Шрімад-бгаґаватам (бгаґавата пурана) 1.10.16
Текст
куру-на̄рйо дідр̣кшайа̄
вавр̣шух̣ кусумаіх̣ кр̣шн̣ам̇
према-врід̣а̄-смітекшан̣а̄х̣
Послівний переклад
пра̄са̄да — палац; ш́ікгара — дах; а̄рӯд̣ха̄х̣ — зійшовши; куру- на̄рйах̣ — жінки царської родини Куру; дідр̣кшайа̄ — бачити; вавр̣шух̣ — осипали; кусумаіх̣ — квітами; кр̣шн̣ам — Господа Крішну; према — з любови й прив’язаности; врід̣а̄-сміта- ікшан̣а̄х̣ — поглядали, сором’язливо усміхаючись.
Переклад
Жінки царського роду Куру дуже любили Господа і, сильно прагнувши Його бачити, посходили на дах палацу і звідти, лагідно і сором’язливо усміхаючись, осипали Господа квітами.
Коментар
Сором’язливість додає жінкам чарівности і разом з тим викликає пошану в чоловіків. Так велося і за часів «Махабгарати», понад п’ять тисяч років тому. Лише нерозумні люди, що не знають добре історії світу, кажуть, що обмеження контактів між жінками та чоловіками введене в Індії за мусульманського панування. Епізод часів «Махабгарати» незаперечно свідчить, що жінки у палаці суворо дотримувалися парди, припису якомога обмежувати спілкування з чоловіками. Замість бігти надвір, де чоловіки оточили Господа Крішну, жінки піднялись на дах палацу і, так вшановуючи Його, осипали Господа Крішну квітами. У вірші ясно сказано, що жінки усміхались до Крішни з даху палацу; їх стримувала сором’язливість. Сором’язливість — це дар природи прекрасній статі, що додає жінці вроди і підносить її в очах інших, навіть якщо вона належить до не дуже шляхетної родини і не відзначається великою вродою. Нам не раз доводилося бачити це. Підмітальниця, просто виявляючи природну жіночу сором’язливість, викликає пошану і у поважних панів. Напівголі жінки на вулиці не викликають пошани ні в кого, натомість сором’язливу двірникову дружину шанують усі.
Мета людської цивілізації, як визначили мудреці Індії, полягає в тому, щоб допомогти людині звільнитися з тенет ілюзії. Тілесна краса жінки — то ілюзія, бо насправді тіло складається з елементів землі, води, вогню, повітря тощо. Тіло здається красивим тільки тому, що в ньому присутня жива іскра. Ніхто не привабиться до глиняної, наймайстерніше зробленої ляльки. Краси немає й у мертвому тілі: труп колишньої красуні нікому не потрібний. Отже, прекрасною є духовна іскра. Красива душа, а тому приваблює до себе і її оболонка, тіло. Отже, Веди мудро застерігають не прив’язуватися до оманної краси. Ми перебуваємо в темряві невігластва, і через те ведична культура дозволяє чоловікам і жінкам поєднуватися, але за численних обмежень. Жінок порівнюють до вогню, чоловіків — до масла. Поруч вогню масло неодмінно тане, а тому жінці й чоловікові можна бути разом лише тоді, коли це потрібно. Від необмеженого спілкування їх втримує сором’язливість. Вона — дар природи, і з нього треба користатися.