Тепер Рупа Ґосвамі описує відмітні риси відданого, котрий насправді розвинув у собі екстатичну любов до Крішни. Вони такі:

З вуст бездомісного відданого, що розвинув у собі екстатичну любов до Крішни, не почути нічого, крім як слів молитов до Господа. Розум його завжди зосереджений на Крішні, а тіло своє він використовує на те, щоб вшановувати Господа, схиляючись у поклоні перед Божеством, або щоб виконувати якесь інше служіння. Така екстатична діяльність інколи викликає у нього сльози. Отак усе його життя присвячене на служіння Господу, і він не марнує на щось інше і миті.

Якщо хтось заховує спокій навіть незважаючи на численні чинники, що могли б збурити його розум, його називають стриманим і стійким. Приклад такої стійкости та стриманости подає цар Парікшіт. У Першій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (19.15) він, звертаючись до мудреців, які зібралися, щоб бути з ним до його смерти, каже: «Шановні брахмани, прошу, вважайте мене за свого слугу, що дуже відданий вам. Я прийшов на берег Ґанґи на те, щоб покласти мої серце й душу до лотосових стіп Господа Крішни. То поблагословіть мене, щоби матір Ґанґа була також задоволена з мене. Хай прокляття сина брахмани здійсниться. Мені то байдуже. Маю тільки одне прохання до вас: в останню мить мого життя оспівуйте святе ім’я Вішну, щоб я зміг осягнути Його трансцендентні якості».

Поведінка Махараджі Парікшіта, його непохитність навіть у час, коли він став на порозі смерти, зберігаючи повну розумову рівновагу, є прикладом стриманости та стійкости. Це — одна з якостей відданого, який розвинув у собі екстатичну любов до Крішни.

Чуття завжди шукають втіхи, але чуття відданого, котрий розвинув трансцендентну любов до Крішни, вже не йдуть на поводі матеріальних бажань. Такий стан розуму називають неприв’язаністю. Чудовий приклад неприв’язаности маємо у П’ятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (14.43), де оповідається про царя Бгарату. Там сказано: «Імператора Бгарату настільки звабила краса лотосових стіп Крішни, що у самому розквіті свого життя він рішуче обрубав усі пута прив’язаности до родини, дітей, друзів, царства тощо, наче то було щось подібне до випорожнень, до яких бридують торкатися».

Імператор Бгарата — типовий приклад людини, що розвинула повну неприв’язаність. Він мав усе, чим тільки можна насолоджуватись у матеріальному світі — і покинув усе. Отже, неприв’язаність полягає не в тому, щоб штучно відмежуватися од усіх спокус й перед часу намагатись розірвати усі прив’язаності. Справжня неприв’язаність полягає в тому, щоб навіть посеред усіляких спокус не приваблюватися до них. На початку відданий-початківець певно що повинен триматися осторонь від усього спокусливого, що може викликати прив’язаність. Однак зрілий відданий не приваблюється нічим, хоч би яким принадливим та спокусливим воно виглядало. Таке є справжнє мірило неприв’язаности.

Якщо відданий має чисте усвідомлення і всі відповідні якості, але зовсім не пишається зі своїх достоїнств, кажуть, що в ньому немає гордині. У «Падма Пурані» сказано, що цар Бгарата був цар над усіма царями, а однак він, розвинувши у собі екстатичну любов до Крішни, став жебраком і ходив просити навіть до домів своїх ворогів і недоторканих. Він був такий смиренний, що шанобливо схилявся перед ними.

Подібних прикладів історія Індії знає багато. Зовсім недавно, щонайбільше двісті років тому, один великий землевласник з Калькутти на ім’я Лал Бабу став вайшнавою і пішов жити до Вріндавани. Він також ходив просити милостиню від дверей у двері і просив навіть у домах своїх колишніх політичних противників. Просити милостиню означає бути готовим терпіти кривду та образи від тих, до кого звертаються по неї. Таке ставлення людей цілком природне. Але такі образи слід терпіти заради Крішни. Задля служіння Крішні Його відданий здатний перебувати у будь-якому становищі.

Тверда переконаність у тому, що Верховний Бог-Особа неодмінно обдарує нас Своєю ласкою, на санскриті позначається словом аша-бандга. Аша-бандга означає завжди думати так: «Я стараюсь виконувати свої повсякденні обов’язки у відданому служінні якнайліпше і тому певний, що повернусь додому, до Бога».

Тут буде слушним навести одну молитву Рупи Ґосвамі, що вичерпно ілюструє, якою має бути надія відданого. Рупа Ґосвамі каже: «Я не маю ніякої любови ні до Крішни, ні до того, що дає змогу її розвинути, тобто до слухання й оспівування. Я не маю охоти йти шляхом бгакті-йоґи, на якому можливо завжди думати про Крішну та тримати Його лотосові стопи у своєму серці. Що стосується філософського пізнання світу чи добродійности, я не бачу для себе можливостей виконувати діяльність такого роду. І, над усе, народився я далеко не в шляхетній родині. Тому мені лишається просто молитися до Тебе, Ґопіджана- валлабга [Крішна, коханий ґопі, той, хто підтримує в них життя]. Я так і живу самою надією і сподіванням, що так чи інакше зможу колись прийти до Твоїх лотосових стіп, і ця надія крає мені серце, бо я знаю, що не здатний досягти цієї трансцендентної мети життя». Смисл сказаного у тому, що, керуючись цією певністю, аша-бандгою, ми повинні без надії сподіватися, що колись таки наблизимося до лотосових стіп Верховного Господа.

Коли людина має сильне бажання досягти успіху у відданому служінні, таке її завзяття називають самуткантга, що означає «найпалкіше бажання». Насправді таке завзяття є ціною, якою платять за успіх у свідомості Крішни. Все має свою ціну, і, щоб придбати певну річ, треба дати за неї її ціну. У Ведах сказано: щоб купити найкоштовніше, тобто свідомість Крішни, слід розвинути у собі палке бажання досягнути успіху. Таке палке бажання яскраво виражає Білваманґала Тгакура у своїй книзі «Крішна-карнамріта». Він каже: «Я жадібно жду миті, коли зможу побачити у Вріндавані того хлопчика, чиє тіло зачаровує своєю красою цілий усесвіт, над чиїми очима, широкими, наче лотосові пелюстки, дугами вигинаються чорні брови. Він завжди палко поглядає на Своїх відданих і через це злегка рухається туди-сюди. Очі Його постійно вологі, губи — барви міді, і з цих губ ллються звуки, від яких той, хто їх чує, відчуває шал, більший навіть за шал скаженого слона. Як же ж я прагну побачити Його у Вріндавані!»

У тій самій «Крішна-карнамріті» описано, як Радгарані повторює ім’я Крішни. Одна із супутниць Радгарані каже: «Мій Господи Ґовіндо! Знай, що та дівчина, дочка царя Врішабгану, зараз плаче і в розпачі повторює Твоє святе ім’я: «Крішна! Крішна!».

За прив’язаність до оспівування величі Господа у «Крішна- карнамріті» сказано таке: «Що я можу зробити для Крішни, для Того, хто дарує насолоду, якої не порівняти ні з чим іншим, для цього найневпосидючішого з усіх малих бешкетників? Сама думка про чудесні дії Крішни вабить моє серце, і я геть не знаю, що мені робити!»

Рупа Ґосвамі у своїй книзі «Пад’явалі» каже про Вріндавану так: «У цьому місці жив син Махараджі Нанди разом зі Своїм батьком, царем пастухів. У цьому місці Господь Крішна розбив візок, у якому причаївся був демон Шакатасура. Саме тут матір Яшода прив’язала до ступи Дамодару, того, хто на силі розрубати цупкий вузол пут матеріального існування».

Чистий відданий Господа Крішни живе у Матгурі чи Вріндавані, і він відвідує місця розваг Крішни. У цих священних місцях Крішна являв Свої дитячі забави з хлопчиками-пастушками та матір’ю Яшодою. Звичаю обходити довкола усіх цих місць додержують віддані Господа Крішни донині, і ті, хто прибуває до Матгури або Вріндавани, завжди відчувають трансцендентне блаженство. Насправді людину, коли вона прибуває до Вріндавани, заполонює почуття розлуки з Крішною, що, бувши тут, появляв дивовижні діяння.

Таке бажання пам’ятати про діяння Крішни вважають за прив’язаність до Самого Крішни. Однак є імперсоналісти, філософи та містики, які, здавалось би, виконують віддане служіння, але зрештою хочуть розчинитися у бутті Верховного Господа. Подеколи вони намагаються копіювати емоції чистого відданого, наприклад відвідують святі місця, де відбувалися розваги Крішни, однак насправді бажають просто спасіння, а тому їхню діяльність не можна вважати за прив’язаність до Крішни.

Рупа Ґосвамі твердить, що такої прив’язаности до Крішни, яку появляють чисті віддані, кармі або умоглядні філософи набути не можуть: така прив’язаність у чистій свідомості Крішни трапляється надзвичайно рідко і є недосяжною навіть для більшости звільнених осіб. «Бгаґавад-ґіта» свідчить, що звільнення від матеріального занечищення є вихідною точкою, з якої можливо розпочати віддане служіння. Тому, хто бажає просто звільнитися з матеріального світу і злитися з безособистісним брахмаджйоті, розвинути прив’язаности до Крішни неприступно. Така прив’язаність є дуже сокровенна, і тому Крішна дарує її лише чистим відданим. Навіть звичайні віддані не отримують цієї чистої прив’язаности до Крішни. То хіба можуть досягти успіху ті, чиї серця занечищені корисливою діяльністю та її наслідками і хто заплутався у різних умоглядних припущеннях?

Є багато так званих відданих, які штучно примушують себе думати про розваги Крішни, ашта-калія-лілу. Інколи люди імітують такі досягнення високого рівня, уявляючи собі, буцім Крішна розмовляє з ними в подобі хлопчика або що Радгарані та Крішна приходять та розмовляють з ними. Така поведінка є характерною для імперсоналістів, і невинні люди, що не знайомі з наукою відданого служіння, буває, приваблюються до оповідей про ці уявні події. Однак досвідчений відданий, бачачи таку карикатуру, розуміє, що це чистої води шахрайство. Отже, штучної прихильности до Крішни, яку іноді появляють деякі люди, вважати за істинну прив’язаність не можна. Зауважимо, проте, що така прихильність лишає удавальнику надію з часом піднятися до рівня справжнього чистого відданого служіння.

Штучна прив’язаність поділяється на два різновиди, а саме на тінь від прив’язаности і пара (трансцендентну) прив’язаність. Якщо людина не дотримує реґулівних засад відданого служіння й не має істинного духовного вчителя, який напучував би її, і водночас демонструє підробну прив’язаність, цю прив’язаність називають тінню від прив’язаности. Трапляється, що людині, яку насправді вабить до матеріальної втіхи чи спасіння, випадає щастя бути в товаристві чистих відданих, коли ті оспівують святе ім’я Господа. Ласкою Господа така особа також отримує нагоду приєднатися до них і оспівувати святе ім’я в їхньому гурті. В цей час через спілкування з чистими відданими її серце ловить відбиток подібного до місячного проміння світла, що його розливають довкола серця чистих відданих, і тоді під їхнім впливом така людина завдяки своїй цікавості може виявляти якісь ознаки, схожі на прив’язаність до Господа; однак їхня прив’язаність вельми хистка. А якщо переживання такої тіні прив’язаности дає людині відчути, як з її серця зникають матеріальні страждання і скорботи, її прив’язаність стає пара.

Така тінь від прив’язаности або прив’язаність пара може виявлятися, якщо людина спілкується з кимось із чистих відданих або відвідує святі місця, як оце Вріндавану чи Матгуру. Якщо звичайна людина розвиває таку прив’язаність до Крішни з доброї волі і виконує віддане служіння у товаристві чистих відданих, вона також може піднестися на рівень чистого відданого служіння. Висновок такий: трансцендентна прив’язаність до Крішни є така могутня, що вона може проявитись навіть у звичайній людині, а спілкування з чистим відданим дозволяє їй піднести людину на рівень досконалости. Проте така прив’язаність до Крішни може пробудитися тільки в тому, кому пощастило спілкуватися з чистими відданими, а це є велике благословення.

Завдяки спілкуванню з чистими відданими в людині може пробудитися прив’язаність — а образи проти лотосових стіп чистих відданих можуть звести цю прив’язаність внівець. Сказати ясніше, коли ми перебуваємо в товаристві чистих відданих, в нашому серці може виникнути прив’язаність до Крішни, але якщо ми чинимо образи проти стіп чистого відданого, ця тінь від прив’язаности чи й прив’язаність пара зникає, наче тане убутний місяць, поступово зменшуючись до серпа і в кінці ставши геть невидимим. Отже, спілкуючись з чистими відданими, слід пильнувати, щоб не вчинити образи проти їхніх лотосових стіп.

Різні образи проти лотосових стіп чистих відданих зводять до нуля трансцендентну прив’язаність — і тіньову, і пара. Якщо образа серйозна, то прив’язаність до Крішни зникає практично безслідно, а якщо не дуже серйозна, то прив’язаність стає другого або третього розряду.

Якщо відданого вабить до спасіння чи він хоче зануритись у брахмаджйоті, тобто розчинитись у бутті Господа, екстаз його поступово зменшується, стає тіньовим чи пара або ще переходить у стадію аханґрахопасана. Ця аханґрахопасана — стан живої істоти, коли вона тільки починає своє духовне усвідомлення через ототожнення себе з Верховним Господом. Цей рівень самоусвідомлення позначають терміном «монізм». Моніст вважає, що він єдиний з Верховним Господом. А що він не бачить різниці між собою і Верховним Господом, то гадає, що, поклоняючись собі самому, він поклоняється верховному цілому.

Інколи буває, що неофіт натхненно співає, танцює, бере участь у санкіртані, але в серці його живе думка, що він вже став єдиний з Верховним Господом. Це — моністична концепція, і вона не має нічого спільного з чистим трансцендентним відданим служінням. Буває, проте, й таке, що людина, навіть не дотримуючи реґулівних засад, розвиває у собі відданість і підноситься на високий рівень. У такому випадку слід розуміти, що то рівень відданого служіння, якого людина досягла у попередньому житті. З якоїсь причини, найімовірніше внаслідок образ проти лотосових стіп відданого, її служіння на певний час припинилося, і вже в цім житті, одержавши нову сприятливу нагоду, ця людина знову взялася до відданого служіння. З цього можна висновити, що надійного поступу у відданому служінні можна сподіватися тільки якщо спілкуватися з чистими відданими.

Якщо хтось робить поступ у відданому служінні, слід розуміти, що це відбувається внаслідку безпричинної милости Самого Крішни. До людини, котра цілковито відмовилась від матеріальної втіхи і розвинула чисту екстатичну відданість Господу, не слід ставитись недобре, навіть якщо в її житті деколи трапляються відхилення від засад та правил відданого служіння. Це підтверджує також «Бгаґавад-ґіта»: відданого, який має непохитну віру в Господа та відданість Йому, сказано там, слід вважати за чистого, навіть якщо він подеколи випадком появляє якісь недобрі якості, що не відповідають якостям чистого відданого. Непохитна віра у віддане служіння, в Господа Крішну та в духовного вчителя підносить його діяльність у відданому служінні на дуже високий рівень.

У «Нрісімха Пурані» сказано: «Якщо людина цілковито зосередилась на служінні Верховному Господу і присвятила на це служіння свої розум, тіло та діяльність, але на позверхній погляд може здаватися, що вона робить щось ганебне, слід бути певному, що під нездоланним тиском своєї відданости ця людина невдовзі припинить таку ганебну діяльність. Наводять такий приклад: на місяці видно подібні до віспин плями, а проте це аж ніяк не заважає йому яскраво світити. Так само незначною є і якась невелика вада в людині, що інтенсивно виконує віддане служіння. Прив’язаність до Крішни — це трансцендентне блаженство, а посеред безмежного океану трансцендентного блаженства цятки якоїсь матеріальної вади навіть непомітні.