Бґ. 6.34

Розум настільки сильний та настирливий, що іноді він перемагає інтелект, хоча інтелект за своєю природою призначений керувати розумом. У повсякденному житті людині, яка змушена долати стільки перешкод, звичайно дуже важко контролювати розум. Можна штучно врівноважити розум у ставленні до друзів та ворогів, але, врешті-решт, жодній пересічній людині це не під силу, бо це важче, ніж стримувати шалені пориви вітру. В ведичній літературі (Кат̣га Упанішада 1.3.3 – 4) сказано:

«Душа сидить у повозці матеріального тіла, а інтелект правує. Розум — це віжки, а чуття — це коні. Таким чином, «я», душа, насолоджується або страждає в оточенні розуму та чуттів. Такою є думка великих мислителів». Інтелект повинен скеровувати розум, але розум такий дужий і впертий, що часто долає інтелект людини, подібно до того, як сильна інфекція іноді перевершує ефективність ліків. Цей владний розум слід приборкувати, практикуючи йоґу, однак для такої світської людини, як Арджуна, її практика є нездійсненною. Що ж тоді можна сказати про сучасну людину? Тут наведене дуже вдале порівняння: неможливо стримати пориви вітру. А приборкати бурхливий розум навіть іще важче. Найлегшим засобом розумового контролю, за порадою Господа Чаітанйі, є смиренне оспівування Харе Кр̣шн̣а-мантри, великої мантри визволення. На такому шляху — са ваі манах̣ кр̣шн̣а-пада̄равіндайох̣ — людина повинна цілком зосередити свій розум на Кр̣шн̣і. І тоді не залишиться жодної шпарини, крізь яку могли б просякнути чинники, що збуджують розум.