Skip to main content

РОЗДІЛ СЬОМИЙ

Свідчення щодо засад відданого служіння

Прийняти притулок в істинного духовного вчителя

В Одинадцятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (3.21) Прабуддга каже Махараджі Німі: «Любий царю! Знай напевне, що в матеріальному світі щастя немає. Той, хто гадає, що тут можна знайти щастя, помиляється, бо цей світ — це місце страждань та злигоднів. Якщо ж хтось серйозно поставив собі за мету досягнути справжнього щастя, він мусить знайти істинного духовного вчителя і через посвячення прийняти в нього притулок. Духовного вчителя можна розпізнати по тому, що він усвідомив суть священних писань, глибоко обдумавши їхні положення і зусебічно проаналізувавши їх, а тому здатний переконувати інших в істинності висновків писань. Слід знати, що такі великі особистості, знайшовши притулок у Верховного Бога й облишивши усі матеріальні міркування, є істинними духовними вчителями. Знайти такого істинного духовного вчителя мусить кожний, хто бажає, щоб призначення його життя було виповнене, тобто хто хоче увійти в царину духовного блаженства».

Смисл сказаного такий: не слід приймати духовним вчителем першого-ліпшого невігласа, який сам не бере проводу приписів священних писань, чиї якості сумнівні, хто не наслідує засад відданого служіння або не вийшов з-під впливу шести посередників чуттєвої втіхи. Ці шість посередників чуттєвої втіхи — язик, статеві органи, шлунок, гнів, розум й мова. Кожному, хто навчився панувати над цими шістьма посередниками чуттєвої втіхи, дозволено мати учнів по всьому світі. Прийняття такого духовного вчителя є вирішальним моментом у поступі в духовному житті. Той, кому поталанило знайти притулок в істинного духовного вчителя, обов’язково подолає шлях духовного спасіння — в цьому немає сумніву.

Прийняти посвячення від духовного вчителя і отримувати від нього настанови

Мудрець Прабуддга, звертаючись до царя, вів далі: «Шановний царю! Учень повинен ставитись до духовного вчителя не просто як до духовного провідника, а й як до повноважного представника Верховного Бога-Особи та Наддуші. Іншими словами, учень має приймати духовного вчителя як Бога, тому що вчитель є зовнішнім проявленням Крішни. Це підтверджують усі священні писання; і саме так повинен ставитись учень до свого духовного вчителя . Слід серйозно вивчати «Шрімад - Бгаґаватам» і ставитись до духовного вчителя з найглибшою повагою та шаною. Слухати та обговорювати «Шрімад- Бгаґаватам» — це складові релігійного життя, завдяки яким людина має змогу піднестися на рівень служіння Верховному Богу-Особі і любови до Нього».

Учень має зосередитись на тому, щоб усіма своїми діями задовольняти істинного духовного вчителя. Тоді опанувати духовне знання буде нескладно. Підтвердження цьому подибуємо скрізь у Ведах, і Шріла Рупа Ґосвамі далі ще пояснить, що відданому, який має непохитну віру в Бога та духовного вчителя, усе відкривається саме собою.

Служити духовному вчителю з вірою та переконаністю

Щодо посвячення від духовного вчителя в Одинадцятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (17.27) Господь Крішна каже: «Любий Уддгаво! До духовного вчителя слід ставитись не просто як до Мого представника, але як до Мене Самого. Його ні в якому разі не можна ставити на один рівень із звичайною людиною. Ніколи не можна заздрити на духовного вчителя, як заздрять одне на одного звичайні люди. До духовного вчителя завжди слід ставитись як до представника Верховного Бога-Особи; служачи духовному вчителю, відданий служить усім півбогам».

Йти стопами святих особистостей

У «Сканда Пурані» знаходимо пораду йти стопами попередніх ачарій та святих особистостей, тому що ми зможемо досягти бажаного тільки якщо йтиметемо їхніми слідами, і при цьому нашому поступу не стануть на заваді ні невдачі, ні скорботи.

Відоме писання «Брахма-ямала» свідчить: «Якщо хтось охочий удавати з себе великого відданого і разом з тим нехтує авторитет священних писань, то хоч би що така людина робила, вона не матиме змоги робити поступ у відданому служінні. Натомість її дії будуть лише збурювати розум тих, хто щиро вивчає науку відданого служіння». На позначення тих, хто не дотримується ретельно приписів явлених священних писань, використовують загальний термін сахаджії. Для таких людей все видається легкоздобутнім, вони щодо всього мають свої власні теорії і при тому не дотримують приписів священних писань. Такі люди лише заважають іншим виконувати віддане служіння.

Дехто з тих, кого не цікавить ані віддане служіння, ані думка священних писань, можливо, не погодяться з нами. За приклад можна взяти філософів-буддистів. Господь Будда з’явився на світ у родині могутнього царя-кшатрії, але що його філософія не узгоджувалась з Ведами, вона не мала визнання. Лише за протекції царя-індуса, Махараджі Ашоки, буддизм поширився всією Індією та сусідніми з нею країнами. Однак пізніше із строгою доктриною прийшов великий вчитель Шанкарачар’я, і тоді буддизм практично повністю був витіснений за межі Індії.

Буддисти, а також ті релігійні діячі, котрих не обходять висновки священних писань, іноді кажуть, що є багато вірних Господа Будди, які віддано служать йому, а отже їх слід вважати за відданих. Відповідаючи на це, Рупа Ґосвамі каже, що послідовників Будди за відданих визнати не можна. Так, Господа Будду визнають за втілення Крішни, однак його послідовники і послідовники інших подібних утілень не вельми обізнані у Ведах. Зрозуміти Веди означає дійти висновку щодо верховної влади Бога-Особи. Отож засади релігії, яка заперечує верховну владу Бога-Особи, слід відхилити, бо інакше це означатиме визнати слушність атеїзму. Атеїсти не шанують авторитету Вед і зневажають великих ачарій, які, дбаючи про загальне добро, викладають людям вміщене у Ведах знання.

« Шрімад - Бгаґаватам » визнає Господа Будду за втілення Крішни, але знов-таки у «Шрімад-Бгаґаватам» сказано, що Господь Будда прийшов, щоб увести в оману атеїстів. Отже, його філософія призначена ввести в оману атеїстів, а тому приймати її не слід. Можуть спитати: «Навіщо це Крішні пропаґувати атеїзм?» Відповідь у тому, що Верховний Бог-Особа волів покласти край насильству, яке тоді чинилося во ім’я Вед. Так звані служителі культу лицемірно прикривалися Ведами, аби виправдовувати свої насильницькі дії, як оце поїдання м’яса. Тому Господь Будда прийшов, щоб відвернути падших людей від хибно витлумачуваних Вед. Крім того, Господь Будда проповідував атеїстичні ідеї безбожницьки налаштованим людям для того, щоб вони пішли за ним, і таким хитрим способом залучав їх до відданого служіння собі, Господеві Будді, тобто до відданого служіння Крішні.

Розпитуватися щодо одвічних засад релігії

У «Нарадія Пурані» сказано: «Якщо хтось справді поважно ставиться до відданого служіння, то усі його задуми здійснюватимуться без найменшої затримки».

Бути готовому відмовитись від усього матеріального  задля вдоволення Крішни

«Падма Пурана» стверджує: «На того, хто відмовився втішати свої матеріальні чуття і прийняв засади відданого служіння, ждуть щедроти Вішнулоки [царства Бога]».

Жити у святому місці

У «Сканда Пурані» сказано також, що на того, хто прожив у Двараці шість місяців, місяць чи хоча б два тижні, жде піднесення на планети Вайкунтгалоки, а також усі пишноти, що пов’язані зі звільненням саруп’я-мукті (привілей мати чотирируке тіло, як у Нараяни).

У «Брахма Пурані» сказано: «Трансцендентного значення Пурушоттама-кшетри, обителі Господа Джаґаннатги, площа якої становить двісті квадратних кілометрів, практично неможливо описати. Навіть півбоги з вищих планетних систем бачать жителів Джаґаннатга Пурі у такій самій подобі, яку мають насельники планет Вайкунтг. Це означає, що півбоги бачать жителів Джаґаннатга Пурі чотирирукими».

На зібранні великих мудреців у лісі Наймішаран’я Сута Ґосвамі, розповідаючи «Шрімад-Бгаґаватам», описав значення річки Ґанґи так: «Води Ґанґи завжди мають аромат і присмак листочків туласі, що запропоновані лотосовим стопам Шрі Крішни. Отож води Ґанґи линуть, поширюючи скрізь славу Господа Крішни. Скрізь, де тільки плине Ґанґа, все освячується і ззовні, і зсередини».

Приймати лише найнеобхідніше

«Нарадія Пурана» вчить: «Тому, хто ставиться до відданого служіння серйозно, не слід приймати речей більше, ніж конче потрібно». Смисл сказаного в тому, що не можна нехтувати правилами відданого служіння, але водночас не варто приймати надмірних зобов’язань чи надто суворих обітниць у відданому служінні, дотримувати які нам буде не під силу. Наприклад, кажуть, що мантру Харе Крішна треба повторювати на вервиці щонайменше сто тисяч разів щодня. Але якщо це неможливо, то слід зменшити це число відповідно до наших можливостей. Назагал ми радимо нашим учням повторювати на вервиці щонайменше шістнадцять кіл мантри щоденно, і ця обітниця має бути виконана. Але якщо якогось дня ви не змогли повторити навіть цього числа кіл, ви повинні надолужити це, дочитавши решту наступного дня. Кожен відданий повинен дотримувати своєї обітниці неухильно. Якщо хтось нехтує дотримувати обітниці, це певне свідоцтво його недбалого ставлення до відданого служіння, що своєю чергою є образою у служінні Господеві. Якщо ми не робимо нічого, щоб запобігати образам, ми не зможемо зробити ніякого поступу у відданому служінні. Ліпше від самого початку з’ясувати, як ми можемо узгодити реґулівні засади зі своїми можливостями, і відтак неухильно дотримувати своєї обітниці. Це дасть змогу робити поступ у духовному житті.

Тримати піст на екадаші

У «Брахма-вайварта Пурані» сказано, що той, хто постить на екадаші, звільняється від усіх наслідків своїх гріховних дій і набуває якостей доброчестя. Треба не просто постити, головне — щоб піст допомагав зміцнити віру в Ґовінду, Крішну, та сприяв розвиткові любови до Нього. Насправді ми постимо на екадаші на те, щоб у цей день звести тілесні потреби до мінімуму і вивільнений завдяки тому час використати на служіння Господу — на оспівування Його імен чи на якесь подібне служіння. Найліпше, якщо у дні, коли ми постимо, ми будемо весь час згадувати про розваги Ґовінди та оспівувати Його святе ім’я.

Вшановувати дерево баньян

«Сканда Пурана» вказує, що відданий повинен пропонувати воду деревцю туласі й дереву амалака. Він повинен вшановувати корів і брахман, а також слугувати вайшнавам — складати їм шанобливі поклони й думати про них. Усі ті чинності допомагають відданому послабити вплив наслідків своїх минулих гріховних дій.

Відмова від спілкування з невідданими

Один з відданих Господа Чайтан’ї, бувши домогосподарем, якось запитав у Господа, як має поводитися вайшнава. На це Господь Чайтан’я відповів, що вайшнава повинен старатися якомога уникати спілкування з невідданими. Далі Він пояснив, що невідданих є два класи: одні не визнають, що Крішна є верховний володар, а інші надто загрузли в матеріальному. Іншими словами, тих, хто шукає матеріальних втіх або не визнає верховної влади Господа, називають авайшнавами, і їхнього товариства слід завжди уникати.

У «Кат’яяна-самхіті» стверджується, що ліпше бути замкненим у залізній клітці чи сидіти посеред полум’я, ніж жити з невідданими, які уперто не хочуть визнавати верховної влади Господа. «Вішну-рахас’я» щодо цього також каже, що ліпше вже стискати в обіймах змію, тигра чи крокодила, ніж спілкуватися з тими, ким рухають матеріальні бажання і хто поклоняється різним півбогам.

Писання вчать, що задля досягнення якогось матеріального блага людина може вшановувати певного півбога. Наприклад, тому, хто хоче вилікуватися від хвороби, раджено поклонятися богові Сонця, задля того, щоб мати вродливу дружину, — Умі, дружині Господа Шіви, а щоб стати високоосвіченим, слід поклонятися богині Сарасваті. Так само в «Шрімад-Бгаґаватам» перелічені різні півбоги і вказано, кому з них слід поклонятися задля здійснення певних матеріальних бажань. Але таких шанувальників півбогів, хоч би якими вірними відданими півбогів вони були, теж мають за невідданих. За відданих їх ні в якому разі визнавати не можна.

Майаваді (імперсоналісти) твердять, що не важить, якій формі Господа поклоняються індивідууми, бо в кінці усі вони досягають того самого. Але в «Бгаґавад-ґіті» сказано недвозначно, що шанувальники півбогів досягнуть зрештою лише планет цих півбогів, тоді як віддані Самого Господа будуть піднесені до обителі Господа, царства Бога. Отже, «Ґіта» по суті засуджує таких не вельми далекоглядних шанувальників півбогів. Сказано, що через свою хіть вони відбігли розуму і тільки тому поклоняються півбогам. Отож у «Вішну-рахас’я» переконливо засуджені шанувальники півбогів через наведене вище порівняння, що ліпше жити серед найнебезпечніших звірів, аніж товаришувати з такими людьми.

Не приймати недостойних учнів, не споруджувати багато храмів і не читати багато книжок

Смисл цього обмеження в тому, що вчителеві дозволяється мати багато учнів, але йому не годиться ставати зобов’язаним будь-кому з них за якусь послугу чи покровительство. Крім того, не варто надто захоплюватися спорудженням нових храмів або намагатися читати усілякі книги за винятком тих, що сприяють нашому поступові у відданому служінні. По суті, той, хто старанно вивчатиме «Бгаґавад-ґіту», «Шрімад-Бгаґаватам», «Повчання Господа Чайтан’ї» і цей «Нектар відданости», матиме досить знання, щоб опанувати науку свідомости Крішни. Читати інші книги потреби немає — це зайвий клопіт.

У Сьомій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (13.8) Нарада Муні, обговорюючи з Махараджею Юдгіштгірою різноманітні обов’язки членів різних суспільних верств і станів, зокрема нагадує правила для санн’ясі, людей, що зреклися матеріального світу. Тому, хто прийняв санн’ясу, заборонено приймати в учні людей недостойних. Насамперед санн’ясі повинен з’ясувати, чи щиро можливий учень прагне розвивати свідомість Крішни. Якщо щирости немає, таку людину не слід приймати учнем. Однак Господь Чайтан’я, виявляючи безпричинну милість, радив усім істинним духовним вчителям звістувати свідомість Крішни скрізь у світі. Тому санн’ясі, хто є виконавцем місії Господа Чайтан’ї, вільно говорити про свідомість Крішни скрізь, і якщо якась серйозна людина бажатиме стати учнем, санн’ясі обов’язково прийме її.

Слід зауважити, що поширювати вчення свідомости Крішни можливо тільки за умови, що число учнів зростатиме. Тому санн’ясі в лінії Чайтан’ї Махапрабгу іноді беруть на себе ризик приймати в учні людей, які, строго кажучи, не відповідають вимогам до справжнього учня; згодом, проте, ласкою істинного духовного вчителя такий учень поступово вдосконалюється. Однак якщо хтось набирає якомога більше учнів задля зміцнення власного престижу чи щоб зажити оманної слави, він неодмінно впаде і відійде від свідомости Крішни.

Так само істинний духовний вчитель не має потреби читати багато книг, бо зазвичай це роблять з метою виявляти свою ерудованість чи завойовувати популярність публічними лекціями. Всього такого слід ретельно уникати. Також вказано, що така діяльність не має захоплювати санн’ясі. Життєписи різних ачарій у лінії від Шрі Чайтан’ї Махапрабгу свідчать про те, що ачар’ї ніколи не докладали надміру зусиль до спорудження храмів. Однак якщо хтось хоче служіння, ці самі неохочі до спорудження храмів ачар’ї надихають таких людей будувати величні храми. Наприклад, коли Махараджа Мансінґг (головнокомандувач імператора Акбара) запропонував Рупі Ґосвамі своє покровительство, Рупа Ґосвамі нараяв його спорудити величний храм для Ґовіндаджі, що коштував величезних грошей.

Отже, істинний духовний вчитель не повинен брати на себе відповідальности за спорудження храмів, але якщо хтось має гроші і бажає застосувати їх на служіння Крішні, то ачар’я, як оце у випадку з Рупою Ґосвамі, може використати гроші відданого на спорудження чудового розкішного храму для служіння Господу. На жаль, буває, що не гідна бути духовним учителем людина звертається до заможних людей по пожертву на спорудження храму. Якщо такі духовні вчителі, що не мають належних якостей, замість того, щоб ширити світом свідомість Крішни, використовують ці гроші на те, щоб зручно жити в розкішних храмах, це є неприйнятним. Іншими словами, духовному вчителеві не слід надто захоплюватися спорудженням храмів просто во ім’я так званого духовного поступу. Радше його найпершим і найвищим обов’язком повинна бути проповідь. Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Ґосвамі Махараджа радив, щоб духовний вчитель видавав книги. Якщо хтось має гроші, то ліпше замість будувати дорогі храми використати ті гроші на видавництво авторитетних книг різними мовами, що допоможе поширювати Рух свідомости Крішни.

Бути чесному у повсякденних справах і заховувати  рівновагу за втрат і здобутків

У «Падма Пурані» сказано так: «Тих, що перебувають у свідомості Крішни, не повинні тривожити матеріальні здобутки або втрати. Навіть якщо ми втрачаємо щось з матеріального погляду дороге для нас, ми не повинні журитися, замість того в своєму серці ми повинні завжди думати про Крішну». Смисл сказаного в тому, що в матеріальному світі кожна зумовлена душа завше заглиблена у роздуми про матеріальне, а тому вона має звільнитися від таких думок і цілковито поринути в свідомість Крішни. Як ми вже пояснювали, основою свідомости Крішни є постійне пам’ятання про Крішну. Людині не пасує побиватися через матеріальні втрати, натомість їй треба завжди тримати свій розум зосередженим на лотосових стопах Господа.

Відданий не має коритися впливові журби чи ілюзії. «Падма Пурана» містить дальші слова: «В серці людини, якою запанувало горе чи гнів, Крішна ніколи не виявить Себе».

Півбоги

Не слід нехтувати виявляти шану півбогам. Можна не бути відданим півбогів, але не можна виявляти до них неповаги. Наприклад, вайшнава не є відданим ні Господа Шіви, ані Господа Брахми, але він має виявляти пошану до цих півбогів, що посідають таке високе становище. Згідно з вайшнавською філософією слід ставитись з пошаною навіть до мурашки, а вже до таких піднесених особистостей, як Господь Шіва і Господь Брахма, і поготів.

У «Падма Пурані» сказано: «Крішна, Харі, є повелитель усіх півбогів, а тому Він є той, хто гідний усієї шани. Це однак не означає, що можна виявляти неповагу до півбогів».

Не завдавати страждань жодній живій істоті

У «Махабгараті» сказано: «На того, хто не стає причиною страждань або збентеження для жодної живої істоти і ставиться до всіх так, як люблячий батько до рідних дітей, — чиє серце настільки чисте, — обов’язково проллється ласка Верховного Бога-Особи».

У так званому цивілізованому суспільстві часами чути заклики покласти край жорстокому ставленню до тварин — і це коли скрізь діє організована мережа різниць. Вайшнава — не з таких поборників. Він ніколи не погодиться з забоєм тварин, бо старається не завдавати страждань навіть найдрібнішій істоті.