Коли Крішна раптом зник з гурту ґопі, вони, ніде Його не знайшовши, перелякалися і стали майже божевільні від любови до Нього. Те відчуття змушувало їх знов і знов згадувати Крішнині розваги. Поринувши в думки про Крішну, ґопі повністю втратили свідомість за те, що відбувається навколо них. Їхні очі крізь сльози бачили тільки Крішну, Його розваги, Його чудові розмови з ними і як Він обіймав їх і цілував та все інше. Вони чули таку сильну любов до Крішни, що почали імітувати Його танець, ходу й усміх, наче самі були Крішна. Від того, що Крішни поряд не було, усі наче збожеволіли і взялись запевняти одна одну: я — Крішна. Невдовзі ґопі збилися в одну купу й пішли лісом шукати Крішну, голосно вигукуючи Його ім’я.

Крішна є всепроникаючий, Він присутній скрізь — і в небі, і в лісі, і у серці. Тому ґопі взялися розпитуватись за Крішну в дерев та рослин. В лісі було чимало великих дерев і безліч малих рослин, і ґопі стали звертатися до всіх:

— Любий баньяне, ти не бачив, чи проходив тут син Нанди Махараджі, що завжди усміхнений і грає на флейті? Він вкрав наші серця і зник. Якщо ти бачив Його, зроби ласку, скажи, куди Він пішов. Любе дерево ашока, квітучі дерева наґа й чампака, може, тут проходив молодший брат Баларами? Він зник, щоб збити з нас пиху!

Ґопі добре знали, чому Крішна зник. Вони розуміли: насолоджуючись з Крішною, вони почали вважати себе за найщасливіших жінок у цілому всесвіті — і загордували. Тоді, аби збити з них пиху, Крішна зник. Крішна не любить, коли віддані пишаються зі свого служіння Йому. Він приймає служіння від будь-кого, але не любить, якщо відданий ставить себе вище за інших. У тому, хто загордував, Крішна зараз знищує гординю, змінюючи Своє ставлення до відданого.

Тоді ґопі звернулися до деревця туласі:

— Люба туласі, твої листочки завжди на лотосових стопах Крішни, і тому Він любить тебе більше за всіх. Дорога наша малаті, люба малліко! Крішна мав торкатися до ваших квітів, коли, дарувавши нас трансцендентною насолодою, ішов цією стежкою. Чи не бачили ви Мадгави? Він мав проходити повз вас. Звертаємось до вас, манґо і хлібне дерево, груша й асана, ожина, бел і кадамба: ви ж такі праведні дерева, живете на березі Ямуни! Крішна певно проходив тут. Скажіть, не крийтеся, куди Він пішов?

Тоді ґопі спустили очі в землю, по якій ішли, і звернулися до неї:

— Люба земле! Які аскези й покути ти виконувала, що нині на твоєму тілі сліди Господа Крішни? Ти сама сповнена радости, а ці щасливі дерева й рослини — то волосся на твоєму тілі. Мабуть, Господь Крішна вдоволений тобою. Інакше чи став би Він обіймати тебе, коли прийшов як вепр Вараха? Коли ти тонула у воді, Він врятував тебе, прийнявши на Свої ікла всю вагу твого існування.

Порозпитувавшись у безлічі дерев і рослин, ґопі звернулися до прекрасних ланей, що ласкаво дивилися на них.

— Здається, Крішна, хто є Сам Верховний Нараяна, — звірялися вони ланям, — йшов цією стежкою зі Своєю супутницею Лакшмі, богинею процвітання. Інакше хіба б вітерець розносив навколо аромат Його ґірлянди, що притрушена червоною кункумою з грудей богині процвітання? Здається, що Він проходив повз вас і торкався ваших тіл — ось чому ви такі задоволені і так ніжно дивитеся на нас! Скажіть ласкаво, куди пішов Крішна? Крішна бажає добра всій Вріндавані. Тому до вас Він так само ласкавий, як і до нас. Гадаємо, покинувши нас, Він був у вашому товаристві. О щасливці-дерева, ми думаємо за Крішну, молодшого Балараминого брата. Гадаємо, Його вдовольнили ваші поклони, коли Він проходив тут, поклавши одну руку на плече богині процвітання, в другій тримаючи лотос, і Він, мабуть, дивився на вас з великою насолодою.

Одна ґопі звернулася до подружки:

— Люба подруго, чому не спитаєшся в тих ліан, що радісно, наче своїх чоловіків, обіймають великі дерева? Мені здається, Крішна торкавсь їхніх квітів кінчиками пальців — інакше чого б їм так радіти?

Ґопі шукали Крішну скрізь. Вони потомилися і почали говорити між собою, наче були несповна розуму. Вони втішалися просто тим, що імітували незліченні Крішнині розваги. Одна ґопі була за Путану, а друга показувала, ніби ссе демониці груди. Якась удавала з себе візок, інша залізла під візок і скидувала ніжками, зачіпаючи колеса, як ото Крішна, коли убив демона Шакатасуру. Ще інша лягала на землю, показуючи маленького Крішну, а друга ґопі зображала демона Трінаварту й силоміць забирала маленького Крішну в небо. А інша ґопі імітувала Крішну, коли Він учився ходити, відтворюючи дзенькіт Його ножних дзвіночків. Дві ґопі були за Крішну й Балараму, а решта удавала Їхніх друзів-пастушків. Одна ґопі стала за Бакасуру, інша примусила її впасти, як ото впав Бакасура, коли його вбив Крішна. Ще одна ґопі «перемогла» Ватсасуру. Крішна, бувало, гукав корови на їхні імена, і ґопі робили як Він, так само вигукуючи імена корів. Одна з ґопі почала грати на флейту, інша узялась вихваляти її, як друзі-пастушки вихваляли Крішну, коли Він грав на Свою флейту. Якась ґопі підняла подругу собі на плечі, як носив друзів-пастушків на Своїх плечах Крішна. Цілковито поринувши у думки за Крішну, ґопі, що несла на собі подружку, почала вихвалятися, що вона і є Крішна: «Дивіться всі: Я йду!» Інша ґопі піднесла руку з накидкою, і сказала: «Вам нема чого боятися зливи й ураґану — Я врятую вас!» Вона показувала, ніби піднімає пагорб Ґовардгану. Ще інша ґопі силою поставила ноги на голову іншій і виголосила: «Гей, мерзотнику Каліє! Ти заслуговуєш на суворе покарання. Забирайся геть звідси. Я зійшов на Землю саме щоб покарати усіх негідників!» Ще одна ґопі сказала подружкам: «Дивіться! Полум’я лісової пожежі підступає, хоче поглинути нас. А ну заплющіться — Я відверну небезпеку».

Таке божевілля охопило ґопі через відсутність Крішни. Запитуючи про Нього в дерев і зілля, вони подеколи натрапляли на сліди, на яких відбилися прапор, лотос, тризуб, блискавка та інші знаки. Щоразу, побачивши ті сліди, вони вигукували:

— Ой, ось відбитки Крішниних стіп! Дивіться, які чіткі знаки — ось прапор, оце лотос і ще тризуб і блискавка!

Ґопі пішли тими слідами, але невдовзі побачили поряд з ними інші і зараз засмутилися:

— Любі подружки, гляньте! Чиї то сліди поряд зі слідами сина Нанди Махараджі? Крішна напевно проходив тут, обнявши за плечі іншу ґопі, наче закоханий слон, що ступає поруч зі своєю слонихою. Що ж, мусимо знати: та ґопі служила Крішні з любов’ю більшою, як наша. Тому Він зміг покинути нас, а її товариства не залишив. Він взяв її з собою! Кохані подружки, уявіть лише, який славетний цей трансцендентний пил! Навіть Господь Брахма, Господь Шіва й Шрі Лакшмі, богиня процвітання, поклоняються пилу з лотосових стіп Крішни. Проте нам гірко, що ця ґопі нині наодинці з Крішною і п’є нектар Крішниних поцілунків, а ми собі лишилися тужити. А дивіться! В цьому місці слідів тої ґопі не видко, тут суха колюча трава, — то, мабуть, Крішна взяв Радгарані на плечі. Як же ж Він кохає Її! Ось тут Він, здається, зривав квіти, щоб вдовольнити Радгарані. Він звівся навшпиньки, щоб дістати до верхніх гілок, тому й видно лише півсліда. Любі подружки, подивіться, тут Крішна сів з Радгарані, щоб заквітчати Їй волосся. Напевно Вони сиділи тут укупі. Крішна — самодостатній, і щоб насолоджуватися, Йому ніхто не потрібний. Однак щоб вдоволити Свою віддану Радгарані, Він поводився з Нею як палкий коханець зі своєю коханкою. Крішна такий ласкавий, що зносить будь-які примхи Своїх подружок.

Тут вони почали вишукувати вади в ґопі, котру забрав з Собою Крішна. Вони сказали, що головна ґопі, Радгарані, мабуть пишається зі Свого становища, вважаючи Себе за найкращу серед них, — бо Крішна Її одну забрав з Собою.

— Але хіба взяв би Її Крішна з Собою, покинувши нас усіх, якби не Її надзвичайні якості і врода? Мабуть, Вона завела Крішну в гущавину, а тоді сказала: «Любий Крішно, Я так втомилася, що не можу більше йти. Неси Мене куди завгодно». А Крішна Їй на відповідь щось таке: «Обіприся лише на Моє плече» — і, мабуть, зараз зник, а Радгарані тепер тужить за Ним: «Мій коханий, Мій найдорожчий, Мій могутній красеню! Куди Ти пішов? Я Твоя покірлива служниця й тільки. Нещасна Я! Благаю, прийди й знову будь зі Мною». Однак Крішна не приходить до Неї. Він, гадаємо, тішиться з Її туги, спостерігаючи за Нею звіддаля.

Шукаючи за Крішною, всі ґопі чимдалі заглиблювались в ліс, а як зрозуміли, що Крішна й справді покинув Радгарані, сильно засмутилися. Це — іспит на свідомість Крішни. Спочатку вони трохи заздрили Радгарані, бо Крішна залишив усіх ґопі, взявши з Собою тільки Її. Але коли дізнались, що Крішна покинув і Радгарані і що Вона тужить одна, стали Їй співчувати. Ґопі знайшли Радгарані і почули від Неї про те, як Вона зробила помилку і через це Крішна Її покарав. Дізнавшись за те, що трапилось, ґопі сповнилися щирого співчуття до Неї. Укупі з Радгарані вони зайшли в самі нетрі, аж перестали бачити місячне світло.

Коли ґопі побачили, що в лісі темнішає, вони зупинилися. Всі думки їхні були за Крішну, тому вони почали відтворювати Крішнину мову й дії. А що ґопі до решти віддали своє серце і душу Крішні, то, геть забувши за родину, почали оспівувати Його дії. Чекаючи, щоб Крішна повернувся до них, ґопі зібралися на березі Ямуни й почали оспівувати Шрі Крішну: Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна, Крішна, Харе Харе / Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе.