Усі попередні настанови, які Шріла Рупа Ґосвамі подав у формі загальних положень, можна підсумувати так: доки людина заховує матеріальні нахили або бажання розчинитися у духовнім сяйві, доступ у царство чистого відданого служіння для неї закритий. Далі Рупа Ґосвамі стверджує, що віддане служіння трансцендентне щодо всіх матеріальних оцінок і що воно не є привілеєм жодної певної країни, суспільної верстви чи стану і не обмежене ніякими обставинами. Як сказано в «Шрімад- Бгаґаватам», віддане служіння є трансцендентне і не має собі причини. Віддане служіння здійснюють, не сподіваючись жодної винагороди за нього, і немає таких матеріальних обставин, які могли б стримати його. Воно відкрите, без розрізнень, для всіх і кожного, і воно є природним зайняттям усіх живих істот.

У середні віки, після того, як Господь Ніт’янанда, великий супутник Господа Чайтан’ї, пішов з цього світу, певні особи із священницької верстви проголосили себе нащадками Ніт’янанди і стали називати себе кастою ґосвамі. Далі вони проголосили, що виконувати віддане служіння і поширювати його є привілеєм виключно їхньої касти, ніт’янанда-вамші. Так вони користалися своїм робленим впливом протягом довгого часу, аж нарешті Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура, могутній ачар’я сампрадаї Ґаудія-вайшнав, стер на порох їхню теорію. Деякий час тривала запекла боротьба, в якій Бгактісіддганта Сарасваті зрештою здобув перемогу, після чого запанувала правильна і доцільна ідея, що виконувати віддане служіння можуть не тільки ті, хто належить до певного вузького кола осіб. Крім того було втверджено, що кожний, хто виконує віддане служіння, вже перебуває на рівні брахмани високого класу. Так боротьба Шріли Бгактісіддганти Сарасваті Тгакури за свідомість Крішни завершилася перемогою.

Саме завдяки його авторитетові стати членом громади Ґаудія-вайшнав нині може кожний, з будь-якої частини світу чи й усесвіту. Кожний чистий вайшнава перебуває на трансцендентному рівні, а отже вже набув найпіднесеніших якостей, які тільки існують у матеріальному світі, тобто вже прийшов на рівень ґуни добра. Наш Рух свідомости Крішни у західному світі уґрунтований саме на цих підвалинах, закладених від Шріли Бгактісіддганти Сарасваті Ґосвамі Прабгупади, нашого духовного вчителя. Спираючись на його авторитет, ми закликаємо приєднуватися до нас людей з будь-якої частини західного світу. Так звані брахмани заявляють, що народжений не в брахманічній сім’ї не має права носити священний шнур і не може стати вайшнавою високого класу. Але ми цієї теорії не приймаємо, тому що її не підтримує Рупа Ґосвамі і вона не оперта на свідчення священних писань.

Шріла Рупа Ґосвамі зокрема згадує тут, що кожній людині від народження дане право взятись до відданого служіння й усвідомити Крішну. Перед цим він вже наводив багато свідчень із різних священних писань; зокрема, він цитує дальший уривок із «Падма Пурани». Мудрець Васіштга каже царю Діліпі: «Любий царю! Право виконувати віддане служіння має кожний, так само як кожен має право робити рано-вранці омовіння у місяць маґга [грудень-січень]». Ще одне свідчення містить «Сканда Пурана», там у розділі «Каші-кганда» сказано: «В країні за назвою Маюрадгваджа людям найнижчої касти, яких вважають нижчими від шудр, також дають посвячення у вайшнавський культ відданого служіння. І коли ці люди належно одягнуті, мають тілаку на тілі, вервицю в руках і намисто з туласі на шиї, здається, що вони прийшли прямо з Вайкунтги. Вони виглядають такими прекрасними, що звичайні брахмани просто тьмяніють перед ними».

Отже, кожен вайшнава вже є брахманою. Цю думку підтримує також Санатана Ґосвамі у своїй книзі «Харі-бгакті-віласа», яку вайшнави мають за підручник з науки відданого служіння. Там сказано чітко: кожен з тих, хто отримав належне посвячення у вайшнавський культ, запевно стає брахманою — так само, як перетворюється на золото метал камса (з якого відливають дзвони), коли до нього домішують ртуть. Істинний духовний вчитель, що йде шляхом, на який вказали авторитети, на силі навернути до вайшнавізму будь-яку людину і тим дати їй змогу природно досягнути найвищого становища в суспільстві, тобто стати брахманою.

Шріла Рупа Ґосвамі, втім, застерігає, що людині, яка отримує належне посвячення від істинного духовного вчителя, не слід гадати, що таке посвячення є вершиною її розвитку. Це так не є: людина повинна і далі старанно дотримувати усіх правил та приписів. Якщо учень прийняв духовного вчителя і взяв від нього посвячення, а після того покинув дотримуватись правил та приписів відданого служіння, він обов’язково знову впаде. Треба бути дуже пильному і завжди пам’ятати про те, що ми є невід’ємною часткою трансцендентного тіла Крішни і що наш, як невід’ємних частин, обов’язок — служити цілому, Крішні. Якщо ми не служимо Крішні, то обов’язково знову впадемо. Іншими словами, посвячення саме по собі ще не підносить людину до становища першорядного брахмани. Людина повинна також виконувати свої обов’язки і неухильно дотримуватись реґулівних засад.

Крім того, каже Шрі Рупа Ґосвамі, якщо людина систематично виконує віддане служіння, для неї падіння буде просто неможливим. І навіть якщо під тиском несприятливих обставин вайшнава падає, йому непотрібно вдаватися до праяшчітти, чи ритуальних процедур, призначених на очищення. Якщо вайшнава впав , відхилившись від засад відданого служіння, йому немає потреби вдаватись до очищувальних обрядів праяшчітта задля того, щоб знову очиститись — йому треба просто далі йти шляхом відданого служіння, дотримуючись його правил та приписів, і цього досить, щоб поновити своє становище у відданому служінні. В цьому полягає незбагненна тайна вайшнавізму (культу відданого служіння).

Піднятися на рівень духовної свідомости можна трьома шляхами — через карму, ґ’яну та бгакті. Ритуалістична обрядова діяльність належить до категорії карми. Філософські розмірковування — це ґ’яна, але тому, хто став на шлях бгакті, шлях відданого служіння Господу, більше не потрібні ні карма, ні ґ’яна. Вже пояснювалося, що чисте віддане служіння не має домішок карми або ґ’яни. Бгакті має бути чисте від прив’язаности до ритуалів та філософського теоретизаторства.

У зв’язку з цим Шріла Рупа Ґосвамі наводить свідчення з Одинадцятої пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (21.2). Господь Крішна каже Уддгаві: «Різницю між придатністю та непридатністю до виконання відданого служіння можна визначити так. Ті, хто зробив певний поступ у відданому служінні, вже ніколи знову не вдаються по допомогу до кармічної діяльности або філософських розмірковувань. Твердо триматися відданого служіння і додержуватися реґулівних засад, встановлених від вищих авторитетів та ачарій, є свідоцтвом найвищої придатности виконувати віддане служіння».

Підперти це твердження можна іншою цитатою з Першої пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (5.17). Там Шрі Нарада Муні каже В’ясадеві: «Якщо людина не виконує визначених їй відповідно до її становища обов’язків, але просто приймає притулок безпосередньо у лотосових стіп Харі [Крішни], це не є помилкою з її боку, і за кожних обставин її становище є безпечним. І навіть якщо така людина, що стала на шлях відданого служіння, падає через погане товариство або якщо вона помирає передчасно, не пройшовши до кінця шлях відданого служіння, вона однак нічого не втрачає. Натомість той, хто просто виконує свої обов’язки відповідно до свого становища в системі варн та ашрамів, але робить це поза зв’язком із свідомістю Крішни, не здобуває від людської форми життя тої користи, яку вона може дати». Смисл сказаного в тому, що на всі зумовлені душі, які вганяють за чуттєвою втіхою, не розуміючи, що ця гонитва ніколи не очистить їх від матеріальної скверни, чекає одна «нагорода» — знов і знов народжуватися та помирати.

У П’ятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» Рішабгадева недвозначно каже своїм синам: «Ті, що виконують кармічну діяльність, знову й знову мусять народжуватися і помирати, аж доки розвинуть у собі почуття любови до Ва̄судеви, бо інакше не може бути й мови за те, щоб вони звільнилися з-під влади суворих законів матеріальної природи». Отже, можна висновити, що той, хто з усією серйозністю й сумлінням виконує свої обов’язки у системі варн та ашрамів, але не плекає в собі любови до Верховного Бога-Особи, Ва̄судеви, просто марнує своє життя в людському тілі.

Підтвердження тому маємо в Одинадцятій пісні «Шрімад- Бгаґаватам» (11.32). Господь звертається до Уддгави: «Любий Уддгаво! Кожного, хто у цілковитій відданості приходить до Мене по притулок і дотримує Моїх настанов, покинувши визначені для його становища в суспільстві обов’язки, слід вважати за найпіднесенішого з людей». З цього твердження Верховного Бога-Особи випливає, що людей, яких приваблює доброчинність, моральність, готовність до самопожертви та взагалі бажання якось поліпшити політичне та соціальне становище загалу, вважають добрими людьми лише за мирськими мірками. З «Шрімад-Бгаґаватам» та інших автентичних писань ведичної традиції ми дізнаємося далі, що людина, котра просто діє в свідомості Крішни і виконує віддане служіння, стає набагато вищою від будь-кого з добродійників, моралістів, альтруїстів, жертводавців тощо.

За це саме, хіба навіть ще виразніше, каже Карабгаджана Муні, слова якого наведені в Одинадцятій пісні «Шрімад- Бгаґаватам» (5.41). Він звертається до Махараджі Німі: «Любий царю! Хай навіть людина покинула виконувати свої обов’язки, що визначені їй відповідно до її варни та ашраму, але якщо вона прийняла притулок лотосових стіп Господа та цілковито віддалась Йому, вона більше нікому нічого не винна і не зобов’язана виконувати різного роду обов’язки щодо великих мудреців, предків, живих істот, родини і суспільства. Крім того, їй нема жодної потреби турбуватися виконувати яґ’ї [жертвопринесення] п’яти різновидів, що дають змогу звільнитися від занечищення гріху. Саме те, що вона здійснює віддане служіння, звільняє її від усіх зобов’язань». Пояснити сказане можна так: з’явившись на світ, людина заборговує одразу стільком істотам. Вона в боргу перед великими мудрецями, тому що з їхніх авторитетних творів та коментарів вона черпає для себе безмір користи. Як-от ми, наприклад, користуємося книгами, які написав В’ясадева. В’ясадева дав нам усі Веди. До того, як він записав Веди, ведичне знання передавалося відусно: учні швидко запам’ятовували і вивчали мантри, просто почувши їх, а не вичитуючи їх з книг. В’ясадева, зваживши на коротку пам’ять людей цієї епохи та їхню нездатність запам’ятовувати всі повчання духовного вчителя, вирішив, що Веди варто записати. Тому він передав нам усе ведичне знання у формі численних книг — Пуран, «Веданти», «Махабгарати» та «Шрімад- Бгаґаватам».

Є й багато інших мудреців — Шанкарачар’я, Ґаутама Муні, Нарада Муні тощо. Ми зобов’язані і їм, бо користуємось з їхнього знання. Так само ми в боргу перед своїми предками, бо кожний з нас народився у певній сім’ї, користується усіма відповідними перевагами й успадковує по своїх предках майно. Тому ми маємо обов’язки перед предками і після їхньої смерти повинні офірувати їм пінду (прасад). Ще ми зобов’язані перед цілим людським загалом, нашими родичами, друзями і навіть тваринами, наприклад коровами та собаками, за їхнє вірне служіння нам.

Отже, ми маємо обов’язки перед півбогами, предками, мудрецями, тваринами і суспільством взагалі. Ми мусимо сплатити ті борги, відповідно відслуживши тим, кому ми зобов’язані. Але якщо людина береться до відданого служіння Господу, її борги одразу скасовуються; відколи вона віддалася Верховному Богові-Особі, вона більше не має ані боргів, ані обов’язків.

У «Бгаґавад-ґіті» Господь також каже: «Покинь усі свої зайняття і просто віддайся Мені. Я запевняю тебе, що захищу від усіх наслідків твоїх гріхів». Хтось може подумати, що відданість Верховному Богові-Особі є перешкодою на шляху виконання інших обов’язків. Але Господь ще і ще повторює: «Не вагайся. Не думай, що, облишивши усі інші свої зайняття, ти занапастиш собі життя. Не думай так. Я захищатиму тебе зусебіч». Так запевняє Господь Крішна в «Бгаґавад-ґіті».

Ще одне свідчення є в «Аґаст’я-самхіті»: «Як для звільненої душі чи й є потреба дотримуватись даних в писаннях реґулівних правил, так само і тому, хто самовіддано служить Господеві Рамачандрі, немає потреби виконувати обрядові чинності, описані у доповняльних ведичних писаннях». Іншими словами, віддані Господа Рамачандри або Крішни вже є звільненими душами, а тому їм вже не треба виконувати всю ту різноманітну діяльність, що описана у розділах Вед, які присвячені ритуальним відправам.

Ще в Одинадцятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (5.42) Карабгаджана Муні, звертаючись до царя Німі, каже: «Любий царю! Той, хто відмовився од поклоніння півбогам і зосередив свої сили виключно на відданому служінні Верховному Богові- Особі, стає дуже дорогий Господеві. І якщо випадково або через непорозуміння він вчинить щось недозволене, йому не треба вдаватися до жодного очищувального обряду. Господь, що перебуває в його серці, прощає йому випадкову помилку і зсередини виправляє його». У багатьох місцях «Бгаґавад- ґіти» також знаходимо підтвердження тому, що Верховний Бог- Особа, Крішна, особливо дбає про Своїх відданих, і Він Сам проголошує, що немає того, що змусило б Його відданих впасти, бо Він Сам завжди обороняє їх.