По смерті Шішупали, Шалви й Паундри один нерозумний цар-демон на ім’я Дантавакра вирішив убити Крішну і так помститися за смерть свого друга Шалви. В жадобі помсти він з’явився на поле битви сам, не озброївшись як слід і без колісниці. Єдиною зброєю його був його страшний гнів, що палав наче розжарене вугілля. При собі він мав лише булаву, але був такий могутній, що чути було, як двигтить під його ступою земля. Побачивши, як він у войовничому настрої наближається до Нього, Господь Крішна зійшов з колісниці. За законами військового етикету битися можуть тільки рівні воїни. Знаючи, що Дантавакра сам і зі зброї має лише булаву, Господь Крішна вийшов назустріч так само: Він приготувався до бою, взявши в руку Свою булаву. Коли Крішна встав перед Дантавакрою, той вмить зупинився: так, б’ючи в берег, стихають несамовиті океанські хвилі.

Дантавакра, цар Каруші, набрав міцної постави з булавою в руці і заговорив до Господа Крішни:
— Яка радість, яка щаслива нагода, Крішно, що ми зустрілися віч-на-віч. Любий Крішно, Ти, кінець кінцем, Мій брат з боку матері, і тому я не мав би вбивати тебе. На жаль, Ти припустився великої помилки, вбивши мого друга Шалву. Ба більше, цим Ти не вдовольнився. Знаю, Ти й мене хочеш убити. А що Ти на цьому затявся, я змушений вбити Тебе, розтрощити своєю булавою. Ти, Крішно, хоча й родич мені, а геть немудрий. Ти — наш найгірший ворог, і тому сьогодні я мушу вбити Тебе, наче хірург видаляє пухир на тілі пацієнта. Я вічно зобов’язаний своїм друзям, тому вважаю себе в боргу перед любим моїм другом Шалвою. Можливість сплатити свій борг перед ним для мене єдина — вбити Тебе.

Погонич намагається керувати слоном ударами тризуба, і так само Дантавакра спробував підкорити Крішну грізною мовою. Коли йому вже забракло слів, він, припинивши гудити Крішну, заревів наче лев і вдарив Крішну булавою в голову. Дантавакра вдарив Крішну дуже сильно, але Крішна не зрушився і на сантиметр і не відчув ніякого болю. На відповідь Крішна заніс Свою булаву Каумодакі і вправно завдав страшного удару Дантавакрі в груди, від якого серце його розкололося надвоє. Дантавакра почав блювати кров’ю, його волосся розсипалося і, розчепіривши руки й ноги, він упав на землю. У кілька хвилин від Дантавакри лишилося саме мертве тіло. Так само, як і під час смерти Шішупали, з мертвого тіла демона Дантавакри перед очима у всіх, хто там був, вийшла маленька частка духовного сяйва і в чудесний спосіб злилася з тілом Господа Крішни.

Дантавакра мав брата Відуратгу, і для того Відуратги смерть Дантавакри була великою втратою. Відуратга не пам’ятав себе від горя й гніву. Щоб помститися за братову смерть, він з мечем і щитом з’явився перед Господа Крішни. Він хотів убити Крішну негайно. Коли Господь Крішна побачив, що Відуратга шукає нагоди завдати Йому смертельного удару мечем, Він удався до Свого гострого як лезо диску Сударшана-чакри. Голова Відуратги разом із шоломом і сережками вмить скотилася з плеч.

Господь Крішна убив Шалву, зруйнував його дивовижний літальний апарат, тоді вбив Дантавакру й Відуратгу і вже по тому повернувся до Свого міста Двараки. Тільки Крішна був на силі вбити тих великих воїв, і тому півбоги з небес і люди на землі всі разом взялися уславлювати Його. Великі мудреці й аскети, небожителі з планет Сіддга й Ґандгарва, півбоги-від’ядгари, васукі й маханаґи, прекрасні ангели, жителі Пітрілоки, якшаси, кіннари і чарани — всі осипали Його квітами і радісно співали пісні на честь Його перемоги. З приводу великого свята жителі Двараки урочисто прикрасили ціле місто, а коли містом проїздив Господь Крішна, за Ним з великою шанобою йшли всі члени династії Врішні й витязі династії Яду. Це лише деякі з трансцендентних розваг Господа Крішни, володаря містичних сил і Господа всіх космічних проявлень. Нерозумні люди, що не ліпші від тварин, думають, начеб Крішна подеколи наражається на поразку, але насправді Він є Верховний Бог-Особа, і немає такої істоти, що б здолала Його. Він перемагає завжди. Він — єдиний Бог, а всі решта є покірними виконавцями Його волі.

За якийсь час Господь Баларама дізнався, що дві супротивні сторони роду Куру — одна з Дурйодганою на чолі, інша на чолі з Пандавами — готуються стати до битви. Бути за посередника, який має зупинити ту битву, Йому нітрохи не подобалося. Йому було важко втриматись, щоб не битися на якійсь із сторін, і тому Він покинув Двараку під приводом відвідин святих місць прощі. Насамперед Він відвідав місце прощі Прабгасакшетру. Там Він узяв купіль і згідно з ведичним ритуалом вдоволив тамтешніх брахман, приніс дари півбогам, пітам, великим мудрецям і звичайним людям. Таке є ведичне правило для тих, хто відвідує святі місця. Далі Він, у супроводі кількох шанованих брахман, вирішив відвідати інші місця на березі річки Сарасваті. Вони побували в Прітгудаці, Біндусарі, Трітакупі, Сударшана-тіртзі, Вішалатіртзі, Брахматіртзі і Чакратіртзі. Ще відвідали святі місця на тих берегах Сарасваті, де вона плине на схід. Далі вони відвідали головні святі місця, що на Ямуні, а також на Ґанзі. Нарешті прийшли до святого місця Наймішаран’ї.

Це святе місце, Наймішаран’я, є в Індії і тепер, і в давнину воно було особливим місцем, де збиралися великі мудреці й святі осягати духовне життя й пізнавати себе самих. Коли Господь Баларама прийшов до Наймішаран’ї, численна громада трансценденталістів якраз виконувала там велике жертвопринесення. Такі зібрання тривали тисячі років. Коли Господь Баларама прибув, усі, хто зібрались там — великі мудреці, аскети, брахмани й вчені, — одразу повставали зі своїх місць, вітаючи Його з великою шаною й повагою. Дехто віддавав поклони, а великі мудреці та старші брахмани встали з місць на знак того, що вони Його благословляють. Після формального прийому Господа Балараму посадовили на відповідне Його становищу місце, і всі присутні стали вшановувати Його. Ціле зібрання стояло, бо всі добре знали, що Баларама є Верховний Бог-Особа. Освіта чи ученість означають, що людина усвідомлює Верховного Бога-Особу. Отже, хоча Господь Баларама з’явився на Землі як кшатрія, всі брахмани й мудреці повставали, розуміючи, хто такий Господь Баларама.

Прийнявши знаки пошани, Господь Баларама всівся на запропоноване Йому місці. Він помітив, що, на превеликий жаль, Ромахаршана, учень В’ясадеви (втілення Бога, що записав ведичну літературу), не вставав з в’ясасани. Нещасний Ромахаршана не встав зі свого місця і не виявив пошани. Він сидів на в’ясасані і тому нерозумно вважав себе за вищого від Господа. Через це він не спустився зі своєї високої в’ясасани, щоб віддати Господеві поклони. Тоді Господь Баларама нагадав Собі, хто Ромахаршана з походження: він народився в сім’ї сута, тобто змішаній сім’ї, де дружина була з касти брахман, а чоловік — кшатрія. Тому хоча Ромахаршана вважав Балараму за кшатрію, він не мав лишатися сидіти на високій в’ясасані. За своїм народженням він навіть не мав права на вище сидіння в присутності учених брахман і мудреців. До того ж Господь Баларама помітив, що Ромахаршана не лише не зійшов з підвищення, але й не встав на знак пошани, коли Баларамаджі вступав до зібрання. Ромахаршанина зухвалість Господу Баларамі не сподобалася, і Він дуже на нього розгнівався.

Заведено, що особа, сидячи на в’ясасані, не має вставати назустріч людині, яка прийшла до зібрання. Але тут обставини були інші, адже Господь Баладева не є звичайна істота. Хоча всі брахмани обрали Ромахаршану Суту сидіти на в’ясасані, він мусив йти за прикладом присутніх вчених мудреців і брахман, знаючи, що Господь Баларама — Верховний Бог-Особа. Складати шану Верховній Особі належить завжди, навіть тоді, коли цього у випадку із звичайною людиною робити необов’язково. Крішна й Баларама саме й прийшли на Землю, щоб відновити релігійність. У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що основа основ релігії полягає в тому, щоб віддати себе Верховному Богові-Особі. «Шрімад-Бгаґаватам» також стверджує, що найвища досконалість релігії — віддано служити Господеві.

Господь Баларама, бачивши, що Ромахаршана Сута вивчив усі Веди, а найвищої засади релігії не усвідомлює, певно не визнав його високого становища. Ромахаршана Сута мав можливість стати досконалим брахманою, але коли він негідно повівся з Верховним Богом-Особою, його низьке народження одразу вийшло на яв. Ромахаршану Суту приймали як брахману, але народився він не в брахманській родині, а в сім’ї пратілома. Згідно з ведичними поняттями існує два типи змішаних сімей, а саме анулома й пратілома. Коли чоловік одружується з жінкою з нижчої касти, їхніх нащадків звуть анулома; коли ж чоловік поєднується з жінкою з вищої касти, їхніх дітей звуть пратілома. Ромахаршана Сута походив з родини пратілома, бо його батько був кшатрія, а матір брахмана. Ромахаршана не сягнув досконалости в трансцендентнім усвідомленні, тому Господь Баларама згадав, що він походить з родини пратілома. Суть у тому, що нагоду зробитися брахманою може отримати будь-яка людина, але якщо вона користується зі становища брахмани, не маючи справжнього духовного розуміння, слід розцінювати, що становище брахмани вона посідає не по праву.

Побачивши, що Ромахаршані Суті бракує духовного усвідомлення, Господь Баларама вирішив покарати його за його пиху. Тому Баларамаджі сказав:
— Цей чоловік заслуговує на смертну кару: він, хоча й учень Господа В’ясадеви й вивчив від цієї піднесеної особистости усі ведичні писання, не виявляє смирення в присутності Верховного Бога-Особи.
В «Бгаґавад-ґіті» сказано, що істинний брахмана, якщо він є високоосвічений, сам собою стає покірливим і смиренним. Ромахаршана Сута був дуже вчений і мав нагоду стати брахманою, однак смирення в ньому не було. З цього випливає, що той, хто пишається з матеріальних здобутків, не набуває смиренности в поводженні, як то пристало брахмані. Вченість такої людини не краща за самоцвіт на каптурі змії. Змія лишається змією, навіть якщо її каптур прикрашає коштовний самоцвіт. Якщо людина не стає покірливою й смиренною, то те, що вона вивчає Веди і Пурани, її глибока обізнаність у шастрах — це лише зовнішнє вбрання, наче костюм артиста, що танцює на сцені. Господь Баларама міркував: «Я прийшов покарати ошуканців, що нечисті всередині, але видають себе за дуже вчених і побожних людей. Убити одного з цих ошуканців буде правильно, бо тоді він більше не діятиме гріховно».

Господь Баларама участи в битві на Курукшетрі уникнув, однак Його місія була в тому, щоб скрізь відновлювати норми релігійности. Зваживши на це, Він убив Ромахаршану Суту, просто вколовши його травинкою куша. Іноді питають, як Господь Баларама простою травинкою міг убити Ромахаршану Суту. Відповідь містить «Шрімад-Бгаґаватам», там вжито слово прабгу (володар). Господь завжди трансцендентний, а що Він є всемогутній, то може діяти як захоче, і матеріальні закони й умовності Йому не перешкода. Отже, в тому, що Він убив Ромахаршану Суту, доторкнувшись до нього травинкою куша, нема нічого неймовірного.

Смерть Ромахаршани Сути справила прикре враження на всіх присутніх. Знявся шум, залунали вигуки. Брахмани й мудреці добре знали, що Господь Баларама — Верховний Бог-Особа, проте вони без вагань висловили свою думку, що вчинок Господа не є схвальний. Вони смиренно зауважили:
— Любий Господи, ми вважаємо, що Ти порушив релігійні норми. Любий Господи Ядунандана, дозволь сказати Тобі, що то ми, брахмани, на час жертвопринесення настановили Ромахаршану Суту на піднесену посаду. То ми обрали його сидіти на в’ясасані, а коли хто сидить на в’ясасані, він не має вставати з сидіння, вітаючи когось. Ба більше, ми благословили Ромахаршану Суту жити довго і без турбот. Не знаючи за це все, Ти, Господи, вбив його, і ми розцінюємо Твій вчинок як убивство брахмани. Світлий Господи, визволителю всіх упалих душ! Ми знаємо напевно, що Ти — знавець усіх релігійних засад. Ти володар усіх містичних сил, і тому вказівки Вед не можна застосувати до Твоєї особистости у звичайний спосіб. І все одно ми прохаємо, щоб Ти спокутав убивство Ромахаршани Сути — то буде Твоя безпричинна милість до інших. Ми не визначаємо Тобі якоїсь певної покути за його вбивство, ми лише пропонуємо Тобі виконати якусь покуту, щоб Твої дії були за приклад для інших. Те, що робить велика особистість, загал наслідує.

— Ви кажете слушно, — відповів Господь. — Хоча Мені й можна чинити так, іншим того не дозволено. Тому Я мушу відпокутувати Свій вчинок. Накласти на Себе відповідну покуту, як радять авторитетні писання — Мій обов’язок. І рівночасно Я можу повернути Ромахаршані Суті життя, щоб він довго жив, був повен сил і мав молоді чуття. А крім того буду радий дати йому будь-яку винагороду, яку ви скажете. Я буду дуже радий зробити це, бо так Я виповню ваші бажання.

Ці слова Господа Баларами підпирають, що Верховний Бог-Особа вільний діяти як Йому завгодно. Можуть вважати, що Він убив Ромахаршану Суту несправедливо, але Він знав, як обернути ту дію на добро для всіх. Отже, слід не імітувати дії Верховного Бога-Особи, а чинити згідно з Його заповідями. Усі великі вчені мудреці, присутні там, розцінили дії Господа Баларами як неправильні, але Господь зміг негайно знайти на те раду, та ще й з більшою для всіх користю. Ніхто не бажав стати Господу на заваді, бо вбивство Ромахаршани Сути певно мало стосунок до Його місії. Тому всі почали молитися:
— Любий наш Господи, хай незвичайна дія, убивство Ромахаршани Сути зброєю куша, лишається як вона є. Ти хотів його убити — то хай він не повертається до життя. Але водночас, як Ти, можливо, пам’ятаєш, ми, мудреці й брахмани, пообіцяли йому довге життя, і того благословення порушити не можна.
Вчені брахмани у зібранні прохали за несумісні речі: вони прагнули не порушувати благословення, що були дарували Ромахаршані Суті, щоб він жив до кінця великого жертвопринесення, але водночас не хотіли, щоб його смерть від руки Баларами втратила значення.

Верховний Бог-Особа розв’язав те питання так, як пристало піднесеній особистості. Він сказав:
— Син постає з батькового тіла і тому згідно з Ведами є представником батька. Моє слово таке: посісти становище батька і продовжувати обговорювати Пурани має його син, Уґрашрава Сута. Ви бажали Ромахаршані Суті довгого життя — то хай це благословення перейде на його сина. Хай Сутин син Уґрашрава отримає всі блага, що ви запропонували: буде довго жити в здоровому кріпкому тілі, хай чуття його не втратять своєї сили і ніщо не порушує його спокою.

Далі Господь Баларама сказав мудрецям і брахманам, щоб вони крім благословення для сина Ромахаршани Сути попрохали ще якого хочуть благословення, і Він негайно виконає їхнє прохання. Отже, Господь повівся як кшатрія. Він сказав мудрецям, що не знає, як Йому спокутувати убивство Ромахаршани, а тому радо прийме будь-яку пораду.

Брахмани, зрозумівши намір Господа, порадили Йому на покуту дію, що буде водночас корисна для них.
— Любий наш Господи, — сказали вони, — є такий демон Балвала. Хоча він син Ілвали, він є дуже могутній демон. Він приходить до цього святого місця жертвопринесень що два тижні, повного і нового місяця, і заважає нам виконувати наші обов’язки під час жертвопринесення. О нащадку роду Дашаратги, ми всі просимо Тебе убити цього демона. Це і стане Тобі за покуту. Демон з’являється сюди час од часу і заливає нас потоками нечистих речовин — гноєм, кров’ю, випорожненнями, сечею і вином. Заливаючи нас тими нечистотами, він оскверняє святе місце. Отже, Ти маєш вбити Балвалу, а тоді протягом дванадцяти місяців далі йти по всіх святих місцях прощі. Так ти цілковито звільнишся від занечищення. Така буде наша рада Тобі.