ШБ 3.7.12

ПОЯСНЕННЯ: Становище душі в матеріальному світі дуже хистке, і його причиною є те, що душа ототожнює себе з матерією або, під впливом спекулятивної філософії, вважає себе за Бога. Але жива істота може врятуватися від цієї хисткої природи матеріального буття завдяки милості Бога-Особи, Ва̄судеви, виконуючи віддане служіння Господу. Як уже йшлося у Першій пісні, віддане служіння Господу Ва̄судеві породжує чисте знання, і тому відданий швидко звільняється від матеріалістичного світогляду і втрачає прив’язаність до матеріального життя. Таким чином він повертається до свого нормального стану духовного буття і стає невразливим для вітрів матерії, що викликають усі коливання в цьому світі. Тільки знання, яке приходить у чистому відданому служінні, може вивести душу на піднесений шлях свободи. Розвивати знання лише для того, щоб усе знати, не виконуючи відданого служіння,    —    марна праця. Такий добровільний труд не дасть людині бажаного результату. Господа Ва̄судеву вдовольняє тільки віддане служіння. Отож, для того щоб здобути Його милість, треба спілкуватися з чистими відданими Господа. Чисті віддані Господа трансцендентні й вільні від будь-яких матеріальних бажань, включно з бажаннями насолоджуватися плодами своєї праці і філософствувати. Якщо людина бажає здобути милість Господа, вона повинна спілкуватися з чистими відданими. Тільки таке спілкування може, ступінь за ступенем, звільнити її від хисткої природи матеріального існування.