ШБ 3.24.41

ПОЯСНЕННЯ: Піти в ліс повинен кожен. Це не прогулянка, на яку один іде, а інший ні. Кожен повинен піти до лісу, принаймні як ванапрастга. Піти в ліс означає без решти віддатися під притулок Верховного Господа, як пояснював своєму батькові Прахлада Махараджа. Сада̄ самудвіґна-дгійа̄м (Бгаґ. 7.5.5). Людей, які прийняли тимчасове, матеріальне тіло, завжди переслідує тривога. Тому не треба занадто прив’язуватися до матеріального тіла, навпаки, треба від нього звільнятися. Підготовка до цього звільнення починається з того, що чоловік іде в ліс, обриває стосунки стосунки і цілковито занурюється у свідомість Крішни. Саме для цього призначений відхід до лісу. А без цього ліс являє собою просто місце, де живуть мавпи та інша звірина. Піти в ліс не означає стати подібним до мавпи чи хижаком. Це означає повністю віддатися під опіку Верховного Бога-Особи і цілковито присвятити себе на служіння Йому. Немає потреби селитися в справжньому лісі. Сучасній людині, яка провела все своє життя у великих містах, робити це зовсім не варто. Як пояснює Прахлада Махараджа (хітва̄тма-па̄там̇ ґр̣хам андга-кӯпам), не треба довічно залишатися зануреним у справи сімейного життя, тому що сімейне життя без свідомості Крішни подібне до покинутого колодязя. Якщо хтось, гуляючи полем, впаде в покинутий колодязь і поряд не буде якогось рятівника, то він може роками кричати, але ніхто так і не почує його. Так само ті, хто забув про свої вічні стосунки з Верховним Господом, перебувають у покинутому колодязі сімейного життя. Їхнє становище дуже небезпечне. Прахлада Махараджа радить знайти спосіб покинути цей колодязь і присвятити себе свідомості Крішни, щоб звільнитися від матеріального рабства з його неминучими тривогами.