ШБ 3.15.38
Devanagari
तं त्वागतं प्रतिहृतौपयिकं स्वपुम्भि-
स्तेऽचक्षताक्षविषयं स्वसमाधिभाग्यम् ।
हंसश्रियोर्व्यजनयो: शिववायुलोल-
च्छुभ्रातपत्रशशिकेसरशीकराम्बुम् ॥ ३८ ॥
स्तेऽचक्षताक्षविषयं स्वसमाधिभाग्यम् ।
हंसश्रियोर्व्यजनयो: शिववायुलोल-
च्छुभ्रातपत्रशशिकेसरशीकराम्बुम् ॥ ३८ ॥
Verse text
там̇ тв а̄ґатам̇ пратіхр̣таупайікам̇ сва-пумбгіс
те ’чакшата̄кша-вішайам̇ сва-сама̄дгі-бга̄ґйам
хам̇са-ш́рійор вйаджанайох̣ ш́іва-ва̄йу-лолач-
чгубгра̄тапатра-ш́аш́і-кесара-ш́ікара̄мбум
те ’чакшата̄кша-вішайам̇ сва-сама̄дгі-бга̄ґйам
хам̇са-ш́рійор вйаджанайох̣ ш́іва-ва̄йу-лолач-
чгубгра̄тапатра-ш́аш́і-кесара-ш́ікара̄мбум
Synonyms
там — ЙОго; ту — але; а̄ґатам — що підходив; пратіхр̣та — несучи; аупайікам — атрибути; сва-пумбгіх̣ — Своїми супутниками; те — великі мудреці (Кумари); ачакшата — побачили; акша-вішайам — що став тепер видимий їхнім очам; сва-сама̄дгі-бга̄ґйам — видимий лише в екстатичному трансі; хам̇са-ш́рійох̣ — прекрасними, як білі лебеді; вйаджанайох̣ — чамарами (віялами, зробленими зі жмутів білого волосся); ш́іва-ва̄йу — благословенні повіви; лолат — рухаючись; ш́убгра-а̄тапатра — біла парасоля; ш́аш́і — місяць; кесара — перлини; ш́ікара — краплі; амбум — вода.
Translation
Мудреці, на чолі з Санакою Ріші, побачили Верховного Бога-Особу, Вішну, якого вони раніше бачили тільки під час екстатичного трансу у своєму серці, але який тепер постав просто перед їхніми очима. Він наближався в супроводі Своїх супутників, що несли всі царські атрибути, як ото парасоля і віяло-чамара. Білі жмутки віял плавно злітали над Ним, як два лебеді, і від їхнього лагідного подуву перли на парасолі хиталися, скидаючись на краплі нектару, що падають з повного білого місяця, чи на краплі води, що стікають з крижаної бурульки під подувом теплого вітру.
Purport
ПОЯСНЕННЯ: У цьому вірші сказано ачакшата̄кша-вішайам. Верховного Господа неможливо побачити звичайними очима, але тут Він постав перед зором Кумар. Ще одне важливе слово в цьому вірші — це сама̄дгі-бга̄ґйам. Побачити образ Господа Вішну в своєму серці під час йоґічної медитації — велика удача, але побачити Його віч-на-віч — це щастя іншого порядку. Досягнути цього можуть тільки чисті віддані. Тому, побачивши, як Господь наближається з почтом супутників, що тримали над Ним парасолю й омахували Його чамарами, Кумари були вражені, не вірячи, що бачать Господа віч-на-віч. У «Брахма-самхіті» сказано, що віддані, які сягнули висот любові до Бога, завжди бачать Верховного Бога-Особу, Ш’ямасундару, у своєму серці. Але коли вони досягають повної зрілості, то бачать того самого Бога віч-на-віч. Звичайним людям Господь ніколи не являє Себе, однак коли людина усвідомлює природу Його святого імені і присвячує себе відданому служінню Господу, насамперед залучаючи до цього процесу язик — оспівуючи Господа й куштуючи прасад, тоді Господь поступово відкриває Себе їй. Отже, відданий повсякчасно бачить Господа у своєму серці, а, досягнувши ще більшої досконалості, бачить того самого Господа просто перед собою, як ми бачимо все, що нас оточує.