Text 37
ВІРШ 37
Devanagari
Деванагарі
जिहाससि स्वित्सुहृदोऽनुजीविन: ।
येषां न चान्यद्भवत: पदाम्बुजात्
परायणं राजसु योजितांहसाम् ॥ ३७ ॥
Text
Текст
jihāsasi svit suhṛdo ’nujīvinaḥ
yeṣāṁ na cānyad bhavataḥ padāmbujāt
parāyaṇaṁ rājasu yojitāṁhasām
джіхасасі світ сухридо 'нуджівінах
йешам на чанйад бгаватах падамбуджат
парайанам раджасу йоджітамхасам
Synonyms
Послівний переклад
api — if; adya — today; naḥ — us; tvam — You; sva-kṛta — self-executed; īhita — all duties; prabho — O my Lord; jihāsasi — giving up; svit — possibly; suhṛdaḥ — intimate friends; anujīvinaḥ — living at the mercy of; yeṣām — of whom; na — nor; ca — and; anyat — anyone else; bhavataḥ — Your; pada-ambujāt — from the lotus feet; parāyaṇam — dependent; rājasu — unto the kings; yojita — engaged in; aṁhasām — enmity.
апі — чи; адйа — сьогодні; нах̣ — нас; твам — Ти; сва-кр̣та — завершивши Сам; іхіта — усі обов’язки; прабго — мій Господи; джіха̄сасі — залишаєш; світ — чи можливо; сухр̣дах̣ — близьких друзів; ануджівінах̣ — живучи ласкою; йеша̄м — кого; на — ні; ча — і; анйат — кого іншого; бгаватах̣ — Твоїх; пада - амбуджа̄т — лотосових стіп ; пара̄йан̣ам — залежачи ; ра̄джасу — на царів; йоджіта — охоплених; ам̇хаса̄м — ворожістю.
Translation
Переклад
O my Lord, You have executed all duties Yourself. Are you leaving us today, though we are completely dependent on Your mercy and have no one else to protect us, now when all kings are at enmity with us?
Мій Господи! Ти Сам виконав усі обов’язки. Невже Ти сьогодні покинеш нас незважаючи на те, що ми цілковито залежимо від Твоєї ласки і не маємо нікого, крім Тебе, хто б оборонив нас тепер, коли всі царі ворогують з нами?
Purport
Коментар
The Pāṇḍavas are most fortunate because with all good luck they were entirely dependent on the mercy of the Lord. In the material world, to be dependent on the mercy of someone else is the utmost sign of misfortune, but in the case of our transcendental relation with the Lord, it is the most fortunate case when we can live completely dependent on Him. The material disease is due to thinking of becoming independent of everything. But the cruel material nature does not allow us to become independent. The false attempt to become independent of the stringent laws of nature is known as material advancement of experimental knowledge. The whole material world is moving on this false attempt of becoming independent of the laws of nature. Beginning from Rāvaṇa, who wanted to prepare a direct staircase to the planets of heaven, down to the present age, they are trying to overcome the laws of nature. They are trying now to approach distant planetary systems by electronic mechanical power. But the highest goal of human civilization is to work hard under the guidance of the Lord and become completely dependent on Him. The highest achievement of perfect civilization is to work with valor but at the same time depend completely on the Lord. The Pāṇḍavas were the ideal executors of this standard of civilization. Undoubtedly they were completely dependent on the good will of Lord Śrī Kṛṣṇa, but they were not idle parasites of the Lord. They were all highly qualified both by personal character and by physical activities. Still they always looked for the mercy of the Lord because they knew that every living being is dependent by constitutional position. The perfection of life is, therefore, to become dependent on the will of the Lord, instead of becoming falsely independent in the material world. Those who try to become falsely independent of the Lord are called anātha, or without any guardian, whereas those who are completely dependent on the will of the Lord are called sanātha, or those having someone to protect them. Therefore we must try to be sanātha so that we can always be protected from the unfavorable condition of material existence. By the deluding power of the external material nature we forget that the material condition of life is the most undesirable perplexity. The Bhagavad-gītā therefore directs us (7.19) that after many, many births one fortunate person becomes aware of the fact that Vāsudeva is all in all and that the best way of leading one’s life is to surrender unto Him completely. That is the sign of a mahātmā. All the members of the Pāṇḍava family were mahātmās in household life. Mahārāja Yudhiṣṭhira was the head of these mahātmās, and Queen Kuntīdevī was the mother. The lessons of the Bhagavad-gītā and all the Purāṇas, specifically the Bhāgavata Purāṇa, are therefore inevitably connected with the history of the Pāṇḍava mahātmās. For them, separation from the Lord was just like the separation of a fish from water. Śrīmatī Kuntīdevī, therefore, felt such separation like a thunderbolt, and the whole prayer of the Queen is to try to persuade the Lord to stay with them. After the Battle of Kurukṣetra, although the inimical kings were killed, their sons and grandsons were still there to deal with the Pāṇḍavas. It is not only the Pāṇḍavas who were put into the condition of enmity, but all of us are always in such a condition, and the best way of living is to become completely dependent on the will of the Lord and thereby overcome all difficulties of material existence.
ПОЯСНЕННЯ: Пандавам надзвичайно пощастило : вони , попри прихильність долі, цілковито залежали від Господньої ласки. В матеріальному світі залежність від чиєїсь милости є ознакою найбільшої недолі, однак коли йдеться за наші трансцендентні стосунки з Господом, жити в цілковитій від Нього залежності — це найбільше щастя. Причиною матеріальної хвороби є прагнення ні від чого не залежати. Те, що називають матеріальним проґресом експериментальної науки — це марні намоги стати незалежними від суворих законів природи. Це марне прагнення незалежности від законів природи рухає всім матеріальним світом. Ще починаючи від Равани, що хотів побудувати сходи на райські планети, і донині люди не облишають спроб перемогти закони природи. За наших часів далеких планетних систем намагаються дістатись за допомогою електронізованих механічних засобів. Але найвища мета людської цивілізації — наполегливо й самовіддано працювати під проводом Господа і бути цілковито залежним від Нього. Це найвище досягнення досконалої цивілізації. Пандави були ідеальними представниками цивілізації цього типу. Безсумнівно, вони цілковито залежали від доброї волі Господа Шрі Крішни, і водночас не були неробами, що жили Його коштом. Як особистості вони мали винятково піднесені якості, і їхні вчинки відповідали цим якостям. Проте вони завжди шукали Господньої милости, бо знали: істота за природою залежна, а отже досконалість життя полягає в тому, щоб стати залежним від волі Господа замість бути оманно незалежним у матеріальному світі. Тих, хто хоче оманної незалежности від Господа, називають анатга — «ті, хто не має захисту», тоді як тих, що цілковито залежать від волі Господа, називають санатга — «ті, в кого є захисник». Отож, аби мати повсякчасний захист від нещасть матеріального існуваннями, ми мусимо докласти зусиль, щоб стати санатга. Під впливом оманної енерґії зовнішньої матеріальної природи, ми забуваємо, що життя в умовах матерії неодмінно пов’язане з небажаними труднощами. Тому «Бгаґавад-ґіта» (7.19) навчає: по численних народженнях рідкісні щасливці усвідомлюють, що Ва̄судева є все суще і що найліпший шлях у житті — це жити, цілковито Йому віддавшися. Таке усвідомлення є відмітною ознакою махатми. Всі члени родини Пандав були махатми і водночас домогосподарі. Махараджа Юдгіштгіра був головним серед них, а цариця Кунтідеві була їхньою матір’ю. Повчання «Бгаґавад-ґіти» і всіх Пуран (особливо «Бгаґавата Пурани») тому неодмінно пов’язані з історією махатм Пандав. Для них розлучитися з Господом було все одно, що для риби опинитись без води. Для серця Шріматі Кунтідеві ця розлука була наче удар грому, і цариця молиться до Крішни лише про те, щоб Господь лишився з ними. Хоча в битві на Курукшетрі ворожі царі були вбиті, ще залишалися їхні сини та онуки, і Пандавам малося мати справу з ними. Не лише Пандави жили серед ворогів — всі ми повсякчасно перебуваємо у ворожому середовищі, і тому найліпше — жити, цілковито залежачи від Господньої волі, і так подолати всі труднощі матеріального існування.