Бґ. 1.36

У Ведах сказано, що існують шість типів лиходіїв: 1) отруювачі, 2) палії, 3) ті, що нападають із смертоносною зброєю, 4) злодії, які крадуть майно, 5) ті, що захоплюють чужу землю, та 6) викрадачі чужих дружин. Такі лиходії повинні бути негайно покарані на смерть, і на людину, яка вбиває їх, не падає гріх. Убивство лиходія не викликає питання у звичайної людини, але Арджуна не був пересічною людиною. Він мав якості святого і хотів діяти відповідно. Але така надмірна миролюбність не личить кшатрійі. Хоча людина на відповідальній урядовій посаді повинна відзначатися святістю, їй зовсім не слід бути малодушною. Наприклад, Господь Ра̄ма був настільки святим, що люди подосі прагнуть жити в Його царстві (Ра̄ма-ра̄джйі), але Господь Ра̄ма ніколи не виявляв малодушності. Лиходій Ра̄ван̣а викрав Його дружину Сı̄ту, і Господь Ра̄ма дав йому належний урок, що не має прецедентів у світовій історії. Проте з Арджуною справа інша: слід зважати на те, що то були не просто лиходії, а його дід, учителі, друзі, сини, онуки тощо. Тому Арджуна думав, що він не повинен вживати проти них суворих заходів, котрі необхідні в подібних випадках. Окрім того, відомо, що святий повинен прощати, і виконання цього припису для святої людини є важливішим за будь-які політичні міркування. Арджуна вважав за краще вибачити своїм родичам, керуючись принципами релігії та святості, ніж убивати їх з політичних мотивів. Яка користь йому буде з такого вбивства заради тимчасового тілесного щастя? Врешті-решт, радощі царювання матеріальні й тому недовговічні, тож навіщо йому ризикувати життям та вічним спасінням, убиваючи родичів? Звертання Арджуни до Кр̣шн̣и як до Ма̄дгави, чоловіка богині процвітання з цього погляду теж є знаменним. Цим він хотів показати, що Кр̣шн̣а, як чоловік богині процвітання, не повинен спонукувати його до справи, яка, зрештою, принесе лише нещастя. Але Кр̣шн̣а ніколи й нікому не завдає горя, не кажучи вже про Своїх відданих.