РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ СЬОМИЙ
ГЛАВА 37
Спонуки до служіння Крішні
Стимулы служения Кришне
Безпричинна милість Крішни, пил Його лотосових стіп, Його прасад та спілкування з Його відданими — це деякі чинники з тих, що для відданого стають спонуками до трансцендентного любовного служіння Господу.
Беспричинная милость Кришны, пыль с Его лотосных стоп, Его прасад и общение с Его преданными — вот некоторые из стимулов, побуждающих человека к трансцендентному любовному служению Господу.
Одним з виявів безпричинної ласки Крішни була Його присутність при останніх годинах діда Бгішми аж до його відходу з цього світу. Битва на Курукшетрі ще тривала, коли Бгішмадева, дід Арджуни, лежав на ложі зі стріл, чекаючи слушної миті, щоб відійти з цього тлінного світу. Побачити Бгішмадеву перед його відходом прийшли Господь Крішна, Махараджа Юдгіштгіра та інші Пандави, і Бгішмадева, відчуваючи велику вдячність до Господа Крішни, звернувся до військового командувача, брахмани Кріпачар’ї, з такою мовою: «Любий Кріпачар’є, якою дивовижною є безпричинна милість Господа Крішни! Я — невдаха, у мене нема жодної доброї риси. Я бився проти найближчого друга Крішни, Арджуни, і навіть намагався вбити його! У мене безліч вад, але попри це Господь ласкаво прийшов побачитися зі мною наостанку мого життя. Йому поклоняються усі великі мудреці, а проте Він, надзвичайно милостивий, прийшов відвідати таку гидку людину, як оце я».
Свою беспричинную милость Кришна проявил, придя к смертному одру Деда Бхишмы. Во время битвы на Курукшетре дед Арджуны Бхишмадева возлежал на ложе из стрел, готовясь оставить этот бренный мир. Господь Кришна, Махараджа Юдхиштхира и другие Пандавы пришли к его смертному одру, и Бхишмадева был очень признателен Господу Кришне за это. Он обратился к брахману-военачальнику Крипачарье: «Дорогой Крипачарья, подумать только, как далеко простирается беспричинная милость Кришны! Я самый жалкий из людей. У меня нет никаких добродетелей. Я сражался с самым близким другом Кришны Арджуной и даже пытался убить его! И все же несмотря на все мои недостатки, Господь был так добр, что Сам пришел ко мне, стоящему на пороге смерти. Ему поклоняются все великие мудрецы, и все же по Своей безграничной милости Он пришел попрощаться с таким презренным человеком, как я».
Інколи голос флейти або пастушого ріжка Господа Крішни, Його усмішка, відбитки Його стіп на землі, трансцендентний аромат Його тіла чи поява молодої хмари в небі також спричиняються до появи почуттів екстатичної любови до Нього.
Иногда экстатическую любовь к Кришне могут пробудить в преданном Его игра на флейте, звуки Его рожка, Его улыбка, отпечатки Его стоп на земле, трансцендентный аромат Его тела и вид только что появившейся на небе тучи.
У книзі «Відаґдга-мадгава» є таке твердження: «Слухаючи, як Крішна грає на флейті, Баладева розчулено сказав: «Лишень подивіться на Індру, царя райських планет! Почувши трансцендентний голос Крішниної флейти, він ридає у своєму царстві! Від його сліз, що падають на землю, Вріндавана, здається, перетворилася на райську оселю півбогів».
В «Видагдха-мадхаве» говорится: «Когда Кришна заиграл на Своей флейте, Баладева в возбуждении произнес: «Только посмотрите, как, услышав трансцендентные звуки флейты Кришны, в своем небесном царстве плачет царь Индра! И от его слез, падающих на землю, Вриндаван стал похож на райскую обитель полубогов»».
Для екстатичної любови до Крішни, що відома під назвою анубгава, характерні дальші ознаки: людина зосереджується виключно на служінні Господу, уважно й з дорогою душею виконуючи Його накази; неподільно присвятивши себе на трансцендентне любовне служіння Господу, вона стає непідвладна тривогам і незаздрісна; вона дружить з відданими, що вірно служать Йому. Сукупність усіх цих ознак свідчить за наявність анубгави, екстатичної любови.
Признаки экстатической любви к Кришне, называемой анубхавой, таковы: человек, достигший анубхавы, занимается исключительно служением Господу, стараясь безукоризненно исполнять все Его приказания; полностью посвятив себя трансцендентному служению Господу, такой человек избавляется от всех тревог и зависти; он дружит с преданными Господа, которые верой и правдой служат Ему. Все эти признаки называют анубхавой, экстатической любовью.
Типовим прикладом людини, що виявляє першу ознаку анубгави, або зосередження на своєму конкретному служінні, є Дарука, слуга Крішни, який звичайно обвіює Крішну чамарою (опахалом зі жмута волосся з хвоста яка). Коли він обмахував Крішну чамарою, його затопили почуття екстатичної любови, і, відповідно, ознаки цього з’явились на його тілі. Але Дарука ставився до свого служіння настільки серйозно, що стримав усі вияви екстатичної любови, вважаючи їх за перешкоди своєму служінню. Він майже не дав уваги цим виявам, хоча вони з’являлися в ньому самі собою.
Первый признак анубхавы — быть постоянно занятым каким-либо определенным служением. Его иллюстрирует пример Даруки, слуги Кришны, обычно обмахивавшего Его чамарой — волосяным опахалом. Однажды, обмахивая Кришну, Дарука ощутил прилив экстатической любви к Нему, и признаки этой экстатической любви появились на его теле. Но он настолько серьезно относился к своему служению, что сдержал эти проявления экстатической любви, видя в них помеху своему служению. Он не придавал всем этим проявлениям экстаза особого значения, они появлялись у него помимо его воли.
У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (86.38) описано, як Шрутадева, брахмана з країни Мітгіла, що в північній Індії, побачивши Крішну, одразу сповнився радости і впав ницьма до лотосових стіп Господа, а тоді, вмить схопившись на рівні, почав танцювати, здійнявши руки.
В «Шримад-Бхагаватам» (10.86.38) рассказывается о Шрутадеве, брахмане из государства Митхила на севере Индии, которого при виде Кришны охватила такая радость, что, припав к лотосным стопам Господа, он тотчас вскочил на ноги и, высоко вскинув руки, пустился в пляс.
Один відданий Господа Крішни якось звернувся до Нього: «Любий Господи, хоча Ти не є професійним танцюристом, Твій танець справив на нас таке враження, що ми не сумніваємось у тому, що Ти — пан самого мистецтва танцю. Ти вчився цього мистецтва танцю не інакше як від самої богині любови». Коли відданий танцює, охоплений почуттями екстатичної любови, в ньому виявляються ознаки саттвіка. Саттвіка означає, що ті ознаки приходять з духовної сфери. Вони не є ознаками матеріальних емоцій — вони йдуть від самої душі.
Как-то один из преданных обратился к Господу Кришне: «О Господи, хоть Ты и не профессиональный танцор, но Своим танцем Ты привел нас в такое изумление, что нам стало ясно, что второго такого танцора нет на свете. Наверное, Ты учился искусству танца у самой богини любви». У преданных, танцующих в любовном экстазе, проявляются признаки, называемые саттвика. Слово саттвика указывает на трансцендентное происхождение этих признаков. Их не следует принимать за проявления материальных эмоций. Они исходят непосредственно от души.
У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (85.38) Шукадева Ґосвамі оповідає Махараджеві Парікшіту про Балі Махараджу: склавши усе до лотосових стіп Ваманадеви, миттю ухопився за лотосові стопи Господа й притиснув їх до серця. Його переповнювала радість, в очах стояли сльози, голос тремтів; він виявляв усі ознаки екстатичної любови.
В «Шримад-Бхагаватам» (10.85.38) Шукадева Госвами рассказывает Махарадже Парикшиту о том, как Бали Махараджа, отдав все Господу Ваманадеве, припал к Его лотосным стопам и прижал их к сердцу. В приливе радости он проявил все признаки экстатической любви: глаза его наполнились слезами, а голос дрожал.
Такі вияви екстатичної любови супроводжуються багатьма іншими вторинними ознаками: відданий перебуває у піднесеному настрої, марніє, відчуває розчарування та сповнюється благоговіння, береться обдумувати все, пригадує, вагається, робиться мовчазний, певний, нетерплячий, байдужий, невгамовний, безсоромний, похмурий, зухвалий, сором’язливий, млявий, безумний, впадає в ілюзію, відчуває огиду, розмірковує, замріюється, виявляє ознаки хвороби або смерти. Коли відданий зустрічає Крішну, він виявляє почуття радости, гордости й наполегливости, а коли відданий гостро переживає розлуку з Крішною, на перший план виступають ознаки хвороби та смерти.
Такого рода проявления экстатической любви сопровождаются и многими другими второстепенными признаками: ликованием, увяданием, молчанием, отчаянием, угрюмостью, благоговением, задумчивостью, погружением в воспоминания, нерешительностью, уверенностью в себе, нетерпением, безразличием, беспокойством, дерзостью, застенчивостью, бездеятельностью, обманом чувств, безумием, отвращением, созерцательностью, мечтательностью, болезнью и омертвением. При встрече с Кришной у преданного проявляются такие признаки, как ликование, гордость и настойчивость, а переживания разлуки с Кришной приводят к появлению таких признаков, как отвращение, болезненное состояние и омертвение.
У Першій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (11.5) розказано про те, як жителі Двараки вітали Господа Крішну, коли Він повернувся до Двараки після битви на Курукшетрі. Наче діти, що, радісні, з любов’ю говорять до свого батька, коли той повертається з чужини, вони усі разом з любов’ю заговорили до Крішни. Це — приклад піднесеного настрою відданих.
В «Шримад-Бхагаватам» (1.11.5) говорится, что, когда после битвы на Курукшетре Кришна вернулся домой в Двараку, все ее жители наперебой заговорили с Ним, как дети, оживленной болтовней встречающие любимого отца, который возвратился из дальних стран. Это пример проявления ликования.
Коли Бахулашва, цар Мітгіли, побачив Крішну у своєму палаці, він вирішив вшанувати Господа щонайменше сотнею поклонів, але, переповнений любов’ю, він, склавши Крішні перший поклін, забувся і більше не зміг підвестися.
Бахулашва, царь Митхилы, увидев у себя во дворце Кришну, решил, что выразит Ему свое почтение, поклонившись по меньшей мере сто раз. Но нахлынувшие на него любовные переживания были так сильны, что он впал в забытье, и, поклонившись раз, не смог больше подняться.
У «Сканда Пурані» відданий каже Господу Крішні: «Любий Господи! Сонце випаровує своїм палючим промінням усю воду з землі, і мої думки у розлуці з Тобою, наче те нещадне сонце, геть зсушили моє обличчя і тіло». Це — приклад того, як відданий марніє від почуттів екстатичної любови.
В «Сканда-пуране» преданный делится с Кришной: «О мой Господь, как солнце своим палящим жаром испаряет с земли всю воду, так и мои переживания, вызванные разлукой с Тобой, иссушили мое лицо и тело». Это пример увядания в экстатической любви.
Якось Індра, цар райських планет, побачивши бога Сонця, виразив йому своє розчарування: «Любий боже Сонця, твоє сяйво гідне того, щоб його уславлювали, бо воно ллється на лотосові стопи Господа Крішни, чільника роду Яду. В мене тисячі очей, але який мені з них пожиток, якщо я не можу побачити лотосові стопи Господа хоча б на хвилю!»
Свое отчаяние выразил Индра, царь небес. Увидев бога Солнца, он признался ему: «О бог Солнца, хвала твоему сиянию, ибо лучи твои достигают лотосных стоп Господа Кришны, главы династии Яду. У меня тысячи глаз, но, оказывается, что от них нет никакого толку, потому что они не способны даже на краткий миг увидеть лотосные стопы Господа Кришны».
Благоговійна відданість Господу поступово зростає і з часом переходить в екстатичну любов, далі — в ніжну прихильність, а потім переростає у любовну прив’язаність до Господа. У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (38.6) Акрура каже: «Сьогодні я маю побачити Господа Крішну, а тому я певний, що для мене більше немає нічого несприятливого. Моє життя вивінчалося успіхом, бо сьогодні я матиму змогу в шані схилитися до лотосових стіп Верховного Бога-Особи!»
Постепенно усиливаясь, благоговейное и почтительное отношение к Господу превращается сначала в экстатическую любовь, потом в любовную близость, а затем в привязанность. В «Шримад-Бхагаватам» (10.38.6) Акрура говорит: «Я собираюсь сегодня увидеться с Господом Кришной, и одного этого было достаточно, чтобы уничтожить все, что омрачало мою жизнь. Цель моей жизни достигнута, ибо я смогу выразить свое почтение лотосным стопам Верховной Личности Бога!».
Інший відданий, що має до Господа почуття екстатичної благоговійної прихильности, якось сказав: «Коли вже настане той найщасливіший у моєму житті день, коли я піду на берег Ямуни побачити Господа Шрі Крішну, що бавиться там як хлопчик- пастушок?»
Другой преданный в приливе благоговейной любви к Кришне воскликнул: «Когда же настанет тот долгожданный день, когда я смогу отправиться на берег Ямуны и увижу Господа Кришну, резвящегося там в образе пастушка?».
Коли ця екстатична любов вже не меншає і стає очищена від будь-яких сумнівів, вважають, що відданий досягнув рівня стійкої любови до Крішни. На цьому рівні відданий часами каже про те, який він нещасний, і всі такі побивання належать до категорії анубгави, тобто є виявами екстатичної любови.
Когда экстатическая любовь преданного не ослабевает и к ней не примешиваются никакие сомнения, говорят, что он достиг уровня устойчивой любви к Кришне. Любые проявления огорчения на этой стадии называют анубхавой — признаками экстатической любви.
Ознаки екстатичної прихильности, сповненої благоговіння, виявив Балі Махараджа*, сказавши: «Любий Господи, Ти покарав мене і водночас виявив до мене Свою безпричинну милість. Отже я певний, що, прийнявши притулок Твоїх лотосових стіп, я не буду збурений хоч за яких обставин. І хоч би Ти надав мені сприятливу можливість втішатися усіма різновидами йоґічної досконалости а чи вкинув до найогидніших умов і примусив жити як у пеклі, це аж нітрохи не збентежить мене».
Бали Махараджа выразил свою экстатическую благоговейную любовь такими словами: «Мой дорогой Господь, Ты наказал меня и в то же время проявил ко мне Свою беспричинную милость. Я верю, что теперь, когда я нашел прибежище у Твоих лотосных стоп, меня уже не смогут вывести из равновесия никакие повороты судьбы. Дашь ли Ты мне возможность наслаждаться всеми совершенствами йоги или обречешь меня на самые ужасные муки ада, ни то, ни другое не сможет вывести меня из равновесия».
Сам Крішна, побачивши Балі Махараджу, сказав Уддгаві: «Любий друже, Я просто не здатний описати чудові якості Балі Махараджі, сина Вірочани. Цей син Вірочани прокляв царя сурів [півбогів], Я ж у Своєму втіленні Вамани обманув його, позбавивши влади над усесвітом, і ще й досі ганю його за те, що він не дотримав своєї обіцянки, але попри те все він, одразу як зустрів Мене у своєму царстві, зворушливо виразив свою велику любов до Мене».
Сам же Кришна после встречи с Бали Махараджей сказал Уддхаве: «Друг Мой, где найти слова, чтобы описать замечательные качества Бали Махараджи, сына Вирочаны? Этот отпрыск Вирочаны проклял царя сур [полубогов], а Сам Я, воплотившись Ваманой, обманул его, лишив власти над целой вселенной, да еще и упрекнул за невыполненное обещание, но несмотря на все это, встретившись со Мной у себя в царстве, он пылко выразил Мне свою горячую любовь»*.
* Балі був царем демонів, що пішли війною на півбогів і захопили майже увесь всесвіт. Півбоги почали молитися до Господа, прохаючи в Нього допомоги, і тоді Господь з’явився як Ваманадева, карлик-брахмана, і попрохав у Балі дати Йому в милостиню стільки землі, скільки Він покриє у три кроки. Балі погодився, і тоді Вамана Своїми першими двома кроками покрив усі три світи, після чого запитав, куди Йому ступити втретє. Балі підставив під стопу Господа свою голову. Так він став махаджаною, великим відданим.
* Бали, царь демонов, затеял войну с полубогами и чуть было не покорил всю вселенную. Когда полубоги взмолились о помощи, Господь явился в облике Ваманадевы, карлика-брахмана, и попросил Бали пожертвовать Ему клочок земли длиной в три шага. Бали согласился, и Своими первыми двумя шагами Вамана покрыл всю вселенную, а затем спросил, куда Ему сделать третий шаг. Бали предложил, чтобы Господь поставил Свою ногу на его голову, что возвело его в ранг махаджан, великих преданных.
Коли такі любовні переживання посилюються, виникає любовна прихильність. На стадії любовної прихильности навіть миттєва розлука з Крішною стає для відданого нестерпною.
Когда такие любовные переживания усиливаются, их на зывают любовной близостью. На этой стадии развития любви даже минутная разлука с Кришной становится для преданного невыносимой.
Один відданий звернувся до слуги Крішни Даруки: «Любий Даруко! Коли від розлуки з Крішною твоє тіло стає як дерево, це зовсім не дивно. В будь-кого з відданих, щойно вони бачать Крішну, очі набігають сльозами, і відданий, як оце ти, в розлуці з Крішною заціпенів би і стояв, наче дерев’яна лялька. Тож це — не дивина для мене!»
Один из преданных заметил Даруке, слуге Кришны: «Дорогой Дарука, в том, что от разлуки с Кришной ты застываешь на месте, как дерево, нет ничего удивительного. У любого преданного при виде Кришны на глаза тут же наворачиваются слезы, а в разлуке с Ним любой преданный, подобно тебе, цепенеет, становясь похожим на деревянную куклу. В этом нет ничего удивительного».
Стосовно любовних ознак, які виявив Уддгава, коли побачив Господа Крішну, сказано, що очі його наповнилися сльозами, і з цих сліз утворилася річка, що потекла до моря Крішни віддати Йому належне, як дружина віддає належне своєму чоловікові. Тіло його взялося гусячою шкірою, й у такому вигляді він нагадував квітку дерева кадамба, а коли почав підносити до Господа молитви, виглядав геть незвичайно, не так, як решта віддані.
А вот как описывают симптомы любви, проявившиеся у Уддхавы. Когда он увидел Господа Кришну, слезы навернулись ему на глаза и потекли рекой. Этот поток устремился к морю Кришны, чтобы отдать ему дань любви, как жена отдает дань любви своему мужу. Когда тело Уддхавы покрылось гусиной кожей, он стал походить на цветок кадамбы, а когда он начал возносить молитвы, то стал резко выделяться среди всех остальных преданных.
Коли прихильність знаменується безпосереднім відчуттям щастя або страждання, це називається любовною прихильністю. У такому стані екстатичної любови відданий спокійно приймає будь-які незручності. Такий відданий не покидає виконувати трансцендентне любовне служіння Господеві навіть якщо йому загрожує смерть. Славнозвісним прикладом вияву такої екстатичної любови є поведінка перед смертю царя Парікшіта. Відмовившись від імператорської влади над цілим світом, він, дарма що упродовж останніх семи днів свого життя нічого не їв і не приймав навіть краплини води, не відчував ні страждань, ані втоми, тому що слухав від Шукадеви Ґосвамі про трансцендентні розваги Господа. Навпаки, цар Парікшіт відчував справжній екстаз, трансцендентну радість, тим що мав змогу безпосередньо спілкуватися з Шукадевою Ґосвамі.
Когда любовная близость сама по себе вызывает в человеке счастье или причиняет ему горе, ее называют влечением. На этой стадии испытывающий экстатическую любовь преданный невозмутимо встречает все превратности судьбы и даже под угрозой смерти не прекращает трансцендентного любовного служения Господу. Замечательный пример такой экстатической любви явил царь Парикшит, когда ему пришло время умирать. Несмотря на то что он лишился своего царства, охватывавшего весь мир, и в течение всех семи дней, остававшихся ему до смерти, не брал в рот ни капли воды, он нисколько не страдал от этого, так как все это время слушал Шукадеву Госвами, рассказывавшего ему о трансцендентных играх Господа. Более того, общение с Шукадевой Госвами доставляло ему трансцендентную экстатическую радость.
Один з відданих упевнено проголошує: «Якщо на мене впаде краплина милости Господа Крішни, мені нічого турбуватися, навіть якби я опинився в полум’ї чи посеред океану. А якщо я не матиму Його безпричинної милости, то, хоч би і ставши царем самої Двараки, вартий хіба що жалю!»
Один из преданных признался: «Если на меня прольется хотя бы капля милости Господа Кришны, то даже в пламени пожара или посреди океана я останусь беззаботным и невозмутимым. Если же я лишусь Его беспричинной милости, то пусть даже я стану царем Двараки, любой пустяк будет раздражать и беспокоить меня».
Віддані Господа Махараджа Парікшіт, Уддгава та інші перебувають на рівні екстатичного потягу до Господа, і за цього стану вони виявляють дружні почуття до Нього. Коли Уддгава, вільний від матеріальної скверни, побачив Господа, йому перехопило дух, і він не зміг вимовити і слова — він просто обнімав Господа рухами своїх брів. Таку екстатичну любов великі вчені поділяють на дві групи: «приєднальну» та «роз’єднальну». Якщо відданий не спілкується з Господом безпосередньо, така екстатична любов називається «роз’єднальною». Мавши таку любов до Господа, відданий неухильно зосереджує свій розум на лотосових стопах Господа, чує палке бажання пізнавати трансцендентні якості Господа і скеровує усі свої зусилля на те, щоб мати можливість спілкуватися з Господом.
Такие преданные, как Махараджа Парикшит и Уддхава, испытывают экстатическое влечение к Кришне, вызванное любовной близостью к Нему. На этой стадии преданный начинает испытывать дружеские чувства к Господу. Когда Уддхава очистился от материальной скверны, при виде Господа у него перехватило дыхание, так что он не мог вымолвить ни слова. Одним только движением бровей он обнимал Господа. Великие ученые выделяют две формы такой экстатической любви: сложение и вычитание. Когда преданный лишен непосредственного общения с Господом, это называют вычитанием. В этом состоянии охваченный любовью преданный в мыслях всегда находится у лотосных стоп Господа. В этом состоянии у него просыпается горячее желание познавать трансцендентные качества Господа, и все его помыслы направлены на то, чтобы получить возможность общаться с Ним.
У «Нрісімха Пурані» говориться за царя Ікшваку, що може служити прикладом людини в такому стані екстатичної любови. Внаслідку глибокої любовної прихильности до Крішни царя Ікшваку надзвичайно вабило до чорних хмар, до чорного оленя та його чорних очей і ще до лотосу, який завжди порівнюють з очима Господа. У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (38.10) Акрура розважає: «Крішна прийшов для того, щоб зняти із світу важкий тягар, і тепер кожен на власні очі може бачити Господа у Його трансцендентному тілі. То хіба ця можливість бачити Його на живі очі — не найвища досконалість нашого зору?» Іншими словами, Акрура усвідомив, що очі стають досконалими тоді, коли людина набуває здатности бачити Господа Крішну. Тому, коли Господь Крішна був безпосередньо присутній на Землі і будь-хто міг бачити Його, очі кожного, хто бачив Його, безсумнівно ставали досконалими.
Состояние экстатической любви описано в «Нрисимха-пуране», в которой рассказывается о царе Икшваку. От большой любви к Кришне царь Икшваку сильно привязался к темной туче, черному оленю, черным глазам оленя и цветку лотоса, с которым часто сравнивают глаза Господа. В «Шримад-Бхагаватам» (10.38.10) Акрура размышляет: «Господь низошел, чтобы облегчить бремя этого мира, и явил взорам каждого Свое трансцендентное тело. Не высшее ли совершенство наших глаз — то, что мы видим Его перед Собой?». Иначе говоря, Акрура осознал, что глаза становятся совершенными только тогда, когда способны видеть Господа Кришну. Это значит, что, когда Господь Кришна явил Себя взорам людей, зрение каждого, кто видел Его, несомненно, достигло совершенства.
«Крішна-карнамріта» Білваманґали Тгакури містить дальше свідоцтво щодо завзяття в екстатичній любові: «Який же ж я нещасний, любий Крішно, друже тих, хто втратив усіляку надію! Милосердний Господи, скажи, як мені пережити ці чорні дні, коли я не бачу Тебе?» Подібні почуття висловлює й Уддгава у своєму листі до Крішни: «Любий Верховний царю Враджі, Твій образ — справжній нектар для очей, і коли вони не бачать Твоїх лотосових стіп та Твого осяйного тіла, мій розум обіймає туга. Ніде в цілому світі я не можу знайти спокою. Крім того, кожна мить розлуки здається мені безконечно довгими роками».
В «Кришна-карнамрите», написанной Билвамангалой Тхакуром, есть слова, выражающие нетерпение в экстатической любви: «О Кришна! О друг отчаявшихся! Я испытываю такую боль! Всемилостивый Господь, как мне пережить эти злосчастные дни, когда я не вижу Тебя?». Похожие чувства выразил Уддхава в своем письме к Кришне: «О Верховный владыка Враджа, Ты — нектар для глаз, и когда я не вижу Твоих лотосных стоп и сияния Твоего тела, я становлюсь угрюм и не нахожу себе места, где бы я ни был. В довершение ко всему, каждое мгновение разлуки с Тобой длится для меня многие-многие годы».
У «Крішна-карнамріті» також сказано: «Любий Боже, Ти — океан милости. Молитовно склавши руки над головою, я схиляюсь перед Тобою у щирості та найбільшій покорі. Чи можеш Ти, мій Господи, ласкаво окропити мене кількома краплинами води Свого погляду? Це дасть мені розраду!»
В «Кришна-карнамрите» также говорится: «О мой Господь, Ты — океан милости. Со всем смирением и искренностью, охватив свою голову руками, я склоняюсь перед Тобой. Я возношу Тебе молитвы, Господи, умоляя Тебя окропить меня влагой Своего взгляда. Это принесет мне великое наслаждение!».
Один відданий Господа Крішни якось сказав: «Якщо навіть Шашішекгара [Господь Шіва] неспроможний бачити Тебе, то хіба це судилося мені, тому, хто нижчий від звичайного хробака? Своїми діями я одне що завдавав горя іншим. Я знаю, що зовсім не гідний підносити молитву до Тебе. Але Тебе називають Дінабандгу, друг падших, і тому я наважуюсь піднести до Тебе смиренну молитву. Прохаю, очисти мене променями Свого трансцендентного погляду. Якщо Твій милосердний погляд омиє мене усього, я врятований. Тому, мій Господи, я прошу Тебе: обдаруй мене Своїм милостивим поглядом».
Один из преданных Господа Кришны сказал: «Если даже сам Шашишекхара [Господь Шива] не может видеть Тебя, то что же говорить обо мне, который ниже обыкновенного червя? На моем счету одни грехи и злодеяния. Я знаю, что недостоин возносить молитвы Тебе, но поскольку тебя называют Дина-бандху, другом падших, я смиренно молю Тебя пролить на меня Свою милость и очистить меня лучами Своего трансцендентного взгляда. Омытый Твоим милостивым взглядом, я смогу спастись, и потому, о Господи, молю Тебя, одари меня Своим милостивым взглядом».