TEXT 36
TEXT 36
Texte
Текст
hatvaitān ātatāyinaḥ
tasmān nārhā vayaṁ hantuṁ
dhārtarāṣṭrān sa-bāndhavān
sva-janaṁ hi kathaṁ hatvā
sukhinaḥ syāma mādhava
хатваіта̄н а̄тата̄йінах̣
тасма̄н на̄рха̄ вайам̇ хантум̇
дга̄ртара̄шт̣ра̄н са-ба̄ндгава̄н
сва-джанам̇ хі катгам̇ хатва̄
сукгінах̣ сйа̄ма ма̄дгава
Synonyms
Послівний переклад
pāpam: le vice; eva: certes; āśrayet: s’abattra; asmān: sur nous; hatvā: en tuant; etān: tous ces; ātatāyinaḥ: agresseurs; tasmāt: par conséquent; na: jamais; arhāḥ: digne; vayam: de nous; hantum: de tuer; dhārtarāṣṭrān: les fils de Dhṛtarāṣṭra; sva-bāndhavān: en même temps que des amis; sva-janam: des proches; hi: certes; katham: comment; hatvā: en tuant; sukhinaḥ: heureux; syāma: deviendrons-nous; mādhava: ô époux de la déesse de la fortune (Kṛṣṇa).
па̄пам—вади; ева—напевно; а̄ш́райет—наскочить на; асма̄н—нас; хатва̄ — убиваючи; ета̄н — усі ці; а̄тата̄йінах̣ — нападники; тасма̄т — тому; на — ніколи; арха̄х̣ — ті, хто заслуговує; вайам — ми; хантум—убити; дга̄ртара̄шт̣ра̄н—синів Дгр̣тара̄шт̣ри; саба̄ндгава̄н—разом із друзями; сва-джанам—родича; хі—адже; катгам— як; хатва̄—убиваючи; сукгінах̣—щасливий; сйа̄ма—ми станемо; ма̄дгава—Кр̣шн̣а, чоловік богині процвітання.
Translation
Переклад
Nous serions en proie au péché si nous tuions de tels agresseurs. Il serait indigne de nous de faire périr les fils de Dhṛtarāṣṭra et nos amis. Quel en serait le profit, ô Kṛṣṇa, Toi l’époux de la déesse de la fortune ? Comment pourrions-nous être heureux après avoir donné la mort aux nôtres ?
Великий гріх ляже на нас за вбивство синів Дгр̣тара̄шт̣ри і наших друзів, хай навіть вони і лиходії; ми не повинні цього робити. Чого ми досягнемо, о Кр̣шн̣о, супруже богині процвітання, чи зможемо ми бути щасливі, вбивши родичів?
Purport
Коментар
Les Védas recensent six catégories d’agresseurs: 1) celui qui empoisonne autrui; 2) celui qui incendie une propriété; 3) celui qui attaque autrui avec des armes meurtrières; 4) celui qui s’empare des biens d’autrui; 5) celui qui occupe la terre d’autrui; 6) celui qui s’approprie la femme d’autrui.
Bien que l’homme du commun ait le droit de tuer de tels agresseurs, Arjuna, qui n’est pas un homme ordinaire, qui est d’une nature très vertueuse, souhaite agir saintement. Ce genre de sainteté toutefois, ne convient pas à un kṣatriya. Si le chef d’État qui se respecte doit avoir le caractère d’un saint, il ne doit pas pour autant être lâche. L’avatāra Rāmacandra, pour ne donner qu’un exemple, était si sage qu’aujourd’hui encore les gens voudraient vivre en Son royaume, le rāma-rājya. Jamais Il ne montra signe de couardise. Quand Rāvaṇa L’agressa en enlevant Sa femme, Sītā, Rāmacandra lui donna une leçon sans équivalent dans l’histoire du monde.
Arjuna doit évidemment tenir compte du caractère particulier de ses agresseurs. Il s’agit de son propre grand-père, de son précepteur, de ses amis, fils et petits-fils... Au vu de telles conditions, il ne lui semble pas qu’il faille prendre contre eux les mesures sévères prescrites pour les agresseurs ordinaires. D’autant que les Écritures enjoignent aux saints hommes de pardonner. En un mot, il lui semble plus important, conformément à la religion et à la sagesse, d’accorder le pardon plutôt que de tuer les membres de sa famille et ses compatriotes pour répondre simplement à des impératifs politiques. Leur mort n’amènerait qu’un bonheur temporaire. Les plaisirs de la royauté étant éphémères, devrait-il risquer sa vie et son salut éternel pour un si maigre profit ?
Arjuna donne à Kṛṣṇa le nom très révélateur de Mādhava, époux de la déesse de la fortune. Il veut faire remarquer à Kṛṣṇa que puisqu’Il est l’époux de la déesse de la fortune, Il ne devrait pas l’engager dans un combat qui sera finalement la cause de sa mauvaise fortune. Mais Kṛṣṇa n’est jamais cause d’infortune pour quiconque, et certainement pas pour ceux qui Lui sont entièrement dévoués.
У Ведах сказано, що існують шість типів лиходіїв: 1) отруювачі, 2) палії, 3) ті, що нападають із смертоносною зброєю, 4) злодії, які крадуть майно, 5) ті, що захоплюють чужу землю, та 6) викрадачі чужих дружин. Такі лиходії повинні бути негайно покарані на смерть, і на людину, яка вбиває їх, не падає гріх. Убивство лиходія не викликає питання у звичайної людини, але Арджуна не був пересічною людиною. Він мав якості святого і хотів діяти відповідно. Але така надмірна миролюбність не личить кшатрійі. Хоча людина на відповідальній урядовій посаді повинна відзначатися святістю, їй зовсім не слід бути малодушною. Наприклад, Господь Ра̄ма був настільки святим, що люди подосі прагнуть жити в Його царстві (Ра̄ма-ра̄джйі), але Господь Ра̄ма ніколи не виявляв малодушності. Лиходій Ра̄ван̣а викрав Його дружину Сı̄ту, і Господь Ра̄ма дав йому належний урок, що не має прецедентів у світовій історії. Проте з Арджуною справа інша: слід зважати на те, що то були не просто лиходії, а його дід, учителі, друзі, сини, онуки тощо. Тому Арджуна думав, що він не повинен вживати проти них суворих заходів, котрі необхідні в подібних випадках. Окрім того, відомо, що святий повинен прощати, і виконання цього припису для святої людини є важливішим за будь-які політичні міркування. Арджуна вважав за краще вибачити своїм родичам, керуючись принципами релігії та святості, ніж убивати їх з політичних мотивів. Яка користь йому буде з такого вбивства заради тимчасового тілесного щастя? Врешті-решт, радощі царювання матеріальні й тому недовговічні, тож навіщо йому ризикувати життям та вічним спасінням, убиваючи родичів? Звертання Арджуни до Кр̣шн̣и як до Ма̄дгави, чоловіка богині процвітання з цього погляду теж є знаменним. Цим він хотів показати, що Кр̣шн̣а, як чоловік богині процвітання, не повинен спонукувати його до справи, яка, зрештою, принесе лише нещастя. Але Кр̣шн̣а ніколи й нікому не завдає горя, не кажучи вже про Своїх відданих.