ШБ 3.32.12-15

ПОЯСНЕННЯ: Як усім відомо, сам Брахма досягає звільнення, проте своїх відданих він звільнити неспроможний. Півбоги, як оце Брахма і Господь Шіва, нездатні дарувати живій істоті звільнення. Як підтверджує «Бгаґавад-ґіта», з лабет майі звільняється тільки той, хто віддається Крішні, Верховному Богові-Особі. У цьому вірші Брахму названо а̄дйах̣ стгіра-чара̄н̣а̄м. Він первинна істота, перше створіння, і, з’явившись на світ, він починає творити весь проявлений космос. Верховний Господь наділяє його досконалим знанням щодо того, як творити. Тут його названо веда-ґарбга, і це означає, що він досконало розуміє смисл Вед. Його завжди оточують такі великі особистості, як Марічі, Каш’япа та сім мудреців, а також великі йоґи-містики, Кумари та багато інших живих істот, що перебувають на дуже високому духовному рівні. Разом з тим він має особисті інтереси, окремі від Господніх бажань. Слова бгеда-др̣шт̣йа̄ означають, що іноді Брахма вважає себе незалежним від Верховного Господа або одним з трьох однакого незалежних втілень. Брахмі доручено творити, Вішну підтримує, а Рудра, Господь Шіва, знищує. Їх трьох визнають за втілення Верховного Господа, яким доручено керувати окремими ґунами матеріальної природи, але ніхто з них не має незалежності від Верховного Бога-Особи. Слова бгеда-др̣шт̣йа̄ вжито в цьому вірші тому, що в Брахми є невеличка схильність вважати себе так само незалежним, як Рудра. Брахма іноді думає, що він не залежить від Верховного Господа, і Брахмині віддані теж так вважають. Через це, коли після знищення матеріального світу ґуни матеріальної природи знову починають взаємодіяти й починається нове творення, Брахмі доводиться повернутися сюди. Хоча Брахма досягає Верховного Бога-Особи в образі першого втілення пуруші, Маха-Вішну, сповненого всіх трансцендентних якостей, він не може залишитися в духовному світі.

Треба відзначити, що Брахма повертається до матеріального світу не так, як інші істоти. Брахма, великі ріші та великий вчитель йоґи (Шіва) не належать до звичайних живих істот, вони наділені великою могутністю і всією містичною досконалістю йоґи. Але разом з тим у них залишається схильність прагнути злиття з Усевишнім, і тому їм доводиться повертатися в цей світ. «Шрімад-Бгаґаватам» зазначає, що, поки жива істота вважає себе за рівну Верховному Богові-Особі, вона ще не завершила свого очищеня і не здобула досконалого знання. Навіть досягнувши першу пуруша-аватару, Маха-Вішну, після знищення матеріального творіння, такі особи знову падають або повертаються в матеріальний світ.

It is a great falldown on the part of the impersonalists to think that the Supreme Lord appears within a material body and that one should therefore not meditate upon the form of the Supreme but should meditate instead on the formless. For this particular mistake, even the great mystic yogīs or great stalwart transcendentalists also come back again when there is creation. All living entities other than the impersonalists and monists can directly take to devotional service in full Kṛṣṇa consciousness and become liberated by developing transcendental loving service to the Supreme Personality of Godhead. Such devotional service develops in the degrees of thinking of the Supreme Lord as master, as friend, as son and, at last, as lover. These distinctions in transcendental variegatedness must always be present.