Шрімад-бгаґаватам (бгаґавата пурана) 1.5.24
Текст
да̄нте ’дхр̣та-крід̣анаке ’нувартіні
чакрух̣ кр̣па̄м̇ йадйапі тулйа-дарш́ана̄х̣
ш́уш́рӯшама̄н̣е мунайо ’лпа-бга̄шін̣і
Послівний переклад
те—вони; майі—мені; апета—який не пройшов; акгіла— усі різновиди ; ча̄пале — нахилів ; арбгаке — хлопцеві ; да̄нте — опанувавши чуття ; адгр̣та - крід̣анаке — який не мав звички до забав ; анувартіні — слухняному ; чакрух̣ — дарували; кр̣па̄м — безпричинну милість; йадйапі — хоча; тулйа - дарш́ана̄х̣ — безсторонні з природи; ш́уш́рӯшама̄н̣е — вірному; мунайах̣ — муні, послідовники веданти; алпа-бга̄шін̣і — який не ронить зайвих слів.
Переклад
Ці послідовники веданти, хоча й безсторонні з природи, благословили мене своєю безпричинною милістю. Я ж вмів владати собою і, дарма що був мале хлоп’я, не чув ніякої прив’язаности до дитячих забав. До того ж я був чемний і не говорив зайвого.
Коментар
ПОЯСНЕННЯ: В «Бгаґавад-ґіті» Господь каже: «Мета всіх Вед — знайти Мене». Господь Шрі Чайтан’я з’ясовує, що Веди розглядають лише три питання: як живій істоті встановити стосунки з Богом-Особою, як виконувати відповідні обов’язки у відданому служінні і як завдяки цьому досягти кінцевої мети, тобто повернутися до Бога. Отже, веданта- ваді, послідовники веданти — це чисті віддані Бога-Особи. Такі веданта-ваді, або бгакті-веданти, дають трансцендентне знання про віддане служіння всім без розрізнень. Для них не існує ні ворога, ні друга, ні освіченого, ні невігласа. Вони ні до кого не виявляють особливої прихильности чи неприязні. Бгакті-веданти розуміють, що люди просто марнують свій час на оманну чуттєву втіху, і тому мають єдину турботу — допомагати несвідомому людському загалові відновити втрачені стосунки з Богом-Особою. Їхніми стараннями навіть душі, які поринули в цілковите забуття, скидаючи заціпеніння, піднімаються до духовного життя. Діставши посвяту від бгакті-веданти, людина поступово просувається вперед шляхом трансцендентного усвідомлення. Веданта-ваді дали хлопцеві посвяту ще до того, як він став панувати над собою й втратив цікавість до дитячих забав. Однак ще до посвяти хлопець вчився володіти собою чимдалі ліпше, а це надзвичайно важливо для того, хто прагне просуватися вперед цим шляхом. За системою варнашрама-дгарми, що знаменує початок насправді людського життя, кожного хлопчика по п’ятім році життя посилають до ашраму духовного вчителя, де він стає учнем-брахмачарі, і отримує систематичну освіту незалежно від того, царський він син чи дитина звичайного громадянина. Така освіта була обов’язковою, бо виховувала не лише добрих громадян, але й готувала до життя, скерованого на духовне усвідомлення. Безвідповідальне життя задля чуттєвих утіх було незнане дітям послідовників системи варнашрами. Духовне бачення прищеплювано майбутній дитині ще до того, як, зачинаючи її, батько вкладав сім’я в материнське лоно. І батько і мати почувалися відповідальними за те, щоб їхня дитина звільнилася з матеріального ув’язнення. Таким є довершений спосіб планувати сім’ю: зачинати дитину з тим, щоб вона прийшла до вершини досконалости. Не пануючи над собою, не бувши дисциплінованим й не маючи цілковитого послуху, виконувати настанови духовного вчителя не вдасться, а без цього ніхто не здатний повернутися до Бога.