18
VERSO 18
Текст
Texto
вйа̄пр̣та̄тма̄джітендрійах̣
мрійате рудата̄м̇ сва̄на̄м
уру-веданайа̄ста-дгіх̣
vyāpṛtātmājitendriyaḥ
mriyate rudatāṁ svānām
uru-vedanayāsta-dhīḥ
Послівний переклад
Sinônimos
евам — так; кут̣умба-бгаран̣е — у підтримання сім’ї; вйа̄пр̣та — занурений; а̄тма̄ — його розум; аджіта — неприборкані; індрійах̣ — його чуття; мрійате — вмарає; рудата̄м — що плачуть; сва̄на̄м — своїх родичів; уру — великим; веданайа̄ — болем; аста — позбавлений; дгіх̣ — свідомості.
Переклад
Tradução
Так, не зумівши приборкати чуття, все життя пропрацювавши на підтримання сім’ї, він у великому горі вмирає серед ридання своїх родичів. Він вмирає жалюгідною смертю, в страшних муках і без свідомості.
Assim, o homem que com sentidos descontrolados se dedicava a manter uma família, morre em grande aflição, vendo seus parentes chorando. Ele morre de maneira muito patética, em meio a grandes dores e sem consciência.
Коментар
Comentário
ПОЯСНЕННЯ: У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що в смертну мить людина думатиме про те, що звикла думати все життя. Той, хто турбувався тільки про сім’ю й ні про що інше, під час смерті думками буде повертатися до сімейних справ. Це природно чекає всіх звичайних людей. Звичайна людина не знають своєї майбутньої долі, усе своє коротке життя вона просто турбуються про сім’ю. Але на схилку її життя ніхто не задоволений тим, наскільки вона поліпшила матеріальний добробут сім’ї, і всі думають, що вона заробила недостатньо. Глибоко прив’язана до своєї сім’ї, вона забуває про свій головний обов’язок — приборкати чуття і розвинути духовну свідомість. Іноді на порозі смерті така людина доручає турботу про сімейні справи синові чи якомусь іншому родичу й каже: «Я йду. Будь-ласка, подбай про нашу сім’ю». Їй невідомо, куди вона піде, але навіть у смертну годину вона трубується про добробут своєї сім’ї. Трапляється, що приречена скоро померти людина благає лікаря подовжити їй життя хоча б на кілька років, щоб вона змогла довести до кінця свої плани, покликані забезпечити добробут сім’ї. Це матеріальна хвороба зумовленої душі. Вона повністю забуває свій справжній обов’язок — розвинути свідомість Крішни — і з головою поринає в плани, призначені забезпечити її сім’ю, хоча й змінює ці сім’ї одну за одною.
Na Bhagavad-gītā, declara-se que, no momento da morte, estaremos absortos nos pensamentos que cultivamos durante nossa vida. Uma pessoa que não cultivou outra ideia senão a de manter devidamente os membros de sua família certamente terá os afazeres familiares como seus últimos pensamentos. Essa é a sequência natural para a vida de um homem comum. O homem comum desconhece o destino de sua vida; ele está simplesmente atarefado com seu lampejo de vida, mantendo sua família. Na fase final, ninguém fica satisfeito com o quanto progrediu em termos da condição econômica da família: todos pensam que não puderam prover o suficiente. Por causa de sua profunda afeição familiar, o homem esquece que seu dever principal é controlar os sentidos e aprimorar sua consciência espiritual. Às vezes, o moribundo confia os afazeres familiares, ou ao filho, ou a algum parente, dizendo: “Estou partindo. Por favor, zela pela família.” Ele não sabe para onde vai, mas, mesmo no momento da morte, está ansioso acerca de como sua família será mantida. Algumas vezes, observa-se que o moribundo pede ao médico que prolongue sua vida pelo menos por alguns anos para que possa completar o plano de manutenção familiar que ele havia começado. Essas são as doenças materiais de uma alma condicionada. Ela se esquece inteiramente de seu verdadeiro compromisso – tornar-se consciente de Kṛṣṇa – e sempre se empenha seriamente no planejamento da manutenção de sua família, embora mude de família uma após outra.