ПОЯСНЕННЯ: Великий мудрець Шрі Майтрея розповідав Відурі про дії півбогів, починаючи з Брахми. Коли Діті почула від чоловіка, що сини, які були в її утробі, завдаватимуть півбогам великих страждань, це її дуже засмутило. У світі є дві категорії людей: віддані й невіддані. Невідданих називають демонами, а відданих    —    півбогами. Жодна людина при своєму розумі, чи це чоловік, чи жінка, не стане спокійно дивитися на те, як невіддані мучать відданих. Тому Діті відтягувала момент появи на світ своїх дітей. Вона вичекала принаймні сто років, щоб заощадити півбогам турбот хоча б на цей час.

ПОЯСНЕННЯ: З цього вірша «Шрімад-Бгаґаватам» можна зрозуміти, що Сонце є джерелом світла для всіх планет всесвіту. Теорія сучасних вчених, які стверджують, що в кожному всесвіті існує багато сонць, не знаходить підтримки в цьому вірші. З ведичних текстів випливає, що в кожному всесвіті є тільки одне сонце, яке постачає світло всім планетам. Місяць у «Бгаґавад-ґіті» також зараховано до зірок. В небі є багато зірок, і коли ми бачимо їхнє мерехтіння, ми можемо зрозуміти, що вони світять відбитим світлом. Так само, як місяць світить відображеним сонячним світлом, інші планети також відбивають сонячне світло. Існує також багато інших планет, яких не побачити неозброєним оком. Через демонічний вплив синів Діті, які перебували в її лоні, у світі стала западати темрява.

ПОЯСНЕННЯ: Півбоги звертаються тут до Брахми як до Вібгу і до Бога-Особи. Він втілення Верховного Бога-Особи, покликане керувати ґуною пристрасті в матеріальному світі. Він представник Верховного Бога-Особи і в цьому розумінні невідмінний від Нього, тому час не може вплинути на нього. Вплив часу, що проявляється як минуле, теперішнє і майбутнє, не поширюється на вищих істот, як оце Брахма та інші півбоги. Іноді півбогів та великих мудреців, які досягнули цього рівня досконалості, називають трі-кала-ґ’я.

ПОЯСНЕННЯ: Брахма перебуває майже на одному рівні з Богом-Особою, і тому в цьому вірші його названо богом півбогів. Крім того, він вторинний творець, його названо тут покровителем всесвіту. Він очолює всіх півбогів, і тому його тут названо окрасою півбогів. Йому неважко зрозуміти все, що відбувається як в матеріальному, так і в духовному світах. Він знає все, що криється в серці кожної істоти. Тому півбоги попрохали його пояснити їм, що сталося. Чому вагітність Діті завдала стільки клопоту всім жителям усесвіту?

ПОЯСНЕННЯ: Первинне джерело наукової інформації з усіх галузей знання міститься у Ведах. Це ведичне знання вперше проявилося в серці Брахми, куди його вклав Верховний Бог-Особа. Отже, Брахма    —    це первинне джерело всього наукового знання. Він з’явився на світ безпосередньо з трансцендентного тіла Ґарбгодакашаї Вішну, якого ніколи не може побачити жодне створіння в матеріальному всесвіті і який тому завжди залишається непроявленим. Як тут сказано, Брахма народився з непроявленого джерела. Він втілює в собі страсть, одну з ґун матеріальної природи, що являє собою відокремлену, зовнішню енерґію Верховного Господа.

ПОЯСНЕННЯ: Цей вірш пояснює мету практики йоґи. Тут сказано, що досвідчений містик опанувавши дихання, повністю опановує чуття і розум. З цього стає зрозуміло, що опанувати віддих    —    це ще не остаточна мета йоґи. Справжня мета йоґічний вправ полягає в тому, щоб приборкати розум і чуття. Кожного, хто опанував їх, слід вважати за досвідченого, зрілого йоґа-містика. Цей вірш каже, що йоґ, який володіє своїм розумом і чуттями, отримує справжнє благословення Господа і не знає страху. Іншими словами, неможливо здобути ласку й благословення Верховного Господа, не навчившись панувати над розумом та чуттями. Опанувати їх можна тільки тоді, коли людина повністю присвячує себе свідомості Крішни. Людина, чиї розум та чуття постійно занурені в трансцендентне служіння Господу, не має нагоди вдатися до матеріальної діяльності. Віддані Господа не знають поразки, хоч би куди вони пішли в цьому всесвіті. В «Бгаґаватам» сказано: на̄ра̄йан̣а-пара̄х̣ сарве,    —    на̄ра̄йан̣а-пара, або відданий Верховного Бога-Особи не боїться нічого, хоч би куди він потрапив    —    у пекло чи в рай (Бгаґ. 6.17.28).

ПОЯСНЕННЯ: Ведична література викладає закони Верховного Бога-Особи. Нехтувати даними у ведичній літературі вказівками так само неможливо, як нехтувати державними законами. Кожна жива істота, котра хоче отримати від життя справжнє благо, повинна діяти згідно з ведичними приписами. Зумовлені душі прийшли в матеріальний світ для того, щоб насолоджувати матеріальні чуття, і тому ведичні писання реґламентують їхнє життя. Чуттєві насолоди можна порівняти з сіллю. Як пересолені, так і недосолені страви не годяться в їжу. Щоб страва була смачною, в неї неодмінно треба додати правильну кількість солі. Зумовлені душі, які прийшли в матеріальний світ, повинні використовувати свої чуття згідно з приписами ведичних писань, бо інакше їм доведеться дедалі більше страждати. Таких законів, як ті, які пояснено в ведичних писаннях, не може запровадити жодна людина і жоден півбог, тому що ведичні приписи походять від Самого Верховного Господа.

ПОЯСНЕННЯ: Коли у всесвіті запала темрява, впорядкована діяльність на всіх планетах всесвіту припинилася. На Північному і Південному полюсах нашої планети щороку надходить пора, коли день і ніч зливаються; так само, коли сонячне світло не досягало різних планет всесвіту, день і ніч на них злилися водно.

ПОЯСНЕННЯ: Цей вірш з’ясовує, що темрява покрила всесвіт через утворений з Каш’япиного сім’я зародок у лоні Діті.

ПОЯСНЕННЯ: Брахма знав про гріх Діті, і тому, почувши скаргу півбогів, він усміхнувся і став відповідати, намагаючись якнайліпше все пояснити їм.

ПОЯСНЕННЯ: Коли ми кажемо про бажання, ми маємо на увазі бажання задовольняти матеріальні чуття. Святі особи, як оце Санака, Санатана, Санандана і Санат-кумара не мають жодних матеріальних бажань, але іноді вони мандрують усім всесвітом, проповідуючи всім живим істотам славу відданого служіння.

ПОЯСНЕННЯ: Матеріальний світ сповнений турбот і клопотів. Кожне живе створіння, на будь-якій з планет, від найвищої до найнижчої, Патали, живе в постійній тривозі і завжди стурбоване, тому що в матеріальному світі ніхто не живе вічно. Однак самі живі істоти за своєю природою вічні. Вони прагнуть вічної домівки, вічної оселі, але, прийнявши притулок у тимчасовій обителі матеріального світу, вони живуть у постійній тривозі. Планети духовного світу називають Вайкунтгами, тому що жителі тих планет не знають жодних тривог. Для них немає народження, смерті, старості і хвороб, і тому їм немає про що турбуватися. Натомість жителі матеріальних планет завжди бояться народження, смерті, хвороб і старості, і тому постійно живуть у тривозі.

ПОЯСНЕННЯ: Цей вірш описує жителів Вайкунтги і спосіб їхнього життя. Всі жителі Вайкунтги зовні скидаються на Верховного Бога-Особу, Нараяну. Панівне Божество планет Вайкунтги    —    це довершене поширення Крішни, чотирирукий Нараяна, і всі жителі Вайкунтгалоки також мають чотири руки, сильно відрізняючись від жителів матеріального світу. В матеріальному світі ми не знайдемо людини з чотирма руками. Що стосується занять жителів Вайкунтгалоки, то в них немає іншої діяльності, крім служіння Господу, і за своє служіння вони не бажають жодної винагороди. Хоча будь-яка діяльність дає той чи інший плід, відданий ніколи не прагне здійснити якісь свої особисті бажання. Вони бажають тільки одного    —    виконувати трансцендентне любовне служіння Господу.

ПОЯСНЕННЯ: Царство Верховного Бога-Особи в духовному небі можна пізнати тільки одним способом    —    слухаючи ведичні описи. Його неможливо побачити самому. У матеріальному світі також той, хто не має грошей на те, щоб поїхати в далекі краї, може дізнатись про них тільки з достовірних описів. Планети Вайкунтги розташовані в духовному небі далеко за межами матеріального неба. Сучасним вченим, що намагаються мандрувати космічним простором, вкрай важко дістатися навіть найближчого небесного тіла, Місяця, що вже й казати про вищі планети всесвіту. Вони ніколи не зможуть вийти за межі матеріального неба, увійти в небо духовне і на власні очі побачити Вайкунтги, духовні планети. Отже, Боже царство в духовному небі можна пізнати тільки за допомогою достовірних описів, наведених у Ведах та Пуранах.

У матеріальному світі діють три форми матеріальних якостей: добро, страсть і невігластво,    —    але в духовному світі немає навіть сліду ґун страсті й невігластва, там діє лише чиста ґуна добра, незабруднена жодними домішками невігластва чи страсті. У матеріальному світі, навіть якщо людина перебуває повністю під впливом ґуни добра, часами її осквернюють домішки невігластва і страсті. Але у світі Вайкунтги існує тільки добро в чистій формі. На планетах Вайкунтги живуть Господь і Його віддані, що мають одну й ту саму трансцендентну природу, тобто перебувають у шуддга-саттві, або чистому добрі. Планети Вайкунтги дуже дорогі всім вайшнавів. Господь Сам допомагає всім вайшнавам якнайшвидше повернутися до царства Бога і потрапити на планети Вайкунтги.

ПОЯСНЕННЯ: На планетах Вайкунтги все: і земля, і дерева, і плоди, і квіти, і корови,    —    мають цілковито духовну й особистісну природу. Дерева в духовному світі виконують будь-які бажання. На матеріальних планетах дерева, корячись матеріальній енерґії, можуть приносити плоди й квіти, але на планетах Вайкунтги і дерева, і земля, і жителі, і всі тварини повністю духовні. Там немає відмінності між деревом і твариною чи між твариною і людиною. Слово мӯртімат в цьому вірші означає, що в духовному світі все має духовну форму. Цей вірш спростовує теорію імперсоналістів про те, що духовний світ безформний. На планетах Вайкунтги, хоча все духовне, все має певну форму. І дерева, і люди мають форму, а що всі вони духовні, хоча й мають різні обриси, то між ними немає різниці.

ПОЯСНЕННЯ: З цього вірша стає цілком очевидно, що планети Вайкунтги сповнені всіх можливих багатств. Там є повітряні кораблі, на яких жителі Вайкунтги разом зі своїми коханими подорожують духовним небом. Там дме приємний, просякнутий медом вітерець, розносячи пахощі розпущених квітів. Однак жителі Вайкунтги настільки поринають в уславлення Господа, що їм не подобається, коли приємний вітерець відвертає їхню увагу від цього. Іншими словами, вони чисті віддані. Вони вважають, що прославляти Господа важливіше, ніж задовольняти власні чуття. На планетах Вайкунтги ніхто не прагне задовольняти чуття. Вдихати пахощі розпущеної квітки, безперечно, дуже приємно, але це лише задоволення чуттів. Жителі Вайкунтги воліють насамперед служити Господу, а не задовольняти свої чуття. Коли відданий з трансцендентною любов’ю служить Господу, це дарує йому таку трансцендентну насолоду, що поряд з нею всі чуттєві втіхи тьмяніють.

ПОЯСНЕННЯ: Цей вірш розкриває абсолютну природу Вайкунтги. Вайкунтзі немає різниці між птахами і людьми. В духовному небі все духовне за своєю природою і сповнене розмаїття. Коли йдеться про духовне розмаїття, то слід розуміти, що в духовному світі все живе. Там немає нічого неживого. Навіть дерева, земля, дерева, квіти, птахи й тварини перебувають у повній свідомості Крішни. Особливість Вайкунтгалоки полягає в тому, що там ніхто не шукає чуттєвого задоволення. В матеріальному світі навіть віслюк насолоджується звуком свого голосу, але на Вайкунтгах навіть такі прекрасні птахи, як павичі, чакраваки та зозулі, воліють слухати славу Господа, як Йому підносять бджоли. У світі Вайкунтги все пронизано відданим служінням, що починається з принципів слухання й оспівування.

ПОЯСНЕННЯ: Тут виразно сказано, що листя туласі має особливу цінність. Рослина туласі та її листя дуже важливі у відданому служінні. Писання рекомендують відданим щодня поливати деревце туласі і збирати її листки, щоб підносити їх Господу. Певний свамі-атеїст якось виголосив: «Навіщо поливати туласі  ? Ліпше поливати баклажан. Якщо поливати баклажан, це дасть якісь плоди, але які плоди дасть поливання туласі  ?» Такі невігласи, незнайомі з відданим служінням, нерідко завдають величезної шкоди справі просвіти людського загалу.

Найважливіша особливість духовного світу полягає в тому, що там між відданими немає заздрості. Це стосується навіть квітів, що чудово усвідомлюють велич туласі. У світі Вайкунтги, куди увійшли четверо Кумар, навіть птахи й тварини завжди думають про служіння Господу.

ПОЯСНЕННЯ: У матеріальному світі всі багатства матеріалістична людина здобуває важкою працею. Неможливо досягнути матеріального щастя і процвітання без важких зусиль. Але Господні віддані, жителі Вайкунтги, мають змогу насолоджуватися трансцендентним убранством зі смарагдів та інших самоцвітів. Свої прикраси з золота й самоцвітів вони дістали не важкою працею, а милістю Господа. Сказати інакше, віддані, чи вони живуть у світі Вайкунтги, чи в матеріальному світі, не можуть бідувати, всупереч поширеній думці. Вони мають для своєї насолоди величезні скарби, які вони дістають без важкої праці. Також тут сказано, що супутниці жителів Вайкунтги незрівнянно прекрасніші за всіх красунь, яких можна побачити в матеріальному світі, навіть за красунь на вищих планет. Жінки з широкими стегнами дуже приваблюють чоловіків і розпалюють в них пристрасть, але дивовижна особливість Вайкунтги, як тут зазначено, полягає в тому, що хоча в жінок там широкі стегна, вродливі обличчя і чудові прикраси зі смарагдів та інших самоцвітів, їхні прекрасні тіла не зачаровують чоловіків, бо вони повністю занурені у свідомість Крішни. Іншими словами, жителі Вайкунтги насолоджуються товариством протилежної статі, але не живуть статевим життям. Жителі Вайкунтги знають набагато вищі втіхи і тому не відчувають потреби в статевому задоволенні.

ПОЯСНЕННЯ: У «Брахма-самхіті» сказано, що Верховному Господу, Ґовінді, в Його обителі завжди слухать незліченні мільйони богинь щастя. Лакшмі-сахасра-ш́ата-самбграма-севйама̄нам. Ці мільйони і трильйони богинь щастя, що живуть на планетах Вайкунтги не є, строго кажучи, дружини Верховного Бога-Особи    —    вони дружини відданих Господа, що також служать Верховному Богові-Особі. Як видно з цього вірша, будинки на планетах Вайкунтги зроблені з мармуру. Крім того, як сказано в «Брахма-самхіті», земля на планетах Вайкунтги утворена з філософського каменю. Отже, там немає потреби змітати порох, бо його там практично немає. Однак, для того щоб задовольнити Господа, жінки на Вайкунтгах, завжди витирають мармурові стіни. Чому? Тому що вони прагнуть таким чином завоювати прихильність Господа.

Також у цьому вірші сказано, що богині щастя на планетах Вайкунтги мають бездоганну вдачу. Звичайно богиня щастя на залишається надовго в одному місці. Одне з її імен    —    це Чанчала, що означає «мінлива». Тому іноді трапляється, що великий багатій перетворюється на останнього бідняка. Інший характерний приклад    —    це Равана. Равана забрав Лакшмі, Сітаджі, до свого царства, однак він не тільки не став щасливим з милості Лакшмі, але й втратив усе своє царство і родину, які обернулися в порох. Отже Лакшмі в домі Равани поводить себе як Чанчала, тобто дуже мінлива. Люди, подібні до Равани, хочуть здобути тільки Лакшмі, без Нараяни, тому Лакшміджі робить їхнє становище дуже мінливим. Матеріалісти дорікають Лакшмі за це, але на Вайкунтгах Лакшміджі вірно і постійно служить Господу. Хоча вона богиня щастя, вона не почуває себе щасливою без милості Господу. Навіть богині щастя потрібна для щастя Господня милість, але в матеріальному світі навіть Брахма, найвище створіння, для щастя шукає милості Лакшмі.

ПОЯСНЕННЯ: Зазвичай, від чоловікових поцілунків жіноче обличчя стає прекрасніше. На Вайкунтгах також, хоча врода богині щастя вже перевершує всі уявлення, вона все таки прагне, щоб Господь, поцілувавши її, зробив її обличчя ще прекраснішим. Коли богиня щастя в своєму саду поклоняється Господу листками туласі, її прекрасне обличчя відображається в ставках з трансцендентною, кришталево чистою водою.

ПОЯСНЕННЯ: Найнещасніші з людей    —    це імперсоналісти, які не можуть збагнути трансцендентного розмаїття духовного світу. Вони бояться говорити про красу планет Вайкунтги, тому що будь-яке розмаїття вважають за матеріальне. Імперсоналісти гадають, що духовний світ являє собою суцільну порожнечу, тобто позбавлений будь-якого розмаїття. Такі уявлення тут охарактеризовано словами ку-катга̄ маті-ґгніх̣    —    «свідомість, затьмарена недостойними словами». Цей вірш засуджує і філософію порожнечі, і імперсональні уявлення про духовний світ, тому що обидві філософії тільки затьмарюють інтелект. Як послідовники філософії імперсоналізму чи порожнечі можуть говорити, що в духовному світі немає розмаїття, якщо вони бачать, що цей матеріальний світ сповнений розмаїття? Як відомо, матеріальний світ являє собою спотворене відображення духовного світу, отож звідки взялося розмаїття в матеріальному світі, якщо його немає в духовному? З того, що понад цим матеріальним світом існує світ трансцендентний, ніяк не випливає, що в ньому немає трансцендентного розмаїття.

«Бгаґаватам», як-от, зокрема, в цьому вірші, проголошує щасливцями тих людей, які намагаються пізнати істинну духовну природу духовного неба та планет Вайкунтги і обговорюють пов’язані з цим теми. Описи розмаїття на планетах Вайкунтги завжди пов’язані з описом трансцендентних розваг Господа. Але, замість намагатися зрозуміти духовну обитель і духовну діяльність Господа, люди більше цікавляться політикою та економікою. Вони скликають численні конференції, зустрічі та з’їзди, щоб вирішувати ті чи інші проблеми у світі, в якому вони можуть залишитися на лічені роки, однак вони не намагаються зрозуміти духовний світ Вайкунтги. Лише ті, кому хоча б трохи пощастило, починають цікавитися тим, як повернутися додому, до Бога. Але тому, хто не зрозумів духовний світ, доведеться так і животіти в мороці матеріального світу.

ПОЯСНЕННЯ: Брахмаджі тут суворо засуджує людей, які не виявляють інтересу до Бога-Особи та Його трансцендентної обителі, Вайкунтги. Народитися людиною бажає навіть Брахмаджі. Брахма та інші півбоги мають матеріальні тіла, які набагато перевершують тіла звичайних людей, однак навіть вони, включно з Брахмою, бажають народитися людьми, тому що саме людська форма життя дає живій істоті можливість оволодіти трансцендентним знанням і досягнути остаточної мети релігії. Повернутися до Бога за одне життя неможливо, але, народившись людиною, істота повинна принаймні зрозуміти мету життя і почати розвивати свідомість Крішни. Людське життя називають великим благословенням, тому що людське тіло являє собою найліпший корабель, на якому можна перетнути океан невігластва. Духовного вчителя вважають за вмілого капітана, що керує цим кораблем, а викладене в писаннях знання    —    за ходовий вітер, що допомагає подолати океан невігластва. Людина, яка не користається з усіх цих переваг людського тіла,    —    просто самогубця. Той, хто, народившись людиною, не починав розвивати свідомість Крішни, просто змарнував своє життя, віддавши його ілюзорній енерґії. Брахма глибоко вболіває за долю такої людини.

ПОЯСНЕННЯ: В цьому вірші ясно сказано, що царство Бога вище за всі матеріальні всесвіти. Як у цьому світі понад Землею є сотні тисяч планет, так само в духовному небі є мільйони і мільярди планет. Брахмаджі тут пояснює, що духовне царство вище навіть за царство півбогів. У царство Верховного Господа може ввійти тільки той, хто вже повністю розвинув у собі всі хороші якості. Всі чесноти розвиваються тільки у відданого. У «Шрімад-Бгаґаватам» (5.18.12) сказано, що людина, яка розвинула свідомість Крішни, проявляє всі хороші якості півбогів. Якості півбогів дуже цінують у матеріальному світі. Всім добре відомо, що якості чемної і вихованої людини цінують куди більше за манери невігласа чи дикуна. Півбоги на вищих планетах своїми якостями значно перевершують жителів Землі.

Брахмаджі тут ще раз підтверджує, що ввійти у Боже царство можуть тільки ті, хто розвинув усі хороші якості. «Чайтан’я-чарітамріта» наводить двадцять шість якостей, які посідає відданий. Насамперед, відданий дуже добрий; він ні з ким не свариться; він вважає свідомість Крішни за найвищу мету свого життя; він однаково неупереджено ставиться до всіх; в його вдачі ніхто не може знайти ніяких вад; він великодушний, лагідний і завжди чистий, як зовні так всередині; він не претендує на жодну власність у матеріальному світі; він діє задля добра всіх живих істот; він вмиротворений і повністю впокорений Крішні; він вільний від матеріальних бажань; він смиренний та скромний; він завжди і у всьому постійний; він панує над своїми чуттями і не їсть більше, як треба для підтримання життя; він ніколи не втрачає голови через гордощі; він шанує всіх інших, але не вимагає шани собі; він завжди дуже серйозний, співчутливий і дружній; він поетичний, майстерний у всьому та мовчазний, тобто ніколи не говорить нісенітниць. Якості святого згадано також у двадцять першому вірші двадцять п’ятої глави Третьої пісні «Шрімад-Бгаґаватам». Там сказано, що свята людина, яка гідна увійти в Боже царство, дуже терпляча і милостива до всіх живих істот. Така людина безстороння у своєму ставленні до інших, вона однаково милостива і до людей, і до тварин. Вона не така бездумна, щоб убивати козу-Нараяну задля того, щоб нагодувати людину-Нараяну, чи дарідра-нараяну. Вона дуже добра до всіх живих істот і тому не має ворогів. Вона дуже вмиротворена. Такі якості посідає людина, яка достойна увійти в Боже царство. «Шрімад-Бгаґаватам» (5.5.2) підтверджує, що така людина поступово звільняється від матеріального рабства і входить у царство Бога. Двадцять четвертий вірш третьої глави Другої пісні «Шрімад-Бгаґаватам» також сказано, що якщо людина не плаче і в її тілі не проявляються зміни, коли вона без образ повторює святе ім’я Бога, то вона має серце з криці. Тільки таке серце не змінюється від звуків Харе Крішна, святого імені. Зміни в тілі проявляються через те, що людина відчуває екстаз, коли без образ потворює святі імена Бога: Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе    /    Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе.

Варто зазначити, що людина, яка повторює святі імена, повинна уникати десяти образ. Перша образа    —    це ганити людей, які стараються поширювати славу Господа. У суспільстві існує велика потреба в просвіті, яка б давала людям знання про велич Господа, тому відданих, які присвячують себе проповіді Господньої слави, ніколи не можна ганити. Це велика образа. Крім того, святе ім’я Вішну дарує всі благословення і невідмінне від Господніх розваг. Є чимало невігласів, які кажуть, що можна повторювати ім’я Калі (Дурґи) або Шіви і отримати той самий результат, що й від повторення мантри Харе Крішна. Якщо хтось ставить святе ім’я Верховного Бога-Особи на один рівень з іменами та діями півбогів чи вважає святе ім’я Вішну за матеріальний звук, то він також чинить образу. Третя образа    —    це вважати духовного вчителя, який поширює славу Господа за звичайну людину. Четверта образа    —    це вважати ведичну літературу, як оце Пурани та інші трансцендентні богоявлені писання, за звичайні книги знання. П’ята образа    —    це думати, що віддані перебільшують силу святого імені Бога. Істина полягає в тому, що Господь невідмінний від Свого імені і вершина духовної досконалості    —    це повторювати Його святі імена, визначені для цієї епохи в священних писаннях: Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе    /    Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе. Шоста образа    —    це тлумачити смисл святого імені Господа на свій лад. Сьома образа    —    це грішити, розраховуючи на очисну силу святого імені. Відомо, що святе ім’я Бога звільняє від наслідків усіх гріхів, але якщо хтось гадає, що це дозволяє йому чинити будь-які гріхи, то така свідомість дуже образлива. Восьма образа    —    це прирівнювати повторення Харе Крішна до іншої релігійної діяльності, як оце медитація, аскеза чи жертвопринесення. Повторення святого імені належить зовсім до іншого рівня. Дев’ята образа    —    це втаємничувати у велич святого імені людей, які до цього байдужі. Десята образа    —    це, ставши уже на шлях духовного розвитку, зберігати прив’язаність до оманного почуття власності або ототожнювати себе з тілом.

Коли людина звільняється від усіх цих десяти образ в повторенні святого імені Бога, в її тілі починають проявлятися ознаки екстазу, відомі як пулакашру. Слово пулака означає «ознаки щастя», а слово ашру означає «сльози на очах». Якщо людина без образ повторює святе ім’я, в неї неодмінно проявляться ознаки щастя і сльози на очах. У цьому вірші сказано, що до царства Бога гідні увійти лише ті, хто став проявляють ознаки щастя і плачуть, оспівуючи Господню славу. У «Чайтан’я-чарітамріті» сказано, що з браку цих ознак в людини, яка повторює Харе Крішна, можна зробити висновок, що вона ще чинить образи. «Чайтан’я-чарітамріта» радить такій людині хороший засіб позбутися цих образ. В тридцять першому вірші восьмої глави Аді-ліли сказано, що кожен, хто віддається під притулок Господа Чайтан’ї і просто повторює святе ім’я Господа, Харе Крішна, звільняється від усіх образ.

ПОЯСНЕННЯ: Верховний Бог-Особа один, і другого немає. З Ним ніхто не може зрівнятися, і ніхто не може Його перевершити. Тому Його названо тут вішва-ґуру. Він первинна жива істота всього матеріального і духовного творіння, а також Він бгуванаіка-вандйам    —    єдине Божество, якому повинні поклонятися всі три світи. Повітряні кораблі в духовному небі випромінюють сяйво, і керують ними великі віддані Господа. Іншими словами, на планетах Вайкунтги не бракує нічого з тих речей, які існують у матеріальному світі. Там є все, але все там набагато цінніше, бо має духовну природу, а отже вічне і сповнене блаженства. Мудреці відчули незрівнянне щастя, якого не відчували ще ніколи, тому що Вайкунтга не є володінням якоїсь звичайної людини. На планетах Вайкунтги панують різні поширення Крішни, як-от Мадгусудана, Мадгава, Нараяна, Прад’юмна та інші. Ці трансцендентні планети гідні поклоніння, тому що ними особисто править Сам Бог-Особа. Тут сказано, що мудреці досягли трансцендентного духовного неба своєю містичною силою. Це досконалість системи йоґи. Досконале опанування дихальними та фізичними вправами, які допомагають підтримувати здоров’я, не становить вершини йоґи. Загалом під словом йоґа розуміють аштанґа-йоґу, або метод досягнення сіддгі, восьми форм йоґічної досконалості. Досягнувши досконалості, йоґ здатний ставати легшим за найлегше і важчим за найважче, він може пересуватися в просторі, як забажає, і дістати які завгодно багатства. Всього є вісім таких містичних сил. Четверо ріші, Кумари, досягли Вайкунтги ставши легшими за найлегших і таким чином подолавши весь матеріальний космос. Сучасні механічні засоби пересування, космічні кораблі, далекі від досконалості, тому що не дозволяють досягти вищих областей матеріального творіння, а вже духовного неба й поготів. Однак, досягнувши досконалості в йозі, можна не лише подорожувати матеріальним космосом, але й виходити за його межі і досягати духовного неба. Про це свідчить також історія з Дурвасою Муні та Махараджею Амбарішею. Дурваса Муні за один рік обійшов цілий всесвіт і ввійшов до духовного неба, щоб зустрітися з Верховним Богом-Особою, Нараяною. За підрахунками сучасних вчених, для того щоб дістатися до найвищої планети матеріального світу, треба летіти з швидкістю світла протягом сорока тисячі років. Але за допомогою йоґи можна пересуватися без ніяких труднощів на будь-яку відстань. У цьому вірші вжито слово йоґамайа: йоґа-ма̄йа̄-балена вікун̣т̣гам. Трансцендентне щастя, яке пронизує духовний світ і всі його прояви, породжує йоґамайа, внутрішня енерґія Верховного Бога-Особи.

ПОЯСНЕННЯ: Мудреці так прагнули потрапити у Вайкунтга-пурі й побачити Господа, що навіть не роздивлялися на трансцендентні оздоби шести брам, які вони проминули. Однак при сьомій брамі вони побачили двох брамників однакового віку. Згадка про їхній однаковий вік нагадує про те, що на планетах Вайкунтги немає старості, тому там неможливо розрізнити старших і молодших. Жителі Вайкунтги носять такі самі прикраси, що й Верховний Бог-Особа, Нараяна, і тримають в руках шанкгу, чакру, ґаду і падму (мушлю, диск, булаву та лотос).

ПОЯСНЕННЯ: Їхні ґірлянди приваблювали рій бджіл, тому були сплетені зі свіжих квітів. У світі Вайкунтги все свіже, нове і трансцендентне. Жителі Вайкунтги мають блакитні тіла і чотири руки, як і Нараяна.

ПОЯСНЕННЯ: Великі мудреці, а саме Санака, Санатана, Санандана й Санат-кумара, дарма що за віком уже були дуже старими, зовні вічно зберігали вигляд маленьких дітей. Вони були цілковито вільні від двоєдушності. Вони увійшли в браму, наче малі діти, які не розуміють поняття «чуже володіння». Така природа дітей. Дитина може зайти куди завгодно, і ніхто її не зупиняє. Навпаки, дітей звичайно зустрічають дуже радо, але якщо дитину кудись не пустять, вона природним чином дуже ображається і сердиться. Така вдача дітей. У цьому випадку так і сталося. Святі в образі дітей безборонно пройшли всі шість брам палацу, тож коли біля сьомих брамники зупинили їх своїми палицями, вони, природно, образилися і дуже розсердилися. Звичайна дитина за таких обставин заплакала би, але вони були не звичайні діти, і тому відразу ж налаштувалися покарати брамників за цю велику образу. В Індії досі перед святою людиною відкриті всі двері і її ніколи ніде не перепиняють.

ПОЯСНЕННЯ: Четверо мудреців були перші сини Брахми. Всі інші живі істоти, навіть Господь Шіва, народилися пізніше, а отже молодші за чотирьох Кумар. Хоча вони мали вигляд п’ятирічних дітей і всюди ходили нагими, вони старші за всіх інших живих створінь і пізнали істинну природу душі. Перед такими святими не можна закривати браму в царство Вайкунтги, але так сталося, що брамники зупинили їх. Це була помилка. Господь завжди намагається служити таким мудрецям, як Кумари, але, хоча брамникам це відомо, вони, здивувавши і обуривши всіх своїм вчинком, не пустили Кумар на Вайкунтгу.

ПОЯСНЕННЯ: За ведичною культурою санн’ясі, тобто людина, яка зреклася світу, вдягається в одяг шафранового кольору. Шафрановий одяг служить мандрівному санн’ясі за свого роду перепустку, що відкриває перед ним будь-які двері. Обов’язок санн’ясі    —    це нести людям знання свідомості Крішни. Люди, які зреклися світу, мають тільки одне діло    —    проповідувати славу й велич Верховного Бога-Особи. Тому у ведичному суспільстві заведено ніколи не зупиняти санн’ясі. Його пускають всюди, куди він захоче, і сімейні люди ніколи не відмовляють подарувати йому все, що він попросить. Четверо Кумар прийшли побачити Верховного Бога-Особу, Нараяну. Варто відзначити, що Господа в цьому вірші названо словом сухр̣ттама, «найліпшим з друзів». У «Бгаґавад-ґіті» Господь Крішна каже, що Він найліпший друг усіх живих істот: сухр̣дам̇ сарва-бгӯта̄на̄м. Живі істоти не знайдуть ліпшого друга й доброзичливця, як Верховний Бог-Особа. Він настільки добрий до кожного, що, хоча ми повністю забули свої стосунки з Верховним Господом, Він перший приходить до нас    —    іноді особисто, сходячи на Землю як Господь Крішна, іноді як Господній відданий, сходячи як Господь Чайтан’я Махапрабгу, а іноді посилаючи Своїх істинних відданих, щоб рятувати всі впалі душі. Отже, Він найщиріший друг і доброзичливець кожного, і Кумари хотіли побачити Його. Сторожа повинна була б знати, що чотири мудреці не мають жодних інших цілей, і тому їх не годиться зупиняти, не пускаючи до палацу.

У цьому вірші образно сказано, що коли мудреців не пустили побачити їхнього найдорожчого Бога-Особу, в їхніх серцях і поглядах проявився молодший брат хіті. Молодший брат хіті    —    це гнів. Якщо бажання істоти не задовольняється, з’являється його молодший брат, гнів. З цієї історії видно, що навіть великі святі, як то Кумари, також гніваються, але їхній гнів виникає не через егоїзм. Вони розгнівалися тому, що їх не пустили до палацу побачити Бога-Особу. Отже, цей вірш не підтримує теорію про те, що на рівні досконалості істота ніколи не відчуває гніву. Гнів іноді відчувають навіть ті, хто досяг звільнення. Чотирьох мандрівних мудреців, братів Кумар, всі зараховують до звільнених осіб, але коли сторожа перешкодила їм у їхньому служінні Господу, вони теж розгнівалися. Різниця між гнівом звичайної особи і звільненої полягає в тому, що звичайна особа гнівається, коли не може задовольнити бажання своїх чуттів, а звільнена, як оце Кумари,    —    коли їм заважають виконувати обов’язки в служінні Верховному Богові-Особі.

У попередньому вірші виразно сказано, що Кумари були звільнені особи. Відіта̄тма-таттва означає «ті, хто усвідомив свою істинну природу». Того, хто не усвідомив своєї істинної природи, називають невігласом, а того, хто пізнав душу, Наддушу, їхні стосунки і діяльність, яка приводить до самоусвідомлення, називають відіта̄тма-таттва. Хоча Кумари вже були звільнені, вони, однак, розгнівалися. Це дуже важливий момент. Звільнитися зовсім не означає втратити здатність виявляти почуття. Чуттєва діяльність триває навіть після звільнення. Однак різниця полягає в тому, що звільнена особа використовує чуття тільки в свідомості Крішни, а зумовлена особа намагається за допомогою чуття отримати особисте задоволення.

ПОЯСНЕННЯ: Жителів Вайкунтги відрізняє від жителів матеріальних планет те, що на Вайкунтзі всі жителі служать Самому Господу і наділені всіма Його достоїнствами. Згідно з аналізом великих знавців, коли зумовлена душа досягає звільнення і стає відданим, вона може розвинути в собі до дев’яноста дев’яти відсотків достоїнств Господа. Тому не може бути й мови, щоб на планетах Вайкунтги хтось із жителів тримав зло на Господа. У матеріальному світі піддані, трапляється, вороже ставляться до керівника держави, але для Вайкунтги така свідомість зовсім невластива. На Вайкунтгу не може потрапити, не розвинувши в собі всі хороші якості. А основа всіх достоїнств    —    це підпорядкувати себе Верховному Богові-Особі. Отож, коли мудреців не пустили до палацу, їх дуже здивувала поведінка двох брамників, не схожа на поведінку інших жителів Вайкунтглоки. Хтось може сказати, що сторожа зобов’язана перевіряти, хто має право ввійти до палацу, а хто ні. Однак в даному випадку цей арґумент не має підстав, бо на Вайкунтгу може потрапити тільки той, хто свою свідомість до останку присвятив на служіння Верховному Господу. Жодній особі, вороже налаштованій до Господа, не вдасться проникнути в світ Вайкунтглоки. Виходячи з цього, Кумари зробили висновок, що брамники могли зупинити їх тільки через одну причину    —    власну нещирість.

ПОЯСНЕННЯ: Так само, як у кожній державі в матеріальному світі є заклади цивільні і кримінальні, творіння Бога також поділяється на дві частини. У будь-якій державі кримінальних органів значно менше, ніж цивільних, і так само матеріальний світ, що являє собою в’язницю, становить лише одну четверту Господнього творіння. Всі живі істоти, які населяють матеріальні всесвіти, тою чи іншою мірою належать до категорії злочинців, тому що не бажають коритися Господній волі і порушують лад творіння, що його життєдіяльність перебуває в гармонії з Господніми бажаннями. Першопричина всього творіння, полягає в тому, що Верховний Господь, Бог-Особа, за природою сповнений радості, бувши єдиним, стає багатьма, щоб поглибити Своє трансцендентне блаженство. Всі живі істоти, як оце ми, являємо собою невід’ємні частки Верховного Господа і призначені дарувати насолоду Його чуттям. І щойно жива істота порушує ці гармонійні стосунки, вона одразу ж опиняється в пастці майі, ілюзії.

Зовнішню Господа називають матеріальним світом, а царство внутрішньої енерґії Господа називають Вайкунтгою, Божим царством. У світі Вайкунтги в стосунках між його жителями і Господом немає жодної дисгармонії. Тому Вайкунтга    —    це Господнє творіння в досконалому вияві. Там немає ніяких причин для страху. Все Господнє царство живе в такій довершеній злагоді й єдності, що там не буває ніяких проявів ворожнечі. Там усе абсолютне. Як у тілі існує багато різних органів, але всі вони злагоджено працюють для задоволення шлунку, або як у машині існують сотні й тисячі деталей, але всі вони злагоджено функціонують, щоб виконати призначення всього механізму, так і всі жителі Вайкунтги досконало виконують своє служіння довершеному Господу.

Філософи-майаваді, імперсоналісти, витлумачують цей вірш на свій лад, намагаючись довести за його допомогою свою теорію про тотожність частини неба і всієї небесної сфери. Але їхнє тлумачення не має під собою достатніх підстав. Приклад з усією небесною сферою і її частиною можна прикласти і до тіла людини. Тіло можна порівняти до всієї небесної сфери, а кишківник та інші органи    —    до його частин. Кожен з органів тіла має своє окреме існування, хоча й займає лише невелику частину всього тіла. Так само, все творіння    —    це тіло Верховного Господа, а ми, живі істоти та всі інші створіння,    —    це лише невеличка частка цього тіла. Окремі частини й органи тіла ніколи не тотожні цілому і ніколи не можуть з ним зрівнятися. У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що живі істоти вічно були, є і будуть невід’ємними частками Верховного Господа. За філософією майаваді жива істота лише в ілюзії вважає себе за частку загального цілого, а насправді вона єдина і тотожна з верховним цілим. Ця теорія не має під собою ніяких підстав. Частина єдина з цілим тільки з погляду їхньої природи. Якщо частка неба і вся небесна сфера єдині за природою та якостями, це аж ніяк не означає, що частка неба може стати цілим небом.

На планетах Вайкунтги непотрібна політика, що засновується на засаді «поділяй і владарюй». Там немає страху, тому що всі жителі і Господь мають один інтерес. Майа    —    це дисгармонія в стосунках між живими істотами і Господом, а Вайкунтга    —    це повна гармонія між ними. Насправді Господь піклується про всіх живих істот, тому що Він найвища жива істота. Однак нетямущі живі істоти, хоча повністю підвладні верховній істоті, повстають проти Нього й заперечують навіть Його існування. Стан цих істот називається майа. Іноді вони заперечують, що Бог існує, проголошуючи: «Все порожнеча». Іноді вони заперечують Його існування, вдаючись до іншого формулювання: «Бог, можливо, існує, але Він не має форми». Обидві ці концепції породжені з небажання живої істоти коритися Господу. Доки живі істоти повставатимуть таким чином проти Бога, доти в матеріальному світі не буде гармонії.

Гармонія або дисгармонія    —    це узгодженість або неузгодженість діяльності істот із ладом і законами, які панують в тому чи іншому місці. Релігія являє собою закон, який встановлює Верховний Господь. З «Шрімад Бгаґавад-ґіти» випливає, що релігія    —    це віддане служіння, або свідомість Крішни. Крішна каже: «Облиш усі інші релігійні засади і просто стань відданою Мені душею». В цьому полягає суть релігії. Істинна релігія    —    це діяльність людини, яка повністю усвідомлює, що Крішна    —    верховний володар всієї насолоди і Верховний Господь, і яка діє згідно з цим розумінням. Все, що розходиться з цим принципом, не є релігією. Тому Крішна каже: «Просто облиш усі інші релігійні засади». В духовному світі всі живуть у повній гармонії з цим релігійним принципом свідомості Крішни, і тому цей світ зветься Вайкунтга. Якщо люди приймають цей принцип у цьому світі, повністю чи хоча б частково, то цей світ також перетворюється на Вайкунтгу. Це стосується будь-якої громади людей, в тому числі Міжнародного товариства свідомості Крішни. Якщо члени Міжнародного товариства свідомості Крішни, з вірою приймаючи Крішну за осереддя свого існування, живуть у гармонії з засадами і вказівками «Бгаґавад-ґіти», то вони живуть не в матеріальному світі, а на Вайкунтзі.

ПОЯСНЕННЯ: У «Бгаґавад-ґіті», сьомій главі, 27 вірші, вказано причину, з якої чисті душі потрапляють у зумовлене буття матеріального світу, в’язниці Верховного Господа. Як там сказано, поки жива істота залишається чистою, вона перебуває в повній гармонії з бажаннями Верховного Господа, але коли вона оскверняється, її бажання розходяться з бажаннями Господа. Ця скверна примушує живу істоту йти в матеріальний світ, кожен змагається з трьома ворогами: хіттю, гнівом та пожадливістю. Ці три вороги змушують живі істоти залишатися в матеріальному світі, і лише той, хто звільнився від цих ворогів, гідний увійти в царство Бога. Тому не слід впадати в гнів, коли щось перешкоджає задовольняти чуття, і не слід бути пожадливим, прагнучи здобути більше, ніж нам треба. У цьому вірші дуже чітко вказано, що матеріальний світ, куди за свою провинну повинні зійти брамники,    —    це місце для злочинців. Будь-який злочин засновується на бажанні задовольнити чуття, на гніві або ж на надмірній пожадливості. Раби цих трьох ворогів живої істоти ніяк не можуть піднятися до Вайкунтгалоки. Отже, люди повинні вивчати «Бгаґавад-ґіту», щоб визнати Верховного Бога-Особу, Крішну, як володаря всього сущого. Вони повинні вчитися вдовольняти чуття Верховного Господа, замість того, щоб намагатися вдовольнити свої. Щоб піднятися на Вайкунтгу, людина повинна розвивати в собі свідомість Крішни.

ПОЯСНЕННЯ: Хоча брамники випадково вчинили помилку, не пустивши брахманів у ворота Вайкунтги, вони відразу ж усвідомили всю загрозливість брахманського прокляття. Існує багато різних гріхів та образ, але найгірший з усіх гріхів    —    це образити відданого Господа. Брамники також були віддані Господа, і тому вони зрозуміли свою помилку і вжахнулися, побачивши, що четверо Кумар збираються їх проклясти.

ПОЯСНЕННЯ: Відданий може стерпіти найтяжчу кару, крім тої, що змушує його забути про Верховного Господа. Брамники, що також були віддані, зрозуміли, яка на них чекає кара, тому що усвідомили серйозність своєї образи, яку вони вчинили, не пустивши мудреців на Вайкунтглоку. У нижчих видах життя, до яких належать і тваринні форми, істота назагал забуває Господа. Брамники розуміли, що на них чекає в’язниця матеріального світу, і боялися, що їм доведеться опуститися до найнижчих форм життя й забути Верховного Господа. Тому вони стали благати, щоб цього ніколи не сталося з ними, хоч би ким вони мусили народитися через прокляття брахманів. У дев’ятнадцятому й двадцятому віршах шістнадцятої глави «Бгаґавад-ґіти» сказано, що всіх, хто вороже налаштований до Господа й до Його відданих, доля жбурляє у найогидніші форми життя. Життя за життям такі дурні не можуть згадати Верховного Бога-Особу і тому скочуються дедалі нижче й нижче.

ПОЯСНЕННЯ: У «Бгаґавад-ґіті» Господь проголошує, що Його відданий ніколи, за жодних обставин, не пропаде. Господь зрозумів, що суперечка між сторожею й мудрецями набуває небезпечної форми і тому негайно вийшов зі Свого палацу й вирушив на місце подій, щоб врятувати Своїх відданих, брамників, від ще гіршого нещастя й повної згуби.

ПОЯСНЕННЯ: У цьому вірші сказано ачакшата̄кша-вішайам. Верховного Господа неможливо побачити звичайними очима, але тут Він постав перед зором Кумар. Ще одне важливе слово в цьому вірші    —    це сама̄дгі-бга̄ґйам. Побачити образ Господа Вішну в своєму серці під час йоґічної медитації    —    велика удача, але побачити Його віч-на-віч    —    це щастя іншого порядку. Досягнути цього можуть тільки чисті віддані. Тому, побачивши, як Господь наближається з почтом супутників, що тримали над Ним парасолю й омахували Його чамарами, Кумари були вражені, не вірячи, що бачать Господа віч-на-віч. У «Брахма-самхіті» сказано, що віддані, які сягнули висот любові до Бога, завжди бачать Верховного Бога-Особу, Ш’ямасундару, у своєму серці. Але коли вони досягають повної зрілості, то бачать того самого Бога віч-на-віч. Звичайним людям Господь ніколи не являє Себе, однак коли людина усвідомлює природу Його святого імені і присвячує себе відданому служінню Господу, насамперед залучаючи до цього процесу язик    —    оспівуючи Господа й куштуючи прасад, тоді Господь поступово відкриває Себе їй. Отже, відданий повсякчасно бачить Господа у своєму серці, а, досягнувши ще більшої досконалості, бачить того самого Господа просто перед собою, як ми бачимо все, що нас оточує.

ПОЯСНЕННЯ: Коли Господь прийшов, Він був всіма задоволений, на що в цьому вірші вказують слова кр̣тсна-праса̄да-сумукгам. Господь знав, що навіть брамники    —    Його чисті віддані, хоча вони випадково образили стопи інших відданих. Образити відданого    —    це велика загроза для відданого служіння. Тому Господь Чайтан’я сказав, що образа відданого схожа на скаженого слона, який зірвався з прив’язі. Коли скажений слон вривається в сад, він витоптує все, що там росте. Так само образа стіп чистого відданого знищує всі досягненні й заслуги людини у відданому служінні. Сам Господь не був ображеним, тому що Він не ображається ні на які вчинки щирого відданого. Однак відданий повинен дуже пильно стерегтися образ проти стіп іншого відданого.

Господь, що однаково ставиться до всіх, але особливо прихильний до Свої відданих, однаково лагідно дивився і на винуватців, і на ображених. Така лагідна вдача Господа    —    природний прояв Його безмежних трансцендентних якостей. Його привітне ставлення до відданих глибоко радувало й зворушувало їх, і вони були зачаровані вже самим Його усміхом. Чарівливий усміх Господа затьмарює не лише велич усіх вищих планет матеріального світу, але й духовного світу, що вищий за матеріальний. Звичайній людині важко навіть уявити багатства вищих матеріальних планет, які в усьому перевершують умови життя на Землі, але планети Вайкунтги сповнені таких небесних розкошів і насолод, що Вайкунтгу порівнюють до головного діаманта чи до медальйону в намисті з самоцвітів.

In this verse the words spṛhaṇīya-dhāma indicate that the Lord is the reservoir of all pleasure because He has all the transcendental qualities. Although only some of these are aspired for by persons who hanker after the pleasure of merging in the impersonal Brahman, there are other aspirants who want to associate with the Lord personally as His servants. The Lord is so kind that He gives shelter to everyone — both impersonalists and devotees. He gives shelter to the impersonalists in His impersonal Brahman effulgence, whereas He gives shelter to the devotees in His personal abodes known as the Vaikuṇṭhalokas. He is especially inclined to His devotee; He touches the core of the heart of the devotee simply by smiling and glancing over him. The Lord is always served in the Vaikuṇṭhaloka by many hundreds and thousands of goddesses of fortune, as stated by the Brahma-saṁhitā (lakṣmī-sahasra-śata-sambhrama-sevyamānam). In this material world, one is glorified if he is favored even a pinch by the goddess of fortune, so we can simply imagine how glorified is the kingdom of God in the spiritual world, where many hundreds and thousands of goddesses of fortune engage in the direct service of the Lord. Another feature of this verse is that it openly declares where the Vaikuṇṭhalokas are situated. They are situated as the summit of all the heavenly planets, which are above the sun globe, at the upper limit of the universe, and are known as Satyaloka, or Brahmaloka. The spiritual world is situated beyond the universe. Therefore it is stated here that the spiritual world, Vaikuṇṭhaloka, is the summit of all planetary systems.

ПОЯСНЕННЯ: Цей вірш детально змальовує Бога-Особу, яким Його побачили мудреці. Тіло Господа обвивали жовті шати, і стан Його був тонкий. Всі описи, які змальовують ґірлянду на грудях Бога-Особи чи когось із Його супутників на Вайкунтгах, завжди згадують про бджіл, що бринять навколо цих ґірлянд. Ці деталі підкреслюють красу духовного світу й дуже приваблюють відданих. Одна з рук Господа спочивала на плечі Його носія, Ґаруди, а друга гралася квіткою лотоса. Це деякі деталі вигляду Бога-Особи, Нараяни.

ПОЯСНЕННЯ: Врода Господа така чарівлива, що її неможливо описати. Вважають, що в усіх духовних і матеріальних творіння немає більшої вроди, ніж врода богині щастя. Однак, коли з’явився Господь, її врода зблякла перед Його красою. Іншими словами, в присутності Господа краса богині щастя стає менш помітна. Як пишуть у своїх віршах вайшнавські поети, краса Господа затьмарює красу сотень тисяч Купідонів, богів любові. Тому Господа називають Мадана-мохана. Разом з тим відомо, що Господь іноді втрачає голову за красою Радгарані. Тоді, як співають поети, Господь Крішна, хоча Він    —    Мадана-мохана, стає Мадана-даха, зачарований вродою Радгарані. Насправді з красою Господа ніщо не може зрівнятися, навіть краса Лакшмі на Вайкунтгах. Віддані Господа на планетах Вайкунтги радіють, коли бачать, що Господь    —    найпрекрасніша істота в усіх світах, але віддані в Ґокулі, чи на Крішналоці, радіють тоді, коли бачать, що Радгарані ще прекрасніша за Крішну. Господь виконує бажання всіх, тому що Він бгакта-ватсала    —    «Той, хто прагне вдовольнити Своїх відданих». Він являє Себе в тому образі, який найбільше до серця Його відданим, як оце Господь Брахма, Господь Шіва та інші віддані. Своїм відданим-мудрецям, Кумарам, Господь також явив Свій найпрекрасніший образ, і вони не могли наситити свої очі, прагнучи дивитися на Нього ще і ще.

ПОЯСНЕННЯ: З цього вірша можна зробити висновок, що четверо Кумар були імперсоналістами, чи послідовниками філософії монізму, яка веде до злиття з Господом. Однак, щойно вони побачили образ Господа, їхній розум перемінився. Іншими словами, імперсоналіст, що насолоджується трансцендентним блаженством у своєму намаганні злитися з Господом, зазнає поразки, побачивши прекрасний трансцендентний образ Господа. Коли до Кумарів долинули пахощі лотосових стіп Господа, змішані з ароматом туласі, це повністю перемінило їхню свідомість. Вони вирішили, що замість зливатися з Верховним Господом, набагто ліпше стати Його відданими. Стати слугою лотосових стіп Господа ліпше, ніж злитися з Ним воєдино.

ПОЯСНЕННЯ: У цьому вірші дуже добре описано, як досягнути успіху на шляху йоґи. Тут конкретно вказано, що об’єкт медитації для послідовників йоґа-марґи    —    це образ Господа в аспекті чотирирукого Нараяни. За наших часів з’явилося багато так званих йоґів, які не зосереджують свою медитацію на чотирирукій формі Нараяни. Деякі з них намгаються медитувати на щось безособистісне чи на порожнечу, але це не знаходить схвалення у великих йоґів, які дотримуються класичного методу. В своїй істинній формі метод йоґа-марґи вимагає приборкати чуття, сісти в відлюдному й освяченому місці і медитувати на чотирирукий образ Нараяни, чию зовнішність і прикраси змальовано в цій главі, де йдеться про Його зустріч із чотирма мудрецями. Ця форма Нараяни являє Собою поширення Крішни, отож рух свідомості Крішни, який зараз поширюється всім світом,    —    це найвища форма істинної практики йоґи.

Свідомість Крішни    —    це найвища практика йоґи, яку виконують досвідчені йоґи-віддані. Незважаючи на всю свою привабливість, вісім форм йоґічної досконалості майже недосяжні для звичайної людини. Однак цей вірш каже, що Господь, який з’явився перед чотирма мудрецями, сповнений усіх восьми проявів цієї досконалості. Найвища форма йоґа-марґи полягає в тому, щоб двадцять чотири години на добу залишатися зосередженим на Крішні. Це називається свідомість Крішни. Описана в «Шрімад-Бгаґаватам» і в «Бгаґавад-ґіті» система йоґи, чи йоґічні методи, які рекомендує Патанджалі, відрізняються від тої сучасної практики, яку в західних країнах називають хатга-йоґою. Справжня практика йоґи вимагає приборкувати чуття, а коли чуття опановано,    —    зосередити розум на Верховному Богові-Особі, Шрі Крішні, в Його образі Нараяни. Господь Крішна    —    це первинний Бог-Особа, а всі інші форми Вішну, що тримають у чотирьох руках мушлю, лотос, булаву і диск,    —    це довершені поширення Крішни. «Бгаґавад-ґіта» рекомендує зосереджувати свою медитацію на образі Господа. Для того, щоб вправлятися в зосередженні розуму, треба сидіти випроставшись, щоб спина і голова були в одній площині. Для цієї практики треба знайти відлюдне місце, в якому панує дух святості. Йоґ повинен дотримуватися приписів брахмачар’ї, повністю утримуючись від статевого життя. Йоґу неможливо практикувати в перенаселеному місті, ні в чому собі не відмовляючи, потураючи всім своїх сексуальним бажанням і втішаючи свій невірний язик. Для того, щоб практикувати йоґу, обов’язково потрібно приборкувати чуття, а приборкування чуттів починається з приборкання язика. Той, хто опанував язик, може панувати й над іншими чуттями. Дозволяти язикові їсти й пити всілякі заборонені речі і разом з тим проґресувати на шляху йоґи неможливо. Дуже прикро, що на Захід приїжджає маса псевдо-йоґів, які наживаються на людській цікавості до йоґи. Ці псевдо-йоґи не соромляться навіть публічно проголошувати, що людина може вживати алкоголь і разом з тим практикувати медитацію.

П’ять тисяч років тому Господь Крішна порадив Арджуні практикувати йоґу, але Арджуна відверто зізнався, що нездатний дотримуватися суворих приписів системи йоґи. В будь-якій справі треба бути практичним, тому немає сенсу марнувати свій цінний час на безглузді гімнастичні вправи, вважаючи це за йоґу. Справжня йоґа    —    це пошук чотирирукої Наддуші в своєму серці і постійне медитативне споглядання цього образу Господа. Неперервна медитація має назву самадгі, і об’єкт цієї медитації    —    чотирирукий Нараяна, чиї прикраси й зовнішність змальовано в цій главі «Шрімад-Бгаґаватам». Проте якщо хтось хоче медитувати на порожнечу або на щось безособистісне, йому знадобиться дуже багато часу, перш ніж він досягне успіху в практиці йоґи. Ми не можемо зосереджувати розум на чомусь безособистісному чи на порожнечі. Справжня йоґа вимагає зосереджувати розум на Господньому образі, чотирирукому Нараяні, що перебуває в серці кожного.

Медитація дає змогу зрозуміти, що Бог перебуває в нашому серці. Знає істота про це чи ні, Бог перебуває в серці кожного. Він перебуває в серці не лише людини, але й кішки чи собаки. Це підтверджено в «Бгаґавад-ґіті», де Господь проголошує: іш́варах̣ сарва-бгӯта̄на̄м̇ хр̣д-деш́е    —    «Ішвара, верховний повелитель світу, перебуває в серці всіх живих істот». Він присутній не лише в кожному серці, але і в кожному атомі. Немає такого місця, де б не був присутній Господь. Так сказано в «Ішопанішаді». Бог присутній скрізь, і все суще по праву належить Йому. Цей аспект Господа, в якому Він пронизує все, називають Параматмою. Слово атма означає «індивідуальна душа», а Параматма    —    «індивідуальна Наддуша». Як атма, так і Параматма    —    індивідуальні особи. Різниця між атмою і Параматмою полягає в тому, що атма, душа, присутня лише в одному тілі, а Параматма присутня всюди. Це добре ілюструє приклад із сонцем. Окрема індивідуальна особа перебуває лише в одному місці, але сонце, хоче теж є окремим індивідуальним тілом, присутня над головою всіх інших індивідуальних осіб. Це пояснено в «Бгаґавад-ґіті». Отож, хоча за своїми якостями всі живі істоти, включно з Господом, рівні, Наддуша відрізняється від індивідуальної душі Своїм обсягом і здатністю поширюватися. Господь, або Наддуша, може поширювати Себе в мільйони різних форм, що для індивідуальної душі неможливо.

Наддуша перебуває в серці кожного і тому є свідком усіх вчинків кожної істоти, в минулому, теперішньому й майбутньому. Упанішади описують Наддушу як друга й свідка, що сидить поряд з кожної індивідуальною душею. Господь завжди по-дружньому прагне забрати Свого друга, індивідуальну душу назад, додому, до Бога. Як свідок усіх дій індивідуальної істоти, Він дарує їй усі благословення, винагороджуючи її плодами її вчинків. Наддуша надає індивідуальній душі всі можливості отримати все, чим та бажає насолоджуватися в матеріальному світі. Страждання приходять до живої істоти як реакція на її бажання панувати над матеріальним світом. Але Господь радить Своєму другові, індивідуальній душі, що разом з тим є Його сином, облишити будь-яку іншу діяльність і просто віддатися Йому, здобувши таким чином нескінченне блаженство і вічне життя, сповнене знання. Ця настанова підводить підсумок усій «Бгаґавад-ґіті», найавторитетнішій і найпопулярнішій книзі з усіх різновидів йоґи. Останнє слово «Бгаґавад-ґіти», отже, вказує на остаточну мету йоґи.

У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що найвищий йоґ    —    це той, хто постійно занурений у свідомість Крішни. Що ж таке свідомість Крішни? Індивідуальна душа своєю свідомістю присутня по всьому своєму тілі, а Наддуша, або Параматма, своєю надсвідомістю присутня по всьому творінні. Індивідуальна душа зі своєю обмеженою свідомістю імітує надсвідомість Параматми. Я знаю, що відбувається в моєму обмеженому тілі, але я не можу відчути, що відбувається в тілі інших. Своєю свідомістю я присутній у своєму тілі, але моя свідомість не поширюється на тіла інших істот. Однак Наддуша, чи Параматма, присутня всюди і в кожному, знає все життя кожної істоти. Теорія про те, що душа і Наддуша суть одно неприйнятна, тому що не знаходить ніякого підтвердження в авторитетній ведичній літературі. Свідомість індивідуальної душі не має властивостей надсвідомості. Однак рівня надсвідомості можна досягнути, якщо індивідуальну свідомість привести в гармонію зі свідомістю Всевишнього. Цей метод називається впокоренням Господу, або свідомістю Крішни. З «Бгаґавад-ґіти» видно, що спочатку Арджуна не хотів воювати з братами та родичами, але, зрозумівши «Бгаґавад-ґіту», привів свою свідомість у гармонію з надсвідомістю Крішни. Таким чином він піднявся на рівень свідомості Крішни.

Особа, яка перебуває в повній свідомості Крішни, діє за вказівками Крішни. На початку розвитку свідомості Крішни ці вказівки вона отримує через прозоре посередництво духовного вчителя. Коли ж людина, пройшовши достатню підготовку, діє під проводом істинного духовного вчителя зі смиренням, вірою та любов’ю до Крішни, її просування по шляху до повної гармонії з Його волею стає ще більш певним і непомильним. Піднявшись на цей рівень відданого служіння у свідомості Крішни, відданий досягає найвищої досконалості в системі йоґи. На цьому рівні Крішна, чи Наддуша, дає йому вказівки з серця, тоді як ззовні відданому допомагає духовний вчитель, істинний представник Крішни. Господа, що допомагає відданому із серця, називають чайт’я, тому що Він перебуває в серці кожної істоти. Однак зрозуміти, що Бог перебуває в серці кожного, ще не достатньо. Треба зрозуміти, як Господь проявляє Себе не тільки всередині, а й зовні. Щоб діяти у свідомості Крішни, треба приймати Його вказівки і з серця, і ззовні. Це найвища досконалість людської форми життя і найвища досконалість всіх систем йоґи.

Досконалий йоґ оволодіває вісьмома надприродними досягненнями: він вміє ставати легшим за повітря, меншим за атом, більшим за гору, діставати все, що побажає, керувати іншими, як Господь, і т. д. Але коли людина досягає такого рівня досконалості, що отримує вказівки від Самого Господа, це перевершує всі згадані вище матеріальні досягнення. Дихальні вправи звичайно опановують лише на початку практики йоґи. Медитація на Наддушу    —    це наступний крок. Але безпосередньо спілкуватися з Наддушею і отримувати від Господа вказівки    —    це найвища досконалість. Дихальні вправи медитативної йоґи являли собою важке завдання навіть п’ять тисяч років тому, саме тому Арджуна відхилив пораду Крішни, що порекомендував цю систему. Нинішню епоху, епоху Калі, називають епохою занепаду. За цієї епохи люди назагал мають коротке життя і дуже тяжко засвоюють науку самопізнання чи духовного життя. Їм, переважно, не щастить, і тому, навіть якщо хтось починає трохи цікавитися самоусвідомленням, часто трапляється так, що його вводять в оману численні шахраї. Єдиний спосіб досягнути досконалості йоґи    —    це втілити в життя засади «Бгаґавад-ґіти», йдучи за прикладом Господа Чайтан’ї. Це найпростіша практика, і вона приводить до найвищої досконалості йоґи. Господь Чайтан’я особисто продемонстрував, як практикувати йоґу свідомості Крішни, просто оспівуючи святе ім’я Крішни, що радять «Веданта», «Шрімад-Бгаґаватам», «Бгаґавад-ґіта» та багато важливих Пуран.

Цього методу йоґи дотримуються широкі маси індійців, і поступово ця практика поширюється також у багатьох містах США. Цей метод дуже легкий і практичний для нинішньої епохи. Найбільшу користь від нього можуть отримати ті, хто серйозно бажає досягнути успіху в йозі. Жодна інша система йоґи не може привести до успіху за цієї епохи. Медитація була можлива за Сат’я-юґи, золотої епохи, коли люди жили сотні тисяч років. Якщо хтось хоче справді досягнути успіху за допомогою якогось практичного методу йоґи, йому варто повторювати Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе    /    Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе, і тоді він реально відчує, як він проґресує на шляху до своєї мети. У «Бгаґавад-ґіті» практику свідомості Крішни названо раджа-від’я, цар усього знання.

Всі, хто став на цей піднесений шлях бгакті-йоґи і практикує віддане служіння у стані трансцендентної любові до Крішни, може засвідчити, як просто і практикувати свідомість Крішни і яку радість це дарує. Четверо мудреців, Санака, Санатана, Санандана й Санат-кумара, як уже описував сорок третій вірш цієї глави, також привабилися до образу Господа і трансцендентних пахощів пилу з Його лотосових стіп.

Система йоґа вимагає приборкувати чуття, а бгакті-йоґа, або свідомість Крішни, являє собою метод очищення чуттів. Коли чуття очищені, їх дуже легко приборкати. Діяльність чуттів неможливо зупинити якимись штучними засобами, але якщо їх очистити служінням Господу, їх можна не лише приборкати, утримуючи від брудної діяльності, але й використати в трансцендентному служінні Господу. Саме цього прагнуть четверо мудреців: Санака, Санатана, Санандана й Санат-кумара. Ожте, свідомість Крішни    —    це не теорія вигадливого розуму якогось мислителя. Це метод, який рекомендує «Бгаґавад-ґіта» (9.34): ман-мана̄ бгава мад-бгакто мад-йа̄джі ма̄м̇ намаскуру.

ПОЯСНЕННЯ: Так звані йоґи, які зосереджують розум в медитації на щось безособистісне чи на порожнечу вичерпно охарактеризовані в цьому вірші. Цей вірш «Шрімад-Бгаґаватам» згадує таких людей, які видають себе за великих майстрів йоґи та медитації, але які не знаходять Верховного Бога-Особу, що перебуває в їхніх серцях. Таких осіб тут названо дуратмами, тобто криводушними людьми, вбогими на розум, що являють собою повну протилежність до махатм, або людей великодушних з шляхетним серцем. Так звані йоґи, які намагаються медитувати, але не мають шляхетного серця, не можуть знайти чотирируку форму Нараяни, хоча Він перебуває в їхніх серцях. Усвідомлення Верховної Абсолютної Істини починається з усвідомлення безособистісного Брахмана, однак не слід вдовольнятися на цьому, пізнавши тілкьи безособистісне сяйво Верховного Господа. В «Ішопанішаді» наведено молитву, в якій відданий благає Господа прибрати з-перед його очей сліпуче сяйво Брахмана, щоб він побачив істинний, особистісний образ Господа і знайшов повне вдоволення. Так само, хоча Господь, прихований сліпучим сяйвом Свого тіла, не являє Себе на початку духовного розвитку, якщо відданий щиро прагне побачити Господа, Він, являє Себе. У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що Господа неможливо побачити нашими недосконалими очима, почути нашими недосконалими вухами і відчути нашими недосконалими чуттями, але якщо людина з вірою та відданістю присвячує себе на служіння Богу, Він Сам являє Себе їй.

Ці вірші показують, що Санат-кумара, Санатана, Санандана і Санака були по-справжньому щирі віддані. Хоча вони чули від батька, Брахми, про особистісний аспект Господа, їм відкрилося усвідомлення тільки безособистісного аспекту, Брахмана. Однак, щиро шукаючи Господа, вони врешті-решт безпосередньо побачили Його особистісний образ, який повністю відповідав описам їхнього батька. Побачивши Господа, вони відчули повне вдоволення. У цьому вірші вони висловлюють свою вдячність, тому що, хоча вони спочатку були нетямущими імперсоналістами, з ласки Господа їм пощастило побачити Його особистісну форму. Ще один важливий момент, який варто відзначити в цьому вірші, це згадка про те, що мудреці слухали свого батька, Брахму, народженого безпосередньо від Самого Господа. Іншими словами, цей вірш засвідчує дієвість учнівської спадкоємності, якою знання передається від Господа до Брахми, від Брахми до Наради, від Наради до В’яси і так далі. Кумари були синами Брахми й тому мали можливість отримати ведичне знання з учнівської спадкоємності Брахми. Завдяки цьому вони, хоча починали як імперсоналісти, врешті-решт на власні очі побачили особисту форму Господа.

ПОЯСНЕННЯ: Абсолютну Істину пізнають у трьох аспектах: як безособистісний Брахман, як локалізовану Параматму і Бгаґавана, Верховного Бога-Особу. У цьому вірші Кумари визнають, що пізнання Верховного Бога-Особи становить вершину пізнання Абсолютної Істини. Хоча четверо Кумар отримали настанови від свого великого мудрого батька, Брахми, вони не змогли по-справжньому усвідомити Абсолютну Істину. Усвідомити Верховну Абсолютну Істину вони змогли тільки тоді, коли особисто, на власні очі побачили Бога-Особу. Іншими словами, коли хтось бачить чи розуміє Верховного Бога-Особу, знання двох інших аспектів Абсолютної Істини    —    безособистісного Брахмана і локалізованої Параматми    —    відкривається йому саме. Тому Кумари проголошують: «Ти Верховна Абсолютна Істина». Імперсоналісти можуть заперечувати, що Верховний Бог-Особа не може бути Абсолютною Істиною, бо Його тіло вбране в прекрасні оздоби. Але у цьому вірші зазначено, що все розмаїття на абсолютному рівні має природу шуддга-саттви, чистого добра. У матеріальному світі всі якості    —    і добро, і страсть і невігластво    —    осквернені. Навіть якість добра в матеріальному світі має в собі домішки страсті й невігластва. Але в трансцендентному світі існує тільки чисте добро, без найменших слідів страсті й невігластва. Отож і тіло Верховного Бога-Особи, і всі Його різноманітні розваги та атрибути являють собою чисту саттва-ґуну. Це розмаїття чистого добра проявлене вічно, тому що таким чином Господь хоче задовольнити відданого. Відданий не бажає бачити Верховну Особу Абсолютної Істини як порожнечу чи безособистісність. В певному розумінні абсолютне трансцендентне розмаїття призначене тільки для відданих і ні для кого іншого, тому що пізнати аспект трансцендентного розмаїття можна тільки з ласки Верховного Господа, їх не збагнути умоглядними розумуванями і висхідними методами пізнання. У писаннях сказано, що пізнати Верховного Бога-Особу може тільки той, хто здобув бодай крихту Його ласки. Без Його милості можна філософствувати протягом тисяч років, але так і не збагнути, що таке, насправді, Абсолютна Істина. Відданий здобуває цю милість тоді, коли повністю звільнився від матеріального забруднення. Тому тут сказано, що тільки відданий, який викорінив зі свого серця всі матеріальні прив’язаності і очистив його від усієї скверни, може отримати цю ласку Господа.

ПОЯСНЕННЯ: Трансцендентне блаженство, яке відчувають віддані Господа, цілковито відмінне від матеріального щастя, яким насолоджуються люди меншого розуму. Особи меншого розуму в матеріальному світі шукають чотирьох головних благословень, які називаються дгарма, артга, кама і мокша. Вони звертаються до релігії переважно задля якихось матеріальних благословень, яких вони прагнуть для того, щоб насолоджувати чуття. Коли, занурившись у таку діяльність, вони повністю розчаровуються, з’ясувавши, що жодна кількість чуттєвих насолод не дає їм вдоволення, вони намагаються злитися воєдино зі Всевишнім, що, на їхню думку, становить мукті, або звільнення. Існує п’ять різновидів звільнення, з яких саюдж’ю, злиття зі Всевишнім, вважають найменш вагомим. Віддані наділені гострим інтелектом і тому байдужі до такого звільнення. Їх не ваблять навіть інші чотири форми звільнення: жити на одній планеті з Господом, завжди бути поруч із Ним, як Йог супутник, володіти однаковими з Ним багатствами і мати таку саму зовнішність, як Він. Їх цікавить тільки одне    —    прославляти Верховного Господа і Його благословенні діяння. Чисте віддане служіння виконують за допомогою методу шраванам кіртанам. Чисті віддані, які відчувають трансцендентну насолоду, слухаючи і оспівуючи славу Господа, байдужі до будь-якої форми звільнення. Навіть якщо Господь пропонує їм п’ять різновидів звільнення, вони відмовляються від них. Про це згадано в Тертій пісні «Бгаґаватам». Матеріалісти прагнуть чуттєвих насолод, якими втішаються в райському царстві, але віддані відкидають такі матеріальні насолоди з самого початку. Відданий не бажає навіть досягнути становища Індри. Відданий знає, що будь-яке матеріальне становище, хоч яке розкішне, доведеться колись залишити. Навіть якщо досягнути становища Індри, Чандри чи будь-якого іншого півбога, приходить момент, коли з ним доведеться розстатися. Відданого ніколи не цікавлять такі тимчасові насолоди. З ведичних писань відомо, що іноді навіть Брахма та Індра падають зі свого становища, але відданий ніколи не падає з трансцендентної обителі Господа. Господь Чайтан’я також закликає піднятися на цей трансцендентний рівень життя, на якому відданий відчуває трансцендентну насолоду, слухаючи про Господні розваги. Коли Господь Чайтан’я бесідував з Раманандою Раєю, Рамананда висував різні ідеї щодо методів духовного розвитку, але Господь Чайтан’я відхилив усі, крім одного методу    —    слухати про велич Господа в товаристві чистих відданих. Цей метод доступний для всіх, особливо за цієї епохи. Треба слухати, як чисті віддані розповідають про діяння Господа. Цей метод самопізнання    —    найвище благословення для всього людства.

ПОЯСНЕННЯ: Тут четверо мудреців з усією смиренністю каються перед Богом-Особою за свою гордовитість, через яку вони прокляли двох інших відданих Господа. Джая і Віджая, двоє брамників, які не пустили їх на Вайкунтгу, безперечно, вчинили образу, але вони були вайшнави, і тому мудрецям слід було стримати свій гнів і не проклинати їх. Коли це сталося, вони усвідомили, що вчинили помилку, проклявши відданих Господа, і тому стали благати Господа, щоб, навіть якщо вони опиняться в пекельних умовах життя, їхній розум завжди залишався зануреним у суліжння лотосовим стопам Господа Нараяни. Віддані Господа не бояться ніяких обставин, якщо тільки вони можуть бути постійно зануреними в служіння Господу. Про нараяна-пара, відданих Нараяни, Верховного Бога-Особи, сказано, що вони на куташ́чана бібгйаті (Бгаґ. 6.17.28), тобто що вони не бояться навіть пекельних умов, тому що виконують трансцендентне любовне служіння Господу і для них немає різниці між раєм і пеклом. І рай, і пекло в матеріальному світі    —    це, по суті, одне й те саме, тому що обидва місця мають матеріальну природу, ні там, ні там немає служіння Господу. Отож віддані, що служать Господу, не розрізняють між раєм і пеклом, тільки матеріалісти прагнуть до раю і бояться пекла.

These four devotees prayed to the Lord that although they might go to hell because they had cursed devotees, they might not forget the service of the Lord. The transcendental loving service of the Lord is performed in three ways — with the body, with the mind and with words. Here the sages pray that their words may always be engaged in glorifying the Supreme Lord. One may speak very nicely with ornamental language or one may be expert at controlled grammatical presentation, but if one’s words are not engaged in the service of the Lord, they have no flavor and no actual use. The example is given here of tulasī leaves. The tulasī leaf is very useful even from the medicinal or antiseptic point of view. It is considered sacred and is offered to the lotus feet of the Lord. The tulasī leaf has numerous good qualities, but if it were not offered to the lotus feet of the Lord, tulasī could not be of much value or importance. Similarly, one may speak very nicely from the rhetorical or grammatical point of view, which may be very much appreciated by a materialistic audience, but if one’s words are not offered to the service of the Lord, they are useless. The holes of the ears are very small and can be filled with any insignificant sound, so how can they receive as great a vibration as the glorification of the Lord? The answer is that the holes of the ears are like the sky. As the sky can never be filled up, the quality of the ear is such that one may go on pouring in vibrations of various kinds, yet it is capable of receiving more and more vibrations. A devotee is not afraid of going to hell if he has the opportunity to hear the glories of the Lord constantly. This is the advantage of chanting Hare Kṛṣṇa, Hare Kṛṣṇa, Kṛṣṇa Kṛṣṇa, Hare Hare/ Hare Rāma, Hare Rāma, Rāma Rāma, Hare Hare. One may be put in any condition, but God gives him the prerogative to chant Hare Kṛṣṇa. In any condition of life, if one goes on chanting he will never be unhappy.

ПОЯСНЕННЯ: Четверо мудреців на початку свого духовного життя були імперсоналістами, але згодом, з милості свого батька й духовного вчителя, Брахми, вони пізнали вічну, духовну форму Господа і знайшли повне вдоволення. Іншими словами, трансценденталісти, які шукають безособистісний Брахман чи локалізовану Параматму, не відчувають повного вдоволення і прагнуть чогось більшого. Навіть якщо їхній розум задоволений, їхні очі не відчувають трансцендентної втіхи. Але коли вони пізнають Верховного Бога-Особу, вони знаходять повне вдоволення. Це означає, що вони стають відданими і прагнуть повсякчасно споглядати образ Господа. У «Брахма-самхіті» теж сказано, що людина, яка розвинула трансцендентну любов до Крішни і чиї очі змащені бальзамом цієї любові, постійно бачить трансцендентний образ Господа. Вжите в цьому вірші слово ана̄тмана̄м вказує на людей, які, не пануючи над розумом та чуттям, віддаються умоглядним роздумам і прагнуть злитися з Господом воєдино. Таким людям недоступне щастя споглядати вічну форму Господа. Від імперсоналістів і так званих йоґів Господь завжди прихований запоною йоґамайі. З «Бгаґавад-ґіти» відомо, що навіть коли Господь Крішна був присутній на поверхні землі і всі могли Його бачити, імперсоналісти й псевдо-йоґи і тоді не могли побачити Його, тому що не мали очей відданого. Імперсоналісти й псевдо-йоґи дотримуються теорії, яка проголошує, що Верховний Господь не має форми, але, стикаючись із майею, набуває певної форми. Ця концепція не дозволяє імперсоналістам і псевдо-йоґам побачити Верховного Бога-Особу таким, як Він є. Господь завжди недосяжний для зору таких невідданих. Четверо мудреців відчували таку вдячність до Господа, що знову й знову складали Йому шанобливі поклони.