Шрімад-бгаґаватам (бгаґавата пурана) 3.6.33
Текст
ш́уш́рӯша̄ дгарма-сіддгайе
тасйа̄м̇ джа̄тах̣ пура̄ ш́ӯдро
йад-вр̣ттйа̄ тушйате харіх̣
Послівний переклад
падбгйа̄м — з ніг; бгаґаватах̣ — Бога-Особи; джаджн̃е — проявилося; ш́уш́рӯша̄ — служіння; дгарма — фаховий обов’язок; сіддгайе — для здійснення; тасйа̄м — в тому; джа̄тах̣ — породжені; пура̄ — раніше; ш́ӯдрах̣ — слуги; йат-вр̣ттйа̄ — чиїм фахом; тушйате — задоволений; харіх̣ — Верховний Бог-Особа.
Переклад
Тоді, для того щоб довести до досконалості виконання релігійни обов’язків, із ніг Бога-Особи виникло служіння. На ногах всесвітньої форми Господа розташовані шудри, що задовольняють Господа служінням.
Коментар
ПОЯСНЕННЯ: Справжній обов’язок усіх живих істот, що відповідає їхній природі, — це служити. Живі істоти створені для того, щоб служити Господу. З покорою служачи Господу, вони досягають досконалості релігійної діяльності. Цієї досконалості неможливо досягнути просто поглиблюючи теоритечне знання за допомогою роздумів. Ті шукачі духовної досконалості, які належать до категорії ґ’яні, після тривалих філософських роздумів усвідомлюють відмінність між душею та матерією, але їм невідомо, що душа робить після того, як за допомогою знання звільняється від матерії. За свідченням великих авторитетів, ті, хто лише намагагається пізнати істинну природу речей за допомогою умоглядних роздумів, але не виконує трансцендентного любовного служіння, просто марнують свій час.
У цьому вірші сказано дуже ясно, що досконалість релігійної діяльності приходить завдяки служінню, і тому з ніг всесвітньої форми Господа вийшов принцип служіння. Однак природа трансцендентного служіння Господу цілковито відмінну від служіння в матеріальному світі. У матеріальному світі ніхто не хоче бути слугою, кожен хоче бути паном. Основною хворобою кожної зумовленої душі є саме це породжене з ілюзії бажання панувати. Зумовлена душа в матеріальному світі прагне панувати над іншими. Піддаючись ілюзорному впливу зовнішньої енерґії Господа, вона змушена робитися рабом матеріального світу. Таке справжнє становище зумовленої душі. І остання пастка ілюзорної, зовнішньої енерґії — це ідея злиття з Господом. Через цю ідею введена в ілюзію зумовлена душа залишається в путах матеріальної енерґії, хибно вважаючи себе за звільнену і «рівну Нараяні».
Насправді, ліпше бути шудрою, аніж брахманою, який не має схильності служити Господу, тому що тільки ця схильність може задовольнити Господа. Кожна жива істота, навіть якщо вона має природні якості брахмани, повинна виконувати трансцендентне служіння Господу. І «Бгаґавад-ґіта», і «Шрімад-Бгаґаватам» сходяться на тому, що бажання служити Господу — це найвища досконалість, якої може досягнути жива істота. Брахмана, кшатрія, вайш’я і шудра тільки тоді досконалі у виконанні своїх фахових обов’язків, коли вони служать Господу. Брахмана, досконало осягнувши мудрість Вед, не може не знати цієї істини, а люди інших соціальних станів повинні прислухатися до повчань брахмани-вайшнави (що має якості брахмани і діє, як вайшнава). Цей принцип, служіння Господу, дає змогу досягнути в суспільстві досконалого ладу і злагоди. Незлагоджене суспільство не може дати вдоволення ні його членам, ні Господу. Навіть якщо людина далека від ідеалу брахмани, кшатрії, вайш’ї чи шудри, але береться служити Господу і не переймається поліпшенням свого соціального статусу, вона, просто розвиваючи в собі схильність служити Господу, стає досконалою людиною.