РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
ГЛАВА ТРЕТА
Придатність до прийняття відданого служіння
Кой може да се занимава с предано служене
Спілкуючись з махатмами, великими душами, які до решти присвятили себе відданому служінню Господу, в серці людини може прокинутись якесь ваблення до Шрі Крішни. Водночас вона може і далі заховувати сильну прив’язаність до діяльности задля насолоди її плодами та до матеріальної чуттєвої втіхи і не бути готовою зректися багатьох речей. За таких умов людина, якщо вона вже відчуває стійкий потяг до Крішни, стає придатною виконувати віддане служіння.
Като общува с маха̄тмите, великите души, които напълно са се посветили на предано служене на Бога, човек може да развие някакво влечение към Шрӣ Кр̣ш̣н̣а. Но е възможно в същото време той да продължава да пази силните си привързаности към плодоносните дейности и материалното сетивно наслаждение и да не е готов да премине през различни отречения. Ако обаче такава една личност изпитва постоянно и устойчиво влечение към Кр̣ш̣н̣а, тя е достойна да се занимава с предано служене.
Якщо в людині через спілкування з чистими відданими розвивається потяг до свідомості Крішни, це свідчить про те, що їй неабияк пощастило. Як то підтверджує Господь Чайтан’я, насінину відданого служіння з ласки істинного духовного вчителя та Крішни отримують лише щасливці. Щодо цього Господь Крішна каже в Одинадцятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (20.8): «Любий Уддгаво! Коли істота приваблюється до Мене, це — виняткова удача. І навіть якщо така істота не здатна цілковито зректися кармічної діяльности або не має неподільного потягу до відданого служіння, її служіння швидко дає плоди».
Влечението към Кр̣ш̣н̣а съзнание, което човек развива, общувайки с чисти предани, е признак за много голяма сполука. Бог Чайтаня потвърждава, че само най-големите щастливци по милостта на истински духовен учител и на Кр̣ш̣н̣а получават семето на преданото служене. В тази връзка в Единадесета песен на Шрӣмад Бха̄гаватам (20.8) Бог Кр̣ш̣н̣а казва: „Скъпи Уддхава, само този, на когото му се е паднало изключително щастие, може да развие влечение към мен. И дори ако той не се е откъснал напълно от плодоносните дейности или не е изцяло привързан към преданото служене, това служене много бързо ще даде плодове“.
Відданих можна поділити на три розряди. Відданого першого (найвищого) розряду описують так. Він добре обізнаний у науці, що викладена у священних писаннях, а також володіє мистецтвом арґументації, спираючись в доказах на свідоцтва з цих писань. Він може з довершеною розважливістю представляти думку писань щодо конкретних питань і вміє переконливо аналізувати способи виконання певного відданого служіння. Він має досконале усвідомлення того, що кінцевою метою життя є досягнути рівня трансцендентного любовного служіння Крішні, і знає, що Крішна — єдиний об’єкт, гідний поклоніння й любови. Відданий першого розряду — це той, хто неухильно дотримується правил та приписів за проводом істинного духовного вчителя, хто приймає його настанови всім серцем і кориться його наказам у згоді зі сказаним в священних писаннях. Такого відданого, котрий, набувши відповідної підготовки, готовий проповідувати і сам стати духовним учителем, вважають за відданого першого розряду. Відданий першого розряду ніколи не відхиляється від заповідей, що дані від вищих авторитетів, він, спираючись на докази і логіку, досліджує священні писання і набуває непохитної віри в них. Коли ми кажемо «докази, логіка», ми маємо на увазі доводи і висновки, засновані на свідченнях священних писань. Відданого першого розряду не цікавить сухе умоглядне теоретизаторство, що на нього люди лише марнують свій час. Іншими словами, до першого розряду залічують зрілих відданих, що розвинули непохитну рішучість виконувати віддане служіння.
Преданите могат да се разделят на три категории. Преданите от първата и най-висша категория са описани по следния начин. Те до съвършенство са овладели знанието, изложено в съответните писания, и умело могат да излагат доводи, като се основават на тези писания. Те блестящо могат да представят заключенията на писанията, като се съобразяват с обстоятелствата, и убедително да обосновават пътя на преданото служене в конкретна ситуация. Те са дълбоко убедени, че крайната цел на живота е да се постигне трансцендентално любовно служене към Кр̣ш̣н̣а и знаят, че Кр̣ш̣н̣а е единственият обект за обожание и любов. Преданите от най-висшата категория са минали през обучение при истински духовен учител, като стриктно са следвали правилата и ограниченията и искрено са му се подчинявали, както изискват свещените писания. Те се числят към най-висшата категория, защото притежават всички качества да проповядват и на свой ред също да станат духовни учители. Те никога не се отклоняват от принципите, дадени от висшите авторитети, и имат твърда вяра в писанията, защото са ги разбрали с помощта на логиката и доказателствата. Когато говорим за логика и доказателства, имаме предвид логика и доказателства, основаващи се на свещените писания. Преданите от първата категория са безразлични към методите на абстрактните разсъждения, с които човек само си губи времето. Иначе казано, за предан от първа класа може да бъде приет този, който е постигнал непоколебима решителност в преданото служене.
Відданого другого розряду розпізнають за такими ознаками: він ще не оволодів як слід доводами, що почерпнуті з явлених писань, однак має непохитну віру в кінцеву мету. З цього опису зрозуміло, що відданий другого розряду має непохитну віру у віддане служіння Крішні, але часами виявляється неспроможний спростувати твердження опонентів доводами та висновками з явлених писань. Разом з тим в його серці не виникає щонайменшого сумніву в тому, що Крішна є найвищим об’єктом поклоніння.
Преданите от втората класа се разпознават по следните белези: те невинаги могат да отстояват добре позицията си, позовавайки се на свещените писания, но имат твърда вяра в целта си. Смисълът на това твърдение е, че преданите от втората класа твърдо вярват в пътя на преданото служене на Кр̣ш̣н̣а, но понякога в спор с опоненти не успяват да приведат нужните аргументи и да защитят твърденията си с доказателства от свещените писания. Въпреки това обаче те притежават непоколебимо убеждение, че Кр̣ш̣н̣а е върховният обект на обожание.
Початківець, або відданий третього розряду, — це той, чия віра ще не зміцніла і хто крім того не осягнув висновків явлених писань. Трапляється, що під впливом когось іншого, хто володіє сильним апаратом доказів, початківець відмовляється від своїх переконань або змінює їх. На відміну од відданого другого розряду, який так само не вміє висувати арґументів та свідоцтв із писань, але разом з тим має тверду віру в кінцеву мету, початківець твердої віри в кінцеву мету не має. Тому його називають відданим-неофітом.
Преданите от третата класа, т.е. начинаещите предани, нямат достатъчно силна вяра и в същото време не познават заключенията на свещените писания. Вярата им може да бъде разколебана от някой, който представи по-силни аргументи или убеждения. За разлика от преданите от втората класа, които не могат да привеждат доказателства и да се позовават на писанията, но въпреки това имат пълна вяра в целта си, начинаещите нямат такава вяра. Затова те се наричат начинаещи предани.
Детальніша класифікація відданих - початківців подана в «Бгаґавад-ґіті». Там сказано, що до відданого служіння беруться чотири типи людей: ті, хто в скруті, хто потребує грошей, допитливі, а також мудрі — вони звертаються до Господа по допомогу, бажаючи задоволити свої відповідні потреби. Вони йдуть до певного місця поклоніння і там молять Бога поменшити тягар їхніх нещасть, поліпшити їхнє матеріальне становище або задовольнити цікавість. Мудру людину, яка просто усвідомлює велич Бога, також зараховують до початківців. Якщо такі віддані-неофіти спілкуватимуться з чистими відданими, вони зможуть піднятися на рівень відданих другого чи й першого розряду.
Още по-подробна класификация на преданите е направена в Бхагавад-гӣта̄. Там се говори за четири вида хора, които започват да отдават предано служене и се обръщат към Бога, за да получат облекчение и удовлетворение: 1) нещастните, 2) тези, които имат нужда от пари, 3) любознателните и 4) мъдрите. Те отиват на местата за поклонение и обожание и се молят на Бога да облекчи материалните им страдания, да подобри материалното им благосъстояние или просто да задоволи любопитството им. Мъдрите хора, които са осъзнали само величието на Бога, също се числят към начинаещите. Те могат да се издигнат до равнището на преданите от втората или даже от първата класа, ако общуват с чисти предани.
Прикладом відданого-початківця є Дгрува Махараджа. Він узявся до відданого служіння Господу тому, що хотів успадкувати царство по своєму батькові. Однак зрештою він, вже повністю очистившись, відмовився прийняти від Господа жодне матеріальне благословення. Подібне було і з Ґаджендрою: у великій для нього скруті він почав молитися до Крішни про порятунок і так зробився чистим відданим. А Санаку, Санатану, Сананду і Санат-кумару можна віднести до категорії праведних мудреців — і їх теж привабило віддане служіння. Те саме було і з мудрецями з Шаунакою на чолі, що зібралися у лісі Наймішаран’я. Люди допитливі, вони невтомно розпитувалися в Сути Ґосвамі про Крішну. Завдяки цьому вони отримали змогу спілкуватися з чистим відданим і так самі стали чистими відданими. Отже, шлях духовного вдосконалення є саме такий: хоч би в якому становищі перебували, ми зможемо швидко піднестись на рівень відданих другого чи й першого розряду за умови, що нам пощастить спілкуватися з чистими відданими.
Пример за предан от категорията на начинаещите е Маха̄ра̄джа Дхрува. Той искал да получи царството на баща си и затова започнал да отдава предано служене на Бога. Но накрая, когато напълно се пречистил, отказал да приеме от Бога каквото и да било материално възнаграждение. По подобен начин Гаджендра бил изпаднал в тежка беда и се молел на Бог Кр̣ш̣н̣а за закрила, а след това станал чист предан. Санака, Сана̄тана, Сананда и Санат-кума̄ра пък се числели към категорията на мъдрите, святи личности и също били привлечени от преданото служене. Нещо подобно се случило и с мъдреците в гората Наимиша̄ран̣я, водени от Шаунака. Те били любознателни и постоянно разпитвали Сӯта Госва̄мӣ за Кр̣ш̣н̣а. По този начин те общували с чист предан и сами станали чисти предани. Такъв е пътят на извисяването. Независимо от положението, в което се намира, ако има щастието да общува с чисти предани, човек много бързо може да достигне равнището на преданите от втората или първата класа.
Чотири типи відданих , що їх описано в сьомій главі «Бгаґавад-ґіти», зараховують до категорії доброчесних людей. Не бувши доброчесним, розпочати віддане служіння не вийде. Як пояснюється в «Бгаґавад-ґіті», прийняти свідомість Крішни може лише той, хто впродовж тривалого часу діяв доброчесно, завдяки чому гріховні наслідки його дій були цілковито знищені. Іншим це неприступно. Відповідно до рівня доброчестя відданих-початківців поділяють на чотири групи: ті, хто в скруті, ті, хто потребує грошей, допитливі й мудрі. А якщо людина взагалі далека від доброчесної діяльности, то, опинившись у скруті, вона стає аґностиком, комуністом чи кимось на зразок того. Не маючи твердої віри в Бога, така людина вважає, що самотужки зможе вийти зі скрутного становища, якщо відкине будь-яку віру в Бога.
Тези четири вида предани са описани в седма глава на Бхагавад-гӣта̄, където се потвърждава, че всички те са благочестиви. Никой не може да стигне до преданото служене, ако не е благочестив. В Бхагавад-гӣта̄ е обяснено, че Кр̣ш̣н̣а съзнание могат да приемат само тези, които дълго време са извършвали благочестиви дейности и в чийто живот напълно са престанали да се проявяват греховните последици. Никой друг не може да направи това. В зависимост от благочестието си начинаещите предани се делят на четири групи: нещастните, тези, които имат нужда от пари, любознателните и мъдрите. Ако човек не извършва благочестиви дейности, тогава щом изпадне в бедствено положение, той става агностик, комунист или нещо подобно. Той няма твърда вяра в Бога и затова мисли, че ще може да разреши затрудненията си, като напълно отрече съществуването му.
Господь Крішна однак пояснює в «Ґіті», що з цих чотирьох типів неофітів Йому найдорожчий мудрець, бо така людина, якщо вона вже чує потяг до Крішни, ніколи не прагне взамін якихось матеріальних благ. Мудрець, що відчув потяг до Крішни, не бажає від Нього жодної нагороди — він не прохає Крішну ні про полегшення своїх страждань, ні про гроші. Це означає, що від самого початку в основі дій мудрої людини було ваблення до Крішни, тобто, більшою чи меншою мірою, почуття любови до Нього. Крім того, завдяки своїй мудрості й знанню шастр (священних писань) така людина здатна також усвідомити, що Крішна є Верховний Бог-Особа.
Бог Кр̣ш̣н̣а обяснява в Гӣта̄, че от тези четири вида начинаещи предани най-скъпи са му мъдрите, защото ако един мъдър човек развие привързаност към Кр̣ш̣н̣а, той не иска в замяна нищо материално. Мъдрите хора, които се привързват към Кр̣ш̣н̣а, не искат от него никакво възнаграждение: нито да облекчи страданията им, нито да им даде пари. Това означава, че от самото начало привързаността им към Кр̣ш̣н̣а се основава малко или много на любовта. Освен това благодарение на мъдростта и на познанията си върху ша̄стрите (писанията) те могат да разберат, че Кр̣ш̣н̣а е Върховната Божествена Личност.
У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що після численних народжень, ставши по-справжньому мудрою, людина віддається Ва̄судеві* (Крішні), знаючи точно, що Він є першоджерелом і причиною всіх причин. Тому вона припадає до лотосових стіп Крішни і, міцно тримаючись за них, поступово розвиває любов до Нього. Хоча Крішні дуже дорогий насамперед такий мудрець, тих, хто належить до інших трьох груп, також вважають за дуже великодушних, тому що вони, попри що страждають або потребують грошей, щоб зарадити своїм проблемам, ідуть до Крішни. Тому до них слід ставитись як до великодушних, широкоглядних махатм.
* Слово «Ва̄судева» (ім’я Крішни) зберігаємо у транслітераційному написанні, з «а̄», щоб відрізняти далі від «Васудеви» (ім’я батька Крішни) (прим. пер.).
В Бхагавад-гӣта̄ се потвърждава, че след много, много раждания, след като човек наистина стане мъдър, той се отдава на Ва̄судева, защото проумява съвършено добре, че Кр̣ш̣н̣а (Ва̄судева) е източникът на всичко и причината на всички причини. Затова той остава в лотосовите нозе на Кр̣ш̣н̣а и постепенно развива любов към него. Въпреки че най-скъпи на Кр̣ш̣н̣а са мъдрите хора, другите също са много велики, защото макар и в нещастие или от нужда, те са се обърнали към Кр̣ш̣н̣а, за да намерят удовлетворение. Затова те също биват смятани за маха̄тми – извисени, свободни хора.
Доки людина не піднялась до рівня ґ’яні, мудреця, вона не зможе строго дотримувати методу поклоніння Верховному Богу-Особі. Недалекі люди, або ті, що загубили свій розум під чаром майі, під впливом ґун природи прив’язуються до поклоніння певним півбогам. Мудрецем є той, хто ясно усвідомлює, що він є духовна душа, а не тіло. Усвідомлюючи, що він є дух, а Крішна — це верховний Дух, він розуміє, що близькі стосунки варто мати не зі своїм тілом, а з Крішною. Ті, хто в скруті, а також ті, хто потребує грошей, сприймають життя на тілесному рівні, тому що і страждання, і нестача грошей мають стосунок до тіла. Людина допитлива перебуває на рівні дещо вищому за стражденних або шукачів зиску та хто потребує грошей, але цей рівень так само матеріальний. Натомість мудрець, який шукає Крішну, знає напевно, що він сам є духовна душа, Брахман, а Крішна — це Верховна душа, Парабрахман. Він знає, що духовна душа, бувши обмежена та підлегла, завжди повинна узгоджувати свої дії з безмежною найвищою душею, Крішною. Такими є стосунки мудрої людини з Крішною.
Човек не може да обожава Бога постоянно, ако не се е издигнал до положението на гя̄нӣ, учен и мъдър човек. Неинтелигентните или тези, които са загубили интелигентността си под въздействието на ма̄я̄, се привързват към различни полубогове в зависимост от проявленията на природата. Мъдри се наричат тези, които съвършено ясно са разбрали, че са душа, а не тяло. Те са осъзнали, че са дух и че Кр̣ш̣н̣а е върховният дух, и затова разбират, че обект на най-близките им взаимоотношения трябва да бъде Кр̣ш̣н̣а, а не тялото. Нещастните хора и тези, които се нуждаят от пари, имат материални представи за живота, защото и нещастията, и нуждата от пари са свързани с тялото. Любознателните стоят малко по-високо от тях, но и те все още са на материално равнище. Но мъдрите хора, които се стремят към Кр̣ш̣н̣а, знаят до съвършенство, че са души, Брахман, и че Кр̣ш̣н̣а е върховната душа, Парабрахман. Те знаят, че душата е подчинена и ограничена, затова винаги трябва да поддържа връзката си с безкрайната върховна душа, Кр̣ш̣н̣а. Такива са взаимоотношенията на мъдрия човек с Кр̣ш̣н̣а.
Правильно буде висновити, що той, хто вивищився над сприйняттям життя на тілесному рівні, вже здатний виконувати чисте віддане служіння. «Бгаґавад-ґіта» також підтверджує, що, усвідомивши Брахман, істота звільняється від матеріального неспокою і, однаковим оком дивлячись на всіх живих істот, стає гідною розпочати віддане служіння.
Следователно с чисто предано служене може да се занимава този, който се е освободил от телесната представа за живота. В Бхагавад-гӣта̄ също се потвърждава, че само след като е осъзнал Брахман, освободил се е от всички материални безпокойства и гледа еднакво на всички живи същества, човек е достоен да навлезе в преданото служене.
Ми вже казали за те, що існує три різновиди щастя: матеріальне, духовне та щастя у відданості. Віддане служіння та щастя, що його супроводжує, стають досяжні тільки якщо істота повністю звільнилася від прив’язаности до матеріального. І той, хто прагне матеріальної втіхи, і той, хто хоче злитися воєдино з Усевишнім, сприймає життя на матеріальному рівні. Імперсоналісти ж неспроможні оцінити духовного щастя, що його дає спілкування й обмін знаками любови з Верховним Богом- Особою, і тому для них кінцевою метою є злитися з Господом воєдино. Але їхній світогляд — це лише продовження матеріалістичного сприйняття життя. У матеріальному світі кожен намагається вивищитися над своїми сусідами чи співвітчизниками. Коли люди сприймають життя з матеріального рівня, між ними — чи то між громадами, чи то між спільнотами або націями — триває змагання за верховенство. Меж намогам вивищення практично немає — аж до того, що індивідуум дійсно бажає злитися воєдино з найвищим серед усіх, тобто з Верховним Господом. Але й ця ідея є так само матеріальною, хіба що вона дещо вишуканіша проти інших.
Както се каза по-рано, има три вида щастие: материално, духовно и щастието на преданото служене. Преданото служене и щастието, което носи то, ще остават непостижими, докато човек е под влиянието на материята. Желанията за материално наслаждение или стремежите за сливане с Върховния се смятат за материални схващания. Имперсоналистите не могат да оценят духовното щастие от общуването и любовните взаимоотношения с Върховната Божествена Личност, затова си поставят за крайна цел да се слеят с Бога. Тяхната концепция е просто едно продължение и разширение на материалните представи. В материалния свят всеки се опитва да бъде центърът сред познатите и приятелите си. Човекът с материални представи за живота постоянно се опитва да се извиси над всички останали от обкръжението си, от обществото или нацията си. Този стремеж към величие, разширявайки се до безкрайността, се превръща в желание човек да стане едно с най-великия от всички – Върховния Бог. Фактически това също е материална представа, макар и малко по-висша.
Натомість досконалий духовний світогляд полягає в повному усвідомленні свого відначального становища і знанні про те, як застосувати свої можливості у трансцендентному любовному служінні Господеві. Кожен мусить зрозуміти, що він обмежений, а Господь — безмежний і що тому стати по-справжньому єдиним з Господом неможливо, хоч би як цього прагнути. Це просто неможливо. Ось чому той, хто має хоч найменше бажання чи прагнення тішити свої чуття, набуваючи чимдалі більшої, однаково, з матеріального чи духовного погляду, значущости, ніколи не звідає чудового істинного смаку відданого служіння. Шріла Рупа Ґосвамі тому порівнює людину, яка має це бажання бгукті (матеріальних надбань) та мукті (бажання звільнення) з нещасним, кого тримають під чарами заклять чорної магії: в обох випадках людина в біді. Бгукті — це матеріальна втіха, а мукті — це звільнення від матеріальних турбот і злиття з Господом. Ці бажання переслідують людину, наче привиди й відьми: доки в нас лишається матеріальне бажання втішатися в цьому світі або духовне — розчинитися у Всевишньому, доти звідати справжнього трансцендентного смаку відданого служіння нам не вдасться.
Съвършената духовна представа за живота представлява пълно знание за естественото ни положение; в това състояние ние знаем достатъчно, за да се приобщим към трансценденталното любовно служене на Бога. Човек трябва да разбере, че е ограничен, а Богът е безкраен, затова е невъзможно да бъде равен на Бога дори и ако се стреми към това. Просто не е възможно. Затова този, който таи у себе си някакви желания или стремежи да удовлетворява сетивата си, като става все по-велик и по-велик както в материално, така и в духовно отношение, никога не може да усети и да се наслади на истинския, прекрасния вкус на преданото служене. Затова Шрӣла Рӯпа Госва̄мӣ казва, че този, който има желания за бхукти (материално наслаждение) и мукти (освобождение), сякаш е под въздействието на черните магии на някоя вещица; и в двата случая той се намира в много незавидно положение. Бхукти означава материално наслаждение, а мукти – освобождение от материалните тревоги и сливане с Бога. Когато човек има тези желания, той е като обладан от духове и вещици, защото докато стремежът към материалното наслаждение или духовното единство с Върховния остава, човек не може да се наслаждава на истинския трансцендентален вкус на преданото служене.
Чистому відданому геть байдуже до звільнення. Господь Чайтан’я Махапрабгу молився до Крішни: «Любий сину Нанди! Мені не треба ніякого матеріального щастя — ні численних послідовників, ні надзвичайних розкошів та багатства, ні вродливої дружини, і я не бажаю покласти край своєму матеріальному існуванню. Хай я народжуватимусь знову й знову, єдине, про що я благаю Тебе, — це щоб Моя відданість Тобі вічно залишалася непохитна».
Един чист предан никога не се стреми към освобождение. Бог Чайтаня Маха̄прабху се молел на Кр̣ш̣н̣а по следния начин: „Скъпи сине на Нанда, аз не искам никакво материално щастие – нито последователи, нито богатство и разкош, нито красива съпруга, нито освобождение от материалното битие. Аз съм съгласен да се раждам отново и отново, но те моля предаността ми към теб винаги да остане непоколебима“.
Уславлення розваг Господа, Його імені, якостей, форм тощо так заполонює увагу чистого відданого, що мукті нітрохи не цікавить його. Шрі Білваманґала Тгакура сказав: «Якщо я віддано служитиму Тобі, мій Господи, я зможу відчувати Твою присутність скрізь. Що ж стосується до звільнення, то, здається, воно стоїть біля моїх дверей з молитовно складеними руками, чекаючи на мої накази». Отже, для чистих відданих звільнення та духовне розкріпачення не є чимось важливим.
Вниманието на чистия предан е толкова погълнато от възхваляването на забавленията на Бога, на името му, качествата му, формите му и пр., че той напълно пренебрегва мукти. Шрӣ Билваман̇гала Т̣ха̄кура казва: „О, Господи, когато Ти отдавам предано служене, много лесно мога да усетя присъствието Ти навсякъде. А що се отнася до освобождението – то стои пред вратата ми с молитвено допрени длани, готово да ми служи“. И така, за чистите предани освобождението и духовното спасение нямат особена стойност.
З цією темою тісно пов’язані слова Капіладеви , що їх містить двадцять п’ята глава Третьої пісні «Шрімад-Бгаґаватам». Капіладева радить своїй матері Девахуті: «Люба матінко! Коли Мої чисті віддані споглядають Мене, Мої різноманітні форми, краса Мого обличчя, риси Мого тіла зачаровують їх. Мій сміх, Мої розваги, Мій погляд видаються їм надзвичайно прекрасними, і тому їхній розум ніколи не сходить з думок про Мене, а життя своє вони цілковито присвятили Мені. Хоча такі люди не бажають собі ні звільнення, ні матеріального щастя, Я однак даю їм місце у найвищій обителі серед Своїх наближених».
В тази връзка в Трета песен на Шрӣмад Бха̄гаватам (25.36) Капиладева наставлява майка си Девахӯти по следния начин: „Скъпа майко, моите чисти предани са привлечени от различните ми форми, от красивото ми лице, от прекрасното ми тяло. Моят смях, забавленията ми и погледът ми така ги очароват, че умовете им постоянно са обсебени от мисли за мен и те изцяло са посветили живота си на мен. И въпреки че те самите не желаят никакво освобождение, нито материално щастие, Аз ги приемам сред спътниците си във върховната обител“.
Це свідчення з «Шрімад-Бгаґаватам» — запорука того, що чистий відданий обов’язково колись піднесеться на рівень спілкування з Верховним Богом-Особою. Шріла Рупа Ґосвамі зауважує щодо цього: той, кого насправді привабила краса лотосових стіп Шрі Крішни або служіння Йому і чиє серце, зваблене Ним, завжди повне трансцендентного блаженства, нізащо не прагнутиме звільнення, яким так дорожать імперсоналісти.
Тези думи от Шрӣмад Бха̄гаватам уверяват чистите предани, че ще постигнат непосредствено общуване с Върховната Божествена Личност. В тази връзка Шрӣла Рӯпа Госва̄мӣ отбелязва, че съвсем естествено този, който е истински привлечен от красотата на лотосовите нозе на Шрӣ Кр̣ш̣н̣а или от служенето на него, никога дори и не помисля за освобождението, което е толкова ценено от имперсоналистите, и заради това сърцето му постоянно е изпълнено с трансцендентално блаженство.
Подібне свідчення є також у Третій пісні (4.15) цієї ж книги. Там Уддгава, звертаючись до Господа Крішни, каже: «Любий Господи! Для тих, хто присвятив себе на трансцендентне любовне служіння Тобі, геть не важать здобутки, що їх дають релігійність, поліпшення матеріальних умов існування, чуттєва втіха або звільнення, дарма що щастя, яке походить з оцих різних джерел, вони можуть здобути без ніяких зусиль. Але попри це я, любий Господи, не прагну нічого з того. Я прохаю в Тебе тільки одного: зроби так, щоб я мав непохитну віру в Тебе і відданість Твоїм лотосовим стопам».
Подобно нещо се казва в друг откъс от Трета песен на Шрӣмад Бха̄гаватам (4.15), където Уддхава се обръща към Бог Кр̣ш̣н̣а и казва: „Скъпи Господи, личностите, които са се посветили на трансценденталното Ти любовно служене, не смятат, че религиозността, икономическото развитие, сетивното наслаждение или освобождението могат да им дадат нещо ценно, въпреки че много лесно могат да имат щастието, което те носят. О, Господи, въпреки че лесно мога да притежавам всички тези дарове, аз не се стремя към тях. Единствената ми молитва е да имам непоколебима вяра в теб и непресъхваща преданост към лотосовите Ти нозе“.
Та сама тема звучить і далі у Третій пісні (25.34), коли Капіладева каже Своїй матері: «Люба матінко! Віддані, чиї серця завжди вщерть повні служінням Моїм лотосовим стопам і які ладні зробити будь-що задля Мого задоволення, а надто ті віддані-щасливці, які збираються, щоб громадою прославляти Мене, пізнавати у своєму гурті Мої якості, розваги та форми і які в такий спосіб насолоджуються трансцендентним блаженством, ніколи не бажають злитися воєдино зі Мною. Та й що казати про злиття зі Мною, якщо, коли їм пропонують становище, подібне до Мого у Моїй обителі, пишноти як у Мене Самого або навіть тіло як у Мене разом з можливістю спілкуватися зі Мною, вони відмовляються прийняти будь-що з цього, бо цілковито задоволені тим, що з відданістю служать Мені».
Подобно нещо се казва и в друг откъс от Трета песен (25.34), където Капиладева, обръщайки се към майка си, казва: „Скъпа майко, преданите, чиито сърца винаги са преизпълнени със служенето в лотосовите ми нозе и които са готови да пожертват всичко, за да ме удовлетворят, и особено тези щастливи предани, които се събират заедно, за да разберат качествата, забавленията и формата ми; които заедно ме възхваляват, изпитвайки трансцендентално удоволствие от това – те никога не искат да се слеят с мен. Но какво говорим за сливане с мен – да им предложат дори положение, подобно на моето в личната ми обител, или богатство като моето, или дори лично общуване с мен в тяло, подобно на моето, те ще откажат да приемат, защото са напълно удовлетворени просто като ми отдават предано служене“.
У Четвертій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (9.10) цар Дгрува каже: «Любий Господи! Трансцендентне блаженство, яким насолоджуються чисті віддані, медитуючи на Твої лотосові стопи, незрівнянно вище від трансцендентного блаженства, що його завдяки самоусвідомленню дізнають імперсоналісти. Тож хіба можуть кармічні діячі, які прагнуть щонайбільше піднятися на вищі райські планети, зрозуміти Тебе, і невже можна порівняти їхнє щастя до щастя відданих?»
В Четвърта песен на Шрӣмад Бха̄гаватам (9.10) цар Дхрува казва: „О, Господи, трансценденталното удоволствие от съзерцаването на лотосовите Ти нозе, на което се наслаждават чистите предани, не може да бъде сравнено по никакъв начин с трансценденталното удоволствие, което изпитват имперсоналистите в себепознанието. А как тогава биха могли да те разберат вършителите на плодоносни дейности, които се стремят най-много към висшите райски планети? И как може да се сравнява тяхното щастие с щастието на преданите?“.