ШБ 2.6.1

ПОЯСНЕННЯ: У цьому вірші описано багатства всесвітньої форми Господа. Тут сказано, що Його рот є джерело різноманітних голосів, а божество, що керує Його ротом,    —     півбог вогню. Шкіра та інші шість покривів Його тіла представляють собою сфери, які породжують сім різновидів ведичних гімнів, як-от ґаятрі. Усі ведичні мантри походять від ґаятрі, як пояснено в першому томі «Шрімад-Бгаґаватам». Усі ці твірні центри становлять різні частини всесвітньої форми Господа, і разом з тим Господь посідає трансцендентну до матеріального творіння форму    —    отже наявність у тілі вірат-пуруші голосу, язика, шкіри тощо передбачає, що Господу в Його трансцендентній формі їх не бракує. Матеріальний голос і здатність їсти відначально походять від Господа. Ця вся діяльність є не що інше, як спотворене відображення її прообразу в трансцендентному бутті, що йому не бракує духовного розмаїття. У духовному світі в довершеній повноті представлено все розмаїття матеріальних спотворених форм у їхній первинній духовній суті. Єдина різниця полягає в тому, що матеріальна діяльність осквернена трьома ґунами матеріальної природи, тоді як всі енерґії в духовному світі чисті, тому що діють у бездомісному трансцендентному любовному служінні Господеві. У духовному світі всім витончено насолоджується Господь, а всі живі істоти служать Йому з трансцендентною любов’ю, цілковито чистою від скверни ґун матеріальної природи. У діяльности в духовному світі немає й тіні бруду матеріального світу, але ні за яку безособистісну порожнечу на духовному рівні йтися не може, всупереч ідеям імперсоналістів. Ось як «Нарада- панчаратра» визначає віддане служіння:

Усі чуття беруть свій початок від Господа    —    джерела всіх чуттів, і тому їхню діяльність в матеріальному світі слід очистити відданим служінням Йому. Отже, досконалости життя можна досягнути, просто очистивши свою теперішню матеріальну діяльність. Очищення починається тоді, коли людина перестає ототожнювати себе з усілякими позначеннями. Кожна жива істота служить комусь: чи то собі, чи то сім’ї, чи то суспільству, країні, чи ще кому    —    проте, на жаль, це все служіння зумовлене прив’язаністю до матеріального. Матеріальні прив’язаності можна просто замінити на служіння Господеві, і тоді само собою жива істота починає одужувати й звільнятись від матеріальних прив’язаностей. Отже, звільнення легше досягнути відданим служінням, аніж будь- якими іншими методами. У «Бгаґавад-ґіті» (12.5) сказано- бо, що той, хто прив’язаний до безособистісного аспекту Всевишнього, зазнає всіляких страждань: клеш́о ’дгікатарас теша̄м авйакта̄сакта-четаса̄м.