Бґ. 8.28

Цей вірш підсумовує зміст сьомої та восьмої глав, які докладно описують саме свідомість Кр̣шн̣и й віддане служіння. Людина повинна вивчати Веди під керівництвом духовного вчителя і вести під його опікою аскетичне, сповнене покут життя. Брахмача̄рı̄ має жити в домі духовного вчителя як слуга й повинен ходити від двору до двору, прохаючи подаяння і приносити його духовному вчителеві. Він приймає їжу лише за вказівкою вчителя, і якщо учитель якогось дня не кличе учня до столу, то учень говіє. Такими є деякі з ведичних засад, що їх дотримуються брахмача̄рі.

Вивчаючи Веди під керівництвом учителя з п’ятирічного віку й до двадцяти років, брахмача̄рı̄ може стати людиною високих чеснот. Вивчення Вед призначене не для того, щоб виховати кабінетного мислителя, а на те, щоб сформувати характер. Після такого виховання брахмача̄рı̄ може одружитись і почати сімейне життя. Як сімейна людина, ґріха̄стга, він зобов’язаний здійснювати багато жертвопринесень, щоб досягти дальшого просвітлення. Він також повинен роздавати милостиню згідно з місцевими звичаями, часом й зважаючи на те, хто просить, і вбачати різницю між добродійністю в благочесті, пристрасті та невігластві. Далі, відмовившись од сімейного життя і ставши ва̄напрастгою, він накладає на себе суворі покути: живе в лісі, носить одяг з кори дерев, тривалий час не голиться тощо. Людина, яка пройшла етапи життя брахмача̄рı̄, ґріха̄стги, ва̄напрастги і, зрештою, саннйа̄сі, сягає досконалої стадії життя. Деякі після цього потрапляють до небесних царств і, досягши ще більшої досконалості, дістають перепустку в духовне небо, — або в безособистісне брахмаджйоті, або на планети Ваікун̣т̣ги, або на Кр̣шн̣алоку. Таким є шлях, що окреслений в ведичній літературі.

Однак, привабливість свідомості Кр̣шн̣и полягає в тому, що одним єдиним змахом, просто присвятивши себе відданому служінню, можна отримати плоди всіх ритуалів, що їх виконують на різних ступенях життя.

Слова ідам̇ відітва̄ вказують на те, що слід глибоко усвідомити настанови, які Ш́рı̄ Кр̣шн̣а дав у цій і в сьомій главах Бгаґавад-ґı̄ти. Треба намагатись зрозуміти ці глави не за допомогою ерудиції чи розумувань, а слухаючи та обговорюючи їх у товаристві відданих Господа. Глави з сьомої по дванадцяту — суть Бгаґавад-ґı̄ти. Перші шість та останні шість глав немов прикривають шість середніх, які Господь особливо охороняє. Якщо комусь пощастило зрозуміти Бгаґавад-ґı̄ту, особливо ці серединні шість глав, у спілкуванні з відданими Господа, — його життя набуває сенсу й окривається славою, незалежно від здійснення покут, жертвопринесень, добродійності, філософських роздумів й т. ін., бо плодів усієї цієї діяльності можна досягти просто перебуваючи в свідомості Кр̣шн̣и.

Той, хто має хоч крихту віри в Бгаґавад-ґı̄ту, повинен вивчати її за допомогою відданого, бо на початку четвертої глави ясно сказано, що Бгаґавад-ґı̄ту можуть зрозуміти лише бгакти; ніхто інший не може збагнути її мети. Тому слід слухати Бгаґавад-ґı̄ту з вуст відданих, а не тих, хто зайнятий розумуваннями. В цьому — ознака віри. Коли людина шукає спілкування з відданим й нарешті знаходить його, вона починає по-справжньому вивчати й розуміти Бгаґавад-ґı̄ту. Завдяки своєму поступові в спілкуванні з відданими, людина залучається до відданого служіння, і на шляху такого служіння розвіюються всі її сумніви щодо Кр̣шн̣и, тобто Бога, Його діяльності, форми, розваг, імені та інших Його ознак. Коли всі побоювання остаточно зникають, людина стверджується в своїх заняттях. Потім у людини з’являється смак до вивчення Бгаґавад-ґı̄ти і її свідомість назавжди заполонює Кр̣шн̣а. І коли людина сягає духовної вершини, її охоплює любов до Кр̣шн̣и. З цього найвищого ступеня досконалості життя відданий безпосередньо переходить до обителі Кр̣шн̣и в духовному небі, до Ґолоки Вр̣ндава̄на, де на нього чекає вічне щастя.