Шрімад-бгаґаватам (бгаґавата пурана) 1.9.27

ПОЯСНЕННЯ: Роздавати милостиню є один з найперших обов’язків домогосподаря, і він повинен бути готовий віддавати на це щонайменше п’ятдесят відсотків своїх важкозароблених грошей. Брахмачарі, учень, повинен здійснювати жертвопринесення, домогосподар    —    роздавати милостиню, а той, хто відійшов від справ чи живе у зреченні, мусить виконувати аскези та покути. Такі головні заняття ашрамів, станів життя, на шляху самоусвідомлення. Брахмачарі отримує належну підготовку, завдяки якій осягає, що світ належить Верховному Господеві, Богові-Особі, як Його власність. Тому нікому не вільно проголошувати себе власником будь-чого в світі. Це означає, що домогосподар, маючи свого роду дозвіл на статеву втіху, повинен жертвувати на служіння Господеві. Енерґія кожного походить чи запозичена з джерела енерґії Господа, а тому плоди діяльности Його енерґії повинні повертатися до Нього у формі трансцендентного любовного служіння Йому. Так само як річки беруть воду з океану через хмари, а потім віддають цю воду йому назад, так і ми беремо енерґію в позику з верховного джерела, тобто з енерґії Господа, і повинні повернути її Йому. В цьому досконалість застосування нашої енерґії. Тому Господь у «Бгаґавад-ґіті» (9.27) каже: все, що ми робимо, всі аскези, що ми виконуємо, все, що жертвуємо, все, що їмо чи даємо як пожертву, ми повинні підносити Йому (Господеві). Саме так слід застосовувати позичену енерґію. Якщо так використовувати свою енерґію, вона очищується від матеріальної скверни, і тоді ми стаємо гідні повернутись до свого відначального природного життя в служінні Господеві.

Раджа-дгарма    —    це велика наука, відмінна від сучасної дипломатії, що її предметом нині є одне    —    як добиватися політичної переваги. Царів цілеспрямовано навчали бути щедрими, а не просто збирачами податків. Їх навчали виконувати всілякі жертвопринесення, мета яких була тільки в тому, щоб забезпечити процвітання підданих. Першорядним обов’язком царя було вести праджа до спасіння. Батько, духовний вчитель та цар не повинні забувати свою відповідальність вести підопічних до остаточного звільнення від народження, смерти, старости та хвороб. Якщо цар належно виконує ці свої головні обов’язки, немає потреби в уряді «від народу і для народу». Нині більшість урядових посад здобувають, маніпулюючи голосами на виборах, але такі урядовці не дістають належного виховання і освіти щодо головних обов’язків царя, ба для всіх це й не можливо. За таких обставин непідготовані правителі, своїми спробами дати громадянам всебічне щастя, все руйнують і перевертають з ніг на голову. З іншого боку, не підготовані як належить, правителі поступово робляться злодіями та шахраями і починають піднімати податки, щоб фінансувати хворобливо роздутий адміністративний апарат, з якого нема ніякої користи. Насправді царі повинні діяти за вказівками кваліфікованих брахман, які знають, як правити згідно з писаннями, як ось «Ману-самхіта» та «Дгарма-шастри» Парашари. Ідеальний цар має бути взірцем для всіх людей, і якщо він праведний, побожний, хоробрий та щедрий, його піддані стараються наслідувати його. Такий цар    —    це не ласий до чуттєвих насолод сибарит, що живе коштом підданих. Він пильнує, щоб знищити злодіїв та бандитів. Праведні царі ніколи не були милостиві до бандитів та злодіїв під гаслом безглуздого «ненасильства» (ахімси)    —     злодіїв та бандитів карали для науки всім, щоб у майбутньому ніхто не смів порушувати лад в суспільстві. Таких злодіїв та бандитів ніколи раніше не допускали на високі посади, як це робиться нині.

Система оподаткування була проста, сили не застосовували і не допускали сваволі. Цар мав право на чверть того, що виробляв підданий і міг вимагати чверть законної власности кожного. Люди без нарікань віддавали цареві його частку, бо завдяки праведному цареві, що правив у злагоді з релігійними засадами і в гармонії з Богом, було доволі природних багатств    —    збіжжя, фруктів, квітів, шовку, бавовни, молока, самоцвітів, мінералів тощо, і тому з матеріального боку всі були щасливі. Сільське господарство і тваринництво процвітало, а тому всім вистачало збіжжя, фруктів і молока, і не було штучно створених потреб у косметиці та парфумах, чи кіно та барах.

Цар мав пильнувати, щоб резерви людської енерґії були застосовані в належному напрямкові. Людська енерґія призначена не на те тільки, щоб задовольняти тваринні потреби, а щоб усвідомити себе. Вся система врядування була збудована так, щоб досягти саме цієї мети. Тому цар повинен був добирати міністрів до свого кабінету дуже ретельно, але зовсім не на підставі кількости голосів виборців. Усіх міністрів, воєначальників і навіть рядових воїнів добирали за особистими якостями, а цар мав обов’язково перевірити їх перш як довірити відповідну посаду. Цар особливо пильнував, щоб не були зневажені тапасві, люди, які цілковито присвятили себе справі поширення духовного знання. Цар добре знав, що Верховний Бог-Особа ніколи не дарує образи проти Свого чистого відданого. Тапасві мали авторитет навіть у злодіїв та бандитів, що завжди корилися їхнім наказам. Цар надавав особливе заступництво неписьменним, беззахисним та вдовам. Щоб запобігти нападу ворога, оборону держави організовували заздалегідь. Збирати податки було нескладно, і кошти не йшли на вітер, а зміцнювали резервний фонд. Військо набирали з усіх частин світу, і кожний військовий проходив спеціальну підготовку.

Що ж до спасіння, то щоб його здобути потрібно приборкати хіть, гнів, недозволені бажання, жадність та ілюзію. Щоб звільнитись від гніву, треба навчитися прощати. Відкинути недозволені бажання можна, якщо припинити будувати плани. Плекаючи духовність, можна перемогти сон. Тільки терпимість долає бажання та пожадливість. Правильно харчуючись, можна уникнути турбот, яких завдають хвороби. Оволодівши собою можна позбутись оманних сподівань, а гроші можна зберегти, тримаючись осторонь від небажаного товариства. Практикуючи йоґу, можна приборкати почуття голоду, а світську марнотність можна перемогти, розвиваючи знання про тлінність усього матеріального. Запаморочення позбуваються, зводячись на рівні ноги, а хибні арґументи можна спростувати, встановивши істину. Балакучости позбуваються серйозністю та мовчазністю, а хоробрістю долають страх. Досконалого знання дає змогу набути самовдосконалення. Щоб стати на шлях спасіння, слід звільнитися від хіті, жадности, гніву, мрійливости й такого іншого.

Що стосується до жінок, їх вважають за джерело натхнення для чоловіків. В цьому розумінні жінки могутніші від чоловіків. Могутній Юлій Цезар корився Клеопатрі. Таких могутніх жінок стримує соромливість. Отже, соромливість є дуже важлива риса жіночого характеру. Щойно цей «запобіжний клапан» послаблюється, жінки можуть перевернути суспільство догори дном розпустою. Внаслідку незаконних статевих стосунків народжуються небажані діти    —     варна-санкара, і вони створюють у світі багато проблем.

Наостанку Бгішмадева говорив про те, як задоволити Господа. Ми всі є вічні Його слуги, але коли ми забуваємо за цю суттєву частину нашої природи, ми потрапляємо до зумовленого матеріального світу. Простий спосіб задоволити Господа (це стосується насамперед домогосподарів)    —    це встановити у себе вдома Його Божество. Якщо думками людина зосереджена на Божестві, вона робитиме духовний поступ, просто виконуючи свої повсякденні обов’язки. Поклонятися Божеству вдома, служити відданим, слухати «Шрімад-Бгаґаватам», жити у святому місці і оспівувати святе ім’я Господа    —    це все недорогі речі, що ними можна задовольнити Господа. Так пояснив своїм онукам обов’язки царя, жінок та відданих дід Бгішма.