Зрозуміти, наскільки глибокою є прив’язаність відданого до відданого служіння Верховному Богу-Особі, можна з дальших слів Махараджі Прітгу (Аді-раджі), які наведені в Четвертій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (20.24). Він молиться до Верховного Бога-Особи: «Любий Господи! Якщо після звільнення в мене не буде можливости слухати про велич Твоєї Господньої Милости, чути, як чисті віддані з глибини своїх сердець підносять хвалу Твоїм лотосовим стопам, і якщо я не матиму можливости пити цей мед трансцендентного блаженства, я нізащо не прохатиму звільнення чи так званого духовного розкріпачення. Я просто вічно молитимусь Твоїй Господній Милості, прохаючи дати мені мільйони язиків й мільйони вух, бо тоді я зможу постійно оспівувати Твою трансцендентну велич і слухати про Твою славу».

Імперсоналісти бажають зануритися у буття Всевишнього; але якщо вони втратять свою індивідуальність, вони не матимуть змоги слухати про велич Господа та оспівувати її. Вони не мають ніякого уявлення про трансцендентну форму Всевишнього, а тому їм зовсім не приступно оспівувати Його трансцендентні діяння та слухати про них. Іншими словами, тільки той, хто вивищився над звільненням, може звідати справжнього смаку трансцендентної величі Господа, і тільки такій особистості під силу осягнути трансцендентну форму Господа.

Подібне до наведеного вище твердження містить і П’ята пісня «Шрімад-Бгаґаватам» (14.44). Шукадева Ґосвамі, звертаючись до Махараджі Парікшіта, каже: «В царя Бгарати, великої душі, прив’язаність до служіння лотосовим стопам Крішни була такою міцною, що він залегке відмовився від влади над цілою Землею і відкинув прив’язаність до своїх дітей, товариства, друзів, царських пишнот та вродливої дружини. Доля була прихильною до нього: сама богиня процвітання рада була запропонувати йому всі можливі матеріальні блага, однак він так і не прийняв для себе ніяких матеріальних благ». Шукадева Ґосвамі дає надзвичайно високу оцінку такому ставленню царя Бгарати, вихваляючи його словами: «Кожен, чиє серце приваблене до трансцендентних якостей Верховного Бога-Особи, Мадгусудани, не дбає навіть про звільнення, якого прагнуть численні великі мудреці, а за матеріальне багатство годі й казати».

У Шостій пісні «Бгаґаватам» (11.25) є подібне твердження. Врітрасура, звертаючись до Господа, каже таке: «Любий Господи! Якби я покинув виконувати трансцендентне служіння Тобі, я міг би, можливо, піднятися на планету Дгрувалоку [Полярна зоря] чи стати правителем над усіма планетними системами всесвіту. Але мені нічого того не треба. Я не бажаю ні володіння містичними силами йоґи, ні духовного розкріпачення. Я хочу, мій Господи, одного — мати змогу вічно спілкуватися з Тобою і вічно виконувати трансцендентне служіння Тобі».

Господь Шіва в Шостій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (17.28), звертаючись до Саті, каже так: «Моя мила Саті! Ті, хто віддався Нараяні [Крішні], не бояться нічого. І коли піднімаються на вищі планетні системи, і коли звільняються від матеріальної скверни, і коли їх зіштовхують до пекельних умов життя — власне, за будь-яких обставин — вони не бояться нічого. Просто завдяки тому, що вони знайшли притулок біля лотосових стіп Нараяни, будь-яке становище в матеріальному світі для них не зугірш іншого».

Шоста пісня «Шрімад-Бгаґаватам» (18.74) містить слова Індри, царя райських планет, що, звертаючись до матері Діті, висловився подібно: «Люба матінко! Ті, хто відкинув усі бажання і просто віддано служить Господеві, вміють здобути справжню користь. Такі люди справді діють тільки на добро собі, і слід розуміти, що вони великі знавці з питань духовного поступу, який веде до рівня найвищої досконалости».

У Сьомій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (6.25) наведено слова Прахлади Махараджі: «Любі друзі, ви, що народилися в батьків-безбожників! Якщо ви зможете задовольнити Верховного Бога-Особу, Крішну, будьте певні, що вам вдалося те, що приступне тільки ліченим людям у цьому світі. Зрозумійте: якщо ви діятимете так, що вами буде задоволений Верховний Господь Крішна, будь-яке бажання, яке тільки є в глибині вашого серця, безсумнівно здійсниться. Тоді навіщо вивищуватись за допомогою кармічної діяльности, якщо усі її плоди приходять до нас самі по собі, під впливом ґун матеріальної природи? І навіщо вам духовне розкріпачення або звільнення від пут матерії? Якщо ви завжди оспівуєте славу Верховного Господа і повсякчас смакуєте нектар, що точать Його лотосові стопи, то нічого з того вам вже не потрібне». Цими словами Прахлада Махараджа дає зрозуміти, що той, хто черпає задоволення, оспівуючи трансцендентну славу Господа та слухаючи про неї, вже має більше, аніж всі матеріальні благословення укупі, включно з наслідками доброчесної кармічної діяльности, жертвопринесень і навіть звільнення з пут матерії.

Подібно до цього у тій самій Сьомій пісні (8.42), коли півбоги моляться до Господа Нрісімхадеви, Індра, цар райських планет, мовить: «Верховний владико! Ці демони хотіли позбавити нас нашої частки плодів ритуальних жертвопринесень, але Ти з’явився у подобі Господа Нрісімхадеви і тим розігнав усі наші страхи. Поістині тим, що ми маємо свою частку з офіри, ми зобов’язані Тобі і тільки Тобі, тому що це саме Ти, верховний володарю, насолоджуєшся усіма жертвопринесеннями. Ти — Наддуша кожної живої істоти, і тому Ти є справжній володар усього. Довгий час наші серця стискав страх перед цим демоном Хіран’якашіпу, але Ти зглянувся на нас і вбив цього демона. Так Ти вигнав страх з наших сердець і дав нам змогу знову примістити в них образ Твоєї Господньої Милости. Ми виконуємо трансцендентне любовне служіння Твоїй Господній Милості, а тому не сумуємо за багатством, що у нас вкрали демони: воно нічого не варте. Відданих не цікавить навіть звільнення, а вже матеріальне багатство і поготів. По суті, плодами жертвопринесень насолоджуємося не ми. Наш єдиний обов’язок — завжди служити Тобі, бо це саме Ти є той, хто насолоджується усім».

Смисл слів Індри в тому, що жодній живій істоті, від Брахми починаючи і найдрібнішим мурашкою закінчуючи, не визначено насолоджуватися матеріальними пишнотами. Живі істоти просто повинні пропонувати усе що можна верховному володарю, Богові-Особі. І з того вони матимуть благо для себе, яке тоді приходитиме до них само по собі. Тут слушно буде навести той самий приклад з різними частинами тіла, які допомагають збирати різні продукти і готувати їжу, щоб зрештою запропонувати її шлунку. Коли їжа потрапила до шлунка, решта частин тіла мають втіху рівною мірою. Так само обов’язок кожного полягає в тому, щоб задовольняти Верховного Господа, бо якщо задоволений Він, то само собою задоволені будуть усі.

Подібний за змістом вірш є у Восьмій пісні « Шрімад-Бгаґаватам» (3.20). Ґаджендра каже: «Любий Господи! Досі мені не траплялося відчути трансцендентного блаженства, яке супроводжує віддане служіння Тобі, і тому я звернувся був до Тебе, прохаючи допомоги. Але я знаю, що ті, хто став Твоїми чистими відданими через служіння лотосовим стопам великих душ, звільнились від усіх матеріальних бажань і живуть занурені в океан трансцендентного блаженства а тому завжди задоволені, просто прославляючи Твої сприятливі якості. Їм нема чого більше прагнути і нема за що молити Тебе».

У Дев’ятій пісні «Бгаґаватам» (4.67) є місце, де Господь Вайкунтги, відповідаючи Дурвасі Муні, каже: «Мої чисті віддані завжди задоволені тим, що заглиблені у віддане служінням Мені, і тому не бажають навіть звільнення п’яти різновидів, а саме: 1)стати єдиним зі Мною, 2)жити на одній зі Мною планеті, 3)володіти щедротами, як у Мене, 4)мати тіло, як у Мене, 5)набути можливости спілкуватися зі Мною. Їх не цікавлять навіть ці стани звільнення, а отже з цього зрозуміло, чого варті для них матеріальні пишноти або матеріальне звільнення».

У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (16.37) є подібна молитва. Наґа-патні (дружини змія Калії) кажуть там: «Любий Господи! Пил Твоїх лотосових стіп справді чудесний! Кожному, кому пощастить здобути благословення цього пилу, стають не цікаві райські планети, влада над усіма всесвітами, досконалість у містичній йозі і навіть звільнення з пут матеріального існування. Іншими словами, кожний, хто над усе шанує пил Твоїх лотосових стіп, геть байдужий до досконалости будь- якого рівня».

Подібне твердження містить і Десята пісня (87.21). Там шруті (уособлені Веди) моляться до Господа: «Любий Господи! Духовне знання осягнути дуже важко. Ти з’явився тут таким, який Ти є, власне щоб пояснити нам це найскладніше з питань духовного пізнання. Твої віддані відмовилися від зручностей родинного вогнища заради того, щоб спілкуватися із звільненими ачар’ями [вчителями], і тепер повністю занурилися у любовне служіння Твоїй Господній Милості, а тому так зване звільнення їх нітрохи не цікавить».

Пояснюючи цей вірш, зауважимо, що посідати духовне знання означає усвідомлювати себе і Наддушу, інакше Верховне «Я». Індивідуальна душа і Наддуша якісно єдині, а тому обидві вони відомі як Брахман, дух. Але знання щодо Брахмана осягнути дуже складно. Філософів, які намагаються пізнати душу, є багато, але зробити відчутного поступу на цьому шляху вони неспроможні. «Бгаґавад-ґіта» свідчить, що з мільйонів хіба хтось один намагається опанувати духовне знання, а з багатьох тих, що намагаються це робити, лише один чи якісь лічені знають Верховного Бога-Особу як Він є. Отже, цей вірш каже, що духовного знання набути дуже важко, і тому, щоб зробити його доступнішим, Верховний Господь приходить Сам у Своїй справжній одвічній формі як Шрі Крішна і дає безпосередні вказівки Своїм наближеним, як, наприклад, Арджуні, даючи змогу скористатися з цього духовного знання всьому людському загалові. Ще вірш, котрий ми пояснюємо, свідчить, що звільнення означає повну відмову від матеріальних зручностей. Імперсоналістів задовольняє і просто звільнення, тобто їм досить вивільнитись з матеріального оточення, натомість для відданих відмова від матеріалістичного способу життя є абсолютно природною, а крім того вони ще мають змогу насолоджуватися трансцендентним блаженством, слухаючи про чудесні діяння Господа Крішни і оспівуючи їх.

В Одинадцятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (20.34) є місце, де Господь Крішна каже Уддгаві: «Любий Уддгаво! Віддані, що знайшли притулок у любовному служінні Мені, непохитні у своєму служінні і не мають жодного іншого бажання поза бажанням служити Мені. Навіть якщо їм пропонують духовні щедроти чотирьох різновидів*, вони відмовляються прийняти їх. То хіба можуть вони хотіти чогось від цього матеріального світу?» Господь Крішна в іншому місці «Бгаґаватам» (11.14.14) каже ще таке: «Любий Уддгаво! Той, чию свідомість сповнюють тільки думки про Мене і Мої діяння, не прагне посісти навіть трону Брахми чи Індри, не хоче панувати хоч би й над усесвітом, не бажає володіти ніякими різновидами містичної досконалости і не шукає навіть звільнення». У Дванадцятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (10.6) є вірш, де Господь Шіва каже до Деві: «Моя мила Деві! Цей великий мудрець, брахмана Маркандея, набув непохитної віри й відданости Верховному Богу- Особі і відтак не бажає собі ніяких благословень, навіть звільнення з матеріального світу».

Близьке до цього твердження містить і «Падма Пурана», в якій описані обрядові чинності, що їх виконують протягом місяця карттіка (жовтень-листопад). За звичаєм протягом цього місяця у Вріндавані всі щодня моляться Господу Крішні у Його подобі Дамодари. Дамодара — це Крішна в образі дитини, якого мати Яшода зв’язала мотузкою. Дама означає «мотузки», а удара означає «живіт». Отож, Яшода, коли неслухняний Крішна якось дуже розсердив її, обв’язала Його мотузкою навколо живота, і тому Крішну називають Дамодара. Протягом місяця карттіка до Дамодари моляться: «Любий Господи! Ти — Господь над усіма, і Ти даруєш усі благословення». Є багато півбогів — Господь Брахма, Господь Шіва та інші, які іноді благословляють своїх відданих. Наприклад, Господь Шіва дав численні благословення Равані, а Хіран’якашіпу отримав благословення від Господа Брахми. Але й самі Господь Шіва і Господь Брахма теж залежать від благословення Господа Крішни, а тому Крішну називають Господом всіх тих, хто здатний обдаровувати благословеннями. Отож Господь Крішна на силі задовольнити будь-яке бажання Своїх відданих, але відданий у своїй молитві до Крішни каже: «Я не прохаю в Тебе жодних матеріальних благ чи навіть звільнення. Я прохаю іншої ласки: дозволь мені завжди тримати в думках цю Твою форму, у якій я бачу Тебе зараз — форму Дамодари. Твоя краса і врода надзвичайні, і тому мій розум бажає одного — завжди споглядати цей чудовий образ». У цій самій молитві є ще й такі слова: «Любий Господи Дамодаро! Якось Ти, розважаючись як неслухняний хлопчик у домі Нанди Махараджі, розбив горщик з квасним молоком. Мама Яшода, щоб покарати Тебе, прив’язала Тебе до хатньої жорнової ступи. І тоді Ти дарував звільнення двом синам Кувери, Налакуварі й Маніґріві, які стояли на подвір’ї Нанди Махараджі як два дерева арджуна. Маю до Тебе єдине прохання: хай Твої розваги, що проливають ласку на всіх, проллють її і на мене».

За цим віршем стоїть така історія. Колись двоє синів Кувери (скарбничого півбогів), що дуже пишалися багатством свого батька, на райській планеті розважалися гольцем в озері з кількома дівчатами раю. Саме тоді повз те озеро проходив великий святий Нарада Муні. Йому було прикро дивитись на те, що робили сини Кувери. Коли дівчата побачили Нараду, вони хапливо накрилися одежею, але сини Кувери не зробили і цього: обидва, сп’янілі від вина, геть забули сором. Розгніваний Нарада прокляв їх: «Ви відбігли розуму — то станьте деревами, бо синами Кувери ви бути не гідні». Почувши прокляття, юнаки стямились і стали прохати Нараду вибачити їхню образу. Тоді Нарада сказав: «Гаразд! Ви таки станете деревами, але то будуть дерева арджуна, що стоятимуть на подвір’ї Нанди Махараджі. Належного часу Сам Крішна з’явиться як годованець Нанди і тоді дарує вам звільнення». Іншими словами, прокляття, яке наклав Нарада, насправді було для синів Кувери благословенням: він непрямо провістив, що Сам Господь Крішна подарує їх Своєю ласкою. Відтак обидва сини Кувери стояли двома величезними деревами арджуна на подвір’ї Нанди Махараджі, аж нарешті Господь Дамодара, аби виповнилося бажання Наради, потягнув між дерев ступу, до якої був прив’язаний, так що та застрягла між ними, і, з силою смикнувши, повалив їх. Коли дерева впали, з них вийшли Налакувара та Маніґріва, і від того часу вони стали великими відданими Господа.

У «Хаяшірша-панчаратрі» є таке місце: «Любий Господи, Верховний Боже-Особо! Я не хочу ніякого благословення за свою побожність, не треба мені ніякого поліпшення матеріальних умов існування, ані чуттєвої втіхи чи звільнення. Прохаю одного: дозволь мені бути вічним слугою біля Твоїх лотосових стіп. Будь ласка, зглянься на моє прохання і даруй мені це благословення».

У тій самій «Хаяшірша-панчаратрі», коли Нрісімхадева хотів дати благословення Прахладі Махараджі, Прахлада попрохав у Господа одного: вічно лишатися Його відданим. У зв’язку з цим Прахлада Махараджа покликається на приклад вічного слуги Господа Рамачандри Ханумана, який також служить взірцем відданого, який ніколи не прохав від Господа ніяких матеріальних благословень. Хануман завжди лишався невідривно заглибленим у служіння Господу. Всі віддані подосі вшановують Ханумана як ідеального слугу. Прахлада Махараджа також схиляється перед Хануманом. Є відомий вірш, його сказав Хануман: «Любий Господи! Якщо Твоя воля, врятуй мене від матеріального існування або даруй можливість зануритися у Твоє буття, але я не хочу ні того, ні іншого. Я не хочу нічого з того, що може послабити мій зв’язок з Тобою як слуги з паном, навіть і звільнення».

Близький за змістом уривок маємо в «Нарада-панчаратрі»: «Любий Господи! Я не бажаю досконалости жодного рівня, на який підносяться, виконуючи релігійні обряди, не хочу і поліпшувати умови свого існування, втішати чуття чи досягти звільнення. Молю в тебе одного: тримай мене біля Своїх лотосових стіп. Я не хочу звільнення ніякого різновиду — ні салок’ї (жити на Твоїй планеті), ні саруп’ї (мати тіло, як у Тебе). Я благаю лише Твоєї ласки, щоб Ти дозволив мені завжди з любов’ю служити Тобі».

Так само у Шостій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (14.5) є місце, де Махараджа Парікшіт запитує у Шукадеви Ґосвамі: «Любий брахмано! Мені здається, що демон Врітрасура, за якого ти оповідав, був надзвичайно гріховною істотою, а розум його був цілковито огорнутий ґунами страсти й невігластва. То як він зміг піднестися на рівень такої досконалости у відданому служінні Нараяні? Я чув, що навіть великі особистості, які у повноті знання виконували суворі аскези і так звільнилися, мусять докладати великих зусиль, щоб стати відданими Господа. З цього зрозуміло, що такі особистості дуже рідкісні і натрапити їх майже неможливо. Отож для мене велике диво, що Врітрасура став таким піднесеним відданим Господа!»

У наведеному вище вірші головною є така думка: звільнених осіб, що занурюються у буття безособистісного Брахмана, відносно багато, але віддані Верховного Бога-Особи, Нараяни, трапляються надзвичайно рідко. З мільйонів звільнених осіб лише лічені щасливці стають відданими.

У Першій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (8.20) цариця Кунті молиться до Господа Крішни, коли Він від’їжджає до Двараки: «Любий Крішно! Ти такий великий, що осягнути Тебе не здатні навіть могутні вчені мудреці, які посідають неосяжне знання, і парамахамси [повністю звільнені душі]. Тож навіть якщо такі великі мудреці, котрі трансцендентні щодо всіх наслідків дій у матеріальному світі, неспроможні пізнати Тебе, то невже нам, жінкам, кого вважають не за вельми розумних, під силу осягнути Твою велич? Хіба нам приступно збагнути Тебе?» У даному вірші варто звернути увагу на такий момент: великі звільнені особистості усвідомити Бога-Особу не здатні — це можуть лише віддані, як оце цариця Кунті з її великим смиренням. Вона жінка (а жінок вважають за менш розумних проти чоловіків), однак вона усвідомлювала велич Крішни. Таким є смисл цього вірша.

Ще у «Шрімад-Бгаґаватам» (1.7.10) є дуже важливий вірш, який називають атмарама-шлока. У ньому сказано, що трансцендентні якості Господа Крішни приваблюють навіть тих, хто цілковито очистився від матеріальної скверни.* Смисл цього вірша в тому, що звільнена душа не має навіть найменшого бажання до матеріальної втіхи — вона цілковито вільна від усіх матеріальних бажань, і водночас її необорно тягне слухати про розваги Господа та усвідомлювати їх. З цього можна зробити висновок, що велич і розваги Господа не є чимось матеріальним. А інакше хіба атмарами, що відомі як звільнені особистості, привабилися б до таких розваг? Саме це заслуговує на найбільшу увагу в згаданому вірші.

З вищесказаного зрозуміло, що відданий не бажає звільнення жодного різновиду. Ступенів звільнення є п’ять, а саме: 1)злитися воєдино з Господом, 2)жити на одній планеті з Господом, 3)мати тіло, подібне до тіла Господа, 4)володіти тими ж щедротами, що й Господь, 5)постійно спілкуватися з Господом. Ми обговорювали це дещо раніше. З цих п’яти ступенів звільнення першого, саюдж’ї, або занурення у буття Господа, віддані шукають найменше. Решта чотири різновиди звільнення, хоча і їх віддані не прагнуть, все ж не суперечать ідеалам відданого служіння. Буває й таке, що звільнені особистості, які вже досягли якогось з цих чотирьох ступенів звільнення, також розвивають в собі любов до Крішни й досягають планети Ґолока Вріндавана у духовному світі. Іншими словами, ті, хто вже піднявся на планети Вайкунтги і отримав звільнення якогось з чотирьох різновидів, також можуть за певних обставин розвинути любов до Крішни і так здобути дозвіл увійти на Крішналоку.

Особи, що перебувають у якомусь із чотирьох станів звільнення, теж можуть проходити через різні стадії існування. На початку вони можуть бажати щедрот, як у Крішни, але на стадії зрілости визначальним почуттям стає любов до Крішни, якою вона виявлена у Вріндавані і яка досі дрімала у їхньому серці. Тому чисті віддані ніколи не приймуть звільнення саюдж’я (коли індивідуум зливається з Усевишнім), але іноді вони можуть прийняти як сприятливий якийсь із решти чотирьох різновидів звільнення.

Із багатьох типів відданих Верховного Бога-Особи того, кого приваблює первісна форма Господа Крішни у Вріндавані, вважають за найпіднесенішого, першорядного відданого. Такого відданого ніколи не приваблюють пишноти Вайкунтги, ба й навіть Двараки, столиці, в якій правив Крішна-цар. Шріла Рупа Ґосвамі висновлює, що віддані, яких приваблюють розваги Господа у Ґокулі (Вріндавані)*, є віддані найвищого рівня.

Відданий, якого вабить до певної форми Господа, нізащо не погодиться спрямувати свою відданість на якусь іншу Його форму. Наприклад, Хануман, відданий Господа Рамачандри, знає, що жодної різниці між Господом Рамачандрою та Господом Нараяною немає, але служити він хоче лише Господу Рамачандрі. В основі цього лежить специфічність смаків конкретних відданих. Форм Господа дуже багато, однак серед них усіх форма Крішни є первісною. Усі віддані різних форм Господа є відданими, однак водночас додається, що серед усіх відданих відданих Крішни мають за чільних.