Skip to main content

МАНТРА ОДИНАДЦЯТА

Mantra Onze

Текст

Texte

відйа̄м̇ ча̄відйа̄м̇ ча йас
тад ведобгайам̇ саха
авідйайа̄ мр̣тйум̇ тı̄ртва̄
відйайа̄мр̣там аш́нуте
vidyāṁ cāvidyāṁ ca yas
tad vedobhayaḿ saha
avidyayā mṛtyuṁ tīrtvā
vidyayāmṛtam aśnute

Послівний переклад

Synonyms

відйа̄м — справжнє знання; ча — і; авідйа̄м — невігластво; ча—і; йах̣—той, хто; тат—те; веда—знає; убгайам—обоє; саха—водночас; авідйайа̄—розвиваючи невігластво; мр̣тйум—повторювана смерть; тı̄ртва̄—долає; відйайа̄—плекаючи знання; амр̣там—безсмертя; аш́нуте—насолоджується.

vidyām : la connaissance réelle ; ca : et ; avidyām : la nescience ; ca : et ; yaḥ : celui qui ; tat : cela ; veda : sait ; ubhayam : les deux ; saha : simultanément ; avidyayā : en cultivant la nescience ; mṛtyum : les morts répétées ; tīrtvā : transcendant ; vidyayā : en cultivant la connaissance ; amṛtam : l’immortalité ; aśnute : jouit de.

Переклад

Translation

Той, хто здатний зрозуміти водночас обидва шляхи: шлях невігластва й оманного знання, а також той шлях, що веде до трансцендентного усвідомлення — лише той може подолати кругообіг народження та смерті й утішатися повним блаженством безсмертя.

Celui qui, simultanément, peut cultiver la connaissance transcendantale et le savoir profane est seul capable d’échapper au cycle des morts et des renaissances et pourra jouir des bénédictions que confère l’immortalité.

Коментар

Purport

Від сотворіння матеріального світу всі прагнуть жити вічно, але закони природи невблаганні — всіх торкнеться рука смерті. Справді, хто хоче помирати? Нікому не хочеться ставати старим чи кволим. Однак закони природи нікому не прищеплюють імунітету від смерті, старості або хвороб. Також ніякі досягнення в сфері матеріального пізнання не вирішать цих проблем. Матеріалістична наука може винайти атомну зброю, щоб прискорити прихід смерті, але вона не може відшукати нічого, що захистило б людину від жорстоких пазурів хвороб, старості та смерті.

Depuis la création de l’univers matériel, tout le monde s’efforce de vivre pour toujours, mais les lois de la nature sont d’une telle rigueur que nul n’a jamais pu échapper à la mort. Personne ne veut mourir, personne non plus ne désire vieillir ou tomber malade, mais les lois de la nature n’épargnent à personne ni la souffrance, ni la vieillesse, ni la mort. Ce problème demeure sans solution malgré les progrès de la science. Bien qu’elle ait permis à l’homme de découvrir la bombe atomique et de détruire la vie à une plus grande échelle, la science n’a pu le protéger des griffes cruelles de la maladie, de la vieillesse et de la mort.

З Пура̄н̣ ми можемо довідатись про діяльність Хіран̣йакаш́іпу, царя, дуже передового з матеріалістичного погляду. Він бажав, опираючись на силу свого пагубного знання і матеріальні надбання, перемогти смерть і заради цього заглибився у медитацію й удався до аскез настільки суворих, що жителі всіх планетних систем були стурбовані його містичною силою. Він примусив спуститись до себе творця всесвіту, напівбога Брахму, й відтак попрохав благословення амара, яке робить людину безсмертною. Брахма̄ відповів, що не може дарувати йому це благословення, тому що навіть він сам, творець матеріального світу, управитель всіх планет, не є амарою. Як сказано в Бгаґавад-ґı̄ті (8.17), тривалість життя Брахми дуже велика, але це зовсім не означає, що він не мусить вмерти.

Les Purāṇas relatent les méfaits d’Hiraṇyakaśipu, un roi qui vivait à un niveau de civilisation très avancé. Croyant que ses possessions et sa science matérielles lui permettraient de vaincre la mort, il se soumit à une ascèse telle qu’il acquit des pouvoirs surnaturels qui perturbèrent tous les systèmes planétaires. Il obligea ainsi Brahmā, le premier des devas et créateur de l’univers, à venir à lui et lui demanda la faveur de devenir un amara, un être immortel. Brahmā ne put lui accorder cette bénédiction car lui-même, le régent de toutes les planètes, n’était pas immortel. Comme la Bhagavad-gītā (8.17) le confirme, la vie de Brahmā est d’une durée difficile à concevoir, mais qui n’est pas pour autant sans fin.

Хіран̣йа означає «золото», а каш́іпу — «м’яке ліжко». Цей добродій цікавився двома речами — жінками й багатством, і бажав, ставши «безсмертним», вічно насолоджуватись ними. Сподіваючись все ж таки здійснити своє бажання бути амарою, він вирішив добитися цього від Брахми кружним шляхом. Брахма̄ сказав, що не може дарувати йому безсмертя, і тоді Хіран̣йакаш́іпу попросив благословення на те, щоб його не могла вбити жодна жива істота з-поміж 8 400 000 видів живих істот, що існують — ні людина, ні тварина, ні напівбог і щоб його не могла вразити ніяка зброя ні на землі, ні у воді, ні в повітрі. Хіран̣йакаш́іпу, таким чином, нерозсудливо вважав, що, уживши всіх можливих пересторог, він врятується од смерті. Однак, зрештою, хоча Брахма̄ і дарував йому всі ці благословення, Хіран̣йакаш́іпу було убито, і вбив його Сам Бог-Особа в образі Нр̣сім̇ги, людино-лева, без ніякої зброї, бо Господь зробив це за допомогою Своїх нігтів. Й убито його було не на землі, не у воді, не в повітрі — Хіран̣йакаш́іпу був убитий на колінах цієї дивовижної живої істоти, яку він навіть не міг собі уявити.

Hiraṇya se traduit par « or » et kaśipu par « lit moelleux ». Voilà donc ce qui intéressait ce roi, l’argent et les femmes, et il désirait en jouir davantage en devenant immortel. Il essaya donc d’obtenir de Brahmā des bénédictions qui lui conféreraient, indirectement, l’immortalité. Il lui demanda de n’être tué ni par un homme, ni par un animal, ni par un deva, ni par aucun être appartenant aux 8 400 000 espèces vivantes. Il demanda de ne pas mourir sur la terre, dans l’air ou dans l’eau, et de n’être atteint mortellement par aucune arme. Brahmā lui accorda tout et l’insensé se crut à l’abri de la mort. Il mourut cependant, tué par la Personne Suprême sous la forme de Nṛsiṁha, un homme-lion, qui n’utilisa pour toute arme, que Ses griffes. Hiraṇyakaśipu ne fut tué ni sur le sol, ni dans l’air, ni dans l’eau, mais sur les genoux du Seigneur, dans cette forme extraordinaire que le roi démoniaque n’aurait jamais pu concevoir.

Суть сказаного полягає в тому, що навіть Хіран̣йакаш́іпу, наймогутніший з матеріалістів, не зміг стати безсмертним, хоча і будував різноманітні плани. Чого ж тоді можуть досягти мізерні хіран̣йакаш́іпу сьогодення, плани котрих ламаються щомиті?

La leçon est que même Hiraṇyakaśipu, le plus puissant des matérialistes, ne put, avec ses machinations, échapper à la mort. Que dire alors des petits Hiraṇyakaśipus d’aujourd’hui, dont les plans sont déjoués à chaque instant ?

Ш́рı̄ Īш́опанішад наставляє нас не вдаватись до таких пристрасних спроб перемогти в боротьбі за існування. Всі запекло борються за існування, але закони матеріальної природи настільки суворі й точні, що не допустять, щоб хтось подолав їх. Щоб досягти вічного життя, людина повинна бути готовою повернутись назад до Бога.

La Śrī Īśopaniṣad enseigne que dans le combat pour l’existence, il ne faut pas tenter de vaincre de façon unilatérale. Tout le monde lutte très fort pour sa survie, mais les lois de la nature sont si rigoureuses que nul ne peut les surmonter. Le seul chemin de l’immortalité est le retour à Dieu.

Шлях повернення до Бога — це особливе знання, якого слід набути з явлених ведичних писань, якими є Упанішади, Веда̄нта-сӯтра, Бгаґавад-ґı̄та̄, Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам тощо. Лише звернувшись до цієї священної літератури й оволодівши трансцендентальним знанням, можна стати щасливим в цьому житті і, залишивши матеріальне тіло, досягти сповненого радості вічного життя. Обумовлена жива істота забула про свої вічні стосунки з Богом й помилково вважає, що немає нічого вищого за її тимчасову батьківщину. Щоб нагадати забудькуватим живим істотам, що їх домівка не тут, у цьому матеріальному світі, Господь милостиво явив вищезгадані священні писання в Індії, а інші писання — в інших країнах. Жива істота духовна по своїй суті і вона може стати щасливою лише повернувшись до Бога, до своєї духовної домівки.

La science spirituelle, qui nous permet ce retour, est une branche tout à fait distincte de l’éducation et doit être puisée dans les Écritures védiques tels les Upaniṣads, le Vedānta, la Bhagavad-gītā, et le Śrīmad-Bhāgavatam. Il nous faut donc étudier ces Écritures sacrées et acquérir la connaissance spirituelle afin d’obtenir le bonheur dans cette vie, et une existence éternellement heureuse après avoir quitté son corps. L’être conditionné oublie sa relation éternelle avec Dieu, et se méprend à accepter l’endroit où il est né comme une fin en soi. Dans Son infinie bonté, le Seigneur a donné les Écritures védiques en Inde, ainsi que d’autres Écritures en d’autres contrées, afin de rappeler aux hommes que ce monde matériel n’est pas leur véritable demeure. L’être vivant est de nature spirituelle ; il ne peut donc trouver le bonheur qu’en réintégrant sa demeure spirituelle auprès de Dieu.

Для того, щоб здійснити цю місію — допомогти живим істотам повернутись до Бога, Бог-Особа посилає із Свого царства Своїх вірних слуг, а інколи, щоб виконати цю справу, Господь приходить Сам. Всі живі істоти є Його улюбленими дітьми, Його невід’ємними частками, і тому Бог, вбачаючи наші страждання, яких ми зазнаємо в матеріальному оточенні, засмучується навіть більше, ніж ми самі. Злигодні матеріального світу служать на те, щоб посередньо нагадувати нам про нашу несумісність з мертвою матерією. Розсудливим живим істотам такі нагадування звичайно йдуть на користь й вони починають плекати відйу, трансцендентальне знання. Людська форма життя дає найсприятливішу можливість до поглиблення духовних знань і людина, яка не скористовується з такої можливості, зветься нара̄дгамою — нижчою серед людських істот.

De Son royaume, Kṛṣṇa envoie Ses purs serviteurs transmettre la connaissance qui permettra aux âmes conditionnées de retourner à Lui. Mais il arrive également qu’Il descende Lui-même afin de remplir cette mission. Les êtres vivants font tous partie intégrante de Dieu, ils sont tous Ses enfants bien-aimés. Dieu est donc encore plus désolé que nous de voir nos constantes souffrances dans l’existence matérielle. Ces tourments servent à nous rappeler indirectement que nous sommes incompatibles avec la matière inerte. L’être intelligent tient généralement compte de ces avertissements et se met à cultiver la connaissance transcendantale (vidyā). La vie humaine est le terrain le plus favorable pour la culture de la connaissance spirituelle ; aussi celui qui néglige pareille opportunité est appellé narādhama, le plus déchu des hommes.

Шлях авідйі, тобто розвитку матеріалістичного знання, скерованого на задоволення почуттів — це шлях повторюваних народження і смерті. Жива істота духовна за своєю природою, і тому для неї немає ні народження, ні смерті. Народження та смерть стосуються зовнішньої оболонки душі — тіла. Смерть порівнюють зі скиданням, а народження — з одяганням зовнішнього вбрання. Нерозумні живі істоти, поглинуті плеканням авідйі, пагубного знання, не усвідомлюють свого жахливого становища. Зачаровані красою ілюзорної енерґії, вони знову й знову проходять цим колом, не здатні скористатися з уроків, що їх завдають закони природи.

La voie de l’avidyā, c’est-à-dire le progrès d’un savoir profane destiné à intensifier le plaisir des sens, mène à la mort et à la renaissance. L’être vivant, en réalité, du fait de sa nature spirituelle, n’est sujet ni à la naissance, ni à la mort, qui n’affectent que le corps, enveloppe de l’âme spirituelle. Mourir, c’est comme ôter un vêtement usé, et naître, en revêtir un neuf, mais ceux qui sont grossièrement absorbés dans l’accumulation du savoir matériel (avidyā), ne se soucient pas du cruel processus de la transmigration de l’âme. Ensorcelés par la beauté de l’énergie illusoire, ils retrouvent vie après vie les mêmes souffrances, sans tirer aucun parti des leçons que leur donnent les lois de la nature.

Необхідно, щоб людська істота плекала відйу, трансцендентальне знання. Від почуттєвих же насолод у таких хворобливих матеріальних умовах треба утримуватися наскільки це можливо. Необмежена почуттєва втіха за цього тілесного стану є шляхом невігластва та смерті. Живі істоти наділено чуттями, але ці чуття — духовні, кожна жива істота в своїй первинній духовній формі має повний набір чуттів, але зараз всі вони покриті тілом та розумом і діють на матеріальному рівні. Діяльність матеріальних чуттів є спотвореним відображенням духовних почуттєвих розваг. Духовна душа за свого хворобливого стану перебуває під покривом матерії і занурена в матеріальну діяльність. Зазнати справжньої почуттєвої втіхи можливо лише по тому, як душа одужає після хвороби матеріалізму. Чисті почуттєві насолоди можливі тільки в нашій справжній духовній формі, вільній од будь-якої матеріальної скверни. Метою людського життя повинна бути не спотворена почуттєва втіха; слід прагнути вилікуватись від матеріальної хвороби. Загострення перебігу матеріальної хвороби є ознака не знання, а розвитку авідйі, невігластва.

Не треба підвищувати жар від 38 до 42 градусів, радше, щоб почуватися добре, треба привести температуру до норми — 36,6 градусів. Позбутися цієї матеріальної лихоманки — головна мета людського життя. Сучасна матеріалістична цивілізація має намір підвищувати жар матеріальної лихоманки, живлячи її тепер атомною енерґією — і ось температура вже сягнула позначки в 42 градуси. Тимчасом короткозорі політики ремствують, що кожної миті світ може піти до пекла. До таких наслідків призводить згубне матеріалістичне знання, яке нехтує найголовнішим у житті — плеканням знання духовного. Ш́рı̄ Īш́опанішад застерігає нас тут, що ми не повинні йти цим небезпечним шляхом, що веде до смерті. Навпаки, ми повинні розвивати й плекати духовне знання й відтак ми можемо стати недосяжними для жорстоких кігтів смерті.

La connaissance spirituelle (vidyā) est essentielle pour l’homme. Dans cette condition maladive qu’est la vie matérielle, il doit restreindre autant que possible les plaisirs des sens car ils entraînent l’ignorance et la mort. En vérité, l’être n’est pas dénué de sens spirituels. Tout être est doté, dans sa forme spirituelle originelle, de sens spirituels qui, à l’état présent, sont voilés par le corps physique et subtil et se présentent sous la forme des sens matériels. Les activités des sens, dans l’univers matériel, ne sont qu’un reflet dénaturé de celles du monde spirituel. Dans cet état maladif, emprisonnée dans un corps matériel, l’âme se livre à des actes matériels ; elle ne pourra connaître un bonheur véritable qu’une fois soulagée de la « maladie » du matérialisme, une fois sa forme spirituelle retrouvée, purifiée de toute souillure. Un malade doit guérir avant de pouvoir jouir à nouveau de la vie. Il en est de même de l’âme. Il faut employer la vie humaine à se guérir du mal matériel et non à s’abandonner aux plaisirs pervertis des sens. Aggraver le mal n’est pas un signe de savoir, mais une preuve d’ignorance. Un malade souffrant d’une forte fièvre n’essaiera pas de la faire monter, mais bien de la ramener à la normale. Ainsi la vie humaine doit-elle permettre à l’être de faire baisser sa fièvre matérielle. Mais la civilisation moderne tend plutôt à accroître cette fièvre qui a atteint son point culminant avec l’énergie atomique ; et, pendant ce temps, des politiciens insanes clament qu’à tout moment le monde peut sombrer. Tel est le résultat du progrès des sciences matérielles au détriment du plus important, la culture du savoir spirituel. La Śrī Īśopaniṣad nous prévient donc de ne pas suivre cette dangereuse voie vers l’anéantissement, mais au contraire de cultiver la connaissance spirituelle pour échapper aux griffes de la mort.

Це зовсім не означає, що не треба дбати про підтримування тіла. Річ не в тому, щоб повністю припинити діяльність, як не йдеться про те, щоб задля зцілення знизити температуру тіла до нуля. Ми вже намагались проілюструвати суть сказаного висловом: «Найкращим чином скористатись з поганої угоди». Щоб плекати духовне знання, необхідна поміч цього тіла й розуму, отже, щоб досягнути вищої мети, нам треба дбати про них. Слід підтримувати нормальну температуру тіла, і всі видатні мудреці й святі Індії йдуть шляхом гармонійного розвитку духовного й матеріального знання. Вони ніколи не віддають свій людський інтелект на поталу хворобливим матеріальним емоціям.

Cela ne veut pas dire pour autant qu’il faut cesser de prendre soin de son corps. Il serait aussi déraisonnable pour l’homme de négliger ses besoins vitaux qu’il serait absurde d’essayer, pour guérir un malade, de faire tomber sa température à 0℃. Nous avons déjà dit à ce sujet qu’il fallait chercher à tirer le meilleur parti d’une mauvaise affaire en utilisant son corps et son mental pour cultiver le savoir spirituel. Pour toucher au but, l’homme a besoin d’eux et doit en prendre soin. Il faut maintenir la température à 37℃ et les grands sages de l’Inde ont toujours essayé de garder saine la société par un juste équilibre entre connaissance matérielle et connaissance spirituelle. Jamais ils ne permirent à l’homme de faire un mauvais usage de son intelligence au profit de ses sens matériels.

Веди вказують, як треба впорядкувати хворобливу діяльність людини, яку заражено прагненнями до почуттєвих втіх, скерувавши її на досягнення звільнення. Ведична система пропонує релігію, економічний розвиток, почуттєву втіху й звільнення, проте в наш час ніхто не цікавиться ні релігією, ні звільненням. Почуттєва втіха — єдине, що всі мають своєю метою, і вони будують плани економічного розвитку, щоб здійснити це.

Введені в оману люди думають, що релігію треба підтримувати лише для того, щоб вона сприяла економічному розвиткові, необхідному для чуттєвого задоволення. Таким чином, певна система релігійної обрядності існує лише на те, щоб забезпечити почуттєве задоволення й після смерті — в раю. Однак звільнення означає зовсім не це. Насправді шлях релігії призначений для самореалізації, а економічний розвиток необхідний лише для підтримування тіла в нормальному, здоровому стані. Щоб успішно розвивати відйу, істинне знання, яке є метою життя, людина мусить провадити здоровий спосіб життя і мати тверезий розум. Людське життя призначене не для ослячої роботи та плекання авідйі задля почуттєвого задоволення.

L’homme possède une tendance maladive à rechercher le plaisir des sens, mais les Vedas lui donnent la méthode permettant de régler ses diverses activités matérielles de façon à atteindre la libération. Cette méthode inclut les actes de piété (dharma), la prospérité matérielle (ārtha), la satisfaction des désirs matériels (kāma) et la libération (mokṣa). Mais les actes de piété et la libération spirituelle n’intéressent plus personne de nos jours. L’homme a fait de la satisfaction de ses désirs matériels l’unique but de son existence et ne se soucie que d’arriver à la prospérité matérielle qui lui permettra d’atteindre cet objectif. Ainsi égaré, il observe des pratiques religieuses simplement parce qu’elles contribuent à l’accroissement des biens dont il a besoin pour sa jouissance sensorielle dans cette vie puis, dans la suivante, sur les planètes édéniques. Mais ce n’est pas là le but de la religion ; la piété doit nous amener à la réalisation spirituelle. Quant aux biens matériels ils ne sont requis que pour préserver la santé du corps car l’homme doit mener une vie saine et garder les pensées claires afin d’obtenir la vidyā, la vraie connaissance, but ultime de sa vie ; il n’est pas fait pour travailler comme un âne ou pour cultiver l’avidyā à seule fin de jouir de ses sens.

Шлях відйі найбільш досконало представлений в Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам, який закликає людську істоту використати своє життя на дослідження Абсолютної Істини. Абсолютну Істину усвідомлюють крок за кроком: спочатку Її осягають як Брахмана, потім — як Парама̄тму і зрештою — як Бгаґава̄на, Бога-Особу. Абсолютну Істину може пізнати людина, яка має широту поглядів, досягла знання та відречення і дотримується вісімнадцяти принципів Бгаґавад-ґı̄ти, що наведені в поясненнях до 10-ї мантри. Осереддям цих вісімнадцяти принципів є трансцендентне віддане служіння Богу-Особі. Īш́опанішад заохочує людей всіх класів навчатись мистецтву відданого служіння Господеві.

Dans le Śrīmad-Bhāgavatam la voie de la vidyā est parfaitement présentée et guide l’homme, tout au long de sa vie, dans sa quête de la Vérité Absolue. Appliquant les dix-huit principes de la Bhagavad-gītā cités au mantradix, développant ainsi la connaissance spirituelle et le renoncement, l’homme à l’esprit ouvert peut, petit à petit, réaliser l’Absolu, d’abord en tant que Brahman, puis en tant que Paramātmā, et finalement, en tant que Bhagavān,Dieu, la Personne Suprême. L’objectif essentiel de ces dix-huit principes est d’arriver à servir le Seigneur avec amour et dévotion, dans la transcendance, un art que les hommes de toute origine sont encouragés à apprendre.

Прямий шлях, що приводить до мети відйї, описує Шріла Рупа Госвамі у своїй книзі «Бгакті-расамріта-сіндгу», яку ми переклали на англійську під назвою «Нектар відданості». У «Шрімад-Бгаґаватам» (1.2.14) шлях відйї коротко описаний такими словами:

Dans son Bhakti-rasāmṛta-sindhu, que nous avons publié sous le titre de « Nectar de la Dévotion », Śrīla Rūpa Gosvāmī a décrit la voie sûre menant à la vidyā. Quant au Śrīmad-Bhāgavatam (1.2.14), il la résume en ces mots :

тасмад екена манаса
бгаґаван сатватам патіх
шротавйах кіртітавйаш ча
дгйєйах пуджйаш ча нітйада
tasmād ekena manasā
bhagavān sātvatāṁ patiḥ
śrotavyaḥ kīrtitavyaś ca
dhyeyaḥ pūjyaś ca nityadā

«Тому потрібно, зосередивши всю свою увагу, постійно слухати про Верховного Господа, прославляти, памятати Його й поклонятися Йому, захиснику відданих».

« Il faut donc constamment, l’attention concentrée, écouter ce qui a trait à Dieu, Le glorifier, L’adorer et se souvenir de Lui, la Personne Suprême et le protecteur de Ses dévots. »

Доки релігію, економічний розвиток і почуттєві задоволення не буде скеровано на досягнення відданого служіння Господу, вони, як про це сказано в дальших мантрах Ш́рı̄ Īш́опанішад, є лише різновидами невігластва, згубного знання.

La Śrī Īśopaniṣad démontrera ultérieurement que lorsqu’ils ne sont pas utilisés au service du Seigneur, la religion, la prospérité économique et le plaisir ne sont que différentes manifestations de l’ignorance.