ШБ 3.22.23

ПОЯСНЕННЯ: В Індії й нині існує звичай віддавати дочку в дар нареченому і за нею давати також посаг. Розмір і цінність посагу залежить від статків батька нареченої. Слова па̄рібарга̄н маха̄-дгана̄н в цьому вірші означають «посаг, який треба дарувати нареченому під час одруження». Слова маха̄-дгана̄н вказують на дуже коштовні дари, гідні імператора. Також тут сказано бгӯша̄-ва̄сах̣ паріччгада̄н. Бгӯша̄ означає «прикраси», ва̄сах̣ означає «одяг», а паріччгада̄н означає «всіляке домашнє майно». Кардамі Муні, що до того часу дотримувався обітниці брахмачар’ї, піднесли численні дари, гідні нареченого імператорської дочки. Наречена, Девахуті, була вдягнута в коштовні шати і прикрашена дорогими оздобами.

Таким чином, Кардама Муні з усією пишністю одружився на достойній дівчині. Одночасно з цим він отримав усе потрібне для сімейного життя. І нині, коли молоді беруть ведичний шлюб, батько нареченої дає за нею посаг майбутньому зятеві. Навіть у Індії, де люди часто дуже бідні, на посаг для нареченої нерідко витрачають сотні тисяч рупій. Звичай давати за дочкою посаг ні в чому не суперечить законам людського суспільства, хоч як деякі люди намагалися довести це. Батько нареченої дає молодятам посаг для того, щоб своїм дарунком показати свою прихильність до дочки. Дати посаг    —    це обов’язок батька. Писання вказують, що в тих рідких випадках, коли батько зовсім неспроможний нічого подарувати, він повинен дати хоча б якийсь плід і квітку. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті», Самого Бога можна задовольнити, піднісши Йому просто плід і квітку. Коли батьки нареченої зовсім не мають ніяких статків, вони можуть дати нареченому плід і квітку, щоб якось його задовольнити.