньому не може бути блискавки. Тіло Господа такого кольору, як у сезон дощів дощова хмара, яка щойно затягла небо. У вірші Господа порівняно до хмари. Білий парасоль у Нього над головою порівняно до сонця. Рухи віяла, зробленого з хвоста яка, порівняно до місяця. Квіти, що ними осипали Господа, порівняно до зірок, а Його жовте вбрання до райдуги. Всього того не можна побачити водночас, а тому цього не можна поєднувати і в порівнянні    —    поєднати таке можна тільки коли мова йде про незбагненну енерґію Господа. Господь є всемогутній, і за Його присутности Його незбагненні енерґії роблять все неможливе можливим. Йдучи вулицями Двараки, Він був такий гарний, що порівняти Його надавалося тільки з явищами природи.

З вірша випливає, що Васудева, батько Господа Крішни, мав свій окремий дім і жив у ньому зі своїми вісімнадцятьма дружинами, одною з яких була Шріматі Девакі, рідна матір Господа Крішни. Однак, як буде видно з дальшого вірша, всі дружини Васудеви любили Його однаково. І Господь Крішна теж не робив різниці між рідною матір’ю й мачухами: усіх присутніх Васудевиних дружин Він вшанував однаково    —    поклонившись їм. Писання кажуть, що існує сім матерів: 1) рідна матір, 2) дружина духовного вчителя, 3) дружина брахмани, 4) дружина царя, 5) корова, 6) нянька і 7) земля. Всі вони    —    матері. З цього твердження шастр також відомо, що мачуха, тобто дружина батька, теж є матір’ю, бо батько    —    це один з духовних вчителів. Господь Крішна, Господь усесвіту, грає роль ідеального сина, щоб навчити інших, як правильно ставитися до своїх мачух.

Коли Господь Крішна був у Вріндавані, від любови до Нього навіть у корів текло з вимені молоко. Від любови до Нього в кожної живої істоти точилося з сосків молоко, а за мачух, які були Господу наче рідні матері, годі й казати.

Господь Крішна мав 16 108 дружин, і кожна мала власний палац з внутрішніми двориками та садками й усім потрібним. Повний опис тих палаців поданий в Десятій пісні. Всі палаци були збудовані з найкращого мармуру. Їх осявали самоцвіти й прикрашали оксамитові й шовкові завіси та килими, гарно вигаптувані й обшиті золотим мереживом. Коли ми кажемо «Бог-Особа», це вказує на того, хто посідає всю силу, всі енерґії, все багатство, всю красу, все знання і все зречення. Отож у тих палацах Господа не бракувало нічого, щоб вдовольняти будь-які Його бажання. Господь безмежний, а тому і бажання Його теж безмежні, як безмежні й можливості їх задовольняти. Цю безмежність у всьому стисло описано у вірші як сарва-ка̄мам, тобто наявність усього, чого тільки можна прагнути.

Вище зазначено, що Господь увійшов у Свої палаци, в яких жили 16 108 цариць. Це означає, що Господь одразу поширився у стільки повних поширень, скільки було цариць та палаців, і тоді водночас увійшов у всі палаци разом. Ось ще один вияв дії Його внутрішньої енерґії. Він може поширювати Свою духовну сутність у стільки форм, скільки схоче, і разом з тим Він один і іншого такого немає. Те саме стверджує шруті-мантра: Абсолют єдиний, однак, тільки забажавши, Він стає багатьма. Численні поширення Верховного Господа проявляються як Його повні й відокремлені частки. Відокремлені частки представляють Його енерґію, а в повних частках проявляється Його особистість. Тож Бог-Особа проявив Себе у 16 108 повних поширеннях і водночас увійшов у палац кожної зі Своїх цариць. Це називають вайбгавою, тобто дією трансцендентної енерґії Господа, і за те, що Він здатний діяти так, Його називають Йоґешвара. Звичайно йоґ, чи жива істота, яка володіє містичною силою, спроможний поширити своє тіло якнайбільше у десять форм, натомість Господь може поширювати Себе у багато тисяч або й безмежне число форм, як Він забажає. Невіруючим дивно чути, що Господь Крішна одружився з більш як 16 000 цариць, тому що вони вважають Господа Крішну подібним до себе і вимірюють Його могутність мірками, що відповідають їхній обмеженій силі. Однак слід зрозуміти, що Господь ніколи не перебуває на одному рівні з живими істотами, які є просто поширення Його межової енерґії. Джерело енерґії ні в якому разі не слід прирівнювати до енерґії, хоча якісної різниці між ними майже немає. Цариці    —    теж поширення Його внутрішньої енерґії, таким чином між джерелом енерґії і енерґією постійно триває обмін трансцендентною насолодою, і це відомо як Господні розваги. Тому немає чого дивуватись, дізнавшись, що Господь одружився зі стількома дружинами. Навпаки, слід визнати, що навіть якби Він одружився з шістнадцятьма мільярдами дружин, то і це не було б повним виявом Його необмежених, невичерпних енерґій. Він мав лише 16 000 дружин, і Він увійшов одночасно у всі палаци тільки для того, щоб залишити в історії людства на Землі свідчення, що Господь не рівний жодному з людей і ніяк не менший за будь-кого з людей, хоч би яка могутня була людина. Отже, немає нікого, хто був би рівний Господеві чи більший від Нього. Господь великий завжди у всьому. «Бог великий»    —    це вічна істина.

Отож щойно цариці здалека побачили свого чоловіка, якого через битву на Курукшетрі довго не було вдома, вони вмить відкинули задуму і приготувалися зустріти коханого. Згідно з релігійними настановами Яґ’явалк’ї жінка, чоловік якої далеко від дому, не повинна брати участи в жодній громадській події, прикрашати тіло, сміятися і ні за яких умов не може йти в гості до жодного зі своїх родичів. Таке існує правило для жінок, чиї чоловіки далеко від дому. Ще сказано, що дружина не повинна показуватись чоловікові нечистою. Вона повинна прикрашати себе оздобами, гарно вбиратися перед чоловіком і завжди бути у щасливому й радісному настрої. Коли Господь Крішна був відсутній, Його цариці зосереджували розум на думках про Нього    —    вони безперервно медитували на Нього. Відданий Господа не проживе й хвилі, не медитуючи на Господа, а за цариць, що всі були богині процвітання, які втілилися як цариці в розвагах Господа в Двараці, годі й казати. Вони ніколи не розлучаються з Господом    —    вони з Ним або безпосередньо поряд, або з’єднані з Ним у трансі. Ґопі Вріндавани думали про Господа весь час, навіть коли Він йшов пасти корови у ліс. Коли Господа, юного Крішни, не було в селі, ґопі, що лишалися вдома, непокоїлися, як Він ходить по жорсткій землі Своїми ніжними лотосовими стопами. Від цих думок їм заходилось серце, і часами вони навіть поринали у транс. Ось у такому стані живуть чисті супутники Господа    —    вони завжди в трансі. І цариці, коли Господа з ними не було, теж перебували у трансі. Але тепер, побачивши Його здалека, вони облишили всі свої заняття, забувши навіть за вищезгадані правила для жінок. Згідно із Шрі Вішванатгою Чакраварті Тгакурою їхня психологічна реакція цілком природна. Спочатку, повстававши з місць, вони, хоча й прагнули побачити свого чоловіка, з жіночої сором’язливости лишилися на місці. Але екстаз був сильніший за ту слабкість, і їх охопило бажання обійняти Господа. Від цієї думки вони перестали помічати навколишній світ. У цьому стані, що передує власне екстазові, вони зробилися байдужі до формальностей і соціальних умовностей, а тому на їхньому шляху до зустрічі з Господом не залишилось і одного каменя спотикання. Це рівень досконалости, що на ньому істота готова зустріти Господа душі, Шрі Крішну.

Цариць стримувала жіноча сором’язливість, і тому вони обійняли свого коханого чоловіка Шрі Крішну спочатку поглядом, потім забрали Його в найпотаємніші куточки свого серця, а тоді послали обійняти Його своїх синів. Але все одно дія лишалася незавершеною, і з очей їм котилися сльози, хоч як вони намагалися їх стримати. Посилаючи свого сина обійняти чоловіка, жінка непрямо сама обіймає його, бо син    —    частка материного тіла. З погляду статевого життя обійми сина не все одно, що обійми дружини, але з погляду любови такі обійми дають вдоволення. У коханні обійми поглядом мають більшу силу, тож згідно із Джівою Ґосвамі такий обмін почуттів між чоловіком і дружиною цілком природний.

Зумовлені істоти завжди шукають ласки богині процвітання, дарма що та за своєю природою ніколи не затримується надовго на одному місці. В матеріальному світі немає людини, що була б завжди щаслива, хоч би яка спритна вона була. Стільки існувало в різних частинах світу великих імперій, стільки жило могутніх царів, стільки було щасливих людей, але з плином часу всі пішли у небуття. Це    —    закон матеріальної природи. Однак на духовному рівні все інакше. У «Брахма-самхіті» сказано, що Господу якнайшанобливіше слугують сотні й тисячі богинь процвітання. Вони завжди мають також і змогу залишатися з Господом насамоті. Однак товариство Господа завжди сповнене такої захопливої новизни, що вони нездатні покинути Його і на хвилю, дарма що з природи непосидючі й не затримуються довго на одному місці. Духовні стосунки з Господом дають такі натхнення й силу, що той, хто знайшов у Нього притулок, вже не на силі покинути Його товариства.

Живі істоти відначально належать до жіночого начала. Чоловік, чи той, хто насолоджується,    —    це Господь, а всі проявлення Його різноманітних енерґій належать до жіночого начала. За визначенням «Бгаґавад-ґіти» живі істоти є пара пракріті, тобто вища енерґія, а матеріальні елементи    —    то апара пракріті, нижча енерґія. Обидві енерґії завжди служать для задоволення володаря, тобто того, хто насолоджується. Верховний, що насолоджується,    —    це Сам Господь,    —     сказано у «Бгаґавад-ґіті» (5.29). Тому коли енерґії безпосередньо служать Господеві, вони набувають свого відначального забарвлення, і тоді в стосунках між владцею енерґії та енерґією немає дисгармонії.

Здебільшого люди, що йдуть служити, прагнуть якоїсь посади в уряді, тобто на службі у найвищої особи, що насолоджується державою. А Господь є верховний, що насолоджується всім у всесвіті та за його межами, і тому щастя полягає в тому, щоб служити Йому. Якщо жива істота дістає можливість виконувати найвищу службу    —    служити в уряді Господа, вона вже ніколи не захоче покинути цієї служби. І тому найвищою досконалістю людського життя є шукати собі заняття у сфері найвищого служіння, служіння Господеві. Це зробить людину надзвичайно щасливою. А шукати ласки невпосидючої богині процвітання поза зв’язком з Господом    —    справа марна.

Вище вже зазначено, що живі істоти не призначені насолоджуватися речами, проявленими в творінні Бога. Істинний володар і той, хто насолоджується всім проявленим у Своєму творінні,    —    це Господь. На жаль, під впливом ілюзорної енерґії жива істота, корячись диктатові ґун природи, береться удавати того, хто насолоджується. Надимаючись з хибного відчуття «богорівности», оманена жива істота різноманітною діяльністю збільшує свою матеріальну силу й зрештою настільки переобтяжує Землю, що життя на ній робиться неможливим для людей розсудливих. Таке становище називають дгармасйа ґла̄ніх̣, тобто неправильне використання людської енерґії. Коли людську енерґію використовують чимдалі неправильніше, через лихих правителів, які просто обтяжують землю, розсудливіші живі істоти потрапляють у скрутне становище, Господь з’являється через Свою внутрішню енерґію, щоб врятувати розсудливішу частину людства й зняти зі світу тягар земних правителів. Господь не має прихильности до жодного з небажаних правителів: Своєю могутньою енерґією Він створює між ними ворожнечу, так само, як вітер, спричинивши тертя у хащах бамбука, запалює в лісі пожежу. Лісова пожежа спалахує сама собою під дією вітру, і так само ворожнеча між різними політичними групами спалахує згідно з невидимим планом Господа. Небажані правителі, пишаючись зі своєї оманної могутности і військової сили, через ідеологічні суперечки починають між собою війни і втрачають у них свою силу. Світова історія являє наочну картину того, як діє Господня воля, і так воно триватиме, аж поки живі істоти не привабляться до служіння Господеві. Це чітко пояснене у «Бгаґавад-ґіті» (7.14). Там сказано: «Ілюзорна енерґія    —    це Моя енерґія, і тому залежна жива істота не здатна подолати матеріальні ґуни. Але ті, хто приймає притулок у Мене [Бога-Особи Шрі Крішни], можуть перетнути неосяжний океан матеріальної енерґії». Це означає, що миру й процвітання не досягти ні за допомогою кармічної діяльности, ні за допомогою філософських розумувань і теорій. Єдиний шлях до того    —    впокоритися Верховному Господеві й так звільнитися від омани ілюзорної енерґії.

На жаль, люди, які занурились у руйнівну діяльність, не здатні віддати себе Богові-Особі. Вони    —    першорядні невігласи і найниціші з людей, ті, в кого вкрадено знання, хоча й набули академічної освіти. Вони мають демонічний склад розуму і через те завжди кидають виклик верховній волі Господа. Той, хто надміру матеріалістичний і дбає тільки про матеріальну силу і владу, є, поза сумнівом, першорядний невіглас, бо нічого не знає про життєву енерґію. Через невігластво у вищій духовній науці такі люди чимдуж розвивають матеріальне знання, яке гине разом з матеріальним тілом. Вони    —    найниціші з-поміж людей: адже людське життя призначене насамперед для того, щоб відновити наші втрачені стосунки з Господом, а ці люди за своєю матеріальною діяльністю цю нагоду втрачають. У них украдено знання, бо навіть тривалі роздуми не приводять їх на рівень пізнання Бога-Особи, того, хто є суммум бонум усього сущого. І всі такі люди перебувають під владою демонічного начала, через що змушені страждати, як це було з найбільшими з матеріалістів    —    Раваною, Хіран’якашіпу, Камсою та іншими.

Господь одружився і жив домогосподарем. Це, певно, нагадує звичайне земне життя, але коли ми дізнаємось, що Він одружився з 16 108 дружинами й жив окремо в кожному палаці з кожною дружиною водночас, це напевно вже не видається звичайною земною діяльністю. Отже, Господь, живучи як домогосподар серед Своїх достойних дружин, зовсім не є земна людина, і Його стосунки з ними аж ніяк не слід вважати за земні статеві стосунки між чоловіком і жінкою. Жінки, що стали дружинами Господа, певно не є звичайні жінки, бо отримати за чоловіка Господа    —     це вінець багатьох мільйонів життів, присвячених на тапас’ї (аскези). Приходячи на різноманітні локи, тобто планети, або на цю планету людей, Господь являє Свої трансцендентні розваги, щоб привабити зумовлені душі й пробудити в них прагнення стати Його вічними слугами, друзями, батьками й коханими у трансцендентному світі, де Господь вічно приймає такі вияви служіння і відповідає на них взаємністю. Служіння, яке існує в матеріальному світі, є спотворене і, обриваючись довчасу, породжує смуток. Оманена жива істота, зумовлена матеріальною природою, через невігластво нездатна зрозуміти, що всі наші земні стосунки тимчасові й занечищені. Такі стосунки не дадуть нам вічного щастя. Але якщо ті самі взаємини встановити з Господом, то по смерті матеріального тіла ми перенесемось у трансцендентний світ і навічно з’єднаємось з Ним у тих стосунках, яких прагнемо. Тож жінки, з якими жив Господь, не належать до земного світу    —    вони вічно пов’язані з Господом трансцендентними подружніми стосунками, і цього становища вони досягли досконалим відданим служінням. У цьому їхнє достоїнство. Господь є парам брахма, тобто Верховний Бог- Особа. Зумовлені душі шукають вічного щастя скрізь    —    не лише на Землі, але й на інших планетах всесвіту, бо за своєю відначальною природою духовна іскра яка вона є на силі подорожувати будь-де в Божому творінні. Однак, зумовлена матеріальними ґунами, вона намагається подорожувати космосом в космічних кораблях, і їй не вдається досягти мети. Вона    —    в’язень, закований у кайдани закону тяжіння. Є інші методи, які дають змогу піти куди завгодно; але хоч куди істота піде, навіть якщо досягне найвищої планети, вона не здобуде там безмежного щастя, якого шукає життя в життя. Той, хто прийшов до тями, шукає щастя Брахмана, знаючи напевно, що безконечного щастя, якого душа прагне, в матеріальному світі не знайти. А що так, то Верховна Істота, Парабрахман, вже напевно щастя в матеріальному світі не шукає. Того, що Йому дає щастя, у матеріальному світі не знайти. Він не є безособистісний. Він    —    повелитель і Верховна Істота серед незліченних живих істот, а тому безособистісний Він бути не може. Він достоту такий, як ми, і в Ньому є в усій повноті всі схильності індивідуальної істоти. Він одружується, як і ми, проте Його шлюб не земний і не має нічого спільного з тим, що ми знаємо в зумовленому житті. Отож хоча Його дружини видаються земними жінками, насправді вони трансцендентні звільнені душі, досконалі проявлення внутрішньої енерґії Крішни.

На шляху звільнення, тобто на шляху повернення до Бога, спілкуватися з жінками завжди заборонялося. І вся система санатана-дгарми, тобто варнашрама- дгарми, спілкування з жінками забороняє або обмежує. Як тоді визнати за Верховного Бога-Особу того, хто зв’язаний більш як із шістнадцятьма тисячами дружин? Таке доречне запитання може поставити допитлива людина, яка жадає справді пізнати трансцендентну природу Верховного Господа. І щоб відповісти на це запитання, мудреці Наймішаран’ї в цьому й дальшому віршах з’ясовують трансцендентні якості Господа. Цей вірш розповідає, що чуттів Господа була безсила збудити привабливість жінок, які могли б підкорити самого Купідона чи й Господа Шіву    —    найстійкішого зі стійких. Діло Купідона    —    збуджувати земну хіть. Цілий світ приводять у рух стріли Купідона. Все у матеріальному всесвіті обертається навколо потягу між жінкою й чоловіком. Чоловік шукає собі жінку до вподоби, щоб спаруватись з нею, а жінка шукає підхожого чоловіка, що був би їй доброю парою. Саме це є спонукою всієї матеріальної діяльности. І щойно чоловік і жінка з’єднуються, статеві стосунки туго затягують вузол матеріального рабства живої істоти. Внаслідку прив’язаність чоловіка й жінки до затишного дому, батьківщини, нащадків, свого тіла, суспільства, дружби й накопичення багатства створює поле ілюзорної діяльности, і так проявляється хибна, однак неослабна прив’язаність до тимчасового матеріального існування, що сповнене страждань. Тому тим, хто прямує шляхом звільнення і прагне повернутися додому, назад до Бога, всі писання радять насамперед звільнитися від прив’язаности до таких матеріальних атрибутів. Можливо це тільки якщо спілкуватися з відданими Господа, махатмами. Купідон вражає своїми стрілами живу істоту, щоб вона втратила голову за протилежною статтю, незважаючи на те, вродлива насправді її пара чи ні. Купідон не облишає своїх підступів ніде і ніколи, він діє навіть у спільнотах, представники яких подібні до звірів і цивілізованій людині видаються потворними. Влада Купідона поширюється навіть на найпотворніші форми, а вже на тих, що вирізняються досконалою вродою, і поготів. Господа Шіву вважають за найстійкішого, але і в Нього влучила Купідонова стріла: він втратив розум за Мохіні, втіленням Господа, і визнав себе переможеним. Однак Купідон і сам підпав під чари величного й бентежного поводження богинь процвітання й у розпачі відкинув свій лук із стрілами. Така була краса й привабливість цариць Господа Крішни. Проте й вони не могли збудити трансцендентних чуттів Господа. Річ у тім, що Господь    —    досконалий у всьому атмарама, тобто повністю самодостатній. Щоб бути задоволеному, Він не потребує ніякої сторонньої допомоги. Отже, цариці не могли задовольнити Господа своєю жіночою привабливістю    —    але вони задовольняли Його щирою любов’ю й служінням. Лише бездомісним трансцендентним любовним служінням вони могли вдовольнити Господа, і Він був радий на відповідь поводитися з ними як із дружинами. Тож Господь, задоволений єдино їхнім бездомісним служінням, відповідав на нього як відданий чоловік. Інакше ставати чоловіком стількох дружин Йому було б ні до чого. Він чоловік кожної істоти, але відповідає тільки на почуття тих, хто сприймає Його відповідно. Така бездомісна любов до Господа не має нічого спільного з земною хтивістю    —    вона абсолютна. І стриманість, що її суто по-жіночому проявляли цариці, також була трансцендентна, бо їхні почуття були виявом трансцендентного екстазу. В попередньому вірші пояснено, що Господь виглядав наче земний чоловік, але насправді стосунки Його з дружинами були трансцендентні, чисті, і ґуни матеріальної природи їх не занечищували.

Тут дуже вагомим є слово абудгах̣. Лише через невігластво нерозумні світські сперечальники, не розуміючи Верховного Господа, широко пропаґують свої безглузді вигадки щодо Нього серед невинних людей. Верховний Господь Шрі Крішна    —    це відначальний і первинний Бог-Особа, і коли Він Сам був присутній перед очима всіх людей, Він повністю проявив Свою довершену божественну могутність у всіх сферах діяльности. У поясненні до першого вірша «Шрімад-Бгаґаватам» ми вже казали, що Він цілком незалежний і може діяти як хоче, і водночас всі Його дії повні блаженства, знання й вічности. Тільки нетямущі обивателі не можуть зрозуміти Його становища, не маючи уявлення про Його вічну форму знання й блаженства, що про неї кажуть «Бгаґавад-ґіта» та Упанішади. Його різноманітні енерґії діють за досконалим накреслом природного плину подій, а Він, роблячи все за посередництвом Своїх різноманітних енерґій, завжди лишається верховною незалежною істотою. Коли Він зі Своєї безпричинної милости до найрізноманітніших живих істот сходить у матеріальний світ, Він робить це Своєю внутрішньою енерґією. На Нього не впливають жодні умови і стани матеріальних ґун природи, і сходить Він такий, який є відначально. Умоглядні філософи, не розуміючи, що Він є Верховна Особа, хибно вважають за найвищу сутність Його безособистісний аспект    —    незбагненний Брахман. В основі такого усвідомлення теж лежить їхня зумовленість: вони не можуть вийти за межі своїх особистих можливостей. Іншими словами, тільки недалекі люди, зводячи Господа до свого рівня, вважають Його за таку ж обмежену особу, як і вони. Таких людей не вийде переконати, що на Бога-Особу ніколи не впливають ґуни матеріальної природи. Вони не розуміють, що сонця ніколи не зачепить ніяка зараза. Умоглядні філософи підходять до всього тільки з погляду знання, набутого власним досвідом. Тому коли вони бачать, що Господь діє наче звичайний чоловік, зв’язаний узами шлюбу, вони вважають Його таким самим, як вони, лишаючи поза увагою, що Господь одружується одразу з шістнадцятьма тисячами або й більше дружин. Через убогість своїх знань вони бачать тільки один бік медалі, нехтуючи другим. Іншими словами, лише через невігластво вони весь час вважають Господа Крішну за подібного до себе і на підставі того роблять свої, за свідченням «Шрімад- Бгаґаватам», безглузді й неправдиві умовиснови.

Веди і ведична література (шруті й смріті) стверджують, що в Божественній Істоті немає нічого матеріального. Він абсолютно трансцендентний (нірґуна), Він    —     верховна особа, що знає усе. Харі, тобто Бог-Особа,    —    це верховна трансцендентна особа, що перебуває поза сферою матеріальної прив’язаности. Цієї думки тримається навіть Ачар’я Шанкара. Можна заперечити, що Його стосунки з богинею процвітання, можливо, й трансцендентні, але як бути з Його спорідненістю з Яду, родиною, в якій Він народився, або у випадку знищення невірних, Джарасандги приміром, чи інших асурів, адже Він робив це, безпосередньо дотикаючись ґун природи? Відповідь у тому, що божественна природа Бога-Особи ніколи й ні за яких умов не дотикається якостей матеріальної природи. Поістині Він є відначальне джерело всього сущого, і з цього погляду Він пов’язаний з цими якостями, однак Сам Він перебуває понад їхнім впливом. Тому Його знають як Йоґешвару, владику містичної сили, чи, іншими словами, всемогутнього. Впливу матеріальних якостей не зазнають навіть Його вчені віддані. Шість великих Ґосвамі Вріндавани вийшли з дуже багатих і аристократичних родин, але обрали жити у Вріндавані і, як здавалося, жили в злиднях, але насправді вони, мавши духовні скарби, були найбагатші за всіх. Таких маха-бгаґават, тобто відданих найвищого рівня, хоча вони й діють серед людей, не осквернюють ні слава, ні огуда, ні голод, ні ситість, ні сон, ні неспання, що всі постають із взаємодії трьох ґун матеріальної природи. Дехто з них може також провадити земні справи, але ця діяльність на них не впливає. Поки людина не виробила такого нейтрального ставлення до життя, не можна вважати, що вона перебуває на трансцендентному рівні. Божественна Особа та Його супутники перебувають на одному трансцендентному рівні, і їхню велич завжди освячує дія йоґамайі, внутрішньої енерґії Господа. Віддані Господа трансцендентні завжди, навіть коли їм трапляється оступитися. Господь проголошує у «Бгаґавад-ґіті» (9.30), що навіть якщо Його бездомісний відданий через своє колишнє матеріальне занечищення падає, його все одно слід вважати за цілковито трансцендентного, бо він повністю заглиблений у віддане служіння Господеві. Господь завжди захищає відданого, бо той виконує віддане служіння Йому, і його падіння,    —    каже Господь,    —    слід сприймати як явище випадкове й тимчасове. Все погане швидко покине відданого.

Навіть трансцендентні дружини Господа Шрі Крішни не знали неосяжної величі Господа у всій її повноті. Це незнання не має нічого спільного з мирським невіглаством, бо його причиною є дія внутрішньої енерґії Господа у взаємообміні почуттями між Ним та Його вічними супутниками. Між Господом та відданим існує п’ять типів трансцендентних взаємин: Господь може відповідати на почуття відданого як володар, пан, друг, син чи коханий. І в кожній з цих ігор Він діє цілковито через йоґамайу, тобто внутрішню енерґію. Він поводиться з пастушками чи й з такими друзями, як Арджуна, достоту як друг і рівня. З Яшодаматою Господь Крішна поводиться як син, з пастушками він проводить час як коханий, а з царицями Двараки як їхній чоловік. Всі такі віддані ніколи не думають за Господа як за Всевишнього    —    вони вважають Його просто другом, улюбленим сином чи коханим або чоловіком, якого вони люблять без пам’яті. Такі стосунки пов’язують Господа та Його трансцендентних відданих, що є Його супутниками в духовному світі, в якому безліч планет Вайкунтг. Господь завжди сходить разом зі Своїм оточенням, являючи повну картину трансцендентного світу. В тому світі панує чиста любов і відданість Господеві, вільна від найменшої тіні бажання панувати над Його творінням. Всі такі віддані Господа    —    звільнені душі, досконалі представники межової чи внутрішньої енерґії, і вони цілковито вільні від впливу зовнішньої енерґії. Забути за безмірну славу Господа Його дружин змусила саме внутрішня енерґія Господа Крішни, і це зроблено на те, щоб їхнім взаєминам з Крішною ніщо не перешкоджало. Дружини Крішни були переконані, що Господь    —    їхній покірний чоловік і завжди прагне побути з ними наодинці. Іншими словами, навіть особисті супутники Господа не знають Його у всій повноті    —    то що тоді можуть знати про велич Господа автори наукових статей та умоглядні філософи? Умоглядні філософи виступають з усілякими теоріями про те, як Він стає причиною творіння, елементами творіння чи матеріальною і дійовою причинами творення тощо. Але це знання про Господа часткове. Насправді всі ці теоретики такі самі невігласи, як і звичайні люди. Пізнати Господа можна Його милістю і тільки так. А що стосунки між Господом та Його дружинами засновані на чистій трансцендентній любові й відданості, всі Його дружини перебувають на трансцендентному рівні і вільні від матеріального занечищення.