ШБ 1.10.6

Не чинити насильство над людьми і водночас бути ворогом бідних тварин і вбивати їх можуть тільки послідовники філософії Сатани. Нині людина    —    ворог тварин, і тому нещасні створіння завжди сповнені страху. Людське суспільство мусить якось відпокутувати страждання нещасних тварин, і тому напруга у світі не зникає: тривають «холодні» та «гарячі» війни, воюють між собою народи, громади й окремі особистості. За правління Махараджі Юдгіштгіри люди не розмежовувалися на нації, дарма що його царство складалося з окремих держав, що корилися імператорові. Такі держави об’єднував в імперію верховний правитель, цар з належною підготовкою, яким і був Юдгіштгіра, і цар дбав, щоб ніхто з його підданих не знав страху, хвороб, а також надмірної спеки чи холоду. Жителі не лише процвітали, а й були здорові фізично, їх не турбували ні надприродні сили, ні ворожі живі істоти, ані розумові чи тілесні проблеми. В Бенґалії є таке прислів’я: поганий цар    —    погана і держава, погана дружина    —    погана і родина. Сказане можна докласти й тут. Цар був побожний, корився Господу і мудрецям, в нього не було ворогів. Він був визнаний представник Господа, а отже перебував під Його захистом, і тому всі громадяни під царською рукою були, так би мовити, під безпосереднім захистом Самого Господа та Його представників. Людина непобожна і не вповноважена від Господа нездатна зробити щасливими людей, що ввірені її опіці. Між людиною й Богом, людиною й природою існує цілковита гармонія, і приклад царя Юдгіштгіри доводить, що коли людина свідомо діє заодно з Богом і заодно з природою, у світі панують мир, щастя й процвітання. Натомість бажання визискувати інших, яке й рухає людиною нині, породжує самі нещастя.