Господь Крішна, Верховний Бог-Особа, є Наддуша всіх живих істот і добре знає, що діється в кожному серці. Найбільше Він прихильний до відданих-брахман, і тому Господа Крішну називають ще брахман’ядева, це означає, що Він є той, кому поклоняються брахмани. Зрозуміло, що відданий, який цілком віддався Верховному Богові-Особі, вже посів становище брахмани. Не ставши брахманою, Верховного Брахмана, Господа Крішну, не досягти. Крішна особливо пильно дбає, щоб Його віддані не знали лиха, адже Він — єдиний притулок чистих відданих.

Година минала за годиною, а Господь Крішна з Судамою Віпрою все говорили за давню дружбу. Нарешті, щоб звідати ще більшої насолоди в товаристві давнього друга, Господь Крішна, усміхнувшись, мовив:
— Любий друже, а ти приніс Мені чогось? Чи наготувала твоя дружина для Мене якогось смачного гостинця?
Кажучи так, Господь Крішна дивився на Свого друга, усміхаючись з великою любов’ю. Ще Він додав:
— Любий приятелю, Я знаю, ти не міг прийти до Мене без дарунка.

Господь Крішна знав, що Судама ніяк не наважиться віддати Йому ту жменю дробленого рису, що і насправді не годився Йому в їжу. Розуміючи думки Судами Віпри, Господь сказав:
— Любий друже! Я не потребую нічого, але якщо Мій відданий підносить Мені з любов’ю що-небудь, хай і найнезначніше, Я приймаю цей дар з великою насолодою. Якщо ж людина не віддана Мені, то хай вона запропонує Мені хоч і найкоштовнішу річ, Я того підношення не візьму. Насправді Я приймаю лише те, що Мені пропонують з відданістю й любов’ю. Іншого підношення Я не приймаю, хай навіть офірують дуже цінну річ. Якщо ж Мій чистий відданий пропонує Мені навіть найнезначніші речі — якусь квітку, листочок чи трохи води, але прикрашає своє підношення любов’ю і відданістю, Я не тільки радо приймаю таке підношення, а й з великою насолодою з’їдаю його.

Господь Крішна запевнив Судаму Віпру, що Він з радістю прийме дроблений рис, що той приніс з дому, але несміливий Судама Віпра все соромився віддати Господеві дарунок. Думаючи: «Хіба я можу піднести Крішні таку дрібницю?», він тільки понурився.

Господь Крішна, Наддуша, знає до найменших дрібниць кожне серце. Йому відомі міра рішучости й потреби кожного; знав Він і те, що привело до Нього Судаму Віпру. Знав, що той прийшов, спонукуваний благанням дружини, бо терпів жорстокі злидні. Пам’ятаючи Судаму Своїм милим шкільним другом, Крішна знав, що Судаминої до Нього любови ніколи не осквернювало бажання матеріальної користи. Крішна подумав: «Судама прийшов не задля того, щоб попрохати в Мене чогось. Він був змушений прийти, скорившись проханню дружини, і пішов до Мене просто щоб вдоволити її». Тому Господь Крішна вирішив дати Судамі Віпрі матеріального багатства стільки, що і цареві небес не уявити такої розкоші.

Крішна вихопив клуночок з дробленим рисом, що звисав у бідного брахмани через плече, зав’язаний у край його чадару, і вигукнув:
— А це що? Друже, любий, так ти приніс Мені гарного, смачного дробленого рису?!
Він підбадьорив Судаму Віпру словами:
— Я думаю, такою кількістю дробленого рису можна вдоволити не лише Мене, а й ціле творіння.
З цих слів розуміємо, що Крішна, первісне джерело усього, є корінь цілого творіння. Якщо підливати коріння, це постачає воду цілому дереву, і так само якщо пропонувати Крішні щось чи робити щось для Нього, це найвища доброчинна діяльність на благо всіх, бо користь від такого підношення поширюється всім творінням. Крішнина любов поширюється між усіма живими істотами.

Кажучи так до Судами Віпри, Господь Крішна взяв з клунка щіпочку дробленого рису і з’їв його, але коли Він сягнув по другу щіпку, Рукмінідеві, богиня процвітання, втримала руку Господа. Торкнувшись до Крішниної руки, Рукміні сказала:
— Любий Господи, цієї щіпки дробленого рису досить, щоб той, хто її запропонував, зробився дуже багатим в цьому житті й у наступному теж. Мій Господи, Ти такий ласкавий до Свого відданого, що навіть одна пучка дробленого рису, яку він Тобі підніс, сповнює Тебе великої насолоди, а що Ти нею насолоджуєшся, то запевно Твій відданий стає багатий і в цьому, і в наступному житті.
Це свідчить, що коли Господу Крішні з любов’ю й відданістю пропонують їжу, Він із задоволенням приймає її від Свого відданого. Рукмінідеві, богиня процвітання, почуває себе такою зобов’язаною перед цим відданим, що мусить сама йти до нього додому, аби перетворити його дім на найрозкішніший у світі палац. Хто щедро годує Нараяну, до нього в дім обов’язково прийде богиня процвітання Лакшмі, а значить, і багатство. Вчений брахмана Судама заночував у домі Господа Крішни. Він почувався, ніби опинився на планеті Вайкунтзі. Він і справді жив на Вайкунтзі, бо місце, де живе Господь Крішна, відначальний Нараяна, з богинею процвітання Рукмінідеві, невідмінне від духовних планет Вайкунтгалоки.

Гостюючи в Крішниному палаці, брахмана Судама, здавалося, від Господа Крішни нічого істотного так і не отримав, але прохати в Господа нічого не попрохав. Наступного ранку він вирушив додому. Йдучи, брахмана весь час згадував, як Крішна його вітав, і від того поринув у трансцендентне блаженство. Дорогою додому він просто згадував свою гостину в Господа Крішни і відчував велике щастя від того, що побачив Господа.

Брахмана думав: «Бачити Господа Крішну, що найвищою мірою прихильний до брахман — то вершина насолоди. Як Він любить брахманічну культуру! Він, Сам Верховний Брахман, відповідає брахманам взаємністю. Крім того, Він надзвичайно шанує брахман: навіть бідного брахману, як ото я, Він притискав до Своїх грудей — а звичайно Він обіймає тільки богиню процвітання. Хіба можна порівнювати мене, злиденного, гріховного брахману, до Верховного Господа Крішни, що є єдиним притулком богині процвітання? А все одно Він сердечно стискав мене в Своїх трансцендентних обіймах, бо я брахмана. Господь Крішна такий ласкавий, що дозволив мені сидіти на ложі, де спочиває богиня процвітання. Він прийняв мене наче Свого брата. Того боргу перед Ним мені ніколи не сплатити. Коли я втомився, сама богиня процвітання, Шріматі Рукмінідеві, почала обмахувати мене опахалом-чамарою, хоча вона перша цариця Господа Крішни. Верховний Бог-Особа так шанує брахман, що Сам слугував мені, розтирав ноги й годував мене Своїми руками. Він фактично поклонявся мені! Кожна істота всесвіту, прагнучи піднестися на небесні планети, звільнитися або здобути матеріального багатства чи вдосконалитись у містичній йозі, поклоняється лотосовим стопам Господа Крішни. Господь такий ласкавий до мене, що не дав мені ні гроша, бо добре знав, що я злидар і, якщо дістану грошей, можу загордувати та, кинувшись шалено шукати матеріальної насолоди, забуду Його».

Слова брахмани Судами дуже слушні. Якщо звичайна вбога людина, якось вимоливши в Господа матеріальне багатство, багатіє, вона вмить забуває про свій обов’язок перед Господом. Тому Господь дає відданому тільки те, чого він потребує нагально, а багатства йому не пропонує. Для відданого-неофіта, що щиро служить Йому, але водночас прагне матеріального багатства, Господь влаштовує так, щоб він багатства не мав.

За тою думкою вчений брахмана прийшов під свій дім — і побачив, що все стало невпізнанне. На місці халупи стояли кілька великих палаців з коштовних каменів і самоцвітів, що сяяли наче сонце, місяць і яскравий вогонь. І не тільки великі палаци побачив він — між палацами були прекрасні парки, там прогулювалися вродливі чоловіки й жінки. У парках гарні ставки, в них безліч лотосів і лілей, скрізь ширяють зграї строкатих птахів. Дивлячись на дивовижні зміни, брахмана замислився: «Чи справді я бачу оце все? Мої це палаци чи чиїсь чужі? Невже це те саме місце, де я жив? І якщо так, чому все зробилось невпізнанне?»

Поки вчений брахмана так міркував, йому назустріч вийшли гарні, наче півбоги, чоловіки й жінки, за ними співці та музиканти, співаючи сприятливих пісень. Отримавши звістку, що прийшов її чоловік, дружина брахмани, дуже рада, вибігла з палацу йому назустріч. Вона виглядала такою, що брахмані здалося, ніби зустріти його вийшла сама богиня процвітання. Коли вона побачила чоловіка, з очей їй ринули сльози щастя, голос перервався, а захват запечатав їй вуста, так що вона, не змігши й слова мовити до свого чоловіка, просто заплющилась в екстазі. Вона з великою любов’ю вклонилася чоловікові до ніг і подумки обняла його. В золотому намисті й інших багатих прикрасах, оточена служницями, вона видавалася дружиною півбога, яка щойно зійшла з повітряного корабля. Брахмана вражено дивився на свою дружину. Зачарований її вродою, він без жодного слова разом з нею ввійшов до палацу.

Вступивши до своєї кімнати, брахмана побачив, що то вже не його колишні покої, а наче палац небесного царя. По периметрі палац був обведений численними колонами з самоцвітів. Канапи й ліжка зроблено зі слонової кістки, оздоблено золотом і самоцвітами, а постіль біла, як молочна піна, та ніжна, наче лотос. Зі стелі на золотих шнурах звисали опахала, скрізь розставлено золоті трони з подушками для сидіння, м’якими, наче лотосова квітка. Скрізь були прикрашені низками перлів оксамитові й шовкові балдахіни. Сам будинок зроблено з найкращого напівпрозорого мармуру, інкрустованого смарагдами. Жінки розносили по всіх покоях лампи з коштовних каменів. Відбиваючись у гранях самоцвітів, світло розливалося довкола чудовим сяйвом. Дивлячись на несподіване багатство, брахмана не міг зрозуміти, в чому причина тої раптової зміни, і глибоко замислився, як це все сталося.

Він думав так: «Від самого початку життя я жив у злиднях — то звідки впало на мене це велике й несподіване багатство? Жодної причини тому немає, тільки всемилостивий погляд друга мого, Господа Крішни, голови династії Яду. Всі ці дарунки, певно, є безпричинна милість Господа Крішни. Господь є самодостатній, Він — чоловік богині процвітання і тому завжди сповнений шести щедрот. Він просто-таки читає думки Свого відданого і до решти виконує всі його бажання. Все це влаштував мій друг Господь Крішна. Мій темношкірий красень Крішна великодушніший за хмару, що напоює водою великий океан. Щоб вдоволити рільника, хмара протягом дня не турбує його, а проливає рясний дощ вночі, а все, прокинувшись наранок, рільник думає, що дощу було замало. Так само Господь виконує бажання кожного відповідно до його становища, але той, хто не в свідомості Крішни, вважає, що Господь нагороджує його менше, як йому хотілося б. Але коли відданий дає Господеві якусь дещицю, але з відданістю й любов’ю, Господь вважає це за великий і неоціненний дар. Я — яскравий тому приклад. Я дав Йому лише щіпку дробленого рису, а Він на відповідь обдарував мене багатством більшим, ніж у царя небесних планет».

Насправді Господь не потребує того, що йому пропонує відданий, тому що Він є самодостатній. Якщо відданий підносить щось Господеві, то діє собі ж на користь, бо хоч що запропонував відданий Господеві, це повертається до нього, але вже в мільйон разів більше того, що віддано. Даючи Господеві, людина нічого не втрачає, натомість здобуває в мільйони разів більше проти того, що Йому дала.

Брахмана, почуваючись дуже зобов’язаним перед Господом, думав: «Я молюся, щоб і далі дружити з Господом Крішною, служити Йому життя у життя і навічно впокоритися Йому у любові й відданості. Ніякого багатства мені не треба. Я хочу єдиного: ніколи не припиняти служити Йому. Одного я прагну — спілкуватися з Його чистими відданими. Хай мій розум і дії завжди служать Йому. Нерожденний Верховний Бог-Особа, Крішна, знає, що багато людей через надмір багатства впали дуже низько. Тому навіть відданому, що прохає в Господа багатства, Він не дає його. Господь дуже уважний до Своїх відданих. Відданий, чиє віддане служіння ще незріле, може, забагатівши, впасти, бо перебуває у путах матеріального світу. Такому відданому Господь багатства не дає. Це ще один вияв безпричинної милости Господа до Свого відданого. Найперша Його турбота — щоб відданий не впав. Він як той батько, що завжди бажає синові добра і, поки той незрілий, великого багатства в його руки не дає, але коли син виростає і вже знає ціну грошам, батько віддає йому ключі від цілої скарбниці».

Отже, вчений брахмана дійшов висновку, що все багатство, яке він отримав від Господа, слід застосувати не на химерну чуттєву втіху, а на служіння Господеві. Брахмана прийняв дароване йому багатство, але в дусі зречення, бувши неприв’язаний до чуттєвого задоволення. Так він спокійно жив зі своєю дружиною, втішаючись розкішшю як Господнім прасадом. Він насолоджувався, пропонуючи Господеві розмаїття страв, а потім куштував трохи від того прасаду. Отримуючи від Господа якісь щедроти, як-ото матеріальне багатство, славу, силу, освіту чи красу, людина обов’язково має пам’ятати, що то все Господні дари, і використовувати їх Йому на служіння, а не на задоволення чуттів. Вчений брахмана жив у розкошах, але велике багатство не розбестило його, навпаки, його любов і прив’язаність до Господа глибшали день у день. Матеріальне багатство може привести до занепаду або стати причиною піднесення — це залежить від того, на що його використовують. Якщо багатство використовують, щоб вдовольняти свої чуття, воно стає причиною занепаду, але, бувши застосоване у служінні Господеві, підносить.

Що Господь Крішна так поводився із Судамою Віпрою, доводить, що Верховний Бог-Особа дуже задоволений з людини, яка має брахманічні якості. Істинний брахмана, як-от Судама Віпра, природно відданий Господу. Тому сказано: бра̄хман̣а вайшн̣авах̣ — брахмана то вайшнава. Ще кажуть: бра̄хман̣а пан̣д̣ітах̣. Пандіта означає «високоосвічена людина». Брахмана не може бути неуком чи невігласом. Тому є два різновиди брахман, а саме вайшнави й пандіти. Ті, хто просто мають знання, вони пандіти, але ще не стали вайшнавами, відданими Господа. Ними Господь Крішна не дуже вдоволений. Щоб привернути до себе увагу Верховного Бога-Особи, просто бути вченим брахманою ще не досить. Брахмана не лише повинен задовольняти вимогам, що ставить до брахман «Бгаґавад-ґіта» чи «Шрімад-Бгаґаватам», він ще мусить бути відданим Господа Крішни. Яскравий приклад тому — Судама Віпра. Він не лише мав якості брахмани і був геть неприв’язаний до матеріальної чуттєвої втіхи — він був також великий відданий Господа Крішни. Господь Крішна, той, хто насолоджується всіма жертвопринесеннями і покутами, дуже любить брахман, що мають якості як у Судами Віпри. З поводження Господа Крішни ми вже бачили, що таких брахман Він любить над усе. Отже, найвища досконалість людського існування полягає в тому, щоб стати брахманою-вайшнавою, як Судама Віпра.

Судама Віпра усвідомив: Господа Крішни підкорити не можна, але Він Сам дозволяє відданому підкорити Себе. Він осягнув ласку, яку проявив до нього Господь Крішна, і тому поринув у транс, думаючи про Крішну постійно. Завдяки безперервному спілкуванню з Господом Крішною з його серця пішла вся матеріальна скверна. За короткий час він перенісся до духовного царства, в яке прагнуть усі святі, що сягнули у своєму житті досконалости. 

Шукадева Ґосвамі ствердив: усі, хто слухає історію про Судаму Віпру й Господа Крішну, осягнуть міру любови Господа Крішни до брахман-відданих, яким був Судама. Кожен, хто слухає цю оповідь, поступово набуде якостей як у Судами Віпри і перенесеться до духовного царства Господа Крішни.