Починаючи із сьомої глави й до кінця дванадцятої, Ш́рı̄ Кр̣шн̣а в подробицях описує Абсолютну Істину, Верховного Бога-Особу. І ось, Господь просвіщає Арджуну далі. Той, хто зрозуміє цю главу за допомогою філософських роздумів, прийде до розуміння відданого служіння. В тринадцятій главі чітко з’ясовано, що людина може звільнитись з матеріальних тенет, якщо смиренно розвиватиме знання. Там також пояснювалось, що саме внаслідок зв’язку з ґун̣ами природи жива істота заплутується в тенетах матеріального світу. Тепер же, в цій главі, Верховна Особа пояснює, що являють собою ці ґун̣и, як вони діють, як зв’язують людину і як звільнитись од них. Верховний Господь сповіщає, що знання, викладене в даному розділі, вище від того, про яке йшла мова в попередніх главах. Збагнувши його, багато великих мудреців досягли досконалості і перейшли в духовний світ. Зараз Господь пояснює те ж саме знання на ще вищому рівні. Воно набагато переважає всі інші шляхи пізнання, які було описано раніше, і чимало з тих, хто оволодів ним, досягли досконалості. Отже, передбачається, що той, хто збагне чотирнадцяту главу, досягне досконалості.

Оволодівши досконалим трансцендентним знанням, жива істота набуває якісної рівності з Верховним Богом-Особою, звільнюючись від чергування народження й смерті. Однак, вона не втрачає при цьому своєї особистості і залишається індивідуальною душею. З ведичної літератури можна довідатись, що звільнені душі, які досягли трансцендентних планет духовного світу, завжди звернені до лотосних стіп Верховного Господа й з любов’ю служать Йому на трансцендентному рівні. Отже, навіть після звільнення, віддані Господа не втрачають своєї індивідуальності.

Звичайно, всяке знання, що ми його отримуємо в матеріальному світі, забруднюють три ґун̣и матеріальної природи. Знання ж, яке вони не заторкують, називають трансцендентальним. Тільки-но людина стверджується в трансцендентальному знанні, вона сягає рівня, на якому може наблизитись до Верховної Особи. Люди, що позбавлені знання про духовне небо, гадають, що, звільнившись від матеріальної діяльності, притаманної матеріальній формі, духовна сутність стає безформною, втрачає всяке розмаїття. Але, так само, як у цьому світі існує матеріальна різноманітність, так само різноманітність є і в духовному світі. Люди, які не мають про це жодної уяви, вважають, що духовне існування протилежне матеріальній різноманітності. Але, насправді, в духовному небі жива істота отримує духовну форму. Існує духовна діяльність, і духовний стан називають життям у відданості. Атмосфери духовного світу не може торкнутися матеріальна скверна, і, перебуваючи там, істота якісно рівна Верховному Господеві. Щоб досягти цього знання, слід розвивати всі свої духовні якості. І того, хто таким чином розвиває свої духовні якості, не заторкує ні творення, ні знищення матеріального світу.

Ось пояснення світу: все відбувається внаслідок поєднання кшетри й кшетра-джн̃а, тіла й духовної душі. Сам Верховний Господь створив для живої істоти можливість поєднатися з матеріальною природою. Причиною всезагального космічного проявлення є махат-таттва, і цю сукупну субстанцію матеріальної причини, в якій існують три ґун̣и природи, інколи називають Брахманом. Верховна Особа запліднює таку всезагальну субстанцію й відтак з’являються незліченні світи. Всезагальну матеріальну субстанцію, махат-таттву, описано у ведичній літературі (Мун̣д̣ака Упанішада 1.1.19) як Брахман: тасма̄д етад брахма на̄ма-рӯпам аннам̇ ча джа̄йате. Верховний Господь запліднює Брахмана сім’ям живих істот. Двадцять чотири елементи, починаючи із землі, води, вогню та повітря є матеріальною енерґією, і вони складають те, що відоме як махад брахма, або великий Брахман, матеріальна природа. Як уже пояснювалось у сьомій главі, над матеріальною існує інша, вища природа — жива істота. По волі Верховного Бога-Особи матеріальна природа сполучається з вищою природою, і це приводить до народження в матеріальній природі живих істот.

The scorpion lays its eggs in piles of rice, and sometimes it is said that the scorpion is born out of rice. But the rice is not the cause of the scorpion. Actually, the eggs were laid by the mother. Similarly, material nature is not the cause of the birth of the living entities. The seed is given by the Supreme Personality of Godhead, and they only seem to come out as products of material nature. Thus every living entity, according to his past activities, has a different body, created by this material nature, so that the entity can enjoy or suffer according to his past deeds. The Lord is the cause of all the manifestations of living entities in this material world.

У цьому вірші пояснюється, що Верховний Бог-Особа, Кр̣шн̣а, є первинним батьком усіх живих істот. Живі істоти — це поєднання духовної й матеріальної природи. Такі істоти живуть не тільки на цій планеті, але також на всіх інших планетах, аж до самої вищої, де мешкає Брахма̄. Скрізь є живі істоти: в землі, в воді, у вогні. Всі вони з’являються з лона матері, матеріальної природи, яку запліднює сім’я Кр̣шн̣и. Зміст вірша в тому, що живих істот зачато в матеріальному світі й вони виходять з нього в момент творення в різноманітних формах, згідно зі своїми колишніми вчинками.

Жива істота, бувши трансцендентною, не має нічого спільного з матеріальною природою. Але її обумовлює матеріальний світ, і тому вона діє під чарами трьох ґун̣ матеріальної природи. Живі істоти мають різні типи тіл, що відповідають різним аспектам природи, і вони змушені діяти згідно з цією природою. Такою є причина різноманітності проявлень щастя та страждань.

Є різні види живих істот, яких обумовлює матеріальна природа; одні з них щасливі, інші дуже активні, треті безпорадні. Всі ці різновиди психологічних виявів є причинами обумовленого становища істот в природі. Яким чином вони по–різному стали обумовленими, з’ясовано в цій частині Бгаґавад-ґı̄ти. Спочатку розглядається ґун̣а благочестя. Розвиваючи в матеріальному світі ґун̣у благочестя, людина стає мудрішою від тих, хто обумовлений по-іншому. На людину в ґун̣і благочестя менше впливають матеріальні злигодні, і вона свідомо розвиває матеріальні знання. Бра̄хман̣и, як вважають, перебувають у ґун̣і благочестя, представляють цей тип. Відчуття щастя в ґун̣і благочестя існує завдяки тому, що в цій ґун̣і людина більш-менш вільна від наслідків гріховних вчинків. І справді, у ведичній літературі сказано, що ґун̣а благочестя означає більше знання і більше щастя.

Але проблема полягає в тому, що коли людина перебуває в ґун̣і благочестя, вона звикає, завдяки своїм знанням, відчувати власну перевагу над іншими. Так вона стає обумовленою. Прикладом цього є вчені та філософи; кожен з них пишається своїми знаннями, а з того, що взагалі вони схильні покращувати умови свого життя, випливає почуття своєрідного матеріального щастя. Це почуття щастя, що наростає в обумовленому житті, зв’язує їх ґун̣ою благочестя матеріальної природи. Діяльність у ґун̣і благочестя приваблює їх, і доки існує така схильність, вони змушені приймати певний тип тіла в межах ґун̣ природи. Таким чином, вони втрачають саму можливість звільнитися або перейти в духовний світ. Знову й знову жива істота може народжуватись філософом, вченим або поетом, щоб знову заплутуватись у тих же самих невигідних умовах народження та смерті. Але, перебуваючи під впливом ілюзії матеріальної енерґії, людина вважає подібне життя приємним.

Суттєвою ознакою ґун̣и пристрасті є взаємний потяг чоловіка й жінки. Жінку вабить до чоловіка, чоловіка до жінки. Це називають ґун̣ою пристрасті. І коли вплив ґун̣и пристрасті на людину зростає, вона дедалі більше жадає матеріальних насолод. Вона хоче насолоджуватись, задовольняючи свої чуття. Задля свого почуттєвого задоволення, людина, яка перебуває під впливом ґун̣и пристрасті, прагне пошани в суспільстві й країні, й хоче мати щасливу родину, дім, дружину, гарних дітей. Усе це — породження ґун̣и пристрасті. Й доки людина прагне їх, вона змушена тяжко трудитись. Тому тут ясно вказано, що така людина прив’язується до плодів своєї діяльності й відтак ця діяльність сковує її. Щоб задовольнити дітей, дружину, суспільство й підтримувати свій престиж, людина повинна трудитись. Таким чином, матеріальний світ у тій чи іншій мірі перебуває в ґун̣і пристрасті. Сучасну цивілізацію вважають передовою, якщо брати за мірило ґун̣у пристрасті. А перед цим розвинутою вважали цивілізацію, яка перебувала в ґун̣і благочестя. І якщо для людей в ґун̣і благочестя немає звільнення, то що ж тоді казати про тих, що загрузли в ґун̣і пристрасті?

У даному вірші велике значення має специфічно вжите слово ту. Воно вказує, що ґун̣а невігластва — це дуже своєрідна якість втіленої душі. Ґун̣а невігластва цілком протилежна ґун̣і благочестя. Перебуваючи в ґун̣і благочестя й розвиваючи знання, людина може збагнути суть речей, але в ґун̣і невігластва все навпаки. Той, кого зачарувала ґун̣а невігластва, божеволіє, а безумець не здатний зрозуміти що до чого, і замість того, щоб вдосконалюватись, людина деґрадує. У ведичній літературі знаходимо визначення ґун̣и невігластва: васту-йа̄тга̄тмйа-джн̃а̄на̄варакам̇ віпарйайа-джн̃а̄на-джанакам̇ тамах̣. Під чарами невігластва людина не здатна усвідомлювати речі такими, якими вони є насправді. Наприклад, кожен бачить, що його дід вмер, отже, він також помре згодом. Людина смертна. Діти, яких вона зачала, теж помруть. Таким чином, смерть неминуча. Однак люди продовжують шалено накопичувати гроші, працюючи день і ніч, і не дбають про вічну душу. Це — божевілля. У своєму безумстві люди байдужі до вдосконалення своєї духовної свідомості. Такі люди надзвичайно ледачі. Коли їм пропонують об’єднуватися заради духовного поступу, це не дуже цікавить їх. Вони навіть не такі діяльні, як люди в ґун̣і пристрасті. Тому, однією з ознак людини, яка перебуває в ґун̣і невігластва, є те, що вона спить більше, ніж потрібно. Шести годин цілком досить для сну, але той, хто перебуває в ґун̣і невігластва, спить щонайменше десять, а то й дванадцять годин на добу. Така людина завше має пригнічений вигляд, вона схильна вживати дурманні речовини й забагато спати. Такими є ознаки людини, яку обумовлює ґун̣а невігластва.

Людина в ґун̣і благочестя знаходить задоволення в роботі або інтелектуальних заняттях. Філософ, дослідник або вчитель можуть працювати у відповідних галузях знання і знаходити в цьому задоволення. Людина в ґун̣і пристрасті може виконувати кармічну діяльність: вона намагається здобути якомога більше коштів й витратити їх на благодійні цілі. Інколи вона пробує відкривати лікарні, дає гроші благодійним закладам тощо. Такими є ознаки людини, яка перебуває в ґун̣і пристрасті. Натомість ґун̣а невігластва потьмарює знання. Що б не робила людина в ґун̣і невігластва, ніщо не йде на користь ані їй, ані іншим.

Коли переважає ґун̣а пристрасті, ґун̣а благочестя й невігластва пригнічуються. Коли зростає вплив ґун̣и доброчесності, пристрасть і невігластво зазнають поразки, а коли переважає ґун̣а невігластва, програють пристрасть і доброчесність. Така боротьба триває постійно. Тому той, хто всерйоз намагається розвивати свідомість Кр̣шн̣и, повинен вийти за межі цих трьох ґун̣. Перевага якоїсь певної ґун̣и природи проявляється в поведінці людини, в її діяльності, в тому, як вона їсть тощо. Про все це йтиме мова в дальших главах. Але, захотівши, за допомогою відповідної практики людина може розвинути в собі якості благочестя й тим перемогти ґун̣и невігластва й пристрасті. Таким же чином можна розвинути в собі якості пристрасті, подолавши благочестя й невігластво. Або можна розвинути якості невігластва й отримати перемогу над благочестям й пристрастю. Тільки благочестя, незважаючи на те, що взагалі існує три ґун̣и матеріальної природи, може осяяти цілеспрямовану людину, і та, вийшовши за межі й цієї ґун̣и, зможе досягти чистої благості, стану, який називають станом васудеви, в якому людина може збагнути науку про Бога. З того, як діє людина, стає зрозумілим, у якому з ґун̣ природи вона перебуває.

В людському тілі є дев’ять брам: очі, вуха, ніздрі, рот, ґеніталії й анус. Коли всі брами тіла освітлено ознаками благості, це означає, що людина розвинула в собі ґун̣у благочестя. Перебуваючи в ґун̣і благочестя, вона здатна бачити речі, якими вони є, слухати про істинний стан речей і відчувати справжній смак до цього. Людина очищується зсередини і зовні. В кожній з брам тіла розвиваються ознаки щастя, — так впливає ґун̣а благочестя.

Людина, яка перебуває під впливом ґун̣и пристрасті, ніколи не буває задоволена своїм становищем: вона пристрасно бажає поліпшити його. Якщо вона хоче збудувати собі дім, то докладає всіх зусиль, щоб поставити розкішний особняк, ніби збираючись жити в ньому вічно. В ній розвивається жага до почуттєвих насолод. Але почуттєвим насолодам немає кінця. Людина завжди прагне бути в своєму домі, зі своєю родиною й бажає, щоб її чуттєве задоволення ніколи не закінчувалось. Все це властиве ґун̣і пристрасті.

Коли немає просвіти, немає і знання. Людина, що перебуває в ґун̣і невігластва, не керується релігійними засадами, що впорядковують життя; вона бажає діяти за власними примхами, без усякої мети. Навіть якщо вона здатна працювати, вона не докладає до цього жодних зусиль. Такий стан називають ілюзією. Хоча свідомість і присутня в ній, вона живе бездіяльним життям. Такими є ознаки людини, що перебуває під впливом ґун̣и невігластва.

Людина в ґун̣і благочестя досягає таких вищих планетних систем, як Брахмалока або Джаналока й там насолоджується райським щастям. Важливим є слово амала̄н, воно означає «вільний від ґун̣ пристрасті й невігластва». Матеріальний світ сповнений скверни, але ґун̣а благочестя є найчистіша форма існування в ньому. Існують різні планети для різних видів живих істот. І ті з них, що померли в ґун̣і благочестя, підіймаються на планети, де живуть великі мудреці та великі віддані.

Деякі люди вважають, що душа, досягнувши рівня людського життя, вже не залишатиме його. Це помилкова думка. Згідно з даним віршем, той, хто розвинув у собі ґун̣у невігластва, після смерті опускається до тваринної форми життя. З цього рівня він знову муситиме підійматися еволюційним шляхом, аби знову досягнути людської форми життя. Тому, якщо хтось насправді серйозно ставиться до людського життя, він повинен звернутися до якості благочестя й за допомогою сприятливого спілкування вийти за межі впливу всіх ґун̣ і досягти свідомості Кр̣шн̣и. В цьому полягає мета людського життя. Інакше немає жодної запоруки, що людина зможе зберегти свою людську подобу.

Наслідки благочестивої діяльності, виконуваної в ґун̣і благочестя, чисті. Тому мудреці, звільнившись від ілюзії, стають щасливими. Натомість діяльність у ґун̣і пристрасті тягне за собою одні лише страждання. Будь-яку діяльність задля матеріального щастя приречено на поразку. Наприклад, якщо людина хоче володіти хмарочосом, то крізь яку ж силу людських мук необхідно пройти, перш ніж такий хмарочос буде збудований. Той, хто фінансує будівництво, повинен подолати численні перешкоди, аби заробити необхідну величезну суму, а всі ті, що впряглись у це важке ярмо будівельних робіт, змушені працювати не покладаючи рук. Страждання очевидні. Тому Бгаґавад-ґı̄та̄ вчить, що будь-яка діяльність, яка провадиться в ґун̣і пристрасті, безумовно, приносить великі нещастя. Звичайно, при цьому можна зазнати крихту уявного щастя: «Я — хазяїн цього будинку, я маю гроші!», але таке щастя оманливе.

Щодо ґун̣и невігластва, то той, хто діє у ньому, позбавлений знання, і, отже, всі його дії в цьому житті ведуть до злиднів, а в майбутньому йому доведеться опуститись до тваринної форми. Життя тварини сповнене страждань, хоча під впливом ілюзорної енерґії, ма̄йі, вона цього не розуміє. Вбивство невинних тварин відбувається в ґун̣і невігластва. Їхні вбивці не знають, що в майбутньому тварини отримають відповідні тіла, придатні до того, щоб убити своїх мучителів. Таким є закон природи. В людському суспільстві вбивця людини повинен бути страченим на шибениці. Це — закон держави. Але під дією ґун̣и невігластва люди не усвідомлюють, що існує всезагальна держава, якою керує Верховний Господь. Кожна жива істота — Господнє дитя, і Він не прощає вбивства навіть мурашки. За все чекає відплата. Тому потурати вбивству тварин задля того, щоб смакувати їхнє м’ясо, є величезним невіглаством. Людині нема потреби забивати тварин, адже Бог дав їй стільки чудових продуктів. Але якщо людина все ж таки дозволяє собі їсти м’ясо, то це означає, що вона діє в ґун̣і невігластва й затьмарює своє майбутнє. З усіх різновидів знищення тварин убивство корів — найбільш ганебний, тому що корови забезпечують нас молоком, чудовим й універсальним продуктом, який приносить людині стільки радості. Вбивати корів на бойнях — це акт найбрутальнішого невігластва. У ведичній літературі (Р̣ґ Веда 9.46.4) слова ґобгіх̣ прı̄н̣іта-матсарам вказують, що той, хто повністю вдовольняється молоком, а проте вбиває корову, — той перебуває у найгрубішому невігластві. У ведичній літературі є молитва:

«Мій Господи, Ти — благодійник корів та бра̄хман̣. Ти зичиш добра суспільству людей і всьому світові» (Вішн̣у Пура̄н̣а 1.19.65). Особливе значення в цій молитві надається захисту корів та бра̄хман̣. Бра̄хман̣и символізують собою духовну освіту, а корови — символ найбільш цінної їжі; цим двом видам живих істот, бра̄хман̣ам і коровам, слід виявляти все можливе заступництво — що і визначає справжній поступ цивілізації. В сучасному суспільстві люди занедбали духовне знання, натомість усіляко заохочується вбивство корів. Звідси можна зрозуміти, що людське суспільство простує в хибному напрямкові і тим самим стверджує свій майбутній вирок. Цивілізація, яка змушує своїх громадян стати тваринами в наступному житті, звичайно, не є гуманною. Модуси пристрасті й невігластва ведуть сучасну цивілізацію неправильним шляхом. Це дуже небезпечна епоха, і всі нації повинні подбати про те, щоб поширити найдоступніший спосіб удосконалення — свідомість Кр̣шн̣и, — щоб врятувати людство від страшної небезпеки.

Сучасна цивілізація не дуже відповідає природі живих істот, і тому їм радять звернутись до свідомості Кр̣шн̣и. За допомогою свідомості Кр̣шн̣и суспільство підніметься до ґун̣и благочестя. Коли набуває розвитку ґун̣а благочестя, люди бачать речі такими, якими вони є. Люди в ґун̣і невігластва подібні до тварин і не можуть ясно бачити, що ж відбувається. Наприклад, перебуваючи в ґун̣і невігластва, вони не розуміють, що, забиваючи тварину, вони накликають на себе наглу смерть у наступному житті від цієї ж самої тварини. Люди, що позбавлені істинного знання, стають безвідповідальними. Щоб припинити цю безвідповідальність, потрібне навчання, яке сприяло б розвитку в людях ґун̣и благочестя. Отримуючи істинну освіту в ґун̣і благочестя, вони віднайдуть розум й досконале розуміння справжнього стану речей. Тоді люди будуть щасливими й житимуть у достатках. Навіть якщо більшість людей не матиме щастя й життєвих вигод, але коли хоча б деяка частина з них розвине в собі свідомість Кр̣шн̣и й досягне ґун̣и благочестя, то з’явиться можливість миру й процвітання в усьому світі. В протилежнім випадку, в світі, що охоплений ґун̣ами пристрасті й невігластва, не може бути ні миру, ні процвітання. В ґун̣і пристрасті люди стають пожадливими, а їхня жага почуттєвого задоволення не знає меж. Неважко помітити, що навіть маючи достатньо грошей і можливостей для задоволення своїх почуттів, людина не знаходить ні щастя, ні душевного спокою. Воно й неможливо, бо людина перебуває в ґун̣і пристрасті. Якщо людина прагне щастя, їй не допоможуть гроші, вона повинна піднятись до ґун̣и благочестя за допомогою свідомості Кр̣шн̣и. Той, хто перебуває в ґун̣і пристрасті, нещасний не лише в своїх думках, фахова діяльність також завдає йому чимало клопоту. Він повинен винаходити численні плани, аби добути достатню кількість грошей на збереження свого статус-кво. Все його життя — суцільне нещастя. А в ґун̣і невігластва люди стають безумцями. Страждаючи од свого життя, вони вживають наркотичні засоби, і таким чином ще більше занурюються в невігластво. Їхнє майбутнє дуже похмуре й безрадісне.

У цьому вірші дуже виразно змальовано результати діяльності, виконуваної в трьох ґун̣ах природи. Існує вища планетна система, яка складається з райських планет, де мешкають високорозвинуті живі істоти. Відповідно до ступеня розвитку ґун̣и благочестя жива істота може потрапити на різноманітні планети цієї системи. Найвищою планетою є Сатйалока, або Брахмалока, де мешкає головна особистість нашого всесвіту — Господь Брахма̄. Ми вже бачили, як важко нам уявити собі дивовижні умови життя на Брахмалоці, але найвища форма існування — в ґун̣і благочестя — може перенести нас туди.

Ґун̣а пристрасті змішується з іншими ґун̣ами. Він перебуває посередині, між ґун̣ами благочестя й невігластва. Людина не завжди якісно однорідна; навіть якщо на неї впливає винятково ґун̣а пристрасті, вона просто залишатиметься на Землі у вигляді царя або ж багатія. Втім, вона може підти і вниз, тому що на неї впливає певна суміш ґун̣. Люди Землі, знаходячись під впливом ґун̣ пристрасті й невігластва, не зможуть силоміць, за допомогою механізмів, наблизитись до вищих планет. Крім того, може трапитись так, що, перебуваючи під впливом ґун̣и пристрасті, в наступному житті людина може збожеволіти.

Найнижчу ґун̣у, ґун̣у невігластва, названо тут огидною. Наслідки розвитку невігластва дуже й дуже небезпечні. Невігластво — нижча якість матеріальної природи. Нижче людського рівня існують вісім мільйонів видів життя: птахи, звірі, плазуни, дерева тощо; і відповідно до рівня свого невігластва, людина опускається до таких жахливих умов існування. Тут дуже важливим є слово та̄маса̄х̣. Воно стосується тих, хто постійно перебуває в невігластві, не підіймаючись до більш високої ґун̣и. Їхнє майбутнє дуже сумне.

Але навіть для людей у ґун̣і пристрасті й невігластва є можливість піднятись до ґун̣и благочестя, й можливість ця — свідомість Кр̣шн̣и. Той же, хто не використовує такої сприятливої можливості, безумовно залишатиметься в нижчих ґун̣ах.

Людина може вийти за межі всякого впливу ґун̣ матеріальної природи, просто правильно зрозумівши, як вони діють, і зробити це вона може за допомогою душ, які усвідомили свою власну сутність. Кр̣шн̣а є істинний духовний учитель, і Він наділяє духовним знанням Арджуну. Так само й ми повинні вивчати цю науку діяльності згідно з ґун̣ами природи за допомогою тих, хто цілком перебуває в свідомості Кр̣шн̣и, бо інакше життя людини піде в неправильному напрямкові. За допомогою настанов істинного духовного вчителя людина може дізнатись про своє духовне становище, про своє матеріальне тіло й чуття, про те, яким чином вона заплутується, і як її зачаровують ґун̣и матеріальної природи. Безпорадну, її затиснено в лещатах ґун̣, але, усвідомивши своє істинне становище, вона може досягти трансцендентного рівня й вийти на простори духовного життя. Насправді, жива істота не виконує всю цю різноманітну діяльність. Вона змушена діяти, тому що перебуває в тілі певного типу й її діяльність скеровують певні ґун̣и матеріальної природи. Доки людина не отримає допомоги від авторитетної духовної особистості, вона не зможе зрозуміти свого справжнього становища. Спілкуючись з істинним духовним вчителем, людина може усвідомити своє істинне становище, і, керуючись таким розумінням, отримує можливість надійно закріпитись на досконалому рівні свідомості Кр̣шн̣и. Людина в свідомості Кр̣шн̣и непідвладна чарам ґун̣ матеріальної природи. Як про це вже йшла мова у сьомій главі, той, хто вручив себе Кр̣шн̣і, вивільнюється з-під впливу матеріальної природи. Людина, що здатна бачити речі такими, якими вони є, поступово виходить з-під впливу матеріальної природи.

У даному вірші пояснюється, як людина, що сповнена свідомості Кр̣шн̣и, навіть залишаючись в матеріальному тілі, спроможна утримуватись на трансцендентному рівні. Санскритське слово дехı̄ означає «втілений». Хоча істота і перебуває в матеріальному тілі, вона, розвиваючи духовне знання, може звільнитись від впливу ґун̣ природи. Вона отримує можливість насолоджуватись щастям духовного життя ще в цьому тілі, щоб потім, залишивши його, піднятись просто на духовне небо. Навіть у цьому тілі жива істота може пізнати духовне щастя. Іншими словами, віддане служіння в свідомості Кр̣шн̣и є ознака звільнення з матеріальних кайданів, про що йтиме мова у вісімнадцятій главі. Звільнившись від впливу ґун̣ матеріальної природи, людина звертається до відданого служіння.

Питання, що їх задав Арджуна в цьому вірші, дуже доречні. Він прагне дізнатись, якими є ознаки людини, що вже вийшла за межі впливу матеріальних ґун̣. Як людина може довідатись, що вона вже подолала вплив ґун̣ матеріальної природи? Друге питання стосується того, як вона живе і що вона робить. Чи керується вона у своїй діяльності якимись засадами, що впорядковують її життя? Потім Арджуна запитує про способи, за допомогою яких можна досягти трансцендентної природи. Це дуже важливо. Доки людина не знає безпосереднього способу, який допомагав би їй постійно перебувати в трансцендентному стані, ознаки такого стану не можуть проявитись у ній. Тому всі ці питання Арджуни дуже важливі, і Господь відповідає на них.

Арджуна задав три питання, й Господь послідовно відповідає на них. У цих віршах Кр̣шн̣а спочатку вказує, що особистість, яка перебуває на трансцендентному рівні, нікому не заздрить й нічого не жадає. Якщо істота живе в цьому світі в матеріальному тілі, то слід розуміти, що вона перебуває під владою одного з трьох ґун̣ матеріальної природи. Коли вона взагалі покидає матеріальне тіло, вона вивільнюється з пазурів матеріальних ґун̣ природи. Але доки вона ще перебуває в матеріальному тілі, їй слід залишатись нейтральною. Жива істота повинна віддано служити Господу й відтак вона перестане ототожнювати себе з тілом. Доки людина усвідомлює своє матеріальне тіло, вона діє лише для задоволення своїх почуттів, але коли вона переносить свідомість на Кр̣шн̣у, її власне чуттєве задоволення припиняється само по собі. Живій істоті не потрібне матеріальне тіло, і їй немає потреби коритися його вказівкам. Модуси матеріальної природи діють у тілі, але духовна за своєю природою сутність перебуває осторонь цієї діяльності. Як же відмежуватися од ґун̣ природи? Жива істота досягає трансцендентного стану тоді, коли вона вже не прагне ані насолоджуватися тілом, ані покинути його. Така віддана душа, не докладаючи зайвих зусиль, природним чином звільнюється від впливу ґун̣ матеріальної природи.

Далі Арджуна запитує про поведінку людини в трансцендентному стані. Матеріалісти підвладні впливові так званих «слави» й «ганьби», що стосуються тіла, але людину в трансцендентному стані не турбують оманні хвала й зневага. Вона виконує свої обов’язки в свідомості Кр̣шн̣и й спокійно сприймає як шану, так і образи з боку інших. Вона приймає лише те, що сприяє виконанню її обов’язків у свідомості Кр̣шн̣и, бо інакше ніщо матеріальне — камінь то, чи золото — непотрібне їй. Вона вважає своїм близьким другом кожного, хто сприяє її діяльності в свідомості Кр̣шн̣и, і не відчуває ненависті до своїх так званих «ворогів». Вона однаково ставиться до всього. З її погляду все перебуває на одному рівні, бо вона добре розуміє, що матеріальне існування аж ніяк не заторкує її. Соціальні й політичні проблеми не порушують її спокою, бо вона знає справжню ціну тимчасовим переворотам та заворушенням. Вона не робить нічого заради себе. Вона може братись за будь-яку справу заради Кр̣шн̣и, але для себе не робить нічого. Діючи так, людина неодмінно досягає трансцендентного стану.

Цей вірш є відповіддю на третє питання Арджуни: «За допомогою яких засобів можна досягти трансцендентного становища?» Як пояснювалось раніше, матеріальний світ діє під чарами ґун̣ матеріальної природи. Людина не повинна втрачати спокій під впливом ґун̣ природи; замість занурювати свою свідомість в матеріалістичну діяльність, вона може спрямувати її на діяльність, пов’язану з Кр̣шн̣ою. Така діяльність відома як бгакті-йоґа, що означає завжди діяти для Кр̣шн̣и. Вона спрямована не тільки на Кр̣шн̣у, але також на Його різноманітні повновладні експансії, такі як Ра̄ма і На̄ра̄йан̣а. Кр̣шн̣а має безліч експансій. Вважають, що людина, яка присвятила себе служінню одній з форм Кр̣шн̣и або Його повновладних експансій, перебуває в трансцендентному стані. Треба також зауважити, що всі форми Кр̣шн̣и цілком трансцендентні, сповнені блаженства, знання та вічності. Такі особистісні проявлення Бога всемогутні й усевідаючі, і вони наділені всіма трансцендентними якостями. Отже, якщо людина з непохитною рішучістю віддає себе служінню Кр̣шн̣і або Його повновладним проявленням, то, попри надзвичайну складність подолання ґун̣ матеріальної природи, вона з легкістю зможе перевершити їх. Про це вже йшла мова в сьомій главі. Той, хто вручає себе Кр̣шн̣і, негайно долає вплив ґун̣ матеріальної природи. Віднайти свідомість Кр̣шн̣и, тобто присвятити себе відданому служінню Кр̣шн̣і означає стати на один рівень з Кр̣шн̣ою. Господь каже, що Його природа вічна, сповнена блаженства і знання, а живі істоти — це невід’ємні частки Верховного Господа, подібно до того, як частки золота складають якусь частину всієї золотоносної копалини. Тому жива істота, бувши духовною душею, досконала, як те золото, і якісно рівна Кр̣шн̣і. Однак, індивідуальна відмінність живої істоти зберігається — інакше не існувало б самого явища бгакті-йоґи. Бгакті-йоґа означає, що є Господь, є Його відданий, і між ними існують любовні взаємовідносини. Тому Верховний Бог-Особа й відданий існують як дві індивідуальності — інакше втрачається самий сенс бгакті-йоґи. Якщо жива істота не перебуває на тому ж самому трансцендентному рівні, що й Господь, вона не зможе служити Верховному Господеві. Щоб стати особистим слугою якого-небудь царя, людина повинна набути для цього відповідної кваліфікації. Таким чином, необхідна кваліфікація полягає в тому, щоб стати Брахманом, тобто звільнитися від усілякої матеріальної скверни. У ведичній літературі є вислів: брахмаіва сан брахма̄пй еті — «Вищого Брахмана досягають ті, хто сам став Брахманом». Це означає, що потрібно стати якісно єдиним з Брахманом. Досягши Брахмана, жива істота ніколи не втрачає тотожності з Брахманом, зберігаючи при тому свою вічну індивідуальну особистість.

Природа Брахмана — це безсмертя, нетлінність, вічність і щастя. Брахман — початок трансцендентного усвідомлення. Парама̄тма̄, Наддуша, проміжна або друга стадія трансцендентного усвідомлення, а Верховний Бог-Особа є вершина осягнення Абсолютної Істини. Тому і Парама̄тма̄, і безособистісний Брахман перебувають у Верховній Особі. В сьомій главі пояснювалося, що матеріальна природа є виявом нижчої енерґії Верховного Господа. Господь запліднює нижчу матеріальну природу частками вищої природи, і таким чином духовні частки зв’язуються з матеріальною природою. Коли жива істота, яку обумовлює матеріальна природа, почне розвивати в собі духовне знання, вона піднімається над рівнем матеріального існування й поступово досягає розуміння Всевишнього як Брахмана. Таке розуміння всього живого як Брахмана є першим ступенем самоусвідомлення. На цьому ступені особа, яка усвідомила Брахмана, стає трансцендентною стосовно матеріального оточення, однак таке осягнення Брахмана ще не є досконалим. На бажання, людина може залишатись у стані Брахмана, звідти поступово піднятись до усвідомлення Парама̄тми, а потім — до осягнення Верховного Бога-Особи. Цьому є чимало прикладів у ведичній літературі. Четверо Кумар спершу дотримувались концепції істини як безособистісного Брахмана, але потім поступово піднялись до рівня відданого служіння. Той, хто не може піднятись вище імперсонального розуміння Брахмана, ризикує знову впасти долі. В Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам мовиться, що навіть коли особистість піднімається до рівня безособистісного Брахмана, але зупиняється на цьому, то її розум не зовсім чистий, бо вона нічого не знає про Верховну Особу. Тому, незважаючи на те, що вона досягла рівня Брахмана, для неї не виключена можливість пасти, якщо вона не служитиме Господеві. В Ведах сказано: расо ваі сах̣, расам̇ хй ева̄йам̇ лабдгва̄нандı̄ бгаваті — «коли людина пізнає Бога-Особу, вмістилище насолод, Кр̣шн̣у, вона справді перебуває у стані трансцендентного блаженства» (Таіттірı̄йа Упанішада 2.7.1). Верховний Господь сповнений шістьох надзвичайних багатств, і коли відданий звертається до Нього, відбувається обмін цими щедротами. Слуга царя насолоджується майже так само, як і сам цар. І тому вічне непорушне щастя й вічне життя супроводжують віддане служіння. Отже, віддане служіння включає в себе осягнення Брахмана, або вічності й нетлінності. Все це притаманне особі, яка віддано служить Господеві.

Жива істота, Брахман за своєю природою, бажає панувати над матеріальним світом і внаслідок цього падає. В своєму істинному стані жива істота перебуває вище трьох ґун̣ матеріальної природи, але під чарами матеріальної природи вона заплутується в різних ґун̣ах цієї природи: благочестя, пристрасті та невігластва. Внаслідок взаємодії з трьома ґун̣ами з’являється бажання панувати над матеріальним світом. Віддано слугуючи Господеві в цілковитій свідомості Кр̣шн̣и, жива істота безпосередньо досягає трансцендентного рівня, і її протизаконне бажання панувати над матеріальною природою зникає. Віддане служіння, яке починається з того, що людина слухає про Кр̣шн̣у, прославляє, оспівує Його імена, пам’ятає про Нього, — тобто виконує дев’ять приписів відданого служіння — треба виконувати у спілкуванні з відданими. Поступово, завдяки такому спілкуванню й під впливом духовного вчителя, матеріальне бажання панувати зникає, і людина стає непохитною в трансцендентному любовному служінні Господеві. Такий шлях визначено в даній главі, в віршах, починаючи з двадцять другого і до останнього. Віддане служіння Господу дуже просте: людина повинна завжди служити Йому, приймати рештки їжі, запропонованої Господу, вдихати аромат квітів, що піднесені Його лотосним стопам, відвідувати місця, де Господь тішився Своїми трансцендентними розвагами, читати про різноманітні дії Господа, про Його любовні взаємостосунки з відданими, завжди виспівувати трансцендентні звуки Харе Кр̣шн̣а, Харе Кр̣шн̣а, Кр̣шн̣а Кр̣шн̣а, Харе Харе / Харе Ра̄ма, Харе Ра̄ма, Ра̄ма Ра̄ма, Харе Харе, говіти в святкові дні появи і зникнення Господа та Його відданих. Слідуючи цим шляхом, людина цілком зрікається матеріальної діяльності. Той, хто може таким чином досягти брахмаджйоті, тобто багатосторонньої концепції Брахмана, стає якісно рівним Верховному Богові-Особі.