ШБ 1.11.33

Зумовлені істоти завжди шукають ласки богині процвітання, дарма що та за своєю природою ніколи не затримується надовго на одному місці. В матеріальному світі немає людини, що була б завжди щаслива, хоч би яка спритна вона була. Стільки існувало в різних частинах світу великих імперій, стільки жило могутніх царів, стільки було щасливих людей, але з плином часу всі пішли у небуття. Це    —    закон матеріальної природи. Однак на духовному рівні все інакше. У «Брахма-самхіті» сказано, що Господу якнайшанобливіше слугують сотні й тисячі богинь процвітання. Вони завжди мають також і змогу залишатися з Господом насамоті. Однак товариство Господа завжди сповнене такої захопливої новизни, що вони нездатні покинути Його і на хвилю, дарма що з природи непосидючі й не затримуються довго на одному місці. Духовні стосунки з Господом дають такі натхнення й силу, що той, хто знайшов у Нього притулок, вже не на силі покинути Його товариства.

Живі істоти відначально належать до жіночого начала. Чоловік, чи той, хто насолоджується,    —    це Господь, а всі проявлення Його різноманітних енерґій належать до жіночого начала. За визначенням «Бгаґавад-ґіти» живі істоти є пара пракріті, тобто вища енерґія, а матеріальні елементи    —    то апара пракріті, нижча енерґія. Обидві енерґії завжди служать для задоволення володаря, тобто того, хто насолоджується. Верховний, що насолоджується,    —    це Сам Господь,    —     сказано у «Бгаґавад-ґіті» (5.29). Тому коли енерґії безпосередньо служать Господеві, вони набувають свого відначального забарвлення, і тоді в стосунках між владцею енерґії та енерґією немає дисгармонії.

Здебільшого люди, що йдуть служити, прагнуть якоїсь посади в уряді, тобто на службі у найвищої особи, що насолоджується державою. А Господь є верховний, що насолоджується всім у всесвіті та за його межами, і тому щастя полягає в тому, щоб служити Йому. Якщо жива істота дістає можливість виконувати найвищу службу    —    служити в уряді Господа, вона вже ніколи не захоче покинути цієї служби. І тому найвищою досконалістю людського життя є шукати собі заняття у сфері найвищого служіння, служіння Господеві. Це зробить людину надзвичайно щасливою. А шукати ласки невпосидючої богині процвітання поза зв’язком з Господом    —    справа марна.