Одного дня Господеві захотілося ще зранку піти з друзями-пастушками до лісу й поснідати там. Зіскочивши з ліжка, Він засурмив у ріжок, скликаючи Своїх друзів. Усі гуртом вони вирушили до лісу, женучи телята поперед себе. Господь Крішна зібрав тисячі Своїх друзів. Кожен з них мав палку, флейту, ріжок і торбинку з їжею і глядів за тисячами телят. Усі діти раділи нагоді чудової прогулянки, кожний пастушок пильнував свої телята. На хлопчиках були різноманітні золоті прикраси, і в лісі вони наввипередки кинулись збирати квіти, листочки, гілки, павичеві пера й червону глину, щоби поприкрашати себе кожен по-своєму. Пастушки йшли лісом, і одне хлоп’я потягло в товариша вузлик зі сніданком і передало його ще комусь. Коли пастуша, в якого вкрали пакунок, помітило це, воно намагалося повернути його, однак вузлик почали перекидати далі, іншим хлопцям. Такі були їхні дитячі розваги.

Коли Господь Крішна віддалявся від гурту, побачивши щось незвичайне, хлопці, які йшли за Ним, кидалися наздогнати Його. Кожен хотів торкнутися до Крішни першим, вони завзято змагалися між собою. Один казав: «Побіжу вперед і доторкнуся Крішни», а інший казав: «Ні! Я перший!» Дехто грав на флейтах, інші сурмили в буйволячі ріжки. Хтось бігав за павичами, інші передражнювали зозуль «Ку-ку! Ку-ку!». Помітивши птахів, що кружляли в небі, хлоп’ята кидалися услід за тінню, намагаючись точно повторювати напрямок пташиного руху. Ще інші підкрадалися до мавп і тихенько всідалися поруч, а хтось імітував танці павичів. Хтось, вхопивши мавп за хвіст, бавився з ними, а коли мавпи стрибали на дерева, пастушата вискакували за ними. Якщо мавпи кривлялися й шкірилися, хлопчики, передражнюючи її, шкірилися самі. Дехто з хлоп’ят бавився з жабами на березі Ямуни, і коли сполохані жаби плигали у воду, хлопчики й собі пірнали за ними, а побачивши з води власні тіні, виходили з річки і починали перекривляти одне одного і голосно сміятись. Або ще підходили до висохлого колодязя й голосно гукали в нього, а коли приходило відлуння, сміялися й всіляко його прозивали.

Сам Верховний Бог-Особа каже в «Бгаґавад-ґіті», що трансценденталісти пізнають Його відповідно до своїх з Ним стосунків як Брахман, Параматму й Верховного Бога-Особу. І тут бачимо, що Господь Крішна, сяйво тіла якого дає імперсоналістам усвідомлення Брахмана, Своїм відданим дарує насолоду як Верховний Бог-Особа. Ті, хто перебуває під впливом зовнішньої енерґії, майі, вважають Його просто за дитину надзвичайної краси. Але Він — той, хто дарує довершену трансцендентну насолоду хлопчикам-пастушкам, які бавляться з Ним. Накопичивши впродовж тривалого часу наслідки побожної діяльности, ті хлоп’ята піднялися на рівень особистого спілкування з Верховним Богом-Особою. Трансцендентне щастя жителів Вріндавани незрівнянне. Вони бачили Крішну на власні очі — Крішну, що Його численні йоґи не можуть знайти незважаючи на суворі аскези, хоча Він перебуває в кожному серці. Це потверджено також і у «Брахма-самхіті». Можна спробувати знайти Крішну, Верховного Бога-Особу, на сторінках Вед і Упанішад, але якщо людині поталанило спілкуватися з відданим, вона бачить Верховного Бога-Особу віч-на-віч. Накопичивши за багато життів наслідки праведної діяльности, хлопчики-пастушки бачили Крішну на власні очі й гралися з Ним як друзі. Вони не розуміли, що Крішна — Верховний Бог-Особа, вони просто гуляли з Ним як близькі друзі і сильно Його любили.

Якось Господь Крішна розважався зі Своїми друзями, а тимчасом одному демону на ім’я Аґгасура остаточно увірвався терпець. Він не міг бачити, як бавиться Крішна, і тому з’явився перед хлопчиками з наміром всіх повбивати. Цей Аґгасура був такий сильний, що Його боялися навіть жителі небес. І хоча півбоги на небесах щодня пили нектар, щоб продовжити собі життя, вони все одно боялися Аґгасури і думали: «Коли вже вб’ють того демона?» Півбоги пили нектар, прагнучи стати безсмертними, та насправді певности, що не помруть, не мали. На противагу їм хлоп’ята, що бавилися з Крішною, демонів не боялися. Вони не знали страху. Будь-які матеріальні ліки проти смерти завжди непевні, але свідома Крішни людина запевне безсмертна.

І от демон Аґгасура з’явився перед Крішни та Його друзів. Аґгасура, молодший брат Путани й Бакасури, думав: «Крішна вбив моїх брата й сестру — а я вб’ю Його разом з усіма Його друзями й телятами». Аґгасура, що його намовив Камса, був дуже рішучий. Він міркував собі: якщо запропонувати збіжжя й води на спомин свого брата з сестрою та ще вбити Крішну з хлопчиками-пастушками, жителі Вріндавани помруть самі собою. В дітях — саме життя домогосподарів. Якщо в батьків помирають діти, вмирають і батьки, бо дуже прив’язані до своїх дітей.

Задумавши вигубити всіх жителів Вріндавани, Аґгасура поширив себе за допомогою йоґа-сіддгі, званої махіма. Здебільшого демони володіють майже всіма містичними силами. Один з різновидів йоґічної досконалости, який зветься махіма-сіддгі, дає змогу прибирати тіло будь-яких розмірів. Демон Аґгасура зробився товстезним змієм на тринадцять кілометрів завдовжки. Влігшись на дорозі Крішни та Баларами з хлопчиками, дивовижний змій розкрив пащу, що скидалася на гірську печеру, маючи намір проковтнути їх усіх зараз.

Демон у подобі великого товстезного змія роззявив пащу від землі до неба. Нижня губа його торкалася землі, верхня чіпляла хмари. Його паща здавалися великою, бездонною гірською печерою, а зуби — гірськими вершинами. Язик був наче битий шлях, віддих — як ураґан, очі палали вогнем. Спочатку хлопчики подумали, що то опудало, але, роздивившись, побачили, що то скорше величезна змія розляглася на дорозі й роззявила рота. Хлопчики загомоніли:

— Ця проява мабуть-таки є гігантською твариною, і вона вляглася отак, щоб проковтнути всіх нас. Подивіться — хіба то не велика змія, яка розсолопила рота, аби нас усіх з’їсти?

— Це скидається на правду, — сказав котрийсь хлопчик. — Верхня губа тварини схожа на край сонця, що сідає за обрій, а нижня — наче його червонуватий відблиск на землі. Любі друзі, погляньте лише ліворуч і праворуч! Та паща видається величезною гірською печерою, і вершини тій горі майже не видно. За вершину править ніс. Ця довга широка дорога — її язик, а в роті темно, наче в гірських надрах. Гарячий вітер, що дме як ураґан — її віддих, а риб’ячий сморід з пащі — то запах її нутрощів.

Тоді вони почали радитися поміж себе:

— Якщо увійти в пащу того товстезного змія всім водночас, хіба він зможе проковтнути нас усіх? І навіть якщо він заковтне нас, Крішни йому не проковтнути. Крішна одразу вб’є його, як убив був Бакасуру.

На тому хлопчики глянули на лотосоподібне лице Крішни і одразу засміялися, заплескали в долоні й пішли просто у пащу величезному змієві.

А тимчасом Крішна, що є Наддуша в серці кожного, бачив, що велетенська проява — то демон. Він міркував, як не дати загинути Своїм любим друзям, а хлопчики разом з коровами і телятами вже увійшли в пащу змія. Крішна проте не йшов. Демон чекав, коли ввійде Крішна, він думав: «Увійшли всі, крім того Крішни, що вбив моїх брата з сестрою».

Там, де Крішна, всі в безпеці. Але, побачивши, що друзів уже немає поруч, що вони у шлунку гігантського змія, Він на хвилю засмутився. Навіть Він Сам застигнув від подиву: як дивовижно діє Його зовнішня енерґія! Він почав міркувати, як убити демона і врятувати хлопчиків і телят. Крішна думав Собі так, хоча у Нього не було причин тим перейматися. Нарешті, трохи подумавши, Він теж увійшов демону в пащу. Тої хвилі півбоги, що зібралися подивитися на виставу і чекали сховані в хмарах, заволали: «О горе!» Водночас Аґгасурині приятелі, пожирачі плоті й кровопивці, і Камса насамперед, всіляко виявляли радість, побачивши, що Крішна теж увійшов демонові в пащу.

Демон хотів розчавити Крішну та Його приятелів, а тим часом Крішна, почувши плач півбогів «О горе!», одразу став рости у демона в горлянці. Демон, хоча й величезний, почав задихатися. Він страшно поводив виряченими очима і скоро сконав. Життєве повітря, не мігши знайти виходу, врешті-решт вирвалося в отвір у верхній частині черепа. Коли демон вмер, Крішна одним Своїм трансцендентним поглядом повернув до свідомости всіх хлопчиків і телят і вийшов з ними з пащі демона. Доки Крішна був у пащі Аґгасури, духовна душа демона, що вийшла, яскраво сяючи й освітлюючи все навколо, очікувала в небі. Щойно Крішна зі Своїми телятами й друзями вийшов, це яскраве сяюче світло перед очима всіх півбогів одразу злилося з Крішниним тілом.

Щасливі півбоги, виявляючи глибоку шану, почали сипати на Верховного Бога-Особу квіти. З радощів небожителі стали танцювати, а півбоги з Ґандґарвалоки почали підносити молитви. Барабанщики від щастя стали бити в барабани, брахмани почали рецитувати гімни з Вед, а віддані Господа скандували: «Джая! Джая! Хвала Верховному Богові-Особі!»

Брахма, почувши радісні звуки, що лунали аж до найвищих планет, спустився подивитися, що сталося. Він побачив, що демон убитий, і застиг, дивуючись на надзвичайні славетні розваги Бога-Особи.

Велетенська паща демона, поступово висихаючи, стояла розтуленою протягом багатьох днів. Вона стала для пастушків місцем чудових забав.

Крішна вбив Аґгасуру, коли Йому та всім Його друзям було близько п’яти років. Дітей віком до п’яти років звуть каумара, від п’яти до десяти — пауґанда, а від десяти до п’ятнадцяти — кайшора. Хлопчиків, яким більше п’ятнадцяти, звуть юнаками. Отже, пригоду з Аґгасурою не обговорювали в селі Враджі протягом цілого року. Аж коли хлопчикам виповнилося шість років, вони з великим захопленням розповіли батькам за ту подію. Причину того буде вияснено в дальшому розділі.

Шрі Крішні, Верховному Богові-Особі, велич якого набагато перевершує велич півбога, яким є Господь Брахма, не важко обдарувати будь-кого можливістю злитися зі Своїм вічним тілом. Він дарував таку можливість Аґгасурі. Аґгасура запевно був найгріховнішою з-поміж живих істот, а для грішника злитися з буттям Абсолютної Істини неможливо. Проте в цьому осібному випадку через те, що Крішна ввійшов у тіло Аґгасури, демон повністю очистився від наслідків гріховних дій. Люди, які постійно думають про вічну подобу Господа в формі Божеств або споглядають Його форму в своєму розумі, досягають трансцендентної мети — входять у царство Боже й дістають товариство Верховного Бога-Особи. Отже, можна лише уявити піднесене становище Аґгасури, в чиє тіло входив Сам Крішна, Верховний Бог-Особа. Великі мудреці, ті, хто медитує на Господа, та Його віддані завжди зберігають форму Господа в своєму серці або споглядають Божества — форму Господа в храмі. Так вони звільнюються від усього матеріального бруду і, коли тіло припиняє існувати, входять у Боже царство. Така досконалість приступна тому, хто тримає форму Господа в своєму розумі. Але в цьому випадку Верховний Бог-Особа Сам увійшов в Аґгасуру. Тому становище Аґгасури піднесеніше навіть проти становища звичайного відданого або великого йоґа.

Махараджа Парікшіт, слухаючи про трансцендентні розваги Господа Крішни (що врятував йому життя, коли Махараджа Парікшіт був у материному лоні), чимдалі дужче прагнув слухати про Нього і ставив нові й нові питання перед мудрецем Шукадевою Ґосвамі, що оповідав цареві «Шрімад-Бгаґаватам».

Царя Парікшіта дивувало, чому про смерть демона Аґгасури мовчали впродовж року, аж хлопчики дійшли віку пауґанда. Махараджа Парікшіт прагнув дізнатися про те, бувши певен, що причина цьому — дія різних енерґій Крішни.

У кшатріїв, або класу правителів, що завжди заглиблені у політику, рідко трапляється нагода слухати про трансцендентні розваги Господа Крішни. Але Парікшіт Махараджа, слухаючи про ті трансцендентні розваги, знав, що йому надзвичайно пощастило: він слухав «Шрімад-Бгаґаватам» від Шукадеви Ґосвамі, найбільшого авторитета. Відповідаючи на запитання Махараджі Парікшіта, Шукадева Ґосвамі став оповідати далі про трансцендентні розваги Господа Крішни, про Його форму, якості, славу й атрибути.