ПОЯСНЕННЯ: Людство складають мільйони, мільярди чоловіків та жінок, і більшість з них    —    люди менш розумні, які майже нічого не знають про духовну душу. Майже всі вони спираються на хибні уявлення щодо життя, ототожнюючи себе з грубим та тонким матеріальним тілом, яким вони насправді не є. Хоч би яке становище    —    високе чи низьке за суспільними мірками    —    посідала людина, якщо вона не намагається дізнатись про своє «я», відмінне від тіла та розуму, всю її діяльність у людській формі життя слід однозначно вважати за змарнований час.

З багатьох тисяч людей ледве хтось один прагне дізнатися про свою духовну сутність, і в пошуках відповіді він звертається до явлених писань    —    «Веданта-сутри», «Бгаґавад- ґіти», «Шрімад-Бгаґаватам» та інших. Однак, навіть читаючи й слухаючи ці писання , без зв’язку із свідомим своєї сутности духовним вчителем не вдасться осягнути істинну природу свого « я » та все інше . І хіба що хтось один з сотень тисяч людей знає , який же Крішна є насправді. У «Чайтан’я-чарітамріті» («Мадг’я» 20.122–123) сказано, що Господь Крішна з безпричинної ласки у Своєму втіленні В’ясадеви уклав ведичні писання, призначені для класу розумних людей, які майже зовсім забули свої істинні стосунки з Господом. Навіть такі люди розумного класу можуть не пам’ятати своїх стосунків з Господом. Весь метод бгакті- йоґи призначений власне для того, щоб відродити ці втрачені колись стосунки. Відродити ці стосунки можна тільки в людській формі життя, якої істота досягає, пройшовши еволюцію через 8 400 000 видів життя. Розумні представники людського суспільства повинні серйозно поставитись до цієї нагоди. Достатнім інтелектом наділені не всі люди, і тому не всі розуміють важливість людського життя. З цієї причини у вірші вжите саме слово ман̣ішін̣а̄м, що означає «мислячий». Людина мисляча, манішін̣а̄м, прикладом якої є Махараджа Парікшіт, повинна прийняти притулок лотосових стіп Господа Крішни і цілковито присвятити себе відданому служінню, слухаючи святе ім’я Господа та оповіді про Господні ігри, повторюючи їх і т. д. Ось що означає пити харі-катгамріту. І людині, яка готується до смерти, цей метод потрібний найбільше.

ПОЯСНЕННЯ: Існують різні типи поклоніння, призначені для різних людей, що прагнуть успіху в тій чи іншій сфері. Живучи в матеріальному світі, зумовлена душа не має змоги насолоджуватися всіма матеріальними втіхами, однак поклоніння тому чи іншому півбогові може дарувати їй успіх у відповідній сфері життя, за що йдеться у цих віршах. Так, Равана досягнув великої могутности, поклоняючись Господу Шіві; щоб задовольнити Господа Шіву, Равана підносив йому відрубані голови. Завдяки милості Господа Шіви Равана набув такої могутности, що його боялися всі півбоги. Тільки коли він кинув виклик Богові-Особі Шрі Рамачандрі, сам накликавши на себе згубу, його силі прийшов кінець. Іншими словами, всі люди, які прагнуть усіх чи деяких матеріальних втіх, тобто затяті матеріалісти, назагал бідні на розум. Це підтверджує «Бгаґавад-ґіта» (7.20), де сказано, що люди, які не мають крихти здорового глузду або в яких ілюзорна енерґія майі відібрала розум, прагнуть всіляких матеріальних утіх і задля цього вшановують когось із півбогів або намагаються під гаслом наукового проґресу розвивати матеріальну цивілізацію. А насправді треба шукати розв’язку проблеми народження, смерти, старости та хвороб    —    ось де справжня проблема матеріального світу. Ніхто не хоче народжуватись у невідомих умовах, втрачаючи все, що йому належало з народження, ніхто не хоче вмирати, ніхто не хоче ставати старим чи немічним, ніхто не хоче хворіти. Але ці проблеми не може усунути ні милість якогось півбога, ні так званий поступ матеріальної науки. «Бгаґавад-ґіта», а також «Шрімад-Бгаґаватам», вказують, що такі менш розумні люди не мають і крихти здорового глузду.

Шукадева Ґосвамі сказав, що серед 8 400 000 видів живих істот людська форма життя дуже рідкісна і цінна. А серед людей, яких не так багато порівняно з іншими видами життя, ще менше тих, що здатні збагнути проблеми матеріального життя. І вже тільки лічені розуміють усю цінність «Шрімад- Бгаґаватам»    —    твору, що містить послання Господа та Його чистих відданих. Смерть невідворотна, її не втече ні мудрий, ні дурень. Але коли Ґосвамі звертається до Махараджі Парікшіта, він називає його маніші, тобто людиною високорозвинутого розуму , тому що перед лицем смерти Махараджа Парікшіт відрікся від матеріальних насолод і цілковито віддався лотосовим стопам Господа, взявшись слухати Його послання від достойного оповідача, Шукадеви Ґосвамі. На противагу цьому жадання матеріальної насолоди і зусилля здобути її гідні осуду. Такі поривання    —    наче наркотик, яким себе задурманює деґрадоване суспільство. Розумні люди не повинні піддаватись таким жаданням    —    вони повинні старатись віднайти вічне життя, яке чекає на того, хто повертається додому, до Бога.

ПОЯСНЕННЯ: Релігія    —    це шлях духовного розвитку, який в кінцевому підсумку відроджує вічні стосунки живої істоти з Господом Вішну у формі Його безособистісного сяйва, у формі Його локалізованого аспекту Параматми і нарешті з Ним у Його особистісному аспекті. А якщо людина хоче покласти початок хорошій династії чи зажити щастя у тимчасових тілесних стосунках, вона повинна запобігти ласки пітів та півбогів на інших праведних планетах. Шанувальники різних півбогів можуть зрештою досягнути у цьому всесвіті планет півбогів, яким вони поклонялися, але найвищий рівень досконалости    —    досягнути духовних планет у брахмаджйоті.

ПОЯСНЕННЯ: Звільнена людина в усіх насолодах, перелічених вище, не бачить нічого вартого уваги. Матеріальні втіхи приваблюють тільки тих, хто зумовлений матеріальними ґунами зовнішньої енерґії. Іншими словами, трансценденталіст не прагне задовольнити якісь матеріальні бажання, натомість матеріаліст прагне задовольнити дуже багато найрізноманітніших бажань. Господь чітко сказав, що матеріалісти, які, прагнучи матеріальної насолоди, запобігають ласки різних півбогів (як описано вище), через свою неспроможність панувати над чуттями віддаються безглуздій діяльності. Отже, треба відкинути будь-які бажання матеріального задоволення і, сягнувши по розум, поклонятися Верховному Богові-Особі. Ватажки нетямущих людей ще більш безголові за свою паству, тому що відкрито проголошують безглузді речі, запевняючи, що можна поклонятися будь-якому півбогові і досягнути однакового для всіх результату. Такого роду повчання не тільки суперечать вченню «Бгаґавад-ґіти» та «Шрімад-Бгаґаватам», а й просто безглузді. Вони так само безглузді, як запевнення в тому, що, хоч би який квиток ми купили, ми дістанемось до одного й того самого місця. Якщо ми купили квиток з Делі до Бароди, нас не завезуть у Бомбей.

У цьому вірші чітко сказано, що для переповнених всілякими бажаннями людей існує багато різних форм поклоніння, але той, хто вільний від бажань матеріальної насолоди, повинен поклонятися Верховному Господеві, Шрі Крішні, Богові- Особі. І таке поклоніння називається відданим служінням. Виконувати чисте віддане служіння означає служити Господу без найменшої тіні матеріальних бажань: без бажання насолоджуватись плодами своєї діяльности і без бажання будувати свої філософські теорії. Для того щоб сповнити свої матеріальні бажання, можна поклонятись Верховному Господеві, і це, як пояснює наступний вірш, дасть результат, якісно відмінний від результату поклоніння півбогам. Зазвичай Господь не задовольняє матеріальних бажань, метою яких є чуттєва насолода, проте тим, хто Йому поклоняється, Він Сам дарує всі матеріальні благословення, тому що зрештою Його віддані звільняються від бажань матеріальної насолоди. Отже, випливає висновок, що бажання матеріальної насолоди треба звести до мінімуму і для цього треба поклонятись Верховному Богові-Особі, названому тут парам    —    тим, хто поза матеріальним світом. Шріпада Шанкарачар’я теж сказав: на̄ра̄йан̣ах̣ паро ’вйакта̄т    —    Верховний Господь перебуває поза межами матеріального буття.

ПОЯСНЕННЯ: Верховний Бог-Особа Господь Шрі Крішна названий у «Бгаґавад-ґіті» пурушоттама    —    Верховна Особа. Тільки Він один може дарувати визволення імперсоналістам, виконуючи їхнє бажання злитися з брахмаджйоті, сяйвом тіла Господа. Брахмаджйоті невіддільне від Господа, так само як осяйні сонячні промені невіддільні від сонячного диску . Отож той , хто хоче зануритись у верховне безособистісне брахмаджйоті, теж, згідно з даним віршем «Шрімад-Бгаґаватам», повинен поклонятися Господу, виконуючи бгакті-йоґу. Цей вірш особливо наголошує на тому, що бгакті-йоґа    —    це найліпший спосіб досягти досконалости у всьому. У попередніх главах йшлося за те, що бгакті-йоґа    —     це кінцева мета як карма-йоґи, так і ґ’яна-йоґи, а ця глава аналогічно утверджує з великою ясністю, що бгакті-йоґа    —     це кінцева мета всіх форм поклоніння різним півбогам. Виходячи з цього, Шукадева Ґосвамі рекомендує бгакті-йоґу як найліпший спосіб самоусвідомлення. Тому кожен    —    навіть той, хто прагне матеріальної насолоди чи звільнення з матеріального рабства,    —    повинен серйозно взятися за практику бгакті-йоґи.

Ака̄мах̣ називають того, хто не має матеріальних бажань. Природне призначення живої істоти, невід’ємної частки найвищого цілого (пурушам пурнам),    —    служити цій Верховній Істоті, так само як природне призначення всіх частин тіла    —     служити цілому тілові. Отже, не мати бажань означає не скаменіти в бездіяльності, а бути свідомим свого справжнього становища і шукати задоволення тільки у Верховному Господі. Шріла Джіва Ґосвамі у своїй «Сандарбзі» пояснює відсутність бажань словами бгаджанійа-парама-пуруша-сукга-ма̄тра-сва-сукгатвам. Це означає, що відсутність бажань    —     це стан, коли істота знаходить щастя тільки в задоволенні Верховного Господа. Це інтуїтивне відчуття, притаманне живим істотам, проявляється іноді навіть під час їхнього зумовленого існування в матеріальному світі, прибираючи у нерозвинутому розумі бідних на знання людей форм альтруїзму, філантропії, соціалізму, комунізму і т. д. Таке прагнення робити добро іншим: суспільству, громаді, сім’ї, країні чи людству,    —    це частковий прояв у матеріальному світі того самого відначального стану щастя, яке чиста жива істота відчуває, коли бачить щасливим Верховного Господа. Взірець таких піднесених почуттів явили дівчата Враджабгумі, які прагнули тільки одного    —    щоб був щасливий Господь. Ґопі кохали Господа, не сподіваючись нічого для себе. Це досконалий приклад настрою ака̄мах̣. У матеріальному світі неподільно панує настрій ка̄ма, прагнення насолоджуватись самому, а в духовному світі є тільки настрій ака̄мах̣.

Думки про злиття з Господом, чи занурення у брахмаджйоті, теж можуть бути проявом настрою ка̄ма: вони можуть виникати з бажання звільнитись від матеріальних страждань задля власного задоволення. Чистий відданий не прагне звільнення, яке позбавить його матеріальних страждань. Навіть без так званого звільнення чистий відданий завжди прагне задовольнити Господа. Під впливом настрою ка̄ма Арджуна відмовився битися на Курукшетрі, бажаючи задля власного задоволення зберегти життя своїм родичам. Однак Арджуна був чистий відданий, і тому він погодився взяти участь у битві згідно з настановами Господа, отямившись і усвідомивши, що його головний обов’язок    —    задовольнити Господа навіть коштом власного задоволення. Так Арджуна став ака̄ма. Це рівень досконалости, на якому перебуває досконала істота.

Уда̄ра-дгіх̣ означає «неупереджена людина піднесеного розуму». Люди, які прагнуть матеріальних втіх, поклоняються незначним півбогам, і інтелект таких людей «Бгаґавад- ґіта» (7.20) осудливо характеризує як хр̣та-джн̃а̄на, «інтелект того, хто загубив глузд». Без дозволу від Верховного Господа неможливо дістати жодної винагороди від півбогів. Тому людина ширшого світогляду розуміє, що найвища сила, навіть у тому, що стосується матеріальних благ,    —    це Господь. Отже, широкоглядна людина, навіть якщо вона бажає матеріальної насолоди чи звільнення, повинна поклонятися безпосередньо Господеві. Кожен, і ака̄ма, і сака̄ма, і мокша-ка̄ма, повинен ревно поклонятись Господеві. Це означає, що досконале виконання бгакті-йоґи вільне від найменшої домішки карми та ґ’яни. Як нерозсіяний сонячний промінь має величезну силу (і тому його теж іноді називають тівра), так само і чиста від домішок бгакті-йоґа, яку складають слухання, повторення і т. д., підходить всім і допоможе кожному, незалежно від його внутрішніх мотивів.

ПОЯСНЕННЯ: Починаючи від найвищого півбога Брахми і закінчуючи дрібною мурашкою, усі живі істоти, хоч би в якому становищі вони перебували, зумовлені законами матеріальної природи, зовнішньої енерґії Верховного Господа. У своєму чистому стані жива істота усвідомлює, що вона невід’ємна частка Господа, але коли через своє бажання панувати над матеріальною енерґією вона змушена впасти у матеріальний світ, її зв’язують і зумовлюють три ґуни матеріальної природи. Під їхнім впливом жива істота починає боротись за існування, завжди намагаючись досягнути найвигіднішого становища. Ця боротьба за існування, яку веде зачарована спокусами матеріальних втіх істота, скидається на погоню за болотним блудним вогником. Усі плани здобути матеріальну насолоду    —    чи то поклоняючись півбогам, як описано у попередніх віршах цієї глави, чи то розвиваючи сучасне наукове знання і нехтуючи допомогою Бога чи півбогів    —    це просто ілюзія. Адже попри всі свої плани на щастя зумовлена жива істота, зв’язана законами матеріального творіння, ніколи не знайде розв’язку головних проблем життя    —    проблем народження, смерти, старости та хвороб. Історія всесвіту рясніє прикладами таких планів на щастя. Багато царів та імператорів як приходило, так і зникало, тільки побільшуючи список всіляких прожектерів та їхніх великих задумів. А головні проблеми життя як були, так і далі залишаються нерозв’язані попри всі зусилля реформаторів.

Насправді смисл людського життя полягає в тому, щоб знайти розв’язок цих головних проблем. Цих проблем не вдасться розв’язати ні догоджаючи різним півбогам, ні виконуючи різноманітні ритуали поклоніння, ні розвиваючи так зване наукове знання, яке заперечує допомогу Бога чи півбогів. Для того, хто не належить до числа грубих матеріалістів, байдужих до Бога чи півбогів, Веди рекомендують, щоб сповнити те чи інше бажання, поклонятися різним півбогам. Отже, півбоги не вигадка і не ілюзія. Вони так само реальні, як ми, однак їхня могутність куди більша, тому що вони безпосередньо служать Господеві, керуючи різними сферами життєдіяльности всесвіту. Це саме каже й «Бгаґавад-ґіта», згадуючи за різні планети півбогів, зокрема за планету Господа Брахми, найвищого з півбогів.

Грубі матеріалісти не вірять в існування Бога чи півбогів. Не вірять вони і в те, що на кожній планеті є свій панівний півбог. Вони здіймають великий галас про досягнення найближчого небесного тіла, Чандралоки (Місяця), однак навіть після тривалих досліджень Місяця за допомогою механічних засобів вони володіють украй мізерними знаннями про нього. Попри всю облудну рекламу щодо продажу земельних ділянок на Місяці, пихаті вчені та затяті матеріалісти не можуть жити там, вже й не кажучи за інші планети, яких вони не те що досягти    —    навіть злічити неспроможні.

Натомість послідовники Вед користуються іншим методом пізнання. Вони визнають ведичні писання за цілковитий авторитет, що ми вже обговорювали у Першій пісні. Завдяки цьому вони володіють вичерпним і логічно обґрунтованим знанням про Бога, про півбогів і про їхні численні обителі, планети як у матеріальному світі, так і поза його межами. Найавторитетніший твір ведичної літератури, який визнають такі великі індійські ачар’ї, як Шанкара, Рамануджа, Мадгва, Вішнусвамі, Німбарка та Чайтан’я, і який вивчали всі великі особистості,    —    це «Бгаґавад-ґіта»; і в «Бгаґавад- ґіті» згадано за поклоніння півбогам та за планети, на яких вони живуть. «Бгаґавад-ґіта» (9.25) свідчить:

«Ті, хто поклоняється півбогам, ідуть на планети цих півбогів, ті, хто поклоняється предкам, ідуть на планети предків. Грубі матеріалісти залишаються на різних матеріальних планетах, але віддані Господа досягають царства Бога».

З «Бгаґавад-ґіти» також відомо, що всі планети матеріального світу, навіть Брахмалока, існують лише протягом якогось часу, а тоді гинуть. Таким чином і півбоги, і їхні шанувальники під час всесвітнього знищення гинуть, але той, хто досягає царства Бога, здобуває непорушне право на вічне життя. На цьому згоджуються усі ведичні писання. Шанувальники півбогів перебувають у дещо ліпшому становищі, ніж невіри, тому що принаймні переконані в істинності Вед. А у Ведах можна знайти відомості про благо, яке дає поклоніння Верховному Господеві у товаристві Його відданих. Натомість затятий матеріаліст, не вірячи Ведам, приречений довіку залишатись у пітьмі і керуватись у своєму житті хибними переконаннями, заснованими на недосконалому експериментальному знанні, чи так званій матеріальній науці, що не має ніякого доступу до царства трансцендентного знання.

Отже, поки грубим матеріалістам чи шанувальникам тлінних півбогів не пощастить зустріти на своєму шляху трансценденталіста, чистого відданого Господа, їхні зусилля будуть просто марнуванням енерґії. Тільки з милости представників Бога, чистих Господніх відданих, можна досягнути чистої відданости, найвищої досконалости людського життя. Тільки чистий відданий Господа може показати людині істинний шлях розвитку. А все інше    —    і матеріалістичне життя без ніякого знання про Бога чи про півбогів, і поклоніння півбогам заради тимчасових матеріальних утіх    —    це просто різні форми ілюзії. Усе це добре пояснено і в «Бгаґавад- ґіті», однак зрозуміти її допоможе тільки спілкування з чистими відданими, а не тлумачення політиків чи умоглядних філософів.

ПОЯСНЕННЯ: Описи «  Бгаґавад  -  ґіти» ( 10 . 9 ) дозволяють скласти уявлення про чудові якості чистих відданих. Уся життєдіяльність чистих відданих присвячена служінню Господеві, і тому чисті віддані завжди діляться одне з одним почуттями екстазу, який вони відчувають, і насолоджуються трансцендентним блаженством . Таке трансцендентне блаженство можна відчути навіть на рівні початкової практики відданого служіння відповідно до правил (садгана-авастга), якщо правильно діяти під керівництвом істинного духовного вчителя. А на ступені зрілости це розвинуте трансцендентне почуття вивершується усвідомленням своїх відначальних природних стосунків з Господом (аж до стосунків кохання, які вважають за найвище трансцендентне блаженство). Тому бгакті-йоґу, єдиний спосіб усвідомити Бога, називають каівалйа. Шріла Джіва Ґосвамі, навівши з цього приводу ведичний вислів (еко на̄ра̄йан̣о девах̣, пара̄вара̄н̣а̄м̇ парама а̄сте каівалйа-сам̇джн̃ітах̣), підтверджує, що Нараяну, Бога-Особу, називають каівалйа, а шлях, який дозволяє досягнути Господа, називають каівалйа-пантга̄,тобто єдиним засобом прийти до Бога.

Починається каівалйа-пантга̄ із шравани: людина слухає оповіді про Бога-Особу. Як природний наслідок слухання харі-катги приходить трансцендентне знання. Воно звільняє відданого від найменшої прив’язаности до земних тем, які втрачають для нього будь - який смак . Ніяка матеріальна діяльність, ні соціальна, ні політична, не приваблює відданого, а на ступені зрілости відданого не цікавить навіть власне тіло, що й казати за пов’язаних з цим тілом родичів. На цьому рівні людину вже не бентежать хвилі матеріальних ґун. Матеріальну природу складають різні ґуни, однак усі світські справи, якими тільки й живе звичайна людина, втрачають привабу для відданого. У даному вірші цей стан названо пратінівр̣тта-ґун̣ормі, і досягнути його може той, хто став а̄тма-праса̄да, тобто хто черпає задоволення суто в душі і хто вільний від матеріальних прив’язаностей. Цього рівня досягає своїм відданим служінням першокласний відданий Господа. Однак попри свою піднесеність такий відданий іноді задля задоволення Господа самохіть бере на себе роль проповідника Господньої слави і залучає до відданого служіння все, навіть те, що цікавить матеріалістів, щоб дати відданим-початківцям нагоду перетворити світські інтереси у трансцендентне блаженство. Шріла Рупа Ґосвамі описує такого роду дії чистого відданого як нірбандгах̣ кр̣шн̣а- самбандге йуктам̇ ваіра̄ґйам учйате. Навіть земну діяльність, яка скерована на служіння Господеві, вважають за трансцендентну і гідну схвалення діяльність каівалйа.

ПОЯСНЕННЯ: Чистий відданий Господа само собою розвиває всі божественні якості. Ось деякі з цих визначних рис відданого: доброта, вмиротвореність, правдивість, рівне ставлення до всіх, бездоганність, великодушність, м’якість, чистота, брак власницьких прив’язаностей, доброзичливість до всіх істот, задоволеність, відданість Крішні, свобода від пожадань, простота, непохитність, самовладання, помірність в їді, здоровий глузд, ввічливість, скромність, серйозність, милосердя , приязність, поетичність, майстерність і мовчазність. З цих двадцяти шести визначних рис відданого, які в «Чайтан’я-чарітамріті» перелічує Крішнадаса Кавіраджа, у цьому вірші зазначено поетичність Шукадеви Ґосвамі. Його виклад «Шрімад-Бгаґаватам»    —    перлина поетичної скарбниці. Шукадева Ґосвамі, учений мудрець, який осягнув свою сутність, був поет серед мудреців.

ПОЯСНЕННЯ  : Як сказано в наведеній раніше цитаті з «Бгакті-расамріта-сіндгу» Рупи Ґосвамі, навіть земні речі треба вважати за трансцендентні, якщо вони присвячені служінню Господу Шрі Крішні. Так, епічні твори «Рамаяну» та «Махабгарату», що викладають історичні події і призначені насамперед для менш розумних людей (жінок, шудр та недостойних нащадків вищих каст), теж визнають за ведичні писання, бо вони розповідають про діяння Господа. «Махабгарату» визнають за п’яту Веду, що продовжує перші чотири: «Сама», «Яджур», «Ріґ» та «Атгарва». Люди куцих знань не визнають «Махабгарату» за частину Вед, проте великі мудреці та авторитети вважають її за п’яту Веду. До складу «Махабгарати» входить «Бгаґавад-ґіта», що вся складена з Господніх настанов для менш розумних людей. Є невеликого розуму люди, які кажуть, що «Бгаґавад-ґіта» не призначена для домогосподарів, але такі нетями забувають, що «Бгаґавад-ґіту» пояснено не кому іншому, як Арджуні    —    ґріхастзі ( сімейній людині ) , а пояснював її теж Господь у ролі ґріхастги. Отже, «Бгаґавад-ґіта», хоча вона й містить у собі високу філософію ведичної мудрости, призначена для початківців у трансцендентній науці ; а « Шрімад- Бгаґаватам»    —    це твір для тих, хто успішно скінчив головний курс і береться до дальших студій трансцендентної науки. Тому всі ці писання: «Махабгарата», Пурани та інші твори, сповнені оповідей про Господні ігри,    —    це трансцендентна література, яку, без жодних сумнівів, треба обговорювати у товаристві великих відданих.

Біда в тому, що у викладі найманих оповідачів такі твори видаються просто світською літературою, багатою на історичні факти й постаті, як то історичні перекази чи епоси. Тому-то у вірші сказано, що ці писання треба обговорювати серед відданих. Якщо ці писання обговорюють не віддані, то піднесені особистості цим не зможуть насолоджуватись.

Висновок з усього сказаного полягає в тому, що Господь у Своєму найвищому прояві не безособистісний. Він    —    Верховна Особа, і Він виконує різноманітні дії. Він провадить усіх живих істот, і з власної волі Він сходить, щоб Своєю особистою енерґією рятувати зумовлені душі. У цьому Його гра подібна до дій суспільних, політичних та релігійних вождів. Усі такі Господні дії врешті-решт лягають в основу бесід про Бога, і навіть оповіді, ввідні до цього, також трансцендентні. Ось як можна одухотворити громадське життя людей. Люди цікавляться історією, а також всіляким іншим світським чтивом: оповіданнями, творами красного письменства, драмами, журналами, газетами і т. д. Тож їм було би варто зв’язати цю свою схильність із служінням Господу, звернувшись до тем, якими насолоджуються віддані. Пропаґанда ідей про те, що Господь безособистісний, бездіяльний і що Він, наче німий камінь, не має ні імені, ні форми, штовхає людей до безбожности й демонізму. І що менше вони цікавляться трансцендентними діяннями Господа, то глибше занурюються у матеріальну діяльність, яка допомагає тільки швидше котитись у пекло, але аж ніяк не наближує їх до дому, до Бога.*

«Шрімад-Бгаґаватам» починається з історії Пандав (з усіма політичними й соціальними подробицями), а проте його називають «Парамахамса-самхітою», тобто ведичним писанням для найвищих трансценденталістів . « Шрімад - Бгаґаватам» викладає парам ґ’янам, найвище трансцендентне знання. Усі чисті віддані Господа    —    це парамахамси. Вони, наче лебеді, володіють мистецтвом вибирати із змішаної з молоком води саме молоко.

ПОЯСНЕННЯ: У «Бгаґавад-ґіті» (6.41) сказано, що навіть той , хто виявився неспроможний належно практикувати йоґу, отримує нагоду народитись у домі вірних брахман чи в якомусь багатому домі, наприклад у царя-кшатрії чи заможного торговця. Але Махараджі Парікшіту поталанило ще більше, бо вже за попереднього життя він був великий відданий Господа. Отож тепер він народився в імператорській родині Куру, ба більше, безпосередньо в родині Пандав. Природно, від раннього дитинства він мав нагоду зблизька бачити, як члени його родини виконували віддане служіння Господу Крішні. Пандави    —    віддані Господа    —    звісно, з усією пишнотою і відданістю вшановували родинні Божества в окремо відведеному для Них палаці. Щасливі діти, які з’являються на світ у таких родинах, звичайно наслідують це поклоніння, навіть у своїх іграх. Милістю Господа Шрі Крішни нам пощастило народитися у вайшнавській сім’ї, і в дитинстві ми, наслідуючи батька, намагалися теж поклонятися Господу Крішні. Наш батько якомога заохочував нас відзначати усі свята, як ось свята Ратга-ятри і Дола-ятри, і не скупився на гроші для роздачі прасаду нам і всій малечі. Наш духовний вчитель, що теж народився у вайшнавській сім’ї, черпав натхнення у своєму батькові, великому вайшнаві    —     Тгакурі Бгактівіноді. Так ведеться у всіх щасливих вайшнавських родинах. Народжена у вайшнавській родині славетна Міра Бай була непохитна віддана Господа Крішни, що підняв пагорб Ґовардгана.

Життєписи багатьох таких відданих майже збіжні, тому що в усіх великих відданих Господа дуже подібні ранні роки життя. На думку Джіви Ґосвамі Махараджа Парікшіт неодмінно мав чути про дитячі розваги Господа Крішни у Вріндавані, тому що він часто розігрував їх зі своїми маленькими товаришами. Згідно із Шрідгарою Свамі, Махараджа Парікшіт у своїх іграх наслідував дорослих, що поклонялися родинному Божеству. Шріла Вішванатга Чакраварті цілком погоджується з думкою Джіви Ґосвамі. Отже, за будь-яким з цих поглядів, Махараджу Парікшіта від самого дитинства природно вабило до Господа Крішни. Він міг наслідувати всі ці вищезгадані речі, і в будь-якому разі це доводить його велику відданість, яку він відчував з дитинства. Це ознака маха-бгаґавати. Таких маха-бгаґават називають ніт’я- сіддги    —    душі, вільні з народження. Є також інші звільнені душі, які може й не звільнені від самого народження, але які розвивають прагнення віддано служити завдяки спілкуванню з відданими. Це садгана-сіддги. У кінцевому підсумку між цими двома категоріями звільнених душ немає різниці. Отже, просто завдяки спілкуванню з чистими відданими кожен може стати садгана-сіддгою, відданим Господа. Конкретний приклад цього    —    наш великий духовний вчитель Шрі Нарада Муні. У попередньому житті він був сином простої служниці, але завдяки спілкуванню з великими відданими він став винятковим в історії трансцендентного служіння Господнім відданим, що на нього рівняються інші.

ПОЯСНЕННЯ: У цьому вірші велику вагу має слово сата̄м. Сата̄м вказує на чистих відданих, які не мають бажання іншого, крім бажання служити Господеві. Тільки у зібранні таких відданих можна почути правдиве обговорення трансцендентної величі Господа Крішни. Господь Сам каже, що бесіди про Нього завжди насичені глибоким духовним змістом і той, кому пощастить хоча б раз почути істину про Господа у товаристві сата̄м,неодмінно відчує потужну силу цих розмов і само собою прийде до життя у відданості.

Як уже сказано, Махараджа Парікшіт від самого народження був великий відданий Господа. Те саме дасться сказати і про Шукадеву Ґосвамі. Вони обоє перебували на однаковому рівні, хоча зовні Махараджа Парікшіт скидався на великого царя, звиклого до царських розкошів, а Шукадева Ґосвамі уособлював таку зреченість від світу, що навіть не прикривав своє тіло ніяким одягом. Зовні Махараджа Парікшіт і Шукадева Ґосвамі могли видатися повною протилежністю один одному, проте за своєю суттю обидва були бездомісні чисті віддані Господа. Коли збираються такі віддані, розмова між ними не може точитись ні про що, як тільки про славу Господа, чи бгакті-йоґу. Те саме можна побачити і в «Бгаґавад-ґіті». У бесіді між Господом та Його відданим Арджуною не могло бути іншої теми, крім бгакті-йоґи, хоч би там як намагались перетлумачити все на свій копил вчені-матеріалісти.

Згідно із Шрілою Джівою Ґосвамі, слово ча після ваійа̄сакіх̣ вказує на те, що Шукадева Ґосвамі з Махараджею Парікшітом здавна належали до одної категорії, дарма що один грав роль вчителя , а другий    —    учня . Уся розмова Шукадеви Ґосвамі з Махараджею Парікшітом зосереджувалась навколо Господа Крішни, тому Шукадеву і названо ва̄судева-пара̄йан̣ах̣, « відданий Ва̄судеви » , тобто відданий Господа Крішни    —    спільної для обох мети. Хоча до місця, де Махараджа Парікшіт постився, зійшлося також багато інших людей, напрошується природний висновок, що бесіда там не мала іншої теми, крім слави Господа Крішни, адже головний оповідач був Шукадева Ґосвамі, а головний слухач    —    Махараджа Парікшіт. Отже, «Шрімад-Бгаґаватам»    —    що його розказав один великий відданий, а вислухав інший    —    призначений єдино уславити Верховного Господа, Бога-Особу, Шрі Крішну.

ПОЯСНЕННЯ: Цей вірш служить за непрямий доказ того, що життя у людській формі слід використовувати насамперед для пізнання наших втрачених стосунків з Верховним Господом. Задля цього треба чимдалі нарощувати своє віддане служіння Йому. Час не чекатиме нікого. Якщо не використовувати час    —    відзначений сходом та заходом сонця    —     як слід, на усвідомлення суті духовних цінностей, він буде загублений. А якщо ми загубили хоча б мить життя марно, її не повернути ні за яке золото. Людське життя дано живій істоті (джіві) суто для того, щоб вона змогла усвідомити свою духовну сутність і пізнати вічне джерело щастя. Жива істота, і насамперед людина, шукає щастя тому, що щастя    —    її природний стан. Але в матеріальному середовищі її пошуки щастя безнадійні. Жива істота за своїм вічним природженим становищем є духовна частка довершеного цілого, і щастя вона може повною мірою зазнати тільки в духовній діяльності. Довершене духовне ціле    —    це Господь, і Його ім’я, форма, якості, ігри, оточення та особистість в усьому тотожні Йому Самому. Щойно особа, правильно виконуючи віддане служіння, зв’яжеться з якою-небудь з оцих згаданих Господніх енерґій, перед нею одразу відкривається шлях до досконалости. Ось як Господь охарактеризував такий дотик до Його енерґій у «Бгаґавад-ґіті» (2.40): «Зусилля у відданому служінні ніколи не підуть намарно. І невдачі на цьому шляху немає. Навіть одного кроку на цьому шляху досить для того, щоб врятувати істоту з велетенського океану матеріальних страхіть». Як сильні ліки, введені у вену, діють одразу на весь організм, так і трансцендентні розмови про Господа, що входять через вухо, мають величезну силу впливу на чистого відданого Господа. Якщо відданий усвідомив, як слухати трансцендентне послання, це вказує на повне усвідомлення, так само як з появи плодів на одній гілці дерева випливає висновок про появу плодів і на решті дерева. Таке усвідомлення, що може прийти в товаристві чистих відданих, як Шукадева Ґосвамі, навіть якщо воно триває одну мить, протягом усього подальшого життя вестиме людину до вічности. Сонце не на силі відібрати хоча б день життя чистого відданого, тому що він повсякчас занурений у віддане служіння Господеві, очищуючи цим саме своє існування. Смерть    —    це симптом хвороби матеріалізму, на яку захворіла вічна жива істота. Тільки через зараження матеріалізмом вічна жива істота змушена коритися законові народження, смерти, старости та хвороб.

Шріла Вішванатга Чакраварті Тгакура наводить із смріті- шастр пораду вдаватись до матеріальної доброчесної діяльности, наприклад давати пожертви. Гроші, які дано в пожертву гідній людині, забезпечують жертводавцеві грошовитість у наступному житті. Пожертви рекомендовано давати брахманам. Якщо пожертви дано не-брахмані (людині без брахманічних якостей), то гроші повернуться в наступному житті у тій самій кількості. Якщо пожертву дано хоча б напівосвіченому брахмані, уже повернеться грошей удвічі більше. Якщо пожертву дано вченому і цілковито достойному брахмані, грошей повертається у сто, ба у тисячу разів більше. А якщо пожертву дано особі веда-параґа (тому, хто поістині осягнув суть Вед), все повернеться у розмірі безмежно більшому. Вершина ведичного пізнання    —    це усвідомити Бога-Особу, Господа Крішну, як сказано у «Бгаґавад- ґіті» (ведаіш́ ча сарваір ахам ева ведйах̣). Пожертва неодмінно в тому чи іншому розмірі повернеться до жертводавця. Аналогічно, мить, яку людина проводить у товаристві чистого відданого, слухаючи і повторюючи трансцендентні послання Господа,    —    це непорушна запорука вічного життя, тобто повернення додому, до Бога. Мад-дга̄ма ґатва̄ пунар джанма на відйате. Іншими словами, Господньому відданому суджене вічне життя. Старість чи хвороба за цього життя тільки підштовхує відданого до визначеного йому вічного життя.

ПОЯСНЕННЯ: Сучасні матеріалісти неодмінно почали б сперечатися, обстоюючи, що людина народжується аж ніяк не для того, щоб відводити ціле життя, чи навіть його частину, на теософські й теологічні бесіди. Життя, як на них, призначене для того, щоб якнайдовше їсти, спати, злучатися, розважатися та насолоджуватись. Сучасна людина прагне вічного життя, покладаючи надії на проґрес матеріальної науки, і тому нині поширено багато безглуздих теорій про те, як зробити життя якомога довшим. Але «Шрімад- Бгаґаватам» стверджує, що смисл життя не зводиться до того, аби добитись так званого проґресу в економіці чи матеріальній науці і тоді їсти, паруватись, пити й веселитись, як цього вчить філософія гедонізму. Життя призначене тільки на тапас’ю, яка очищує існування людини і таким чином дає їй змогу, коли закінчиться її життя в цьому тілі, досягти вічного життя.

Матеріалісти прагнуть прожити якомога довше, бо нічого не знають за наступне життя. Вони хочуть здобути якнайбільше приємностей у теперішньому житті, бо цілковито переконані, що після смерти життя немає. Таке невігластво людей, які не відають, що жива істота вічна і просто змінює свої оболонки в матеріальному світі, знищило лад у людському суспільстві. Це потягло за собою численні проблеми, і від усіляких планів сучасної людини вони тільки примножуються. Усі плани розв’язку суспільних проблем тільки ще більше загострили стан речей. Навіть якби вдалося зробити середню тривалість життя довшою за сто років, це ще не означатиме, що людство стане від того цивілізованіше. «Бгаґаватам» нагадує, що деякі дерева живуть сотні, а то й тисячі років. У Вріндавані (у місці за назвою Імлітала) росте тамариндове дерево, яке, розповідають, стоїть ще від часів Господа Крішни. У Калькуттському ботанічному саду стоїть баньян, вік якого, як кажуть,    —    понад п’ятсот років, і таких дерев по всьому світі багато. Свамі Шанкарачар’я прожив тільки тридцять два роки, а Господь Чайтан’я    —    сорок вісім. Хіба це означає, що вищезгадані дерева-довгожителі важливіші за Шанкару чи Чайтан’ю? Довге життя без духовних цінностей важить небагато. Хтось, можливо, візьме під сумнів те, що дерева мають життя, адже вони не дихають. Однак сучасні вчені, як-от Боуз, уже довели, що в рослинах є життя. Отже, наявність життя визначає не дихання. «Бгаґаватам» вказує, що ковальські міхи дихають дуже натужно, однак це не означає, що вони живі. Матеріаліст тут заперечить і скаже, що життя дерева не можна порівнювати до життя людини, бо дерево не може насолоджуватися життям, смакуючи добірними стравами чи втішаючись сексом. Відхиляючи цей арґумент, «Бгаґаватам» запитує: хіба інші тварини    —    наприклад собаки та свині, що живуть в одному селі з людьми,    —    не їдять і не втішаються сексом? «Шрімад-Бгаґаватам» вживає тут конкретний вираз «інші тварини», і це означає, що люди, стурбовані просто поліпшенням тваринного життя, тобто їди, дихання та парування,    —    це такі самі тварини, єдине що в людській подобі. Коли суспільство складається з таких вилощених тварин, стражденне людство не знає добра, бо тварина завжди готова зробити іншій тварині зло, але добро робить украй рідко.

ПОЯСНЕННЯ: Якщо в людях всебічно не виховувати вищої системи духовних цінностей, вони будуть нічим не ліпші від тварин. А цей вірш конкретно порівнює їх до собак, свиней, верблюдів та ослів. Сучасна університетська освіта, готуючи студентів до служіння могутнішому хазяїну, практично привчає людину мислити по-собачому. Завершивши свою так звану освіту, «освічені» люди, наче собаки, ходять від дверей до дверей і просяться на службу. Їх, здебільшого, проганяють, повідомивши про брак вакансій. Як собака, що до неї всі ставляться зневажливо, вірно служить своєму хазяїнові за якийсь шматок хліба, так і людина починає вірно служити хазяїнові, не отримуючи належної винагороди.

Тих, хто їсть усе підряд і напихається всілякими покидьками, порівнюють до свиней. Свиням дуже до вподоби їсти випорожнення. Звісно, випорожнення    —    це теж їжа для певних тварин. Навіть камені становлять їжу для певних тварин чи птахів. Однак людині не пристає їсти все підряд. Їй годиться їсти зерно, овочі, фрукти, молоко, цукор і т. ін. Їсти плоть тварин людині не годиться. Для твердої їжі вона має зуби певного типу, призначені пережовувати фрукти та овочі. Два ікла, які теж дано людині,    —    це поступка тим, хто ладен на все, аби тільки їсти м’ясо. Усім відомо: що для одного їжа, для іншого отрута. Людина повинна харчуватись рештками їжі, запропонованої Господу Шрі Крішні, а Господь приймає як підношення листя, квіти, плоди і т. ін. (Б.-ґ. 9.26). За ведичними приписами, Господеві ніколи не пропонують плоть тварин. Отже, людині визначено цілком конкретний тип їжі, і не треба наслідувати тварин, женучись за так званими вітамінами. Якщо людина їсть все що завгодно, її прирівнюють до свині.

Осел знаменитий своєю незрівнянною глупотою навіть у світі тварин. Надсаджуючись, він носить найважчі тягарі без ніякісінької користи для себе.* Найчастіше ослів використовують пральники, не вельми шановний суспільний прошарок. Ще одне часте явище для осла, це те, що ослиця зазвичай хвицяє його по морді. Коли осел домагається статевих зносин з ослицею, представниця прекрасної статі відповідає ударом копита, але він все одно не відходить від неї в надії насолодитися сексом. Тому чоловіка, який сидить під каблуком дружини, порівнюють до осла. Більшість людей дуже тяжко працює, а надто ж за епохи Калі. За цієї епохи, насправді, людина нерідко працює замість осла: тягає на собі важкі тягарі, впрягається у тгели та рикші. Так званий проґрес людської цивілізації тільки змусив людину виконувати роботу віслюка. Робітники на великих заводах та фабриках змушені цілий день гарувати як осли, а після виснажливого робочого дня такі бідолахи дістають вічні принизливі стусани від прекрасної статі, навіть коли йдеться не про секс, а про звичайне сімейне життя.

* Людське життя призначене для того, щоб набути чогось цінного. Людське життя називають артгадам    —    «те, що може дати щось цінне». А що найцінніше у житті? Найцінніше    —    це можливість повернутись додому, до Бога, як зазначено в «Бгаґавад-ґіті» (8.15). Свій егоїзм ми повинні проявити в старанні повернутись до Бога. Осел не розуміє свого інтересу, і тому просто гарує на інших. Якщо людина просто тяжко працює на інших, забуваючи про власний інтерес, який вона може вдовольнити у людській формі життя, її порівнюють до осла. У «Брахма-вайварта Пурані» сказано:

  аш́ітім̇ чатураш́ чаіва
  лакша̄м̇с та̄н̃ джіва-джа̄тішу
  бграмадбгіх̣ пурушаіх̣ пра̄пйам̇
  ма̄нушйам̇ джанма-парйайа̄т 
  тад апй абгалата̄м̇ джа̄тах̣
  теша̄м а̄тма̄бгіма̄ніна̄м
  вара̄ка̄н̣а̄м ана̄ш́рітйа
  ґовінда-чаран̣а-двайам 

Людське життя таке цінне, що навіть півбоги з вищих планет, буває, мріють про те, щоб дістати людське тіло на Землі, бо тільки в людському житті можна без ускладнень повернутися додому, до Бога. Той, хто, навіть одержавши таке цінне тіло, не намагається відновити свої колись втрачені вічні стосунки з Ґовіндою, Господом Крішною,    —    просто дурень, який забув, у чому полягають його власні інтереси. До людської форми матеріального тіла приходять після поступової еволюції через 8 400 000 різновидів життя. А коли істота досягає цієї форми, тут на своє горе вона втягується в найрізноманітнішу ілюзорну діяльність, забувши про найголовніше для неї і ставши в передові шереги боротьби за політичну незалежність чи економічний розвиток. Нічого поганого в політичній незалежності чи в економічному розвитку немає, однак за цим усім не можна забувати істинної цілі нашого життя. Уся така філантропічна діяльність повинна сприяти нашому поверненню до Бога. Того, хто цього не розуміє, порівнюють до осла, що просто працює на інших, не розуміючи ні своїх інтересів, ні інтересів інших.

Отже, коли «Шрімад-Бгаґаватам» залічує звичайну людину, яка не має жодних духовних знань, до категорії собак, свиней, верблюдів та віслюків, це аж ніяк не перебільшення. Вожді таких темних людських мас можуть дуже пишатися з того, що їм поклоняється стільки собак та свиней, однак це не велика честь. «Бгаґаватам» відверто проголошує, що навіть великий лідер на чолі таких собак та свиней, перебраних за людей, є така сама тварина і нічого більше, якщо його не приваблює світло науки про Крішну. Його можна назвати сильною, могутньою твариною чи великою твариною, однак за оцінкою «Шрімад-Бгаґаватам», безбожний склад його розуму не дає права таку істоту залічувати до категорії людей. Інакше сказати, такі безбожники на чолі собако- й свинеподібних людей    —    це просто більші тварини, більшою мірою наділені тваринними якостями.

ПОЯСНЕННЯ: У відданому служінні Господеві задіяні всі органи та частини тіла. Це вияв трансцендентної рушійної сили духовної душі, і тому відданий присвячує себе на служіння Господеві цілого без останку. Виконувати віддане служіння може той, чиї чуття вже очистились у спілкуванні з Господом. Служити Господеві можна всіма своїми чуттями. Отже, чуття та їхню діяльність слід вважати нечистими доти, доки вони зосереджені на чуттєвому задоволенні. Очищені чуття діють не задля власного задоволення    —    вони цілковито поглинуті служінням Господеві. Господь    —    це Всевишній, що має всі чуття, і Його слуга так само має всі чуття, тому що він невід’ємна частка Господа. Служіння Господеві являє собою абсолютно чисту діяльність чуттів, як це описано в «Бгаґавад-ґіті». Господь за посередництвом Своїх довершених чуттів давав настанови, а Арджуна всіма своїми чуттями сприймав ці повчання. Так    —    цілком відчутно і цілком логічно    —    відбувалась передача знання у досконалих взаємостосунках вчителя та учня. Духовне пізнання, всупереч нісенітним запевненням деяких любителів похизуватися, зовсім не схоже на передачу якогось електричного заряду від вчителя до учня. У всьому є повна ясність і логіка, і тому обмін ідей між учителем та учнем можливий тільки тоді, коли учень смиренно і реально слухає. У «Чайтан’я-чарітамріті» сказано, що вчення Господа Чайтан’ї треба сприймати інтелектом і всією свідомістю, щоб на логічній підставі збагнути велич Його місії.

За неочищеного стану чуття живої істоти повністю занурені в матеріальну діяльність. Якщо не використовувати вуха для того, щоб служити Господу, слухаючи «Бгаґавад-ґіту» чи «Шрімад-Бгаґаватам», то вони неодмінно заповняться всіляким непотребом. Тому треба по всьому світі на повний голос проповідувати послання «Бгаґавад-ґіти» й «Шрімад- Бгаґаватам». Це обов’язок чистого відданого, що вже почув це послання з досконалого джерела. Багато кого пориває бажання розповідати щось іншим людям, однак, не навчені розповідати про мудрість Вед, вони говорять самі лише нісенітниці, а люди бездумно їх слухають. У всьому світі сотні й тисячі засобів масової інформації повідомляють про світські новини, і люди їх слухають. Так само треба привчати людство слухати трансцендентні розповіді про Господа, і Господній відданий повинен говорити на повний голос, щоб його почули. Жаби, голосно квакаючи, принаджують змій, і ті їх поїдають. Язик людині даний для того, щоб вона рецитувала ведичні гімни, а не щоб вона квакала, як жаба. Слово асаті у цьому вірші теж має вагоме значення. Асаті    —    це жінка, яка стала проституткою. Проститутка не може похвалитися жіночими чеснотами. Так само і язик, який даний людині для повторення ведичних гімнів, але який повторює світські дурниці, нічим не ліпший від проститутки.

ПОЯСНЕННЯ: Як уже сказано раніше, відданих Господа поділяють на три групи. Відданий найвищого рівня не бачить такої істоти, яка б не служила Господу. Відданий другого рівня, проте, розрізняє між відданими та невідданими. Тож мета й призначення такого відданого    —    проповідувати, і, як уже вказано в попередньому вірші, він повинен на повний голос уславлювати Господа. Віддані другого рівня беруть учнів з-поміж відданих третього рівня та з-поміж невідданих. Часами відданий найвищого рівня теж сходить на рівень відданого другого рівня для того, щоб проповідувати. Що ж до звичайної людини, що покликана стати принаймні відданим третього рівня, цей вірш радить їй відвідувати Господній храм і кланятися Божеству, нехай би вона була великий багатій чи навіть цар з шовковим тюрбаном чи короною. Господь для всіх Господь, тут не становлять винятку ні великі царі, ні імператори. Тому багаті за уявленнями загалу люди повинні взяти за правило реґулярно приходити до храму Господа Шрі Крішни і кланятись Божеству. Ні в якому разі не можна вважати Господа в храмі, форму, якій поклоняються віддані, кам’яним чи дерев’яним. Адже Господь сходить у цьому втіленні арча як Божество у храмі, для того щоб Своєю благословенною присутністю пролити безмежну ласку на падші душі. Якщо систематично слухати про Господа, як описано раніше, можна реально осягнути Господню присутність у храмі. Отже, цей процес, що з нього починається впорядковане служіння,    —    слухання    —    становить основу всього. Для відданих усіх рівнів слухати з істинних джерел, як-от «Бгаґавад-ґіта» та «Шрімад-Бгаґаватам»,    —    основа духовного життя.

Якщо звичайна людина від великої пихи зі свого матеріального становища не схиляється перед Божеством у храмі або заперечує дійовість храмового поклоніння, навіть не знаючись на цій науці, їй треба затямити, що її великий тюрбан чи корона допоможуть їй єдине що швидше піти на дно океану матеріального існування. Потопальник з вантажем на голові певно ж піде на дно швидше від людини без вантажу. Бундючний дурень заперечує науку про Бога і проголошує, що йому про Бога байдуже, але коли, стиснутий в лабетах Божого закону, безбожник захворює на тромбоз головного мозку чи щось таке інше, під вантажем своїх матеріальних набутків він каменем іде на дно океану невігластва. Проґрес матеріальної науки, яка не дає свідомости Бога, лягає на голову людства важким тягарем. Людям треба глибоко задуматись над цією серйозною пересторогою «Шрімад- Бгаґаватам».

Навіть звичайна людина, яка за браком часу неспроможна поклонятися Господеві, може принаймні на кілька секунд прикласти свої руки до служіння Господу, миючи або підмітаючи Його храм. Махараджу Пратапарудру, могутнього царя Орісси, повсякчас обтяжували численні державні справи, однак він постановив собі щороку, під час фестивалю на честь Господа, підмітати храм Господа Джаґаннатги в Пурі. Треба усвідомити, що, хоч би якою важливою особою людина була, вона повинна визнавати вищість Верховного Господа. Така свідомість Бога допоможе їй здобути і матеріальний успіх також. Покора Махараджі Пратапарудри перед Господом Джаґаннатгою дозволила йому стати таким могутнім царем, що навіть відомий завойовник Патган не міг захопити Оріссу, якою правив Махараджа Пратапарудра. І саме покірливість перед Господом всесвіту дала врешті-решт Махараджі Пратапарудрі щасливу змогу отримати милість Господа Шрі Чайтан’ї. Отже, навіть багачева дружина з блискучими золотими браслетами на руках, повинна теж служити Господеві.

ПОЯСНЕННЯ: Поклонятися Божеству    —    згідно з рекомендаціями писань обов’язково, і насамперед для відданих-домогосподарів. Відповідно до приписів вайшнава-тантр чи Пуран і до своїх можливостей кожен домогосподар повинен під керівництвом духовного вчителя встановити у себе вдома Божество Вішну, і найліпше такі форми, як Радга-Крішна, Лакшмі-Нараяна чи Сіта-Рама, або будь-які інші форми Господа    —    Нрісімху , Вараху , Ґаура - Нітай , Матс’ю, Курму, шалаґрама-шілу. Є багато й інших форм Вішну, як-от Трівікрама, Кешава, Ач’юта, Ва̄судева, Нараяна, Дамодара. Разом зі всією сім’єю треба поклонятись Божеству, неухильно дотримуючись правил та вказівок арчана-відгі. Кожен член родини, якому вже виповнилося дванадцять років, повинен дістати посвячення від істинного духовного вчителя. Уся родина повинна протягом дня (від четвертої ранку до десятої вечора) брати участь у служінні Господеві, проводячи манґала-аратріку, ніранджану, арчану, пуджу, кіртан, шрінґару, бгоґа-вайкалі, сандг’я-аратріку, патгу, вечірнє підношення бгоґи, шаяна-аратріку і т. д. Таке поклоніння Божеству під керівництвом істинного духовного вчителя відчутно допоможе домогосподарю очистити своє існування і швидко проґресувати в духовному пізнанні. Самого теоретичного, книжкового знання відданому-початківцеві замало. Знання, взяте з книжок,    —    це теорія, натомість арчана    —    це практика. Духовне знання треба розвивати, поєднуючи теорію з практикою, такий підхід    —    надійна запорука досягнення духовної досконалости. Зростання початківця у відданому служінні цілковито залежить від досвідченого духовного вчителя, що вміє вести учня зі ступеня на ступінь шляхом поступу додому, до Бога. Духовним вчителем не має права ставати ошуканець, що розраховує з цього жити й утримувати свою сім’ю. Щоб звільнити учня з лабет неминучої смерти, духовний вчитель повинен посідати досвід та хист. Шріла Вішванатга Чакраварті Тгакура визначив якості істинного духовного вчителя, і в одному з віршів цього опису мовиться:

Шрі-віґраха    —    це арча, форма Божества, якій можна поклонятися; учень повинен реґулярно поклонятись Божеству, виконуючи шрінґару (належним чином прикрашаючи і вдягаючи Божества), а також мандіра-марджану (прибираючи храм). Духовний вчитель сам ласкаво вчить відданого-початківця робити це все, щоб допомогти йому поступово усвідомити трансцендентне Господнє ім’я, якості, форму та ін.

Тільки зосередженість на служінні Господеві, з якого найголовніше    —    прикрашати Божества та храм, слухати милозвучні кіртани, а також духовні настанови з писань, може врятувати звичайну людину від зваби пекельних кінофільмів та безсоромних шлягерів, що заполонили ефір. Якщо комусь не під силу утримувати храм у себе вдома, йому треба ходити до якогось іншого храму, де реґулярно відправляють усі згадані вище служби. Коли людина відвідує храм відданого і бачить пишно вбрані форми Господа у гарних шатах і оздобах, освячена атмосфера храму природно наповнює світський розум людини духовним натхненням. Треба відвідувати святі місця, як Вріндавана, де з особливою увагою підтримують храми та поклоніння Божествам. Колись усі багаті люди, як то царі чи заможні торговці, під керівництвом досвідчених відданих Господа (наприклад, шести Ґосвамі) споруджували такі храми. Обов’язок звичайної людини    —    користатися з дарованих їй можливостей і, ступаючи в слід великих відданих (анувраджа), відвідувати ці храми і брати участь у фестивалях, які там влаштовують. У святі місця і храми не можна приїжджати, як на екскурсію. На прощу до таких храмів і святих місць, увічнених трансцендентними іграми Господа, треба йти тільки за настановами досвідчених знавців науки про Бога. Ось що таке анувраджа. Ану означає «ступати в слід». Тому найліпше    —    дотримуватись у всьому настанов істинного духовного вчителя, і, коли відвідуємо храми та святі місця, також. Той, хто не відвідує святих місць, подібний до нерухомого дерева, що Господнею волею приречене стояти на одному місці. Туризм    —    теж хибний вжиток даної людині свободи пересування. Найліпший спосіб задовольнити свою тягу подорожувати    —    це відвідувати святі місця і храми, які заснували великі ачар’ї. Тоді не буде небезпеки зловитись на гачок реклами атеїстів, які намагаються витягнути з людей гроші і які не мають ніякого уявлення про духовні речі.

ПОЯСНЕННЯ: Як каже Шріла Вішванатга Чакраварті Тгакура, труп, який дихає,    —    це привид. Коли людина вмерла, її називають мерцем, але коли вона знову з’являється і діє у тонкій формі, невидимій для наших теперішніх очей, такого мерця називають привидом. Привиди завжди турбують інших, від цих загрозливих істот бувають тільки неприємності. Невіддані теж, наче привиди, не мавши поваги ані до чистих відданих, ані до Божества Вішну у храмах, завжди намагаються зашкодити відданим. З нечистих рук таких привидів Господь ніколи нічого не прийме. Як іноді кажуть, спочатку треба полюбити собаку коханого, а тоді можна вже щось казати і про любов до нього самого. Щоб піднятись на рівень чистої відданости, треба щиро служити чистому відданому Господа. Тому найперша передумова відданого служіння Господеві    —    бути слугою чистого відданого, а зробити це можна, як відомо, якщо взяти пил з лотосових стіп чистого відданого, що вже служить іншому чистому відданому. На цьому засновується чиста учнівська послідовність, або парампара, відданих.

Махараджа Рахуґана колись запитав великого святого Джаду Бгарату, як йому вдалося піднятись на рівень звільненого парамахамси , і на відповідь великий святий сказав (Бгаґ. 5.12.12):

«О царю Рахуґано! Досконалости відданого служіння, чи рівня парамахамси, нікому не вдасться досягти без благословення пилом зі стіп великих відданих. Цього ніколи не досягнути ні тапас’єю [аскезами], ні ведичним поклонінням, ні життям у зреченні, ні виконанням обов’язків домогосподаря, ні співом ведичних гімнів, ні покутами під палючим сонцем, у крижаній воді чи перед полум’ям вогню».

Іншими словами, Господь Шрі Крішна становить власність Його чистих, безкорисливих відданих, і тому тільки відданим до снаги дати Крішну іншому відданому. Безпосередньо Крішну не досягнути. Господь Чайтан’я тому назвав Себе ґопı̄-бгартух̣ пада-камалайор да̄са-да̄са̄нуда̄сах̣    —    «найпокірливіший слуга слуг Господа, який дбає про вріндаванських дівчат-ґопі». Через це жоден чистий відданий не наближається до Господа безпосередньо, а натомість старається задовольнити Господніх слуг. Така поведінка вдовольняє Господа, і тоді тільки відданий отримує змогу насолодитися смаком листків туласі, які пристали до лотосових стіп Господа. У «Брахма-самхіті» зазначено, що велика вченість у галузі ведичних писань аж ніяк не допоможе віднайти Господа, але до Нього легко наблизитися через Його чистого відданого. У Вріндавані всі чисті віддані благають у своїх молитвах милости Шріматі Радгарані, енерґії насолоди Господа Крішни. Шріматі Радгарані    —    це милосердне жіноче начало, половина верховного цілого. Вона наче досконале уособлення всього найліпшого з жіночої природи в цьому світі. Тому Радгарані завжди радо дарує Своєю милістю щирих відданих, а вже якщо відданого порекомендує Господу Вона, Господь одразу дає відданому місце у колі Своїх друзів. З цього випливає, що треба наполегливіше запобігати милости відданого, а не шукати відразу милости Самого Господа. У тому, хто так діятиме, з ласки відданого прокинеться природний потяг до служіння Господеві.

ПОЯСНЕННЯ: Варто взяти собі на увагу , що в перших трьох главах Другої пісні описано поступовий розвиток відданого служіння. Перша глава загострює увагу на слуханні та оспівуванні, першому кроці відданого служіння у свідомості Бога, і описує всесвітню форму Бога-Особи, Його грубий образ, на який радять медитувати початківцям. Медитуючи на цю грубу форму Господа, проявлену у Його матеріальній енерґії, людина може одухотворити свої розум та чуття і поступово зосередити розум на Господі Вішну, Всевишньому, що як Наддуша присутній у кожному серці, у кожному атомі матеріального всесвіту. На цей самий ефект (поступовий розвиток) розрахована і система панча-упасани, що радить звичайній людині виховати в собі шанобливе ставлення до п’яти проявів вищої сили    —    спочатку поклоняючись вогневі (електриці), тоді сонцеві, загалові живих істот, Господу Шіві і нарешті безособистісній Наддуші, частковому прояву Господа Вішну. Усі ці прояви докладно змальовані у другій главі. Однак третя глава спонукує перейти до наступного рівня, коли людина вже поклоняється Господеві Вішну, тобто виконує чисте віддане служіння. І цей вірш, у якому йдеться про зміну в серці, подає до уваги опис уже зрілого поклоніння Вішну.

Мета всієї духовної практики   —    змінити серце живої істоти, відродивши в ньому покору і бажання служити Верховному Господеві. Така покора і бажання служити    —    то вічні стосунки живої істоти з Господом і її вічне природне становище. Ця зміна в серці проявляється з поступом відданого у тому, що він поступово байдужіє до матеріальних насолод (тобто до ілюзорного владарювання над світом), а натомість усе більше бажає з любов’ю служити Господеві. Цей вірш, описуючи відгі-бгакті    —    реґламентоване віддане служіння, що його виконують за приписами просто своїм тілом (очима, вухами, носом, руками і ногами, як пояснено раніше),    —    зводить тепер нам на очі роль розуму, що власне керує діями всіх частин тіла. Якщо людина виконує віддане служіння, це дає всі підстави сподіватися в ній ознак переміни серця. Якщо переміна не настає і навіть повторення святого Господнього імені не розплавляє її серця, це означає, що замість серця у неї шматок сталі. Треба завжди пам’ятати, що слухати й повторювати    —    це найперші засади відданого служіння і всі інші обов’язки підпорядковані їм. Якщо належним чином слухати і повторювати, це викличе екстаз, який виявиться у сльозах і наїженому волоссі. Це природні наслідки, і вони провіщають прихід на рівень бгави, яка передує досконалості преми    —    любови до Бога.

Якщо жодних тілесних змін не відбувається, дарма що людина тривалий час слухає та оспівує святе Господнє ім’я, причиною цього можуть бути тільки образи. Таке судження «Сандарбги». Відданий, який почав повторювати святе ім’я Господа, але не стережеться десяти образ проти лотосових стіп святого імені, звичайно, не вболіватиме над своєю розлукою з Господом і не явить сліз на очах та настовбурченого волосся.

Рівень бгави проявляється у восьми трансцендентних ознаках: заціпенінні, потінні, сиротах по шкірі, дрожі в голосі, тремтінні тіла, блідоті, сльозах на очах і, нарешті, трансі. «Нектар відданости», загальний виклад книги Шріли Рупи Ґосвамі «Бгакті-расамріта-сіндгу», роз’яснює ці ознаки і змальовує інші прояви трансцендентного стану, як устійнені, так і навальні.

Шріла Вішванатга Чакраварті Тгакура у своєму аналізі виявів бгави засуджує певних безчесних неофітів, які імітують описані вище ознаки задля дешевої слави. І Вішванатга Чакраварті не самотній у своїй думці, бо так само гостро їх засуджує Шріла Рупа Ґосвамі. Іноді віддані-матеріалісти (пракріта-сахаджії) імітують усі вісім ознак екстазу, однак підробність таких ознак можна одразу викрити, побачивши згубну прив’язаність лжевідданого до всіляких заборонених речей. Той, хто палить, п’є чи вступає в незаконні статеві стосунки з жінками,    —    нехай він навіть прикрашає себе знаками відданого    —    не може проявляти вищезгадані екстатичні ознаки. Однак можна побачити, як іноді ці ознаки навмисне підробляють, і тому Шріла Вішванатга Чакраварті засуджує таких імітаторів, як людей з кам’яними серцями. Серед них навіть трапляються ті, на кого справді колись впав відблиск чийогось трансцендентного екстазу, та, однак, якщо вони не покидають своїх заборонених звичок, для них немає жодної надії усвідомити трансцендентне.

Коли Господь Чайтан’я побачив на березі Ґодаварі Шрілу Рамананду Раю з Каваура, у Господа виникли усі згадані ознаки, проте з огляду на брахман-невідданих у Раманандиному почті Господь затамував Свій екстаз. Отже, буває, що за певних обставин, з тих чи інших причин ознак екстазу не видно навіть у тілі першорядного відданого. Так що справжню, постійну бгаву можна непомильно впізнати за тим, що відданий не бажає матеріальних речей (кшанті), використовує кожнісіньку мить на трансцендентне любовне служіння Господеві (ав’яртга-калатвам), прагне невпинно уславлювати Господа (нама-ґане сада ручі), схильний жити в місцях Господніх діянь (прітіс тад-васаті стгале), цілковито відречений від матеріального щастя (віракті) і вільний від гордині (мана-шун’ята). Хто розвинув усі ці трансцендентні якості, той    —    справді на рівні бгави, чого не можна сказати про імітатора з кам’яним серцем чи про відданого-матеріаліста.

Коротко весь процес можна описати так. Відданий, який проґресує, оспівуючи Господнє ім’я без ніяких образ і приязно ставлячись до всіх, може звідати справжнього трансцендентного смаку в уславленні Господа. Внаслідку цього усвідомлення у відданого зникають, зокрема, усі матеріальні бажання і проявляється решта ознак, описаних у попередньому абзаці. Початківці, перебуваючи на нижчому ступені відданого служіння, неминуче відчувають заздрість та ворожість до інших. Через це вони навіть вигадують свої власні правила та методи відданого служіння і нехтують настановами та прикладом ачарій. Тому, навіть якщо вони вдають, ніби весь час оспівують святе ім’я Господа, його трансцендентний смак їм недоступний. Ось чому показні сльози в очах, дрож тіла, потіння, непритомність і т. ін. заслуговують на осуд. Однак такі віддані можуть знайти товариство чистого відданого Господа і позбутися своїх поганих звичок. Інакше вони лишатимуться безнадійно хворими, зі своїм кам’яним серцем. Подолати до самого кінця зворотний шлях додому, до Бога, спроможний тільки той, хто виконує настанови явлених писань під керівництвом самосвідомого відданого.

ПОЯСНЕННЯ: Коли пояснення попереднього ачар’ї (як оце Шукадеви Ґосвамі) передає наступний ачар’я (як Сута Ґосвамі), це трансцендентне знання посідає величезну силу. Тому воно здатне проникнути в саме серце і облагодіяти всіх смиренних слухачів.