ШБ 2.3.23
Devanagari
जीवञ्छवो भागवताङ्घ्रिरेणुं
न जातु मर्त्योऽभिलभेत यस्तु ।
श्रीविष्णुपद्या मनुजस्तुलस्या:
श्वसञ्छवो यस्तु न वेद गन्धम् ॥ २३ ॥
न जातु मर्त्योऽभिलभेत यस्तु ।
श्रीविष्णुपद्या मनुजस्तुलस्या:
श्वसञ्छवो यस्तु न वेद गन्धम् ॥ २३ ॥
Verse text
джіван̃ чхаво бга̄ґавата̄н̇ґгрі-рен̣ум̇
на джа̄ту мартйо ’бгілабгета йас ту
ш́рі-вішн̣у-падйа̄ мануджас туласйа̄х̣
ш́васан̃ чхаво йас ту на веда ґандгам
на джа̄ту мартйо ’бгілабгета йас ту
ш́рі-вішн̣у-падйа̄ мануджас туласйа̄х̣
ш́васан̃ чхаво йас ту на веда ґандгам
Synonyms
джı̄ван — живучи; ш́авах̣ — труп; бга̄ґавата - ан̇ґгрі - рен̣ум — пил зі стіп чистого відданого; на — ніколи; джа̄ту — жодного разу; мартйах̣ — смертний; абгілабгета — здобула; йах̣ — особа; ту — однак; ш́рі — з багатством; вішн̣у-падйа̄х̣ — лотосових стіп Вішну; ману-джах̣ — нащадок Ману (людина); туласйа̄х̣ — листків деревця туласі; ш́васан — хоча й дихаючи; ш́авах̣ — однаково мрець; йах̣ — хто; ту — але; на веда — ніколи не відчув; ґандгам — аромат.
Translation
Той, хто ніколи не освячував свою голову пилом з лотосових стіп чистого відданого Господа, — справжній мрець. І той, хто ніколи не вдихав аромату листків туласі з лотосових стіп Господа, також мертвий, дарма що дихає.
Purport
ПОЯСНЕННЯ: Як каже Шріла Вішванатга Чакраварті Тгакура, труп, який дихає, — це привид. Коли людина вмерла, її називають мерцем, але коли вона знову з’являється і діє у тонкій формі, невидимій для наших теперішніх очей, такого мерця називають привидом. Привиди завжди турбують інших, від цих загрозливих істот бувають тільки неприємності. Невіддані теж, наче привиди, не мавши поваги ані до чистих відданих, ані до Божества Вішну у храмах, завжди намагаються зашкодити відданим. З нечистих рук таких привидів Господь ніколи нічого не прийме. Як іноді кажуть, спочатку треба полюбити собаку коханого, а тоді можна вже щось казати і про любов до нього самого. Щоб піднятись на рівень чистої відданости, треба щиро служити чистому відданому Господа. Тому найперша передумова відданого служіння Господеві — бути слугою чистого відданого, а зробити це можна, як відомо, якщо взяти пил з лотосових стіп чистого відданого, що вже служить іншому чистому відданому. На цьому засновується чиста учнівська послідовність, або парампара, відданих.
Махараджа Рахуґана колись запитав великого святого Джаду Бгарату, як йому вдалося піднятись на рівень звільненого парамахамси , і на відповідь великий святий сказав (Бгаґ. 5.12.12):
рахӯґан̣аітат тапаса̄ на йа̄ті
на чеджйайа̄ нірвапан̣а̄д ґр̣ха̄д ва̄
на ччгандаса̄ наіва джала̄ґні-сӯрйаір
віна̄ махат-па̄да-раджо-’бгішекам
на чеджйайа̄ нірвапан̣а̄д ґр̣ха̄д ва̄
на ччгандаса̄ наіва джала̄ґні-сӯрйаір
віна̄ махат-па̄да-раджо-’бгішекам
«О царю Рахуґано! Досконалости відданого служіння, чи рівня парамахамси, нікому не вдасться досягти без благословення пилом зі стіп великих відданих. Цього ніколи не досягнути ні тапас’єю [аскезами], ні ведичним поклонінням, ні життям у зреченні, ні виконанням обов’язків домогосподаря, ні співом ведичних гімнів, ні покутами під палючим сонцем, у крижаній воді чи перед полум’ям вогню».
Іншими словами, Господь Шрі Крішна становить власність Його чистих, безкорисливих відданих, і тому тільки відданим до снаги дати Крішну іншому відданому. Безпосередньо Крішну не досягнути. Господь Чайтан’я тому назвав Себе ґопı̄-бгартух̣ пада-камалайор да̄са-да̄са̄нуда̄сах̣ — «найпокірливіший слуга слуг Господа, який дбає про вріндаванських дівчат-ґопі». Через це жоден чистий відданий не наближається до Господа безпосередньо, а натомість старається задовольнити Господніх слуг. Така поведінка вдовольняє Господа, і тоді тільки відданий отримує змогу насолодитися смаком листків туласі, які пристали до лотосових стіп Господа. У «Брахма-самхіті» зазначено, що велика вченість у галузі ведичних писань аж ніяк не допоможе віднайти Господа, але до Нього легко наблизитися через Його чистого відданого. У Вріндавані всі чисті віддані благають у своїх молитвах милости Шріматі Радгарані, енерґії насолоди Господа Крішни. Шріматі Радгарані — це милосердне жіноче начало, половина верховного цілого. Вона наче досконале уособлення всього найліпшого з жіночої природи в цьому світі. Тому Радгарані завжди радо дарує Своєю милістю щирих відданих, а вже якщо відданого порекомендує Господу Вона, Господь одразу дає відданому місце у колі Своїх друзів. З цього випливає, що треба наполегливіше запобігати милости відданого, а не шукати відразу милости Самого Господа. У тому, хто так діятиме, з ласки відданого прокинеться природний потяг до служіння Господеві.