ПОЯСНЕННЯ: У Господньому творінні не бракує нічого. В потенційному стані у ньому присутні всі енерґії. Але поки Господь не побажає, щоб ці енерґії пробудилися для спільної діяльності, в творінні нічого не відбувається. Тільки воля Господа може знову привести в дію процеси творення всесвіту, що завмерли у своєму розвитку.

ПОЯСНЕННЯ: В матерії нараховують двадцять три складники. Це сукупна матеріальна енерґія, оманне его, звук, дотик, форма, смак, запах, земля, вода, вогонь, повітря, небо, око, вухо, ніс, язик, шкіра, рукуа, нога, орган виділення, геніталії, мова і розум. Під впливом часу вони всі поєднуються, а тоді, з ходом часу, розпадаються знову. Час    —    це енерґія Господа, що діє за Його волею незалежно ні від чого. Цю енерґію називають Калі, і її уособлює темна богиня-руйнівниця, що їй переважно поклоняються люди під впливом матеріальної ґуни темноти, чи невігластва. В одному з ведичних гімнів згаданий у даному вірші процес описано так: мӯла-пракр̣тір авікр̣тір махада̄дйа̄х̣ пракр̣ті-вікр̣тайах̣ сапта шод̣аш́акас ту віка̄ро на пракр̣тір на вікр̣тіх̣ пурушах̣. Енерґія, що функціонує як матеріальна енерґія, складена з двадцяти трьох елементів, не є першопричиною творення. Потрібно, щоб у ці елементи увійшов Господь і вплинув на них Своєю енерґією, Калі. На цій істині сходяться усі ведичні писання. У «Брахма-самхіті» (5.35) сказано:

"Я поклоняюся передвічному Господові, Говінді, первинній Особі Бога. У формі однієї  зі Своїх частин, повної експансії [Маха-Вішну], Він входить в матеріальнуприроду, потім [в образі Гарбгодакашаї Вішну] - вкожний з матеріальних всесвітів, а після цього [в образі Кширодакашаї Вішну] проникає в усі елементи, у тому числі і в кожен атом матерії. Подібним формам Господа у всесвіті немає числа; вони знаходяться в усіх всесвітах і у середині кожного атома".

Подібне твердження є і в «Бгаґавад-ґіті» (10.42):

«Арджуно, навіщо тобі знати про всі Мої незліченні енерґії і про все розмаїття їхньої діяльності. Одним Своїм частковим довершеним поширенням [як Параматма, чи Наддуша] входячи у матеріальне творіння, Я перебуваю в усіх всесвітах і в усіх їхніх елементах, і завдяки тому відбувається творення цього світу». Дивовижна діяльність матеріальної природи можлива тільки тому, що за нею стоїть Господь Крішна. Отже, Він є першопричина, або найвища причина всіх причин.

ПОЯСНЕННЯ: Після розпаду творіння всі живі істоти поринають у несвідомий стан і разом із матеріальною енерґію Господа входять у Нього. Ці індивідуальні живі істоти зумовлені від початку часів, але Господь знову й знову творить матеріальний світ, щоб дати їм нагоду звільнитися і стати вільними душами. Усі ці зумовлені душі мають можливість скористатися з мудрості Вед і дізнатися про те, які стосунки пов’язують їх із Верховним Господом, як їм звільнитися і яке незрівнянне благо дарує це звільнення. Належно вивчаючи Веди, людина усвідомлює своє становище і, ставши на шлях трансцендентного відданого служіння Господу, поступово піднімається до духовного неба.

Народжуючись у матеріальному світі, індивідуальні душі занурюються в ту чи іншу форму діяльності, залежно від своїх колишніх невиконаних бажань. Коли чергове тіло індивідуальної душі вмирає, вона все забуває, але всемилостивий Господь, що перебуває в кожному серці як свідок, Наддуша, пробуджує її і нагадує їй колишні бажання. Таким чином в наступному житті душа, намагаючись виконати ці бажання, береться до відповідної діяльності. Ця невидима сила, яку називають долею, веде живу істоту, але вдумлива людина розуміє, що вона залишається в рабстві трьох якостей матеріальної природи саме через свої невиконані бажання.

Деякі менш розумні філософи вважають несвідомий стан сну, в якому жива істота перебуває після часткового або повного розпаду творіння, за остаточне призначення життя. Після смерті матеріального тіла, невеликої частки творіння, жива істота залишається в несвідомому стані лише кілька місяців, а після загального знищення всього матеріального творяння вона залишається в несвідомому стані протягом багатьох мільйонів років. Але коли Господь знову відтворює матеріальний світ, Він пробуджує живу істоту і залучає до подальшої діяльності. Жива істота вічна, і її природний стан    —    це пробудженість, що проявляється у діяльності. В пробудженому стані істота не може не діяти і тому діє, намагаючись виконати свої різноманітні бажання. Коли істота розвиває в собі бажання, пов’язані з трансцендентним служінням Господу, життя її стає досконале і вони досягає духовного неба, де насолоджується життям вічної пробудженості.

ПОЯСНЕННЯ: Вірат-рупа, чи вішва-рупа, велетенська всесвітня форма Господа, яка приваблює імперсоналістів, не є вічна форма Господа. Вона проявляється з верховної волі Господа вже після виникнення елементів матеріального творіння. Господь Крішна явив Арджуні цю вірат- чи вішва-рупу тільки для того, щоб переконати імперсоналістів, що Він первинний Бог-Особа. Саме Крішна проявив вірат-рупу, а не навпаки    —    не вірат-рупа проявила Крішну. Отже, вірат-рупа не належить до числа вічних форм Господа в духовному небі, це матеріальний прояв Господа. Подібним до цього проявом Господа є арча-віґраха, Божество у храмі, в якому Господь являє Себе неофітам. Проте, незважаючи на дотик матерії, всі ці форми Господа    —    і вірат, і арча    —    невідмінні від Його вічної форми, форми Господа Крішни.

ПОЯСНЕННЯ: Всі елементи космосу матеріальні і тому нездатні збільшуватися в об’ємі, поки в них не ввійде Господь Своєю довершеною часткою. Сказати інакше, без доторку духу матерія не розвивається і не розпадається. Матерію породжує дух, і вона може розвиватися тільки завдяки доторку духу. Всупереч здогадам малорозумних людей, космічний прояв не прибрав подоби всесвітнього тіла сам собою. Матерія розвивається лише доти, доки в ній присутній дух, а щойно дух покидає матерію, вона перестає розвиватися. Наприклад, поки в матеріальному тілі живої істоти присутня духовна свідомість, воно росте до потрібних розмірів, але мертве матеріальне тіло, в якому немає духовної свідомості, більше не росте. «Бгаґавад-ґіта» (друга глава) також утверджує більшу важливість духовної свідомості і її вищість над тілом. Сукупне тіло космосу росте за тими самими законами, дію яких ми бачимо у своїх маленьких тілах. Однак не треба робити безглуздий висновок, що причина велетенської всесвітньої форми    —    це крихітна індивідуальна душа. Всесвітню форму називають вірат-рупою, тому що в неї входить Своєю довершеною часткою Верховний Господь.

ПОЯСНЕННЯ: Після того, як Господь увійшов у кожен всесвіт як Ґарбгодакашаї Вішну, Він заповнив половину всевіту водою. Проявлений космос з його велетенським простором, планетними системами та всім іншим, що ми можемо бачити,    —    це лише половина всього всесвіту. Перш ніж починається проявлення світобудови, після того, як Вішну входить у всесвіт, минає тисяча небесних років. Живі істоти, внесені в лоно махат-таттви, розподіляються між різними всесвітами, входячи в них разом із Ґарбгодакашаї Вішну. Всі вони спочивають у Господі, аж поки народжується Брахма. Брахма    —    це перша жива істота, яка народжується у всесвіті, а вже від нього з’являються на світ усі інші півбоги і живі істоти. Прабатьком людства є Ману, і через це на санскриті людей називають словом мануш’я. Люди, в тілах різних типів, населяють всі планетні системи всесвіту.

ПОЯСНЕННЯ: Свідомість    —    це ознака живої істоти, душі. Життя душі проявляється у формі свідомості, або ґ’яна-шакті. Сукупна свідомість належить велетенській формі вірат-рупи, і та сама свідомість проявляється в кожній індивідуальній істоті. Свідомість діє за посередництвом життєвого повітря, що подіється на десять відмін. Різні відміни життєвого повітня називаються прана, апана, удана, в’яна і самана, а їхні підвідміни називаються наґа, курма, крікара, девадатта і дгананджая. Атмосфера матеріального світу осквернює свідомість душі, і душа, під впливом оманного его ототожнюючи себе з тілом, береться до різноманітної діяльності. «Бгаґавад-ґіта» (2.41) характеризує цю різноманітну діяльність словами баху-ш́акга̄ хй ананта̄ш́ ча буддгайо ’вйаваса̄йіна̄м. Не маючи чистої свідомості, зумовлена душа під впливом ілюзії пускається в різноманітну діяльність. У чистій свідомості істота занурена тільки в один різновид діяльності. Коли між свідомістю індивідуальної душі і верховною свідомістю існує повна гармонія, вони стають єдиною свідомістю.

Моністи вважають, що існує тільки одна свідомість, а сатвати, тобто віддані, вважають, що хоча свідомість, безперечно, одна, ця єдність проявляється тільки тоді, коли індивідуальна свідомість перебуває в гармонії з верховною свідомістю. Інтерес індивідуальної свідомості полягає в тому, щоб узгодити свою діяльність із верховною свідомістю. Саме це рекомендує Господь у «Бгаґавад-ґіті» (18.66): сарва-дгарма̄н парітйаджйа ма̄м екам̇ ш́аран̣ам̇ враджа. Він радить індивідуальній свідомості (в особі Арджуни) узгоджувати свою діяльність із верховною свідомістю і таким чином зберігати свою чистоту. Спроба зупинити діяльність свідомості безглузда, однак цю діяльність можна очистити, погодивши її з волею Всевишнього. Під впливом трьох ґун свідомість проявляється у трьох формах самоототожнення, що мають різний ступінь чистоти. Це ототожнення себе з тілом та розумом (адг’ятміка), ототожнення себе з матеріальними утворами (адгібгаутіка) і ототожнення себе зі становищем слуги Господ (адгідайвіка). З-поміж цих трьох рівнів самоототожнення адгідайвіка являє собою проблиск чистої свідомості, що діє у згоді з волею Господа.

ПОЯСНЕННЯ: Поширення Верховного Господа бувають двох різновидів: особисті довершені поширення і відокремлені крихітні поширення. Особисті довершені поширення    —    це вішну-таттви, а відокремлені поширення    —    це живі істоти. Живі істоти безмежно малі, і тому їх також називають межовою енерґією Господа. Однак йоґи-містики вважають, що живі істоти і Наддуша, чи Параматма,    —    це одне й те саме. Щоправда, це розходження в поглядах є менш суттєве, бо, вреші-решт, усе створене міститься в велетенській вірат-рупі, всесвітній формі Господа.

ПОЯСНЕННЯ: У «Бгаґавад-ґіті» (7.4-5) сказано, що вісім елементів: земля, вода, вогонь, повітря, небо, розум, інтелект і оманне его,    —    утворені з нижчої енерґії Господа, а живі істоти, які використовують цю нижчу енерґію, належать первісно до енерґії вищої, до внутрішньої енерґії Господа. Дія восьми нижчих енерґій проходить на рівні грубої і тонкої матерії, а вища енерґія своєю діяльністю породжує всю життєву силу. Це можна бачити на прикладі людського тіла. Грубі елементи, як оце земля, вода тощо, утворюють грубе зовнішнє тіло, наче верхній одяг душі, а тонкі елементи, як розум і оманне его, виконують роль нижнього одягу.

Першопричина, яка породжує всі рухи тіла,    —    це серце, а виконують усі рухи чуття за допомогою енерґії десяти потоків повітря в тілі. Ось як описують десять потоків повітря: головний потік повітря, який проходить через ніс із диханням, називають праною; потік повітря, який проходить через пряму кишку, виводячи випорожнення, називають апаною; потік повітря, який керує рухом їжі в шлунку і який іноді проявляється як відрижка, називають саманою; потік повітря, який проходить горлом і від зупинки якого істота задихається, називають уданою; сукупність повітря, яке циркулює усім тілом, називають в’яною. Окрім цих п’яти потоків є ще й тонші потоки повітря. Потік повітря, який примушує відкриватися очі, рот та інше, називають наґою. Потік повітря, який посилює апетит, називають крікарою. Потік повітря, який забезпечує скорочення м’язів, називають курмою. Потік повітря, який забезпечує розслаблення (і викликає позіхання) називають девадаттою, а потік повітря, який забезпечує живлення тіла, називають дгананджаєю.

Усі ці потоки повітря походять із серця, що являє собою єдиний центр усієї діяльності. Це осереддя всіх енерґій являє собою вищу енерґію Господа, що перебуває в серці тіла разом з душею і скеровує її дії. Це описано в «Бгаґавад-ґіті» (15.15):

Джерело всієї сили    —    Господь у серці, де Він завжди перебуває і дарує зумовленій душі пам’ять та забуття. Душа потрапляє в зумовлений стан через те, що забуває своє становище слуги Господа. Якщо істота бажає залишатися в цьому забутті, Господь допомагає їй не згадувати про Нього життя за життям, а якщо, завдяки спілкуванню з відданим, людина згадує про Господа, Він допомагає їй пам’ятати Його дедалі виразніше. Так зумовлена душа може врешті-решт повернутися додому, до Бога.

Цю трансцендентну допомогу Господа описано в «Бгаґавад-ґіті» (10.10):

Лише метод буддгі-йоґи    —    усвідомлення своєї природи за допомогою трансцендентного щодо розуму інтелекту (або, іншими словами, віддане служіння)    —    дає зумовленій душі змогу вирватися з кайданів космічного творіння. Становище зумовленої істоти можна порівняти з становищем людини, яка загубилася в череві велетенського механізму. Умоглядним філософам для того, щоб досягти рівня буддгі-йоґи, треба багато життів, присвячених роздумам, але мудра людина відразу починає з рівня інтелекту і завдяки тому швидко просувається вперед шляхом самоусвідомлення. Як свідчить «Бгаґавад-ґіта» (2.40), людині, яка йде шляхом буддгі-йоґи, не загрожують ніякі небезпеки, і вона ніколи не втрачає досягнутого, і тому цей шлях    —    найпевніший метод самоусвідомлення. Умоглядні філософи не розуміють, що згадані в «Шветашватара Упанішаді» два птахи, які сидять на одному дереві,    —    це душа й Наддуша. Індивідуальна душа поїдає плоди з дерева, а друга до них не доторкається і лише спостерігає за діями першої. Без найменшої прив’язаності птах-свідок допомогає птахові, поглинутому поїданням плодів, в його корисливій діяльності. Той, хто не може збагнути відмінності між душею і Наддушею, чи живими істотами і Богом, безперечно, залишається в’язнем цього космічного механізму і може тільки сподіватися, що йому вдасться вирватися з матеріального рабства в майбутньому.

ПОЯСНЕННЯ: Імперсоналістів дуже приваблює велетенська всесвітня форма Всесвишнього. Вони гадають, що панівна сила, яка керує цим велетенським проявом,    —    плід уяви. Однак розсудлива людина може скласти уявлення про природу причини за тим, які дивовижні наслідки вона породжує. Наприклад, людське тіло не розвивається в лоні матері саме собою    —    воно розвивається тільки тому, що в ньому є жива істота, душа. Без живої істоти саме по собі матеріальне тіло нездатне трансформуватися і розвиватися. Якщо який-небудь матеріальний об’єкт проявляє ознаки розвитку, це непомильно вказує на вплив духовної душі, який за цим стоїть. Велетенський всесвіт розвивається поступово, проходячи через ряд послідовних видозмін, так само як розвивається тіло дитини. Тому буде цілком логічно зробити висновок, що це відбувається через те, що у всесвіт входить Верховна Душа, Трансцендентність. Як матеріалісти не можуть знайти душу й Наддушу в серці, так само за браком знання вони не бачать, що Верховна Душа є причина всесвіту. Тому Веди описують Господа словами ава̄н̇-ма̄наса-ґочарах̣, «недосяжний для слів та розуму».

Умоглядні філософи, через убогість своїх знань, намагаються стягнути Всевишнього до рівня слів та розуму, але Господь відмовляється коритися цим спробам обмеженого інтелекту. Умоглядні філософи не мають достатньо ємких слів чи розуму, які могли б вмістити безмежного Господа. Господа називають адгокшаджа, тобто «особа, яка стоїть вище за обмежені здібності наших тупих чуттів». Умоглядними розумуваннями неможливо осягнути трансцендентне ім’я чи форму Господа. Теорії світських вчених з усіма їхніми вченими ступенями жодною мірою не можуть наблизити їх до Всевишнього, тому що засновані на діяльності обмежених чуттів. Такі спроби пихатих вчених з високими титулами можна порівняти до міркувань жаби в криниці. Коли жабі в криниці розповіли про величезний обшир Тихого океану, вона, намагаючись зрозуміти чи виміряти океан, стала надиматися, аж поки луснула й здохнула. Абревіатуру «др. н.» можна розшифрувати не тільки як «доктор наук», а й як «дроворуб-невіглас». Намагання невігласа дроворуба пізнати проявлений космос і причину дивовижних процесів, які в ньому відбуваються, можна порівняти до намагання колодязної жаби визначити обсяг Тихого океану.

Господь відкривається тільки тому, хто підпорядковує себе Господній волі і виконую трансцендентне любовне служіння Йому. Коли півбоги, що керують стихіями й елементами всесвіту, звернулися до Господа з молитвою про настанови й допомогу, Він явив їм Свою велетенську форму, як Він явив Свого часу Арджуні у відповідь на його прохання.

ПОЯСНЕННЯ: Півбоги    —    це відокремлені частки Верховного Господа, як і решта живих істот. Єдина відмінність між півбогами і звичайними живими істотами полягає в тому, що становище півбогів довіряють тим живим істотам, які вже набули достатнє багатство праведних вчинків у відданому служінні Господу і які приборкали бажання панувати над матеріальною природою. Таким істотам Господь доручає підтримувати лад у житті всесвіту.

ПОЯСНЕННЯ: Рот велетенської всесвітньої форми Господа    —    це джерело дару мови. Стихією вогню керує відповідне божество, адгідайва. Мова, яку породжує жива істота,    —    це адг’ятма, або функція тіла, а зміст мови    —    це матеріальний продукт, або принцип адгібгута.

ПОЯСНЕННЯ: Вухо    —    це найважливіший орган у тілі живої істоти. Звук є найважливішим засобом передачі інформації про віддалені чи невідомі речі. Досконале знання людини у формі звуку входить у вухо і робить її життя досконалим. Оволодіння всім обсягом ведичної науки відбувається за допомогою слуху, отож звук    —    найважливіше джерело знання.

ПОЯСНЕННЯ: Шкіра і волосся на тілі забезпечують функції двох основних відчуттів: дотику і свербіння. Згідно з Шрілою Вішванатгою Чакраварті, панівне божество дотику    —    це повітря, яке циркулює тілом, а панівне божество волосся на тілі    —    це Ошадг’я. Для шкіри об’єкт відчуття    —    це дотик, а для волосся    —    сверблячка.

ПОЯСНЕННЯ: Оманним его, яке спонукає ототожнювати себе з матерією, керує півбог Рудра, втілення Господа Шіви. Рудра    —    це втілення Верховного Господа, відповідальне за якість невігластва у матеріальній природі. Діяльність оманного его підпорядкована цілям чуттів та розуму. Люди, які в своєму житті керуються оманним его, перебувають головним чином під владою Господа Шіви. Коли людина піднімається до більш витончених проявів невігластва, вона починає вважати себе Верховним Господом. Ця егоїстична ідея зумовленої душі    —    остання пастка ілюзорної енерґії, що тримає під своєю владою весь матеріальний світ.

ПОЯСНЕННЯ: У «Бгаґавад-ґіті» (14.14–15) сказано, що істоти, які піднімаються на високий рівень ґуни добра, досягають вищих, райських, планетних систем, а ті, хто підвладний ґуні страсті, живуть на середніх планетних системах. Що ж до істот, занурених у ґуну невігластва, то вони деґрадують до нижчих планетних систем або опускаються до тваринного царства. Півбоги піднімаються на високий рівень ґуни добра і тому населяють райські планети. На нижчому, ніж люди, щаблі розташовані тварини, хоча деякі з них живуть поряд із людьми    —    корови, коні, собаки спрадавна живуть під опікою людей.

Важливе значення має в цьому вірші слово а̄тйантікена. Розвиваючи в собі якість добра, можна піднятися на райські планети. Але коли людина без потреби потурає проявам страсті й невігластва у собі, вона дозволяє собі вбивати тварин, яких, навпаки, повинна захищати. Ті, хто безглуздо, без жодної потреби забиває тварин, занурюються в ґуни страсті та невігластва і позбавляють себе можливості піднятися до ґуни добра. Тим самим вони прирікають себе на деґрадацію і народження в нижчих формах життях. Планетні системи поділяють на вищі та нижчі відповідно до якостей істот, які їх населяють.

ПОЯСНЕННЯ: Середня частина неба називається Бгуварлока, що підтверджує і Шріла Вішванатга Чакраварті і Шріла Джіва Ґосвамі. У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що істоти під переважним впливом страсті розміщені в середній частині всесвіту. Істоти під впливом ґуни добра потрапляють на планети півбогів, істоти під впливом страсті народжуються серед людей, а істоти в ґуні невігластва опиняються серед тварин чи привидів. В цих описах немає жодної суперечності. Численні живі істоти розподілені по різних планетах всесвіту відповідно до того, які якості вони мають і під впливом яких ґун матеріальної природи вони перебувають.

ПОЯСНЕННЯ: Як підтверджує «Бгаґавад-ґіта» (4.13), разом із частинами тіла велетенської форми виникають чотири суспільні стани. В тілі можна виділити голову, руки, стан і ноги. Голова, чи вуста, Господа    —    це брахмани, Його руки    —    це кшатрії, Його стан    —    це МИ<62>вайш’ї, ноги    —    це шудри. Кожна істота має якесь місце на тілі Всевишнього в Його велетенській формі вішва-рупи. Тому жодну з чотирьох каст не можна вважати низькою, бо всі вони розміщені на тілі Господа. Ми не нехтуємо жодною частиною свого тіла    —    ні ногою, ні рукою. Кожна частина важлива, хоча найголовніша в тілі голова. Втративши будь-яку іншу частину тіла, людина житиме, але втрачаючи голову, людина вмирає. Тому цю найважливішу частину тіла Господа визначено як місце перебування брахманів, відданих ведичній мудрості. Людину, котру більше вабить не до ведичної науки, а до світської діяльності, не можна звати брахманою, навіть якщо вона з’явился на світ у родині брахмані чи від батька-брахмани. Народження від батька-брахмани ще не дає права зватися брахманою. Основна якість брахмани    —    це його схильність вивчати Веди. Веди спочивають на Господніх вустах, тому кожна людина, схильна до вивчення Вед, безперечно, пов’язана з вустами Господа і належить до брахманів. Ця відданість ведичній мудрості не є вийнятковим привілеєм якоїсь одної касти чи громади. Людина з будь-якої родини і з будь-якої частини світу може привабитися до ведичної мудрості і тим самим заслужити право зватися справжнім брахманою.

Справжній брахмана має природні якості вчителя чи духовного вчителя. Духовним вчителем не може бути той, хто не володіє ведичним знанням. Досконалість ведичного знання полягає в знанні про Господа, Бога-Особу. Знання про Бога-Особу    —    це вершина ведичної мудрості, веданта. Людина, яка осягнула безособистісний Брахман, але не має знання про Верховного Бога-Особу, може бути брахманою, але не може бути духовним вчителем. У «Падма Пурані» сказано:

Імперсоналіст може набути всіх якостей брахмани, але виконувати функції духовного вчителя він не може доти, доки не досягне рівня вайшнави, відданого Бога-Особи. Господь Чайтан’я, великий авторитет у ведичній науці нашої епохи, казав:

«Людина може бути ким завгодно    —    брахманою, шудрою чи санн’ясі,    —    однак якщо вона добре знає науку про Крішну, вона гідна бути духовним вчителем» (Ч.-ч. Мадг’я 8.128). Отже, критерій, за яким людина може виконувати обов’язки духовного вчителя,    —    це не якості брахмани, а добре знання науки про Крішну.

Брахмана    —    це той, хто добре обізнаний з ведичною мудрістю. Але духовним вчителем може бути тільки брахмана, котрий став чистим вайшнавою і знається на всіх тонкощах науки про Крішну.

ПОЯСНЕННЯ: Якщо брахманів визначають за схильністю до вивчення трансцендентної ведичної мудрості, то кшатріїв розпізнають за їхньою здатністю захищати суспільство від порушників його спокою    —    злодіїв та інших негідників. Варто відзначити в цьому вірші слово анувратах̣. Кшатрією називають людину, яка втілює у життя принцип кшатрій, захищаючи суспільство від злодіїв та негідників, а не ту, яка просто народилася в родині кшатрій. Критерій, на якому заснований кастовий поділ,    —    це натура людини, а не її походження. Походження становить лише побічний чинник, воно не є основою для поділу суспільства на стани. У «Бгаґавад-ґіті» (18.41-44) конкретно перераховано якості брахманів, кшатрій, вайшій та шудр, і для того, щоб віднести людину до того чи іншого стану, вона повинна проявляти всі ці якості.

Господа Вішну всі ведичні писання завжди іменують пурушею. Іноді живих істот також називають пурушами, але насправді вони пуруша-шакті (пара шакті або пара пракріті), тобто вища енерґія пуруші. Введені в оману зовнішньою енерґією пуруші (Господа), живі істоти хибно вважають себе пурушами, однак насправді в них зовсім інша природа. Силою, потрібною для того, щоб захищати інших, володіє тільки Господь. Серед трьох божества    —    Брахми, Вішну та Махешвари    —    перший володіє здатністю творити, другий володіє здатністю захищати, а третій володіє здатністю знищувати. Слово пуруша в цьому вірші має велике навантаження, тому що кшатрії покликані бути представниками пуруші, Господа, захищаючи своїх праджа, всіх підпорядкованих їм істот, що народилися на землі чи у воді. Іншими словами, вони повинні захищати не лише людей, а й тварин. У сучасному суспільстві праджа не мають захисту перед злодіями та негідниками. Сучасна демократична держава, в якій немає кшатрій, являє собою владу вайшій та шудр, а не брахманів та кшатрій, як це було за давнини. Достойним прикладом царів-кшатрій були Махараджа Юдгіштгіра та його внук, Махараджа Парікшіт, що захищали як людей, так і тварин. Коли уособлений Калі намагався вбити корову, Махараджа Парікшіт був готовий одразу ж убити негідника. Врешті-решт уособлений Калі був вигнаний за межі його царства. Так діє справжній пуруша, представник Господа Вішну. У ведичному суспільстві монарха-кшатрію шанували так само, як шанували Господа, тому що він діяв, як Господній представник, повністю захищаючи своїх праджа. Нинішні виборні президенти неспроможні захистити навіть від злодійства, і людям доводиться шукати захиству в страхових компаній. Причина проблем сучасного суспільства криється в відсутності достойних брахманів та кшатрій і в надмірному впливові вайшій та шудр, до чого призвело так зване загальне виборче право.

ПОЯСНЕННЯ: Як виразно вказано в цьому вірші, засобом прожитку для людей є віша, або сільське господарство і розподіл продуктів сільського господарства, що включає в себе також транспортування, банківську систему і таке інше. Промисловість    —    це неприродне джерело засобів для прожитку, і насамперед важка промисловість, яка є причиною всіх суспільних проблем. В «Бгаґавад-ґіті» також сказано, що до обов’язків вайшій (які виробляють вішу) входить піклування про корів, сільське господарство і комерція. Ми вже говорили про те, що людина може легко прохарчуватися просто завдяки догляду за коровами і рільництву.

Однією зі складових життєдіяльності такого типу суспільства є товарообмін, до якого входить транспортування і банківська система. Громада вайшій поділяється на багато підрозділів: кшетрі (землевласники), крішана (рільники), тіла-ванік (торговці збіжжям), ґандга-ванік (торговці спеціями), суварна-ванік (торговці золотом і банкіри). Брахмани    —    це вчителі і духовні наставники, кшатрії захищають підданих від злодіїв та негідників, а вайш’ї забезпечують суспільство продуктами, виробляючи їх і розподіляючи. Шудри, клас малоінтелектуальних людей, які нездатні самостійно діяти в жодній із перелічених сфер, покликані служити трьом вищим класам, таким чином добуваючи собі засоби на прожиток.

За давніх часів брахманів забезпечували всім потрібним для життя кшатрії та вайш’ї, тому що брахмани не мали часу на заробіток. Кшатрії збирали податки з вайшій та шудр, але брахмани були звільнені від податків чи земельного чиншу. Цей суспільний лад був таким гармонійним, що у влаштованому таким чином суспільстві не бувало ніяких соціальних заворушень, політичних струсів чи економічних криз. Отже, розподіл суспільства на соціальні стани, чи варни, конче потрібний, щоб у суспільстві панували мир та злагода.

ПОЯСНЕННЯ: Справжній обов’язок усіх живих істот, що відповідає їхній природі,    —    це служити. Живі істоти створені для того, щоб служити Господу. З покорою служачи Господу, вони досягають досконалості релігійної діяльності. Цієї досконалості неможливо досягнути просто поглиблюючи теоритечне знання за допомогою роздумів. Ті шукачі духовної досконалості, які належать до категорії ґ’яні, після тривалих філософських роздумів усвідомлюють відмінність між душею та матерією, але їм невідомо, що душа робить після того, як за допомогою знання звільняється від матерії. За свідченням великих авторитетів, ті, хто лише намагагається пізнати істинну природу речей за допомогою умоглядних роздумів, але не виконує трансцендентного любовного служіння, просто марнують свій час.

У цьому вірші сказано дуже ясно, що досконалість релігійної діяльності приходить завдяки служінню, і тому з ніг всесвітньої форми Господа вийшов принцип служіння. Однак природа трансцендентного служіння Господу цілковито відмінну від служіння в матеріальному світі. У матеріальному світі ніхто не хоче бути слугою, кожен хоче бути паном. Основною хворобою кожної зумовленої душі є саме це породжене з ілюзії бажання панувати. Зумовлена душа в матеріальному світі прагне панувати над іншими. Піддаючись ілюзорному впливу зовнішньої енерґії Господа, вона змушена робитися рабом матеріального світу. Таке справжнє становище зумовленої душі. І остання пастка ілюзорної, зовнішньої енерґії    —    це ідея злиття з Господом. Через цю ідею введена в ілюзію зумовлена душа залишається в путах матеріальної енерґії, хибно вважаючи себе за звільнену і «рівну Нараяні».

Насправді, ліпше бути шудрою, аніж брахманою, який не має схильності служити Господу, тому що тільки ця схильність може задовольнити Господа. Кожна жива істота, навіть якщо вона має природні якості брахмани, повинна виконувати трансцендентне служіння Господу. І «Бгаґавад-ґіта», і «Шрімад-Бгаґаватам» сходяться на тому, що бажання служити Господу    —    це найвища досконалість, якої може досягнути жива істота. Брахмана, кшатрія, вайш’я і шудра тільки тоді досконалі у виконанні своїх фахових обов’язків, коли вони служать Господу. Брахмана, досконало осягнувши мудрість Вед, не може не знати цієї істини, а люди інших соціальних станів повинні прислухатися до повчань брахмани-вайшнави (що має якості брахмани і діє, як вайшнава). Цей принцип, служіння Господу, дає змогу досягнути в суспільстві досконалого ладу і злагоди. Незлагоджене суспільство не може дати вдоволення ні його членам, ні Господу. Навіть якщо людина далека від ідеалу брахмани, кшатрії, вайш’ї чи шудри, але береться служити Господу і не переймається поліпшенням свого соціального статусу, вона, просто розвиваючи в собі схильність служити Господу, стає досконалою людиною.

ПОЯСНЕННЯ: Всі живі істоти в усьому всесвіті з’явилися на світ із різних частин велетенського тіла всесвітньої форми Верховного Господа, тому геть усі живі істоти    —    вічні слуги цілого тіла. Кожна частина нашого тіла    —    рот, руки, стегни чи ноги    —    призначена служити цілому тілові. Це їхня природна функція. Живі істоти в нижчих за людьску формах життя не усвідомлюють цього свого природного призначення, але народження в людській формі життя зобов’язує істоту знати це. Зрозуміти це допомагає система варн, суспільних станів. Як уже згадано, духовний вчитель усіх суспільних станів    —    брахмана, отож для того, щоб усі члени суспільства могли проґресувати на шляху до очищення душі, конче потрібна брахманічна культура, вершиною якої є трансцендентне служіння Господу.

Душі, які живуть зумовленим життям, гадають, що вони можуть запанувати над усім всесвітом, і найвищий вираз ця помилкова ідея знаходить в ототожненні себе з Усевишнім. Позбавлена розуму зумовлена душа не бере до уваги того, що майа, тобто ілюзія, ніколи не може зумовити Всевишнього. Якби Всевишній впадав в ілюзію, в чому б тоді полягала Його вищість? Тоді Всевишнім був би не Він, а майа, ілюзія. Отож, живі істоти, якщо взяти до уваги їхню зумовленість, аж ніяк не можуть бути Всевишнім. Справжнє становище живих істот пояснено в цьому вірші: усі зумовлені дшуі забруднені своїм зв’язком із трьома ґунами матеріальної природи; тому їм потрібно очиститися під керівництвом істинного духовного вчителя. Цей вчитель повинен бути не просто гідним брахманою, але також і вайшнавою. Єдиний метод очищення, який тут вказано,    —    це поклонятися Господу, дотримуючись визнаного шляху, тобто діючи за проводом істинного духовного вчителя. Це природний шлях очищення. Інші шляхи тут не рекомендовано й не визнано за надійні. Інші методи очищення можуть дати якусь користь, підводячи до описаного в вірші рівня, але кінець-кінцем людина повинна піднятися до поклоніння Господу, щоб прийти до справжньої досконалості. Цю саму істину проголошує і «Бгаґавад-ґіта» (7.19):

ПОЯСНЕННЯ: Послідовники «жаб’ячої філософії» можуть скільки завгодно розумувати щодо вірати, всесвітньої форми, проявленої йоґамайею, внутрішньою енерґією Верховного Бога-Особи, але насправді визначити розміри цього велетенського прояву нікому не під силу. У «Бгаґавад-ґіті» (11.16) Арджуна, відомий усім як великий відданий Господа, каже:

«Господи, о велетенська формо вішва-рупа, о владико всесвіту, у всіх сторонах світу я бачу безліч рук, тіл, вуст і очей, яким немає кінця! Я не знаходжу краю цьому прояву, і не бачу ні його середини, ні початку».

@purp para = Господь повідав «Бгаґавад-ґіту» саме Арджуні і саме йому, на його прохання, показав вішва-рупу. Він наділив Арджуну особливим зором, який давав змогу бачити вішва-рупу, але навіть тоді, споглядаючи незліченні руки й вуста Господа, Арджуна не міг охопити своїм зором усієї велетенської форми Господа. Якщо навіть Арджуна виявився нездатний визначити обсягу Господньої енерґії, то на що сподіватися іншим? Вони можуть тільки будувати здогади, так само далекі від істини, як філософствування жаби в колодязі. Якось схильна до філософствування жаба вирішила визначити довжину й ширину Тихого океану, спираючись на своє знайомство із власною криницею діаметром в один метр. Намагаючись зрівнятися в розмірах із Тихим океаном, вона стала роздиматися доти, доки не луснула. Ця притча добре передає природу намагань умоглядних філософів, які під ілюзорним впливом зовнішньої енерґії Господа, силкуються визначити межі величі Верховного Господа. Найліпший шлях до досконалості    —    це стати поміркованим, смиренним відданим Господа, слухати про Нього від істинного духовного вчителя і таким чином виконувати трансцендентне служіння Йому, як радить попередній вірш.

ПОЯСНЕННЯ: Очищення зумовленої душі означає очищення її свідомості. Наявність свідомості є ознакою присутності трансцендентної душі, а щойно свідомість покидає матеріальне тіло, воно перестає діяти. Отже, свідомість проявляється у діяльності. Теорія про те, що свідомість може перебувати в бездіяльності, яку висувають умоглядні філософи, свідчить про обмеженість їхнього знання. Коли припиняється діяльність чистої свідомості, душа занурюється в нечисту діяльність, тому ніколи не треба сходити зі шляху чистої діяльності. Якщо зупинити діяльність чистої свідомості, наділена свідомістю жива сила знайде собі інший вихід, бо свідомість не може залишатися бездіяльна. Її діяльність не завмирає ні на мить. Коли тіло не діє, свідомість діє далі, породжуючи сновидіння. Непритомність    —    це неприродний стан живої істоти, який можна викликати зовнішнім втручанням і який триває лише якийсь обмежений час. Коли вплив наркотика минає чи коли людина опритомнює, свідомість починає діяти з новою силою.

Майтрея каже тут, що хоче запобігти нечистій діяльності свідомості і тому старається описувати безмежну велич Господа, дарма що нездатний робити це досконало. Опис Господньої величі не є наслідок якоїсь дослідницької роботи, це плід смиренного слухання достовірних оповідей з вуст духовного вчителя. Мало того, неможливо повторити все, що людина чула від духовного вчителя, але вона може принаймні чесно старатися переповісти стільки, скільки здатна. Отже, не має значення, чи людина розкриває всю велич Господа, чи ні. Треба просто намагатися залучити діяльність свого тіла, розуму та язика до трансцендентного уславлення Господа, бо інакше ця діяльність залишиться нечиста і неправедна. Зумовлена душа може очистити своє існування тільки одним способом    —    задіявши розум і мову в служінні Господеві. Санн’ясі-тріданді, що належать до школи вайшнавів, приймають потрійний посох, який символізує обітницю присвятити на служіння Господу тіло, розум і мову. Натомість санн’ясі-екаданді складають обітницю злитися з Усевишнім воєдино. Господь абсолютний, і тому між Ним Самим і Його славою немає різниці. Слава Господа, яку оспівують санн’ясі-вайшнави, сповнена такої самої могутності й реальності, як і Сам Господь. Отож, прославляючи Господа, відданий зливається з Ним у трансцендентних бажаннях, хоча разом з тим вічно залишається Його трансцендентним слугою. Завдяки такому становищу, одночасно єдиний з Господом і відмінний від Нього, відданий завжди залишається чистим і його життя являє собою вершину досконалого успіху.

ПОЯСНЕННЯ: Імперсоналісти дуже бояться слухати про діяння Господа, тому що за найвищу мету життя вважають щастя від злиття з трансцендентним буттям Брахмана; будь-яку діяльність, навіть діяння Верховної Особи, вони вважають за матеріальну. Однак щастя, за яке йдеться в цьому вірші, відрізняється від усіх їхніх уявлень про щастя, бо тут мова йде про щастя, пов’язане з діяннями Верховної Особи, наділеної трансцендентної якостями. Варто відзначити вжите в цьому вірші слово ґун̣а-ва̄дам, яке вказує на те, що віддані обговорюють якості Господа, Його діяння та розваги. Такого ріші, як Майтрея, аж ніяк не цікавить обговорення матеріальних якостей, проте він проголошує, що найвища досконалість на шляху трансцендентного самоусвідомлення    —    це обговорювати Господні діяння. Тому Шріла Джіва Ґосвамі робить висновок, що обговорення трансцендентних діянь Господа стоїть набагато вище за трансцендентне щастя досягнення кайвал’ї. Великі мудреці уклали такі чудові описи цих трансцендентних діянь Господа, що, коли людина просто слухає і переповідає їх, вона досягає досконалості самоусвідомлення, а її вуха і язик виконують своє істинне призначення. До таких великих творів належить і «Шрімад-Бгаґаватам». Просто слухаючи і переповідаючи його зміст, людина досягає найвищої досконалості життя.

ПОЯСНЕННЯ: Існує чимало прихильників «жаб’ячої філософії», які мають намір пізнати Верховну Душу умоглядними роздумами й філософствуванням. А коли віддані, володіючи деяким знанням про Верховного Господа, вказують на те, що велич Господа незбагненна і незмірна, послідовники «жаб’ячої філософії» починають запекло критикувати їх. Ці філософи, уподібнюючись жабі в криниці, яка силкувалася визначити обшир Тихого океану, воліють радше брати на себе труд безплідних умоглядних розумувань, ніж слухати настанови таких відданих, як перший поет всесвіту, Брахма. Господь Брахма протягом тисячі небесних років напружено медитував, однак прийшов до висновку, що велич Господа незбагненна. Тому чого можуть сподіватися від своїх умоглядних розумувань послідовники «жаб’ячої філософії»?

У «Брахма-самхіті» сказано, що умоглядні філософи можуть мільярди років мчати зі швидкістю вітру чи думки просторами неба теоретичних роздумів, але Абсолютна Істина так і залишиться для них непізнаною. Віддані, натомість, не марнують часу на марні спроби пізнати Всевишнього. Замість того вони смиренно слухають з вуст істинних відданих описи Господньої величі. Слухаючи про Господа і прославляючи Його, вони відчувають трансцендентну насолоду. Господь Сам схвалює діяльність відданих, чи махатм, кажучи:

Чисті віддані Господа віддаються під захист пара пракріті, Господньої внутрішньої енерґії, яку називають Лакшмідеві, Сітадеві, Шріматі Радгарані чи Шріматі Рукмінідеві, і завдяки тому вони стають істинними махатмами, великими душами. Махатми не захоплюються філософськими роздумами, натомість вони на ділі виконують віддане служіння Господу, не відхиляючись від цієї діяльності ні на крок. Основні методи відданого служіння    —    це, передусім, слухати про Господні діяння і оспівувати їх. Цей трансцендентний метод дарує махатмам достатнє знання про Господа. Адже, якщо Бога й можна якоюсь мірою пізнати, то тільки відданим служінням, і ніяк інакше. Можна скільки завгодно розмірковувати, марнуючи дорогоцінний час людського життя, але це не допоможе навіть наблизитися до Господа. Махатми, однак, не ставлять собі за мету силою філософських роздумів пізнати Господа    —    вони відчувають насолоду, слухаючи про Його славетні діяння, про Його трансцендентні стосунки з відданими і з демонами. Черпаючи насолоду в оповідях і про стосунки Господа з відданими, і про Його стосунки з демонами, віддані щасливі як у цьому житті, так і в наступному.

ПОЯСНЕННЯ: Послідовники «жаб’ячої філософії» і матеріалістичні сперечальники від науки, зі своєю залежністю від математичних розрахунків, не вірять у незбагненну могутність Верховного Бога-Особи, але і їх нерідко збивають з пантелику чудеса творіння людини та природи. Цих фокусників та маґів матеріального світу пантеличать чудеса, які являє у Своїх трансцендентних розвагах Господь, однак, щоб приховати своє замішання, вони проголошують Його розваги міфом. Проте у Верховної Всемогутньої Особи немає нічого міфічного, бо для Нього немає нічого неможливого. Найбільша загадка для світських сперечальників    —    це те, що, поки вони ніяк не дійдуть кінця у своїх намаганнях вирахувати обсяг безмежної могутності Верховної Особи, вірні віддані Господа звільняються із пут матерії, просто схиляючись перед чудесними діяннями Всевишнього, проявленими в щоденному навколишньому житті. Віддані Господа бачать Його неперевершену майстерність в усьому і за всіх обставин: коли вони їдять, сплять, працюють    —    завжди. Невеличкий плід баньяна містить тисячі крихітних насінин, і кожна з них криє в собі могутність цілого дерева, що, своєю чергою, криє в собі силу породжувати мільйони нових плодів, що є одночасно наслідками і причинами. Отак навіть дерева навіюють відданим глибокі думки про діяння Господа, тимчасом як світські сперечальники марнують час на безплідні розумування і умоглядні здогади, які нічого не дають ні в цьому житті, ні в наступному. Хоч як ці умоглядні філософи пишаються своїми міркуваннями, їм несила навіть усвідомити чудесну силу баньяна. Такі філософи-теоретики    —    нещасні душі, яким судилося життя за життям залишатися рабами матерії.

ПОЯСНЕННЯ: Прихильники «жаб’ячих» обрахунків можуть заперечити: якщо Абсолют незбагненний навіть для панівних божеств мови, розум та его, тобто для Вед, Брахми, Рудри та всіх півбогів на чолі з Бріхаспаті, навіщо тоді віддані так цікавляться цим незбагненним об’єктом? Відповідь полягає в тому, що віддані, розмовляючи про Господні розваги, відчувають незнаний для невідданих і умоглядних філософів трансцендентний екстаз. Коли умоглядний філософ бачить, що його теорії і здогади далекі від істини і не дарують йому ніякої насолоди, він природно облишає їх, не відчуваючи від них трансцендентної радості. Відданий, щонайменше, впевнений у тому, що Абсолютна Істина    —    це Верховний Бог-Особа, як підтверджують ведичні гімни: ом̇ тад вішн̣ох̣ парамам̇ падам̇ сада̄ паш́йанті айах̣. Ту саму істину проголошує і «Бгаґавад-ґіта» (15.15): ведаіш́ ча сарваір ахам ева ведйах̣. Пізнання ведичної мудрості призначене привести до розуміння Господа Крішни, а не до філософствування щодо слова ахам, «я». Єдиний метод, який дає змогу пізнати Верховну Істину,    —    це віддане служіння, що проголошує «Бгаґавад-ґіта» (18.55): бгактйа̄ ма̄м абгіджа̄на̄ті йа̄ва̄н йаш́ ча̄смі таттватах̣. Тільки у відданому служінні можна усвідомити, що Верховна Істина    —    це Бог-Особа і що Брахман та Параматма    —    це лише Його часткові прояви. Те саме засвідчує в даному вірші великий мудрець Майтрея. Кажучи намах̣, він із щирою відданістю впокорюється Верховному Богові-Особі, бгаґавате. Якщо людина хоче пізнати найвищий аспект Господа, який перевершує Брахман і Параматму, вона повинна йти слідом за великими мудрецями і відданими, як оце Майтрея та Відура чи Махараджа Парікшіт і Шукадева Ґосвамі, і виконувати трансцендентне віддане служіння Господу.