Бґ. 18.78

ПОЯСНЕННЯ: Бгаґавад-ґı̄та̄ починається з питань Дгр̣тара̄шт̣ри. Цар сподівавсь на перемогу своїх синів, на боці яких стояли такі визначні воїни, як Бгı̄шма, Дрон̣а і Карн̣а. Він гадав, що перемога буде за ним. Однак, змалювавши хід подій на полі битви, Сан̃джайа сказав цареві: «Ти думаєш про перемогу, але я вважаю, що удача буде там, де Кр̣шн̣а й Арджуна». Він прямо заявив Дгр̣тара̄шт̣рі, що тому нічого сподіватись на перемогу. Перемога забезпечена Арджуні, бо на його боці був Кр̣шн̣а. Те, що Кр̣шн̣а перейняв на Себе обов’язки візничого Арджуни, свідчить ще про одну з Його надзвичайних щедрот. Кр̣шн̣а повністю володіє всіма достоїнствами, одним з яких є відречення. Відомо чимало прикладів відречення, а Кр̣шн̣а також — найвищий майстер відречення.

Битва відбувалась між Дурйодганою та Йудгішт̣гірою. Арджуна воював на боці свого старшого брата Йудгішт̣гіри. Перемога Йудгішт̣гіри була напередвизначена, тому що на його боці воювали Кр̣шн̣а й Арджуна. Від результату битви залежало, кому бути правителем світу, і Сан̃джайа провидів, що влада перейде до Йудгішт̣гіри. Тут також передбачено, що Йудгішт̣гірі після перемоги в цій битві сприятиме доля, тому що він був справедливий і побожний й особливо завдяки його високим моральним устоям, — він не збрехав жодного разу в житті.

Є чимало недалеких людей, які сприймають Бгаґавад-ґı̄ту лише як обговорення деяких питань між двома соратниками на полі бою. Але така книга не змогла б стати священним писанням. Дехто може заперечити, що, мовляв, Кр̣шн̣а закликав Арджуну воювати, і це аморально, однак справжній стан речей полягає в тому, що якраз Бгаґавад-ґı̄та̄ є вище вчення моральності. І цю вищу моральну засаду викладено в тридцять четвертому вірші дев’ятої глави: ман-мана̄ бгава мад-бгактах̣. Людина мусить стати відданим Кр̣шн̣и. Суть будь-якої релігії полягає в тому, щоб вручити себе Кр̣шн̣і (сарва-дгарма̄н парітйаджйа ма̄м екам̇ ш́аран̣ам̇ враджа). Настанови Бгаґавад-ґı̄ти описують вищий шлях релігії й моральності. Всі інші шляхи також можуть вести до очищення й, зрештою, виводити на цей же шлях, але остання настанова Ґı̄ти — вручити себе Кр̣шн̣і — є вище слово будь-якої моралі та релігії. Таким є висновок вісімнадцятої глави.

Із Бгаґавад-ґı̄ти можна зрозуміти, що самоусвідомлення шляхом філософських роздумів або медитації — це лише початок духовного процесу, вища ж досконалість полягає в тому, щоб вручити себе Кр̣шн̣і. У цьому — суть Бгаґавад-ґı̄ти. Можна сказати, що дотримування певних життєвих засад згідно із суспільним та соціальним устроєм громадського життя й відповідно до різних релігійних напрямків являє собою потаємний шлях знання. Але, хоча релігійні обряди й складають тайну, медитація і розвиток знання — ще потаємніші. А настанова вручити себе Кр̣шн̣і у відданому служінні, сповнившись свідомості Кр̣шн̣и — найсокровенніша. В цьому суть вісімнадцятої глави.

Ще один аспект Бгаґавад-ґı̄ти полягає в тому, що вищою істиною є Верховний Бог-Особа, Кр̣шн̣а. Абсолютну Істину осягають в трьох аспектах: як безособистісного Брахмана, як локалізовану Парама̄тму і, врешті-решт, як Верховного Бога-Особу, Кр̣шн̣у. Досконале усвідомлення Абсолютної Істини означає досконале знання про Кр̣шн̣у. Якщо людина усвідомила Кр̣шн̣у, то всі інші розділи знань стають невід’ємною частиною цього розуміння. Кр̣шн̣а трансцендентний, тому що Він вічно сповнений Своєї внутрішньої могутності. Живі істоти проявляються з Його енерґій і їх поділяють на дві категорії: на вічно обумовлених і вічно звільнених. Таких живих істот безліч, і їх вважають істотними частками Кр̣шн̣и. Матеріальна енерґія проявляється в двадцяти чотирьох елементах. Творіння змінюється під впливом вічного часу, його створює й руйнує зовнішня енерґія. Це проявлення космічного світу періодично стає то видимим, то невидимим.

В Бгаґавад-ґı̄ті розглядалось п’ять основних тем: Верховний Бог- Особа, матеріальна природа, живі істоти, вічний час і діяльність різного роду. І всі вони коряться Верховному Богові-Особі, Кр̣шн̣і. Всі концепції Абсолютної Істини, а саме: безособистісний Брахман, локалізована Парама̄тма̄ й ще які-небудь трансцендентні концепції є складовими частинами єдиної загальної концепції Верховного Бога-Особи. Хоча на перший погляд може здатись, що Верховний Господь, живі істоти, матеріальна природа й час відмінні одне від одного, по суті все невідмінне од Всевишнього, але Всевишній завжди відмінний від усього. В цьому полягає суть філософії Господа Чаітанйі про «незбагненну єдність й відмінність». Ця філософська система є досконалим знанням про Абсолютну Істину.

Жива істота в своєму істинному стані є чистим духом. Вона подібна до атомічної частки Вищого Духу. Таким чином, Господа Кр̣шн̣у можна порівняти із сонцем, а живі істоти — з сонячним світлом. Живі істоти належать до межової енерґії Господа, і тому вони схильні взаємодіяти або з матеріальною енерґією, або з духовною. Іншими словами, жива істота перебуває в межовому становищі між двома енерґіями Господа, а оскільки вона належить до Його вищої енерґії, то наділена певною незалежністю. Правильно використовуючи свою незалежність, вона безпосередньо підлягає Кр̣шн̣і й відтак досягає свого природного становища у вищій енерґії, яка дарує блаженство.